Реалії охорони здоров’я: час для нових управлінських рішень

Як уже повідомляло наше видання, 18–20 жовтня 2016 р. у виставковому центрі «КиївЕкспоПлаза» відбувся Міжнародний форум «Менеджмент в охороні здоров’я». У його рамках пройшло чимало освітніх заходів, в ході яких фахівці обговорили пріоритетні напрямки впровадження змін у державній та приватній медицині, проблеми управління галуззю, підготовку кадрів, впровадження ІТ-технологій та ін. У даній публікації пропонуємо ознайомитися з доповідями ІІ Науково-практичної конференції «Організація і управління охороною здоров’я 2016», організованої Національною академією медичних наук (НАМН) України, Національною медичною академією післядипломної освіти (НМАПО) імені П.Л. Шупика, Всеукраїнською асоціацією головних лікарів та компанією LMT.

Дмитро ЗаболотнийЗахід розпочався із доповіді «Вклад НАМН України в розвиток медичної науки», яку представив Дмитро Заболотний, віце-президент академії. На сьогодні основними завданнями НАМН України є визначення пріоритетних напрямків медичної науки; здійснення фундаментальних та прикладних нау­кових досліджень; створення конкурентоспроможного наукового продукту та розробка інноваційних технологій; впровадження наукових досліджень у практичну діяльність закладів охорони здоров’я; надання високоспеціалізованої медичної допомоги; підготовка кадрового нау­кового потенціалу.

НАМН України має потужну матеріально-технічну базу. До її складу входять 36 установ в 5 регіонах України (31 із них має клініки із сучасним обладнанням), в яких працюють 40 академіків, 75 членів-кореспондентів, 4223 наукових співробітники. Загалом кількість працівників налічує більше 17 тис. осіб.

Що стосується медичної науки, то до 2020 р. її пріоритетними напрямками визначені фундаментальні наукові дослідження з важливих проб­лем розвитку людського потенціалу, пошук нових технологій профілактики та лікування найпоширеніших захворювань, вивчення нових речовин, матеріалів та технологій.

Результати наукових досліджень широко впроваджені в практику охорони здоров’я. Доповідач розповів про визначні досягнення установ академії та технології, які було розроблено та впроваджено вперше в світі.

Активно розвивається міжнародна співпраця НАМН з вченими Франції, Японії, Німеччини, Бельгії, Швейцарії, США. Понад 500 науковців академії є членами більше ніж 100 міжнародних наукових товариств, професійних асоціацій, академій, експертами таких організацій, як ВООЗ та МАГАТЕ.

106410

Говорячи про лікувально-діагностичну діяльність, Д. Заболотний підкреслив, що загальний ліжковий фонд НАМН України у 2015 р. становив майже 8 тис. ліжок. За цей рік в стаціонарах проліковано майже 148 тис. хворих. У поліклінічних відділеннях прийнято 634,5 тис. пацієнтів. 84% пролікованих хворих належать до ІІІ–V категорій складності.

Василь КнязевичВасиль Князевич, завідувач кафедри управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України, ви­світлив стратегічне завдання держави у зміцненні здоров’я своїх громадян.

На його думку, сьогодні місія галузі — охороняти здоров’я громадян — є нездійсненною. Бідність, нерівність у правах, політична нестабільність, низькі показники середньої та очікуваної тривалості життя стали основними проблемами на шляху зміцнення здоров’я.

Незважаючи на те, що витрати на охорону здоров’я постійно збільшуються, частка ВВП на них не збільшується. Натомість зростають витрати громадян на медицину із власної кишені. «Хочу констатувати, що система охорони здоров’я Семашка вмерла. Наше завдання сьогодні — взяти звідти правильні речі та збудувати систему майбутнього», — підкреслив доповідач.

Сьогодні йдуть процеси децентралізації, фінанси пішли в регіони, створюються територіальні громади. За таких умов неможливо реформувати галузь без міжсекторальної взаємодії. Залишається невирішеним питання реформування первинної ланки і створення інституту сімейного лікаря, створення університетських клінік, формування госпітальних округів, єдиного медичного досвіду. Підбиваючи підсумки, В. Князевич підкреслив, що медична реформа повинна бути спрямована на формування реальної організаційно-управлінської моделі, яка б відповідала можливостям держави та суспільства, зміну каналів фінансування та контроль за їх використанням, формування інституцій професійних фахівців.

Олександр БандуринПро ефективність використання основних фондів медичного закладу розповів Олександр Бандурин, завіду­вач І терапевтичного відділення стаціонару обласного госпіталю ветеранів війни Закарпатської обласної ради. У національній системі охорони здоров’я існують 2 глобальні проблеми — нестача ресурсів та їх неефективне використання. Саме тому важливо шукати шляхи підвищення економічної ефективності діяльності лікувальних закладів, одним із яких є визначення стану основних фондів медичних закладів (які наразі є значно зношеними) та удосконалення їх використання.

З метою поліпшення якості медичних послуг необхідно постійно слідкувати за оптимальною структурою основ­них фондів, рівнем їх зношеності, ефективністю викори­стання. Результати цих спостережень є базою для прийняття управлінських рішень, більшість яких спрямовується на процеси формування та використання капіталу, коригування механізму управління.

Доповідач рекомендував керівникам лікувальних закладів економічно обґрунтовувати застосування стаціонарзаміщувальних технологій. Збільшення кількості хворих, пролікованих у денному стаціонарі, при збереженні планових витрат на лікування дозволить вивільнити додаткові кошти. Також необхідно підвищити ефективність використання ліжкового фонду. Скорочення термінів середньої тривалості госпіталізації призводить до збільшення обігу ліжка. Виступаючий рекомендував слухачам приділити увагу оновленню медичного обладнання. Пріоритетний напрям фінансових ресурсів на придбання сучасного обладнання дозволить отримати підвищення як медичної, так і економічної ефективності.

Аналіз ефективності основних фондів лікарні дозволить отримати важливу інформацію для прийняття управлінських рішень щодо проведення змін у структурі основного капіталу закладу. Ця інформація є важливим підґрунтям здійснення стратегічної політики управління основ­ним капіталом закладу, кінцевою метою якого є позитивний економічний ефект. Аналіз дасть можливість у подальшому перейти до планування заходів щодо реструктуризації основного капіталу та формування оптимальної структури основних фондів.

Післядипломна освіта

Олександр ТолстановОлександр Толстанов, проректор з навчальної роботи, професор кафедри управління охороною здоров’я НМАПО імені П.Л. Шупика, зупинився на питаннях післядипломної медичної освіти та безперервного професійного розвит­ку в контексті євроінтеграції України. Не секрет, що медична освіта в Україні не відповідає світовим тенденціям. НМАПО імені П.Л. Шупика протягом останніх років аналізує досвід інших країн, вивчає думки науковців та практиків-управлінців, шукаючи відповідь на питання — яким чином готувати медичних фахівців, як сформувати власний підхід до післядипломної медичної освіти та безперервного розвитку на базі європейських актів. «Ми знайшли відповідь на ці питання, і сьогодні потрібна лише політична воля для прийняття рішення», — зазначив виступаючий.

О. Толстанов розповів про досвід деяких країн. Відповідно до рекомендацій Всесвітньої федерації з медичної освіти (The World Federation for Medical Education — WFME) підготовка медичних та фармацевтичних кадрів має 3 складових: додипломна, післядипломна освіта та безперервний професійний розвиток. Саме на етапі післядипломної освіти лікар отримує компетенції, які надають йому право на самостійну практичну діяльність.

Підготовка лікаря в США складається з наступних етапів: медичний коледж (4 роки), медична школа (4 роки), резидентура (3–5 років), після чого можлива або самостійна діяльність (за деякими спеціальностями) або подальша спеціалізація (1–5 років) і лише тоді самостійна діяльність.

У Німеччині дипломна медична освіта триває 12 семестрів та 3 міс. Для отримання вузької спеціальності необхідно працювати в сертифікованій клініці лікарем-асистентом 4–6 років, пі­сля іспиту можлива самостійна робота.

У Франції підготовка лікарів наступна: до­дипломна освіта (6 років), інтернатура «загальна медицина» протягом 3 років (після чого можна працювати лікарем загальної практики), резидентура протягом 4–5 років (можна працювати за 33 спеціальностями). Але для роботи за деякими вузькими спеціальностями ще потрібні стажування (2 роки) або спеціалізація (2 роки).

Незважаючи на відмінності, структура, процедури та результати післядипломної медичної освіти в усьому світі все більше уніфікуються. Задачі та критерії виконання програм післядип­ломної освіти пристосовуються до показників наукового, соціально-економічного та культурного розвитку суспільства. Вимоги до фахівця, який закінчив курс післядипломної освіти в обраній галузі медицини, змінюються відповідно до вимог суспільства, в якому йому буде необхідно працювати.

У 2014 р. НМАПО імені П.Л. Шупика запропонувала нову Концепцію реформування післядипломної освіти в Україні, яка була погоджена на щорічній Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю з питань пі­слядипломної освіти в Тернополі.

Додипломна освіта, як і раніше, триватиме 6 років. Далі, після 2–3 років інтернатури, лікарі матимуть право працювати у первинній і вторинній ланках надання медичної допомоги. Вони обов’язково відпрацьовуватимуть 3 роки у первинній чи вторинній ланці. При цьому очікується, що 70% фахівців працюватимуть саме сімейними лікарями.

Лише після цього вони зможуть вступати до резидентури, яка буде здійснюватися тільки на базі університетських клінік. Підготовка лікарів-резидентів триватиме упродовж 2 років, після завершення вони матимуть право працювати у третинній ланці. Після резидентури лікар знову повинен 3 роки пропрацювати у практичній медицині. Найвищим рівнем підготовки лікарів є навчання в клінічній ординатурі. Проходження останньої дає можливість обійняти посаду завіду­вача відділення. Таким чином, до 36-річного віку людина може стати висококваліфікованим лікарем вузької спеціалізації або завідувачем відділення.

106411

Така концепція відповідає і новому Закону України «Про вищу освіту», прийнятому у 2014 р., інтернатура проводиться в університетах, академіях, інститутах і є обов’язковою формою первинної спеціалізації осіб за лікарськими та провізорськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або провізора-спеціаліста. Лікарська резидентура проводиться в університетах, академіях, інститутах і є формою спеціалізації лікарів-спеціалістів за певними лікарськими спеціальностями виключно на відповідних клінічних кафедрах для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста згідно з переліком лікарських спеціальностей, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. Клінічна ординатура проводиться в університетах, академіях, інститутах, наукових установах і є формою підвищення кваліфікації лікарів-спеціалістів, які пройшли підготовку в інтернатурі та/або резидентурі за відповідною лікарською спеціальністю.

За словами О. Толстанова, необхідно скасувати систему державного розподілу випускників медичних навчальних закладів. Це створить конкурентне середовище, ліквідує корупційні складові. Замість розподілу буде запроваджено конкурсний вступ в інтернатуру. «Кафедра медичної статистики НМАПО імені П.Л. Шупика підрахувала, що 81,1% лікарів загального державного розподілу працюють за 21 спеціальністю, 18,9% — працюють за 106 іншими спеціальностями. Це підштовхнуло нас до думки, що необхідно створити базові спеціальності в інтернатурі (21) та перевести вузькі та високотехнологічні спеціальності в резидентуру. Завдяки таким крокам буде збережено всі напрямки підготовки за всіма спеціальностями на додипломному етапі, а також буде забезпечений кадровий дефіцит первинного та вторинного рівня надання медичної допомоги», — повідомив доповідач. У рамках резидентури буде відбуватися підготовка фахівців за 47 спеціальностями, які надаватимуть усі види медичної допомоги на вторинному та третинному рівні.

Решта 59 спеціальностей залишаються спеціалізацією з тим терміном підготовки, який діє на даний момент, та також є резервом для скорочення чи переходу в резидентуру.

Загалом скорочення кількості лікарських спеціально­стей (яких сьогодні 123) за рахунок занадто вузьких є поступовою гармонізацією з вимогами міжнародних стандартів.

Для реалізації такого плану необхідно:

  • затвердити положення про лікарську резидентуру;
  • затвердити перелік спеціальностей інтернатури, лікарської резидентури та спеціалізації;
  • скасувати вимогу підготовки лікарів-резидентів тільки за високотехнологічними спеціальностями;
  • дати можливість здобувати професію в резидентурі без обов’язкового відпрацювання 3 років або найкращим, або тим, хто сам оплачує навчання, або тим, хто бажає змінити спеціальність.

Безперервна медична освіта повинна бути зобов’язанням через механізми періодичного ліцензування або сертифікації медичних працівників, а також систему оплати праці.

Говорячи про безперервний професійний розвиток, доповідач запропонував наступні кроки:

  • поетапне скасування лікарських кваліфікаційних категорій та натомість впровадження системи підтвердження фахової кваліфікації у вигляді ліцензій на право практичної діяльності терміном 5 років;
  • посилення ролі професійних товариств в державному регулюванні діяльності;
  • публічне оприлюднення інформації про якість роботи лікарів;
  • удосконалення існуючої системи накопичення балів;
  • безперервне накопичення освітніх кредитів з щорічним контролем;
  • застосування балів як обов’язкової умови підтвердження фахової кваліфікації.

Підсумовуючи виступ, О. Толстанов висловив впевненість, що запропонована система врахувала всі кроки, що дають можливість кращим вчитися, постійно вдосконалюватися та здобувати вузькі спеціальності. Потребу держави у фахівцях передбачено та запропоновано у базових спеціальностях інтернатури.

Ганна Барміна,
фото Сергія Бека
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*