Герої фармацевтичного фронту. Ми зараз проходимо курси підвищення кваліфікації з виживання

Анастасія народилася і жила в Лисичанську. Закінчила Націо­нальний фармацевтичний університет (НФаУ), отримала омріяний фах фармацевта, будувала успішну кар’єру. Досить швидко стала регіональним куратором частини Луганської та Донецької областей, які успішно розвивалися. Але 24 лютого 2022 р. все змінилося…

— Наприкінці січня ми тільки-но закінчили переведення комунального підприємства «Фармація Північ». У мене було 55 аптек, з них 22 — аптеки Аптечної мережі 9-1-1. Робочий процес йшов за планом, ніхто не був готовий до того, що розпочнеться війна.

— 24 лютого — «найтемніший» день у моєму житті. Ранок почався під гуркіт за вікном. Я зайшла до нашого робочого чату кураторів і зрозуміла, що о 4:30 не одна я не сплю. Потім почалися дзвінки з аптек. Хтось повідомляв про свій від’їзд, хтось не розумів, що робити — виходити на роботу чи ні.

Я дочекалася 7:00 і пішла у найближчу аптеку. Людей було багато, ліки усім потрібні. Відпускали удвох з колегою. До 11:00 допрацювали і змушені були розійтися по домівках. Вибухи стали надто голосними, людей на вулицях вже не було, магазини зачинилися. Почалася евакуація населення.

Я теж поїхала в Дніпро. Але ненадовго.

— Серце було не на місці. Я у Дніпрі, а мої аптеки і колеги у Луганській обл. Можливо, їм потрібна моя допомога? І 27 лютого я вирішила повернутися.

Я знала, що аптека, в якій я працювала до того, як стала куратором, стояла зачиненою, бо співробітники виїхали. Одна навіть з ключами від аптеки. На жаль, зв’язку з нею не було. Довелося вийти у сусідню аптеку, де на той момент залишився один фармацевт. Декілька днів ми з ним працювали вдвох.

Товар закінчувався. Я шукала можливість відкрити свою аптеку — до війни вона була найбільшою, отже, там залишалися запаси вже тоді дефіцитних ліків.

2 березня зрештою вдалося забрати ключі, і ми відчинили «Аптеку оптових цін» Лисичанськ 4. Спочатку працювали також вдвох, рук катастрофічно не вистачало. Тоді я взялася обдзвонювати співробітників, які залишилися в місті, та пропонувати їм вийти на роботу. До нас приєдналися троє фармацевтів та санітарочка. Вдалося запустити 3 каси!

— Найголовнішу — дефіцит ліків! 18 березня уламками снаряду вибило шибки і посікло «Аптеку оптових цін» Лисичанськ 2. Довелося евакуювати товар. Це була моя «перша навчальна евакуація» (згодом ці навички стали в нагоді!). Залишок товару перевезли в аптеку Лисичанськ 4. У нашому місті була аптека, яка знаходилася у приміщенні торговельного центру, зачиненого ще 25 лютого. Вона не працювала, а там залишилися препарати, вкрай необхідні людям. Тоді було ухвалено рішення відкрити аптеку та забрати товар. І ми це зробили 21 березня — Лисичанськ 4 знову був із ліками. Коли видавалися вільні від роботи дні, я допомагала волонтерам — збирала гуманітарну допомогу для місцевих жителів. Потім поліція розвозила ці ліки людям.

— До 1 квітня працювали разом з колегами. А потім вони поїхали, і я залишилася в аптеці сама. За 2 тиж, незадовго до окупації міста, мені довелося теж евакуюватися в Дніпро.

– Аптеки області мені дали в серпні, а Дніпра — в жовтні. Зараз у мене загалом 14 аптек: по 7 в області та в місті. Встигла вже 2 нові відкрити.

— У липні мені передали під онлайн-кураторство аптеки Слов’янська та Краматорська. Їх потрібно було евакуйовувати, а співробітників у цих торгових точках не було. Я розуміла, що віддалено провести евакуа­цію не вдасться.

Проблем було дві: як дістатися Донецької обл. і хто розбере меблі в аптеках, щоб їх вивезти на склад. З першою впоралася сама, а з меблями допомогли хлопці з адміністративно-господарської частини. А на евакуацію аптек Краматорська мені на допомогу приїхала моя колега Юлія Плевакова.

— Звісно, вона триває, тільки в дещо іншому форматі. Товар з нашого складу у регіон не привозять, тому замовлення я роб­лю на Дніпро, а потім відправляю його в аптеки Донецької обл. У жовтні на Донеччині вже відновили роботу 10 аптек, і процес набирає обертів.

— Коли вступала до НФаУ у 2014 р., не думала, що почнеться повномасштабна війна, але не виключала такої можливості — частина Луганської області тоді вже була окупована. Роботу в аптеці зазвичай уявляєш інакшою, але життя вносить свої корективи. Я й до війни пишалася своїм фахом, а нинішня ситуа­ція лише підкреслила його значущість.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!