День Міністерства у Громадській раді при МОЗ України

Дійсно, дане засідання дорадчого органу відзначилося нечуваним раніше представниц­твом з боку керівниц­тва МОЗ України, однак характерною ввижається і хронологічна послідовність «явки» високопосадовців. Так, рівно о 14:00 (призначений час початку засідання) Уляна Супрун з’явилася у залі одна і попрямувала не наліво до сцени з президією, а впевнено направо — у гущавину аудиторії.

Врешті, коли голові Громадської ради при МОЗ України Максиму Іонову численними чемними запрошеннями та переконаннями у мікрофон все ж вдалося добитися присутності в.о. міністра на загальній вид­ноті («адже з президії зручніше і спостерігати, і спілкуватися!..»), вона пояснила, що навмисно прийшла на годину раніше своїх підлег­лих: вони мають закінчити свої планові справи і приєднатися до присутніх рівно о 15:00, щоб докладно доповісти про важливу свіжу інформацію, — а цю годину (поки члени Громадської ради при МОЗ України вирішуватимуть організаційні та інші питання порядку денного) вона збиралася побути у вирі громади, щоб зсередини почути її погляди та настрої, відчути, чим та дихає. (Схвальний гул зали засвідчив, що така невимушена й відкрита поведінка очільника відомства цілком до душі галузевій спільноті).

Представляючи аудиторії доповідачів, У. Суп­рун наголосила, що нова команда Міністерства розглядає і розглядатиме Громадську раду при МОЗ України як осередок і першоджерело галузевої експертної думки, ключовий фактор фахової консультативної експертизи, потенційно потужний професійний кадровий ресурс для штатного корпусу Міністерства, — а отже, дослухатиметься до думок громадськості з усією належною увагою, сповідуватиме відкритість та прозорість у взаєминах із громадянським суспільством.

Вочевидь, змістовим контрапунктом засідання стала презентація проекту «Доступні ліки», реа­лізація якого має розпочатися з 1 січня 2017 р., та показове (наче на пряме підтвердження-підкріплення вищенаведеної обіцянки в.о. міністра) негайне оприлюднення для пуб­лічного обговорення законодавчого базису цієї ініціативи МОЗ України, а саме: двох розроблених ним проектів урядових постанов — щодо запровадження механізму повного/часткового відшкодування вартості лікарських засобів та щодо референтного ціноутворення на лікарські засоби (про що в минулому номері газети ми вже писали стисло, а нині — докладніше).

Роман Ілик у своїй доповіді окреслив конкретні шляхи, обставини та терміни впровадження проекту «Доступні ліки». За його словами, нині населення України придбаває 90% лікарських препаратів за власні кошти. Аналіз свідчить, що переважна більшість цих ліків не є життєво необхідними. Відповідно, пацієнт оминає візит до лікаря і займається самолікуванням — проте, на жаль, раціональність і ефективність такої «гугл-ауто-фармакотерапії» є вельми сумнівними. Переважна більшість наших співгромадян, з огляду насамперед на економічні чинники, неспроможні купувати препарати в тому обсязі, що достатній для задоволення їх медичних потреб: виступаючий констатував, що ліки в Україні не є доступними для більшо­сті населення (як того вимагає від країн ВООЗ). МОЗ України бачить шлях вирішення цієї проб­леми у тій же площині, як робиться у більшості цивілізованих країн світу. А саме: держава повин­на гарантувати людині певний обсяг лікарських засобів, який вона може отримати безкоштовно (або суттєво дешевше). Схема, загальноприйнята і широко вживана у країнах Європи і світу загалом, у принципі проста:

• пацієнт приходить на прийом до лікаря,
• після проведення необхідних діагностичних процедур йому встановлюють діагноз,
• призначають лікування,
• видають відповідні рецепти, виписані за міжнародною непатентованою назвою (international nonproprietary name — INN),
• з ними пацієнт прямує до аптечного закладу,
• де гарантовано отримує ліки безкоштовно (або, якщо пацієнт хоче придбати певні кращі (дорожчі) препарати, то доплачує різницю).

В якості іншої суттєвої проблеми України на цьому шляху було названо той факт, що ліки всюди коштують по-різному — на рівні не лише країни, але й певного міста, ба навіть однієї вулиці. Те ж саме стосується препаратів, що закуповуються за бюджетні кошти. Тож як виокремити «уніфіковано-виправдану» ціну? «Щоб врегулювати ці питання, ми розробили проекти двох урядових постанов. З наступного року ми запроваджуємо систему реферування цін — тобто встановлюємо граничну ціну, вище якої ліки реалізувати не можна. Цей механізм — суто ринковий. Він не керується жодними політичними мотивами. А оскільки Україна обрала орієнтацію на зов­нішній ринок, на розвиток ринкових відносин загалом, то це й буде елемент м’якого регулювання ринку. Паралельно система реферування включає систему внутрішнього реферування (на рівні «оригінальний препарат — генерична копія»), — відшкодування відбуватиметься, виходячи з ціни найдешевшого генерика. Пропонована концепція реферування цін була попередньо представлена Прем’єр-міністрові України Володимиру Гройсману (причому тричі). Він з нею погодився, більше того — запевнив, що готовий віднайти у державному бюджеті кошти для відшкодування ліків для певних категорій українських пацієнтів: зокрема із серцево-судинними захворюваннями (а ці хвороби обумовлюють 68% смертності в Україні), цукровим діабетом II типу та бронхіальною астмою. Отже, щонайменше для цих категорій населення ми гарантуватимемо доступні ліки, які будуть оплачені державою при отриманні за рецептом у відповідному аптечному закладі», — повідомив посадовець (щоправда, поки ця урядова підтримка, на жаль, не знайшла відображення в урядовому проекті Державного бюджету на 2017 р.; докладніше про це: див. нижче — прим. авт.).

Важливий аспект цих ініціатив Р. Ілик вбачає в тому, що таким чином пацієнт спрямовується до лікаря: саме лікар призначає йому відповідне лікування і виписує рецепт за INN. У цьому: для лікаря — його особиста професійна відповідальність і показник якості роботи, для пацієнта — прямі підстави для впевненості у правильності призначеного лікування та його кінцевій результативності. Було названо і додаткові інструменти зниження ціни на ліки, зокрема регресивну торгову надбавку (чим дорожчі ліки, тим менша надбавка), а також відзначено важливість того, що МОЗ України ініціювало та забезпечило створення, конкурсний відбір членів та затвердження особового складу експертного комітету з відбору та використання основних лікарських засобів, який нині вже плідно працює (за прогнозом оратора, з-понад тисячі найменувань основ­них лікарських засобів, що входять до чинного Національного переліку основних лікарських засобів, залишиться лише близько 250, а сам перелік буде максимально наближений до структури Модельного переліку основних лікарських засобів ВООЗ). Також заступник міністра зауважив, що така важлива справа, як розробка Націо­нальної політики щодо лікарських засобів, рухається повними обертами: наразі завершується опрацювання розділу 9, і є сподівання, що до кінця поточного року цей програмний документ (дороговказ для діяльності усієї фармацевтичної галузі) буде прийнято в цілому.

Було також піднято тему реєстрації ліків. «Як відомо, нині спрощено доступ на ринок імпортних лікарських засобів: адже згідно із Законом України від 31.05.2016 р. № 1396-VIII «Про внесення змін до статті 9 Закону України «Про лікарські засоби» щодо спрощення державної реєстрації лікарських засобів» усі імпортні лікарські препарати, вироблені на майданчиках, що відповідають нормам GMP і зареєстровані за кордоном за жорсткою регуляторною системою, в Україні проходитимуть спрощену процедуру реєстрації. Нагадаю, було чимало побоювань, що це відкриє додаткове вікно для потрап­ляння на український фармацевтичний ринок контрафактної та іншої недоброякісної продукції. Але запевняю, ми докладаємо максимум зусиль, щоб цьому перешкодити, — адже безпека пацієнта має бути понад усе, — і в цьому контексті також є добра новина: зараз у Державному експертному центрі МОЗ України активно працює потужна група міжнародних експертів, які проводять міжнародний аудит і вже надають нам фахові рекомендації щодо способів, у які слід реформувати цю державну структуру, аби забезпечити той стан речей, коли вітчизняна система реєстрації ліків буде максимально прозорою та зрозумілою для усіх учасників фармацевтичного ринку», — зазначив Р. Ілик.

Щодо післяреєстраційного етапу, заступник міністра повідомив про деякі напрацювання, які стосуються, зокрема, визнання сертифікатів GMP українських фармацевтичних виробників у країнах — членах PIC/S (щоб у них українські сертифікати визнавали так само, як в Україні їхні). Було зазначено, що понад 80% лікарських засобів, які споживають жителі України (в упаковках), випускає саме вітчизняний фармвиробник. А переважна більшість українських фармацевтичних підприємств — GMP-сертифіковані, сучасно оснащені, конкурентоспроможні (виробляють препарати у тому числі й на експорт) і, що найголовніше, прогресивно налаштовані та соціально відповідальні. «Далеко не всі європейські держави (зокрема країни Прибалтики і навіть Польща) можуть похвалитися такою потужною фарміндустрією, яку сьогодні має Україна. Кожна країна дбає про свого національного виробника — не повинна бути винятком і Україна. Бо це і перспективний напрямок розвитку економіки, і велика кількість робочих місць, і податкові надходження тощо. А головне — доступність ліків для населення (адже українські препарати в рази дешевші зарубіжних аналогів). Тож інтереси розвитку вітчизняної фармацевтичної промисловості обов’язково повинні враховуватися при розробці Національної політики України щодо ліків», — переконаний посадовець.

Павло Ковтонюк пояснив основну ідею реформування національної системи охорони здоров’я у баченні нової команди МОЗ України. «Ми вирішили не писати нових стратегій, не винаходити велосипед. Адже такі меседжі, як «кошти йдуть за пацієнтом», «необхідно привести зобов’язання держави до спільного знаменника з її можливостями» тощо, — входили чи не до усіх концепцій розбудови української охорони здоров’я, які пропонувалися раніше, — а оскільки вони є кардинально правильними, то залишаються актуальними й понині. Натомість — значно важливіше (і складніше) запропонувати конкретний план втілення цих принципів вже починаючи з поточного року. Саме на цьому ми й зосередилися. Нещодавно я дізнався про цікаву річ: виявляється, за 25 років незалежності України до її Парламенту було подано 21 законопроект щодо державного медичного страхування. Цей досвід свідчить, що якщо я розроблю 22-й законопроект, то він, найвірогідніше, закінчить свій шлях там само, де й попередні 21, — оскільки просувати такі складні законопроекти дуже важко з політичної точки зору. Тому наш підхід запровадження страхової моделі фінансування охорони здоров’я полягає у паралельно-конгруентному виконанні задач двох категорій:

• практичного втілення: технічно, практично почати це робити «руками»;
• законодавчого забезпечення: паралельно, разом з іншими гравцями — насамперед Урядом та Парламентом — розробляти законопроекти, які зафіксують інституційну основу цієї системи».

На думку доповідача, вже сьогодні можна і слід започатковувати впровадження у практику охорони здоров’я України двох основних страхових принципів, а саме:

• наявність гарантованого обсягу медичної допомоги (коли громадянин знає, що держава збирає з нього певні кошти через податки, — натомість зобов’язується гарантовано забезпечити за ці кошти його базові медичні потреби);
• постачальнику медичної допомоги сплачують за фактичний кінцевий результат (адже пацієнт хоче пролікуватися і знати, що кош­ти пішли на покриття цього лікування, а не на сплату якогось гіпотетичного опалення, інших комунальних послуг тощо).

«Ми зрозуміли, що ці 2 принципи можна і потрібно запроваджувати на рівні первинної ланки медичної допомоги вже сьогодні — тим більше, що це не потребуватиме якихось кардинальних змін у законодавстві. Потім потрошку готуватися до їх запровадження на вторинному рівні медичної допомоги, згодом — еволюційно — аж до високоспеціалізованого щабля. На цьому й будується наш план. На його виконання нами було розроблено низку відповідних інструментів, за допомогою яких отримаємо змогу вже з наступного року перейти з постачальниками медичної допомоги первинного рівня (поліклініками, центрами первинної медичної допомоги, амбулаторіями, приватними лікарями) на контрактні стосунки, в рамках яких сплачуватимемо їм за конкретний лікувальний результат кожного окремого пацієнта. Ми хочемо змінити правила гри вже з наступного року: перевівши заклади на такі принципи фінансування, забезпечивши, щоб вони не отримували менше коштів, ніж раніше, — ми зафіксуємо виокремлення з-поміж інших складових медичної субвенції фінансування первинної ланки медичної допомоги (щоб вона була нормально забезпечена) і відповідним наказом МОЗ України приймемо гарантований стандарт первинної медичної допомоги (в результаті кожен громадянин буде знати, на що він має право «на первинці»). Потім справа дійде до вторинного рівня і поступово (паралельно коригуючи дії з огляду на досвід, набутий на попередніх щаблях) — еволюційно вище», — розтлумачив П. Ковтонюк.

Оксана Сивак детальніше торкнулася питань інституційної розбудови системи громадського здоров’я. Зокрема, вона поінформувала учасників засідання Громадської ради про нещодавню зустріч керівниц­тва Міністерства та Центру громадського здоров’я МОЗ України (який вже має свого очільника) з усіма головними лікарями колишніх санітарно-епідеміологічних станцій, — з ними було узгоджено плани дій щодо боротьби та запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань в Україні в умовах відсутності санітарно-епідеміологічної служби (яка, як відомо, була ліквідована відповідними рішеннями Уряду). Центр працюватиме не лише на центральному, але й регіональному рівні, — розроб­ляючи відповідні регіональні програми, опікуючись питаннями забезпечення епідеміологічного нагляду, санітарного благополуччя населення та біо­безпеки. Також працівники центру здійснюватимуть на місцях активну санітарно-просвітницьку діяльність як серед пацієнтів, так і медичних працівників.

«Однією з важливих задач Центру громадського здоров’я при МОЗ України буде наведення ладу в сфері імунопрофілактики/вакцинації. Спалахи поліомієліту, зафіксовані в Україні певний час тому, мали суто об’єктивне підґрунтя — адже на той момент рівень вакцинації від цього загрозливого захворювання становив лише 18,6%. Для європейської країни це неподобство, — і ми докладемо усіх можливих зусиль, щоб Україна на своєму шляху до Європи продемонструвала, що приділяє належну увагу питанням попередження інфекційних захворювань», — зауважила заступник міністра — керівник апарату МОЗ України, наостанок відзначивши, що в контексті євроінтеграції велике значення має гармонізація законодавства України з таким ЄС (у тому числі щодо стандартів лікування, клінічних протоколів і настанов тощо), і запевнивши присутніх представників інститутів громадянського суспільства, що МОЗ України активно працює в цьому напрямку.

Віктор Сердюк, президент Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів, гостро розкритикував керівництво МОЗ України за те, що воно не доклало належних зусиль для відстоювання гідного бюджету галузі на наступний рік. «З бюджетом охорони здоров’я на рівні 2,7% ВВП усі «благі» наміри Міністерства будуть малореалістичними, — а враховуючи високу небезпеку ілюзорності надій для життя українців, це загрожує серйозними медико-соціальними наслідками», — впевнено прогнозує громадський діяч. Представник пацієнтського сектору висловив повну згоду і солідарність з оприлюдненою чіткою позицією Профспілки працівників охорони здоров’я України, яка за певними фактами звернулася до суду (на тій підставі, що скасування штатних нормативів лікувальних закладів може спричинити розбалансування всієї системи охорони здоров’я, особливо в період формування держбюджету на 2017 р., а надання більшої автономії в прий­нятті рішень щодо формування та затвердження штатних розписів в умовах критичного недофінансування галузі — зумовити масові звільнення кваліфікованих кадрів, зниження рівня оплати праці, порушення трудових і соціально-економічних прав, що призведе до неможливості забезпечити надання якісної та безпечної медичної допомоги), а загалом вважає неприйнятними, зокрема, наступні:

• при формуванні проекту Державного бюджету на 2017 р. видатки на фінансування системи охорони здоров’я на 2017 р. — 2,7% ВВП, що навіть у порівнянні з показником 2016 р. (3,3%) на 0,6% менше, а у валютному еквіваленті втричі менше, ніж у 2013 р.!, — запропоновано складений за «залишковим принципом» «бюджет вимирання», чим порушено вимоги ст. 12 Основ законодавства України про охорону здоров’я та проігноровано реальні потреби пацієнтів;
• обсяг медичної субвенції визначено в сумі 46,813 млн грн., що становить лише 53% від потреби (87,929 млн грн.);
• виключення з медичної субвенції видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв комунальних закладів охорони здоров’я, які з 1 січня 2017 р. пропонується здійснювати виключно за рахунок власних коштів відповідних місцевих бюджетів, призведе до банального замерзання лікарів та пацієнтів в європейській країні ІІІ тисячоліття, а також ліквідації лікарень, особливо на селі;
• критичне та безпідставне зменшення фінансування Національної академії медичних наук України є феєричним доповнен­ням злочинних дій з ліквідації медичної нау­ки та істотного обмеження можливості рятувати життя;
• підсумково: Уряд вчергове довів, що життя та здоров’я громадян не є для нього пріоритетом; порушив Конституцію України (ст. 3: «Людина, її життя і здоров’я, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»); не спромігся справедливо перерозподілити фінансові можливості для необхідної модернізації системи охорони здоров’я, спрямованої на підвищення доступності, якості та безпеки надання медичної допомоги населенню, створення належних умов та оплати праці працівників охорони здоров’я, розвиток вітчизняної медичної науки.

(В якості доповнення до виступу громадського діяча, від себе нагадаємо, що зовсім нещодавно, а саме у 25-ту річницю незалежності України, керівництво Кабінету Міністрів України в особі віце-прем’єр-міністра В. Кириленка на високому публічному щаблі давало високу державну оцінку підсумкам діяльності НАМН України, ставило її в приклад іншим галузевим академіям і гарантувало, що зробить все можливе, аби обсяги фінансування медичної науки у наступному році були максимально гідними її здобутків та якомога конгруентнішими її потребам (див. «Щотижневик АПТЕКА» № 34 (1055) від 5 вересня 2016 р.). А що ж на ділі? А на ділі проект бюджету охорони здоров’я суттєво «схлопнутий» загалом, а щодо НАМН України — то фінансування її науково-клінічних установ буде взагалі практично заблоковане. Виходить, можновладці (незалежно від політичного етіопатогенезу) здатні розщедрюватися тільки на обіцянки, та й то лишень по святах?!.. — прим. авт.).

Отже, після насиченої, конструктивної та в цілому плідної дискусії посадовці МОЗ України покинули залу, а представники інститутів громадянського суспільства отримали можливість обговорити організаційно-технічні питання діяльності Громадської ради при МОЗ України. Зокрема, наголошувалося, що термін дії поточної каденції галузевого консультативно-дорадчого органу добігає кінця: відповідно до чинного законодавства через декілька місяців МОЗ України повинно буде видати відповідні офіційні документи щодо створення ініціативної групи з підготовки та проведення установчих зборів з формування нового складу Громадської ради при МОЗ України, — чим і буде покладено початок створення Громадської ради при МОЗ України наступного скликання (кількісний склад якої, як і в громадських радах при інших органах державної виконавчої влади згідно з тим же чинним законодавством, вже достеменно-гарантовано не перевищуватиме 35 членів).

Ми й надалі ретельно відстежуватимемо перебіг подій навколо та всередині Громадської ради при МОЗ України і своєчасно висвітлюватимемо їх для свого шановного читача: далі буде.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!