Про зимові травми у фокусі фармацевтичної допомоги

Зимовий період традиційно супроводжується підвищенням рівня побутового травматизму, що особливо загострюється за різких метеорологічних змін. Показовою є нинішня ситуація: коли мокрий сніг поступово переходить у дощ, а подальше зниження температури миттєво перетворює опади на крижану кірку. Ожеледиця сковує дороги, тротуари та сходи, перетворюючи їх на зону підвищеної небезпеки, що спричиняє різке збільшення кількості падінь і, як наслідок, травмувань та звернень по медичну і фармацевтичну допомогу. За таких обставин саме аптечні заклади стають «першою лінією» долікарської підтримки, а фармацевти часто виявляються першими фахівцями, які стикаються з наслідками зимових травм ще до того, як пацієнт потрапить на прийом до травматолога. Саме тому вміння оперативно зорієнтуватися в характері пошкодження, надати обґрунтовані рекомендації та раціональну фармакологічну підтримку є критично важливим елементом сучасної фармацевтичної допомоги.

Актуальність проблеми зимового травматизму

Регулярні прогулянки на повітрі, зокрема взимку, сприяють поліпшенню імунної функції та, відповідно, знижують ризик розвитку багатьох хвороб (Peterfalvi A. et al., 2021), проте цей час потребує особливої обережності. З настанням холодів частота «вуличного» травматизму традиційно зростає в рази, перетворюючи звичайні переміщення на зону підвищеного ризику. Доведено, що падіння на слизьких поверхнях, вкритих снігом чи льодом, посідають 3-тє місце серед причин обмеження працездатності, а травми, спричинені несприятливими погодними умовами, залишаються однією з провідних вторинних причин смертності (Modji K.K.S. et al., 2025).

Ризик травматизації значно підвищується під час снігопадів та ожеледиці — погодних умов, що саме наразі й фіксуються на всій території нашої країни.

Згідно зі статистичними даними, травми, отримані в зимовий період, є доволі поширеним явищем, становлячи >33% усіх випадків травмувань у цей період часу та є особ­ливо актуальними для осіб похилого віку (Modji K.K.S. et al., 2025).

Примітно, що зимовий травматизм має свою специфіку: серед найпоширеніших травм — переломи кінцівок, забої хребта та травми голови*. Наприклад, повідомляється, що у >20% — це переломи гомілки, включно з переломом гомілковостопного суглоба, 10,7% — внутрішньочерепна травма та 7,3% — перелом передпліччя (Modji K.K.S. et al., 2025).

Основними тригерами зимового травматизму є поспіх та неуважність (багато хто ігнорує прихований під снігом лід), громадський транспорт (зони посадки та висадки пасажирів стають критично небезпечними через слизькі пороги та підступи до автобусів) та взуття (наприклад носіння підборів у жінок може значно підвищувати ризик втрати рівноваги та перелому).

Окрему занепокоєність викликає й те, що зимові погодні умови спричиняють збільшення кількості дорожньо-транспортних пригод на 19% та підвищення рівня травматизму на 13% порівняно із сухим дорожнім покриттям. Такі інциденти взимку вирізняються не лише частотою, а й значною тяжкістю наслідків, що потребує від фахівців охорони здоров’я особливої уваги та готовності до надання оперативної допомоги (Yang Li. et al., 2020).

Серед поширених чинників у багатьох випадках виступає незадовільний стан інфраструктури — ожеледиця, припорошені снігом вибоїни та нерозчищені тротуари (Hippi M. et al., 2020), знижена температура повітря (Nwanna-Nzewunwa O.C. et al., 2022) та поспіх (Salminen S. et al., 2017).

Про найбільш поширені види зимових травм

Для надання коректної фармацевтичної допомоги ключовим є розуміння патофізіологічних відмінностей між основними типами травм, що найчастіше виникають у зимовий період.

• Забій (забиття) являє собою закрите пошкодження м’яких тканин або органів без порушення цілісності шкірного покриву, що найчастіше трапляється внаслідок падіння або удару тупим предметом. Патогенез такої травми супроводжується розвитком вираженого набряку та формуванням гематом — підшкірних скупчень крові, що виникають через розрив судин різного калібру. Залежно від локалізації та сили механічного впливу забиття можуть призводити до значного порушення функцій пошкодженої ділянки. Якщо забій м’яких тканин зазвичай обмежується локальним болем та помірним зниженням рухливості кінцівки, то травматизація внутрішніх органів має значно серйозніші наслідки та за відсутності вчасної допомоги може становити загрозу для життя пацієнта*.
• Розтягнення та часткові розриви зв’язок є результатом надмірного механічного навантаження на суглоб, що призводить до мікропошкоджень волокон зв’язкового апарату з подальшим розвитком асептичного запалення. Зазвичай такі травми виникають внаслідок рухів у невластивих для суглоба напрямках або при фізичних навантаженнях, що значно перевищують його фізіологічний об’єм. Клінічна картина характеризується розвитком різкого локального болю та поступовим збільшенням набряку в ділянці пошкодження. Попри збереження анатомічної цілісності суглоба, подібне травмування супроводжується суттєвим порушенням його функцій, що потребує негайної іммобілізації та адекватної терапії для запобігання хронізації процесу*.
• Вивих суглоба являє собою патологічний зсув суглобових поверхонь кісток, що призводить до повної втрати їхньої конгруентності та часто супроводжується розривом суглобової капсули. Найчастіше у клінічній практиці відмічаються вивихи плечового суглоба, нижньої щелепи та фаланг пальців рук. Такий стан характеризується інтенсивним гострим болем, видимою деформацією пошкодженої ділянки та фіксацією кінцівки в неприродному положенні, що нерідко супроводжується зміною її довжини. Характерною ознакою вивиху є повна неможливість виконання активних рухів та різке обмеження пасивних, що зумовлює необхідність негайної спеціалізованої медичної допомоги для репозиції суглоба та відновлення його функціональності*.
• Переломи кісток становлять найбільш тяжку форму травматичних пошкоджень, що характеризуються не лише порушенням цілісності кісткової тканини, а й значним ураженням навколишніх м’яких тканин і судин. Такий деструктивний вплив зумовлює формування масштабних гематом і створює високий ризик розвитку больового шоку. У клінічній практиці розрізняють відкриті та закриті переломи: перші супроводжуються наявністю рани у зоні пошкодження, кровотечею та візуалізацією кісткових уламків, тоді як другі проходять без порушення цілісності шкірного покриву, проте із вираженим збільшенням об’єму кінцівки та внутрішнім крововиливом. Для обох типів переломів спільними ознаками є значно виражений біль, неприродне положення кінцівки та характерний кістковий хрускіт (крепітація), що потребує негайної стабілізації стану пацієнта та професійної медичної допомоги*.

Алгоритм надання допомоги

Фармацевт відіграє ключову роль у первинному веденні пацієнтів із зимовими травмами. Раціональне поєднання нефармакологічних заходів, правильної анальгезії та чітке дотримання меж професійної компетенції дає змогу мінімізувати ризик ускладнень та підвищити ефективність подальшого лікування, а також відновлення.

Незалежно від типу травми, перші 24–48 год після пошкодження є критичними для контролю запального процесу. У цей період міжнародні рекомендації передбачають застосування алгоритму R.I.C.E. (Rest, Ice, Compression, Elevation) як базового нефармакологічного підходу. Цей алгоритм передбачає забезпечення повного спокою (Rest) пошкодженій ділянці для запобігання подальшій деструкції тканин, локальне застосування холоду (Ice) для вазоконстрикції та зменшення набряку, накладання помірної еластичної пов’язки (Compression) з метою обмеження внутрішньої кровотечі та підняття кінцівки вище рівня серця (Elevation) для стимуляції венозного відтоку**.

Подальше надання першої медичної допомоги залежить від особливостей травми та наявності відповідних проявів.

Первинна обробка поверхневих пошкоджень, таких як подряпини чи порізи, передбачає ретельне промивання ділянки водними розчинами антисептиків або за їх відсутності — чистою водою з милом, після чого накладається стерильна пов’язка. Важливо пам’ятати, що спирто­вмісні антисептики застосовуються виключно для обробки країв рани, аби уникнути хімічного опіку оголених тканин. При глибоких пошкодженнях неприпустимим є надто щільне зведення країв рани, оскільки дефіцит кисню може спричинити розвиток небезпечної анаеробної інфекції. У разі наявності кровотечі її зупиняють шляхом накладання тиснучої пов’язки або джгута, стежачи за тим, щоб компресія була достатньою для гемостазу, але не порушувала загальну циркуляцію крові. Після належної антисептичної обробки раціональним є застосування топічних ранозагоювальних та антитромботичних засобів, а для купірування больового синдрому та набряку доцільно залучати системні та місцеві анальгетики-антипіретики, а також нестероїдні проти­запальні препарати (НПЗП) і топічні ангіопротектори, що можуть допомогти прискорити процес регенерації***.

Червоні прапорці

Важливою складовою фармацевтичної допомоги є своє­часне визначення ситуацій, у яких самолікування є неприпустимим. Ознаками, що потребують негайного звернення до лікаря, є деформація кінцівки, характерний звук у момент травми, прогресуюче оніміння, порушення чутливості або зміна кольору шкірних покривів, відчуття надмірного болю, розвиток значного набряку або коли стан постраждалого почав швидко погіршуватися.

Можливості профілактики

Хоча не завжди можна вплинути на зовнішні умови (стан доріг та погоду), мінімізація «внутрішніх» чинників ризику цілком реальна. Дотримання принципів безпечної життєдіяльності, правил дорожнього руху, вибір раціонального взуття, що відповідає порі року, та відмова від поспіху є базовими кроками, що можуть допомогти запобігти багатьом небажаним наслідкам.

Кажуть, що там, де є людина, там є місце для доброти. Нехай цей принцип стане орієнтиром нашого життя. Тому, ставши свідком травмування, не залишаймо людину на­одинці з бідою, а опинившись у скрутному стані самі, — не вагаймося звернутися по допомогу. Людське життя — це найвища цінність, і іноді лише хвилина уваги може врятувати чиєсь майбутнє!

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!