Стратегія розвитку системи охорони здоров’я до 2030 р.: які завдання визначено?

Розроблений на виконання Указу Президента України від 18.08.2021 р. № 369/2021 проєкт Стратегії розвитку системи охорони здоров’я до 2030 року (далі — Стратегія) спрямований на вдосконалення та розвиток системи охорони здоров’я населення, зокрема гарантування доступності, раціонального використання в державі ефективних та безпечних ліків належної якості, а також забезпечення доступу населення України до якісних послуг охорони здоров’я.

Зазначимо, що 13 лютого відбулося засідання колегії МОЗ, на якому було затверджено базову структуру проєкту Стратегії. Наступні кроки — це громадське обговорення та ухвалення Стратегії Урядом. Отже, розглянемо пріоритети та завдання, які визначено в проєкті Стратегії, за 5 стратегічними напрямами.

НАПРЯМ 1. ВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Інститути та агенції відіграють важливу роль у системі охорони здоров’я. Їх зміцнення допоможе забезпечити належне врядування та ефективне управління у цій сфері. Тому документом передбачаються розвиток та зміцнення провідних національних інституцій охорони здоров’я як спроможних, автономних, дієздатних та стійких інститутів, а саме:

• подальший розвиток ЦГЗ як інституції громадського здоров’я та НСЗУ як органу стратегічних закупівель медичних послуг для країни,
• створення агенції, яка координуватиме питання якості медичної допомоги,
• посилення ролі та функцій оцінки медичних технологій (ОМТ) шляхом перетворення відділу ДП «Державний експертний центр МОЗ України» з оцінки медичних технологій та раціональної фармакотерапії на повноцінне національне агентство,
• забезпечення функціонування МЗУ як національної агенції, що забезпечує централізовану закупівлю якісних ліків та медичних виробів за кошти державного бюджету, забезпечує функціонування єдиного закупівельного простору (закупівельного хабу), застосовуючи сучасні закупівельні інструменти та методики на національному та регіональному рівнях,
• посилення механізму координації між установами та інституціями, які приймають рішення у сфері охорони здоров’я та соціальної сфери на всіх рівнях управління, для забезпечення гармонізованого та ефективнішого підходу до задоволення потреб уразливих груп населення тощо.

Електронна система охорони здоров’я

У сучасному світі розвиток медичної сфери стає неможливим без впровадження цифрових технологій. Електронна система охорони здоров’я (ЕСОЗ) є вирішенням багатьох управлінських проблем для лікарень, а також є корисною і для пацієнтів. Разом з тим варто зауважити, що накопичення медичних даних в ЕСОЗ має бути об’єднаним із іншими інформаційно-комунікаційними системами як у державному, так і в приватному секторах. Відтак, Стратегією передбачено, зокрема, такі завдання у даному напрямку:

• забезпечення використання даних ЕСОЗ для ухвалення управлінських рішень у системі охорони здоров’я та громадського здоров’я зокрема, у тому числі з використанням підходів Big Data та технологій штучного інтелекту,
• створення нової моделі розроблення програм та фінансування науки й досліджень у системі охорони здоров’я,
• створення в кожній організації незалежних структурних підрозділів для запровадження та підтримки функціонування програм та платформ, необхідних для пошуку вразливостей у системах, програмах, реєстрах ЕСОЗ, а також проведення постійного моніторингу кіберзагроз в умовах їх стрімкого розвитку,
• продовження гармонійної розбудови дворівневої моделі ЕСОЗ та прискорення переходу усіх надавачів медичних послуг на електронні медичні записи тощо.

НАПРЯМ 2. УНІВЕРСАЛЬНЕ ОХОПЛЕННЯ ПОСЛУГАМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ПМГ є першим щаблем у контакті між окремою людиною, родиною, громадою й національною системою охорони здоров’я. Її розвиток має відбуватися в умовах єдиного медичного простору, коли всі надавачі послуг в охороні здоров’я публічного і приватного секторів об’єднані однаковими регуляторними правилами й умовами функціонування, інформаційними та комунікаційними системами, доступом до ресурсів, можливостями щодо створення мереж і співпраці. Отже, ключові завдання, визначені для подальшого розвитку ПМГ, наступні:

• приведення мережі надавачів послуг охорони здоров’я у відповідність з потребами людей і наявними ресурсами,
• забезпечення розвитку послуг із реабілітації й догляду за людиною та їх інтеграції на всіх рівнях медичної допомоги,
• забезпечення розвитку послуг довготривалого догляду та лікування (long-term care),
• впровадження системи управління якістю в охороні здоров’я на національному, регіональному та локальному рівнях,
• забезпечення доступності людей до якісних та безпечних послуг охорони здоров’я, складовою якої є також доступні ефективні та безпечні ліки належної якості, до цифрових послуг охорони здоров’я з використанням телемедичних технологій тощо.

Доступ пацієнтів до послуг в охороні здоров’я

Фінансовий захист пацієнтів є важливим елементом досягнення цілі універсального охоплення послугами в охороні здоров’я. Метою розпочатої у 2017 р. медичної реформи був, зокрема, перехід від постатейного кошторисного фінансування до фінансування за принципом «гроші йдуть за пацієнтом» та розширення гарантованого пакету послуг. ПМГ–2023 є недофінансованою, тому пацієнт в деяких випадках сплачує за послуги самостійно. Для повноцінної роботи ПМГ необхідно збільшити державні витрати на охорону здоров’я та ефективно їх використовувати. Відтак документом передбачено наступні завдання:

• забезпечення фінансування ПМГ у розмірі не менше 5% ВВП, а за умови економічного зростання — збільшити державні витрати на охорону здоров’я понад вказаний рівень,
• забезпечення стабільної ресурсної підтримки розвитку електронної охорони здоров’я, зокрема шляхом фінансування за рахунок бюджетних коштів, залучення міжнародної технічної допомоги, впровадження державно-приватного партнерства,
• зробити більш чітким та прозорим політичний і технічний процес розробки, розширення та затвердження ПМГ та переліку ліків і медичних виробів, що покриваються за рахунок державного бюджету,
• оновлення й розширення Національного переліку основних лікарських засобів та медичних виробів, який покриватиметься за рахунок державного бюджету, для зниження рівня виплат з кишені пацієнтів на амбулаторному та госпітальному рівнях,
• забезпечення запровадження справедливого механізму співоплати медичних послуг та ліків, платних послуг та інших моделей фінансування без обмеження доступу до послуг, особливо для менш забезпечених домогосподарств тощо.

Фармацевтична безпека

Недостатній рівень задоволення потреб населення ліками та медичними виробами — один із ключових викликів системи охорони здоров’я. Для вирішення цієї проблеми державі потрібно визначити пріо­ритетність станів та захворювань, на які вона витрачатиме ресурси шляхом розширення централізованих програм забезпечення населення ліками та медичними виробами.

У той же час для підвищення доступності ліків та медичних виробів серед населення держава має узгодити між собою всі відповідні наявні програми та переліки. Окрім того, гармонізація політик забезпечення ліками та встановлення чітких параметрів надання відповідної медичної продукції дозволять НСЗУ та МОЗ здійснювати контроль за якістю послуг, що гарантуються державою.

Отже, проєктом документа визначені наступні завдання:

• гармонізація державних політик доступу до ліків та медичних виробів, у тому числі внаслідок розробки єдиної політики ціноутворення на них,
• утворення незалежної агенції з ОМТ в якості єдиного експертного органу, який забезпечуватиме обґрунтованість та доказову базу відбору та оцінювання ефективності ліків, медичних виробів, а також розширення ПМГ,
• стимулювання розвитку фармацевтичної галузі в Україні з фокусом на стимулювання інвестицій в R&D, локалізацію та інші методи освоєння новітніх технологій виробництва ліків та медичних виробів,
• сприяння проведенню клінічних досліджень в Україні,
• посилення контролю за непорушенням прав інтелектуальної власності у фармацевтичній сфері,
• повноцінне запровадження у національному законодавстві принципу Болар та інших сучасних інструментів, спрямованих на посилення фармацевтичної галузі,
• забезпечення механізму екстреного доступу до ліків та медичних виробів, зокрема через долучення України до Міжнародної організації з оцінки медичних технологій (Health Technology Assessment international — HTAi) та інших наявних механізмів,
• забезпечення гармонізації регулювання виробництва, реєстрації та обігу ліків із законодавством ЄС з урахуванням вимог Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, та умов членства в міжнародних організаціях, включно з цифровізацією відповідних процедур,
• забезпечення доступу населення до ефективних і безпечних ліків шляхом встановлення в Україні суворої регуляторної системи, належним чином визнаної на міжнародному рівні.

НАПРЯМ 3. ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я

Створення та забезпечення функціонування системи епідеміологічного нагляду за станом та показниками здоров’я населення, моніторингу частоти виникнення та поширення захворювань, оцінювання показників здоров’я та факторів, що на нього впливають, є ключовими функціями для системи громадського здоров’я. Водночас забезпечити сталий розвиток суспільства і здоров’я нації неможливо без формування спроможної системи громадського здоров’я, що буде спрямована на збереження і зміцнення здоров’я населення, попередження хвороб, своєчасне виявлення та реагування на виклики для здоров’я. Тому серед визначених у Стратегії ключових завдань варто вказати наступні:

• забезпечення належними умовами лабораторної мережі, що відповідає стандартам біобезпеки та біозахисту відповідно до Посібника Все­світньої організації охорони здоров’я з лабораторної біобезпеки (4-те видання),
• забезпечення належного фінансування програм з громадського здоров’я, розподіл фінансових ресурсів відповідно до виявлених пріоритетів для кожної області, моніторинг використання бюджету(ів) відповідно до встановлених показників ефективності,
• забезпечення заходів з подолання ключових факторів ризику, що спричиняють високий тягар захворювань, у тому числі шляхом посилення впровадження найкращих практик («best-buys») щодо протидії неінфекційним хворобам і зміцнення психічного здоров’я та благо­получчя,
• створення операційного інформаційного механізму раннього оповіщення про ризики та надзвичайні ситуа­ції у сфері громадського здоров’я, інтегрованого з іншими структурами, залученими до реагування на надзвичайні ситуації, та міжнародними системами операційного оповіщення (ВООЗ, ЄС та інші),
• визначення переліку пріоритетних інфекційних хвороб для потреб епідеміологічного нагляду,
• забезпечення безперервного доступу до основних медичних послуг в умовах виникнення надзвичайних ситуацій тощо.

НАПРЯМ 4. ЗАЛУЧЕНІСТЬ ЛЮДЕЙ ТА ГРОМАД

Відповідальність за власне здоров’я та благополуччя — це запорука досягнення кращих результатів для здоров’я населення. Відповідальність кожного отримувача послуг охорони здоров’я починається з обізнаності та розуміння індивідуальних питань і ризиків для свого здоров’я. Розуміння власного стану здоров’я та ризиків допомагає людині прийняти інформоване усвідомлене рішення щодо свого способу життя в цілому, знань, ставлень та звичок, які сприятимуть збереженню здоров’я. Однак не всі люди однаково правильно аналізують дані про здоров’я.

Цифрова грамотність щодо здоров’я означає здатність людини отримувати, розуміти та застосовувати основну інформацію про здоров’я та послуги, необхідні для ухвалення ефективних персональних рішень щодо здоров’я. Низький рівень такої грамотності часто призводить до недостатньої поінформованості та впливає на правильність ухвалення рішень щодо здоров’я. Тому Стратегією передбачено наступне:

• розроблення та впровадження програм для підвищення обізнаності населення з питань здоров’я,
• внесення питання здоров’я до шкільних та інших освітніх програм,
• введення стандарту «простої/зрозумілої мови» для всієї інформації, що стосується здоров’я людини та отримання медичних послуг,
• забезпечення доступу пацієнта до управління власними медичними даними, а також інформацією про доступні та надані послуги,
• створення платформи для громадян із можливістю взає­модії за спільними ознаками здоров’я, взаємодопомоги та обміном інформацією між собою тощо.

НАПРЯМ 5. КАДРОВІ РЕСУРСИ

Якісна освіта працівників сфери охорони здоров’я — це складова ефективної та якісної системи охорони здоров’я. Освіта медичних працівників має інтегруватися у міжнародну систему освіти, щоб забезпечити якісну підготовку фахівців сфери охорони здоров’я.

Для того щоб українська медична освіта повною мірою відповідала сучасним міжнародним стандартам, необхідно забезпечити запровадження в навчальний процес сучасних наукових розробок та засад доказової медицини, оновити програми підготовки спеціалістів для медичної галузі.

Однак важливою складовою кадрового забезпечення системи охорони здоров’я є підготовка не лише лікарів, але й повного складу працівників сфери охорони здоров’я, зазначених у галузі знань 22 «Охорона здоров’я».

Відтак Стратегією визначено наступні ключові завдання, які покликані інтегрувати в національну систему освіти міжнародні стандарти:

• забезпечення умов для здобуття медичними працівниками практичних навичок на базі сучасних університетських клінік та симуляційних центрів,
• впровадження сучасної моделі резидентури з урахуванням міжнародного досвіду,
• стимулювання розвитку якісної освіти менеджерів у сфері охорони здоров’я,
• стимулювання розвитку нових форм безперервного професійного розвитку для всіх професіоналів сфери охорони здоров’я, які узгоджуються з пріо­ритетами системи охорони здоров’я,
• створення реєстру медичних працівників,
• розширення кваліфікаційних вимог до медичних сестер/медичних братів і долучення до надання медичних послуг немедичних працівників, у першу чергу на рівні громади,
• запровадження страхування професійної відповідальності,
• забезпечення гідної оплати праці та розроблення гнучкої системи мотивації та підтримки кадрових ресурсів, у тому числі через запровадження ключових показників ефективності та оптимального робочого навантаження тощо.

Проєкт Стратегії початково запланований як динамічний документ, тобто за потреби до нього можна внести необхідні зміни. Разом з тим у ньому вимушено закріп­лено тимчасове повернення до щорічного планування. Адже через війну важко спрогнозувати доходи бюджету більше ніж на рік.

Повернення до трирічних планів реалізації Стратегії відбудеться тоді, коли країна перейде від економіки воєнного часу на планову економіку з трирічною бюджетною декларацією.

Оксана Миронюк

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!