Обговорюємо дефініції базових термінів до Фармацевтичної енциклопедії

Як свідчить дискусія науковців (див. «Щотижневик АПТЕКА» № 2 (573) від 15 січня 2007 р.; www.apteka.ua), вже давно назріла необхідність у стандартизації низки фармацевтичних термінів, які широко використовуються фахівцями галузі. Фармацевтична термінологія відіграє велике значення у всіх напрямках фармацевтичної діяльності та перш за все — при законотворчості та складанні нормативної документації, при викладенні результатів наукових досліджень, а також при спілкуванні. Проте найбільше значення вона має при підготовці майбутніх фахівців, яким доведеться взаємодіяти на ринковому просторі, забезпечувати адаптацію національного законодавства з таким країн Європи.

І. Перцев

І. Перцев

Світовий досвід свідчить про те, що базові терміни повинні бути не тільки зрозумілими, але й точними, а їх поняття не можуть бути неконкретними і трактуватися двояко за змістом. Отже, професійна термінологія як понятійний інструмент інформації повинна найбільш вдало відбивати зміст та рівень розвитку галузі, забезпечувати зрозумілий та надійний зв’язок національного законодавства з вимогами ВООЗ та нормативними документами інших країн.

На наш погляд, особливої уваги заслуговує термін «лікарський засіб» — неконкретний за своїм змістовним значенням з фармацевтичної точки зору (хоча й використовується в Законі України «Про лікарські засоби»). На жаль, він дуже «зручний» (мабуть, завдяки, своїй двоїстості) для медичних працівників, фахівців інших дотичних напрямків, пов’язаних з ліками, а також викладачів усіх рівнів. «Зручність» терміна полягає в тому, що до цього поняття можна віднести як діючі речовини (субстанції), так і готові лікарські форми (лікарські препарати, ліки, медикаменти); гомеопатичні засоби; засоби, які використовуються для діагностики; лікарські косметичні засоби та лікарські домішки до харчових продуктів.

Стосовно фармації цей термін є неприйнятним, бо одночасно визначає і вихідну сировину (лікарську субстанцію), і готовий продукт (лікарський препарат). Якщо це так, то виникає питання, а навіщо тоді існує багато віків фармацевтична галузь, у чому полягає її функція? Замість використання цього терміна, який не тільки перекреслює значення фармації як галузі, слід використовувати всім зрозумілий термін «лікарський препарат» або ще правильніше та сучасніше — «фармацевтичний препарат», що підкреслює ознаки готової фармацевтичної (а не лікарської) продукції. Аналогічно до цього замість терміна «лікарська субстанція» (з його численними синонімами) слід використовувати «активний фармацевтичний інгредієнт» (як це радить робити ВООЗ) або «діюча речовина» (що визначає мету використання БАР при виробництві ліків (див. «Щотижневик АПТЕКА» № 3 (624) від 21.01.2008 р.).

Із наведених прикладів виходить, що в будь-якій фармацевтичній діяльності, особливо в навчальній та науковій, слід використовувати науково обґрунтовані, системно визначені терміни, які точно відбивають суть і рівень фармацевтичної галузі та її взаємодію з дотичними дисциплінами, що особливо важливо в наш час, коли відбувається адаптація національного і європейського законодавства.

Розуміючи важливість проблеми, пов’язаної з фармацевтичною термінологією, редакційна рада з підготовки 2-го видання Фармацевтичної енциклопедії винесла на обговорення спільноти галузі визначення базових термінів (див. «Щотижневик АПТЕКА» № 3 (624) від 21.01.2008 р.), а також сайт НФаУ, розділ «До VІІ Національного з’їзду фармацевтів України).

У цьому повідомленні на шпальти щотижневика виносяться нові дефініції загальних базових термінів і термінів стосовно деяких організаційно-економічних питань.

ФАРМАЦІЯ (грец. pharmakon — ліки; англ. рharmacy) або лікознавство — науково-практична господарська діяльність, яка включає пошук та синтез лікарських і допоміжних речовин, створення, вивчення фармакологічної дії, виробництво ліків у промислових і аптечних умовах; забезпечення різнобічного контролю їх якості, планування, організацію та економіку, менеджмент та маркетинг, інформацію та освіту, а також раціональне та безпечне використання ліків та виробів медичного призначення.

Можливе і таке визначення: Ф. — комплекс взаємопов’язаних складових науково-практичних напрямків (освітнього, наукового, виробничого та соціально-правового характеру), пов’язаних з ліками, а саме: дослідження фармацевтичного ринку, пошук і обробка вихідної сировини, створення, виробництво, вивчення фармакологічної дії, реалізації ЛП і виробів медичного призначення, забезпечення контролю їх якості та стандартизації; вивчення історії, організаційних питань оптимізації кадрових, матеріальних, фінансових, інформаційних ресурсів та підготовки фармацевтичних кадрів. Ці визначення найбільш повно розкривають багатогранний зміст фармацевтичної діяльності та значущість галузі зі своєчасного та якісного забезпечення споживачів ліками в системі охорони здоров’я та економіці країни.

Термін «Ф.» має свою давню історію. Вперше зустрічається в єгипетському папірусі як епітет бога Тота у вигляді «Фар-ма-кі», що означає «захисник, рятівник, охоронець або той, що дарує зцілення». Греки, які навчалися у єгиптян мистецтву лікування, створили з цього кореня свій термін — «фармакон», що за часів Гіппократа означало «ліки» або «отрута». У стародавньому Римі різні спеціалісти лікарської справи мали назви, які в основі мали корінь «фарма» (pharmaceute, pharmacopole та багато інших). Подальший розвиток Ф. тісно пов’язаний з розвитком суспільства в цілому і наповнюється новим змістом. На початку ХХ ст. під Ф. розуміють «комплекс наук і знань, пов’язаних з виробництвом і вивченням фармакологічної дії ліків», а в кінці ХХ ст. — «галузь науки і практики з виготовлення, розподілу і належного застосування ліків». Зазвичай всі різнопланові напрямки науки і практики Ф. пов’язані з ліками, а тому в основі назв мають корінь «фарма» або «фармако», напр. фармакогеноміка, фармакогнозія, фармакоекономіка, фармакодинаміка, фармакокінетика, фармацевтична хімія, фармакоангіографія (метод рентгенографічного дослідження кровоносних судин при призначенні судинорозширювальних і судинозвужувальних препаратів з метою поліпшення кровотоку), фармакогенетика (наукове визначення співвідношення між генетичними факторами і природою реакції організму на ЛП), фармакорадіографія (радіографічне дослідження певного органа тіла під впливом препарату, який значно полегшує таке дослідження), фармакологія, фармакотерапія, фармакопея та багато інших, а спеціалісти в галузі Ф. називаються фармацевтами. До Ф. галузі належать заводи, фірми, лабораторії, що виготовляють фармацевтичну продукцію, лабораторії з контролю якості; установи, що вирощують, збирають і обробляють лікарські рослини; наукові центри, НДІ, навчальні заклади, дистриб’юторські установи, аптеки, аптечні склади (бази) та інші організації галузі, тісно пов’язані з ліками.

Ф. завжди мала особливе (соціальне) значення у виробничій діяльності людства, розглядалася як комплекс наук перш за все хімічного та медико-біологічного напрямків, адже розвивалася разом з ними, використовуючи їх надбання. Вона була завжди чутлива до нових та соціальних сплесків, які спостерігалися при народженні нових наукових напрямків і дозволяли краще зрозуміти можливі взаємодії ліків з іншими речовинами (див. Ліки) та значно підвищити ефективність фармакотерапії. Впродовж століть Ф. і медицина формувалися як взаємозалежні складові загальної історії й культури різних народів, тому вимагають узагальнення й осмислення у світлі новітніх наукових надбань. «Початок Ф. бере із сивої давнини, і тільки на підставі розкопок, археологічних, етнографічніх та інших даних можна судити про те, що відбувалося в ті, так віддалені від нас часи» (Півненко Г.П., 1962). Говорячи про виникнення ліків, важко стверджувати, що стало відомо людству першим — ліки чи медицина? Хоча В.П. Калашніков (1954) з цього приводу наголошує: «Можна без перебільшення сказати, що Ф., тобто уміння вишукувати і готувати ліки, в минулому передувало медицині». Але це не є детермінантою, тому що в історичному аспекті прослідковується взаємопроникнення та мобільність у спрямованості цих напрямків, і в кожну історичну епоху це питання вирішувалося по-різному, нерідко залежно від сплетіння моральних, соціальних та психологічних норм і цінностей та рівня розвитку суспільства. Адже у Ф. до цього часу відчуваються «відголоси» минулих часів храмової медицини, стародавніх культур (єгипетської, китайської, тибетської, грецької, римської) або алхімії, ятрохімії та інших шкіл більш пізніших часів. Питання лікознавства в кожний певний час усвідомлювалися і вирішувалися по-різному, але завжди сприяли накопичуванню знань та поступовому переходу від емпіричних до наукових методів виготовлення і більш раціональному використанню ліків. Про це свідчить довгий шлях, який пройшла Ф. від часів видатних учених минулого (Гіппократа, Клавдія Галена, Авіценни, Парацельса та багатьох інших), які були водночас філософами, лікарями, фармацевтами та заклали підвалини високих етичних принципів охорони здоров’я, зробили відчутні кроки до наукового осмислення процесів виготовлення та використання ліків; від зелейних лавок на Русі до відкриття аптек, виникнення наукових шкіл, створення сучасної фармацевтичної галузі. Майже до ХІХ ст. виготовлення й удосконалення ліків зосереджується в аптеках. Аптеки поступово стали центром науки та освіти, де зробили свої відкриття, які високо цінуються нащадками, Т.Є. Ловіц (Росія), К. Шеєле (Швеція), Л.Н. Вокелен (Франція), Л.В. Тромсдорф (Німеччина) та багато інших учених зі світовим іменем. Хімічні лабораторії при аптеках одночасно були місцем підготовки аптечних кадрів (див. Фармацевтична наука, Фармацевтична освіта). Однак у різних країнах Ф. як специфічний напрямок формувалася різнопланово, а її розвиток суттєво гальмувався характером народного господарства (напр. аграрним), повільним розвитком промисловості, особливо хімічної, низьким рівнем споживання ліків тощо.

Обговорюємо дефініції базових термінів до Фармацевтичної енциклопедіїФормування Ф. як самостійної дисципліни відбулося лише в XVIII ст., коли за словами К. Маркса й Ф. Енгельса «…минулу історію з її численними переплутаними теоретичними знаннями було відокремлено, упорядковано і приведено в причинний зв’язок». Кінець XVIII ст. і початок ХІХ ст. можна характеризувати як епоху повного становлення наукової Ф. в Росії. У цей час працювали видатні російські вчені М.В. Ломоносов, Н.М. Максимович, В.М. Севергін, Т.Є. Ловіц, О.О. Іовський, О.П. Нелюбін, Д.І. Менделєєв та інші: В Європі відкриваються перші фармацевтичні кафедри (Ерфурт — 1795 р.,? Санкт- Петербург — 1798 р., Тарту — 1800 р., Париж — 1803 р.,? Харків — 1805 р.), були складені перші підручники з фармацевтичних дисциплін. Плідна діяльність фармацевтів у галузі аналітичної та фармацевтичної хімії дала підставу Ю. Лібіху про цей час заявити: «Викладання експериментальної хімії в університетах прийшло в крайній занепад, але воно було утримане на певній висоті тільки працями високодосвічених аптекарів». ХІХ та ХХ ст. характеризуються розвитком зарубіжних та вітчизняних університетських наукових шкіл, подальшим розквітом науки, хіміко-фармацевтичної промисловості та стандартизації продукції. Проте кустарне виготовлення ліків в аптеках з його товарознавчою доктриною зберігалося майже до середини ХХ ст.

Незважаючи на багаті традиції і давню історію, Ф. в напрямку теорії та практики виробництва ліків протягом минулого століття переживала другу молодість і характерний для цього періоду бурхливий розквіт, обумовлений головним чином створенням власної виробничої та науково-дослідної бази. Створення мережі наукових фармацевтичних інститутів, наукових фармацевтичних шкіл у Ленінграді, Москві, Харкові, Києві та інших містах, запровадження вчених звань і ступенів фармацевтичних наук, упровадження в медичну практику високоактивних фармацевтичних субстанцій та широкого асортименту допоміжних речовин, використання високоточної та чутливої аналітичної апаратури, відкриття феномену терапевтичної нееквівалентності ліків привело до формування нових наукових напрямків (біотехнологія, нанотехнологія, фармакогеноміка, хронофармакологія, фармакотерапія, фармакокінетика, промислова екологія та ін.), які докорінно змінили погляд на ліки та їх фармакотерапевтичну дію, наповнили біологічним вмістом технологічні процеси, стадії, операції виробництва ліків, дозволили досліджувати вплив різних чинників на рівень доступності та ефективності фармацевтичної допомоги населенню. Усе це разом обумовило необхідність створення не тільки сучасної потужної фармацевтичної промисловості, незалежної від хімічної індустрії, але й високопродуктивного обладнання та науково-дослідної аналітичної апаратури, яка починає вироблятися безпосередньо на фармацевтичних підприємствах. Все це свідчить про становлення Ф. як самостійної фармацевтичної галузі у системі охорони здоров’я. Найбільш успішно розвиваються ті напрямки фармацевтичної промисловості, які використовують новітні економічні (енергозберігаючі, безвідходні) та інформаційні технології, базуються на логістичних підходах управління ресурсами та характеризуються переходом до всебічної стандартизації продукції та впровадження систем управління якості фармацевтичної продукції та послуг, а також систем, що запобігають можливому забрудненню повітряного та водного басейнів шкідливими промисловими викидами.

Останнім часом на фармацевтичному просторі спостерігається ряд закономірних зрушень, а саме: вплив на виробництво ЛП нових наукових напрямків, напр. нанотехнології, біотехнології, фармакогеноміки та ін.; особливо активізується напрямок покращання якості ЛП та уникнення ризиків при їх виробництві; спостерігається злиття фірм — виробників ЛП у великі концерни та одночасна консолідація оптових фірм з реалізації ЛП; зростає ринок безрецептурних ліків і БАД, а також ринок ветеринарних ЛП, на який все активніше виходять авторитетні світові виробники.

Інтенсивне зростання асортименту ЛП на фармацевтичному ринку сприяло розвитку організаційно-економічних досліджень, маркетингу та способів надання інформації. Постійний зростаючий попит на ЛП обумовив розвиток їх виробництва, стимулював стабільне збільшення інвестицій в наукові дослідження та модернізацію виробничої бази підприємств, що в свою чергу поставило питання підготовки і насиченості фармацевтичних підприємств кваліфікованими кадрами. Вже в 60-ті роки минулого століття обсяг інвестицій в НДР, професійний рівень наукових кадрів та практичних працівників з вищою освітою стає візитною карткою кращих фармацевтичних фірм та визначає їх конкурентоспроможність на ринку ліків. Розвиток виробництва ліків в Україні та країнах СНД мав свою специфіку. У кінці ХХ ст. промислове виробництво ліків стає домінуючим, що перетворює аптеку з великою кількістю висококваліфікованих кадрів на компетентного консультанта та посередника між виробниками ліків та їх споживачами. Це, у свою чергу, сприяло істотним змінам у навчальних програмах підготовки та перепідготовки фармацевтів з вищою освітою. З 1992 р. в Україні розпочата підготовка фармацевтичних кадрів для всіх сегментів фармацевтичної галузі.

Список літератури знаходиться в редакції, а також на сайті «Щотижневика АПТЕКА». Зауваження та свої думки стосовно піднятої проблеми просимо надсилати за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 53 або електронною поштою: kanz@ukrfa.kharkov.ua з поміткою «Фармацевтична енциклопедія».

Далі буде…

І.М. Перцев, відповідальний
секретар-координатор редакційної ради Фармацевтичної енциклопедії, професор


ЛІТЕРАТУРА

1. Історія фармації України / Р.В. Богатирьова, Ю.П. Спіженко, В.П. Черних та ін. – Х., 1999;

2. Півненко Г.П. Аптечна технологія ліків. – К., 1962; Мнушко З.М., Діхтярьова Н.М. Менеджмент та маркетинг у фармації. Ч. 1. – Х., 2007; Ч. 2. – Х., 2008;

3. Немченко А.С., Панфілова Г.Л., Котвіцька А.А., Хоменко В.М. Сучасні організаційно-економічні напрямки формування національної лікарської (фармацевтичної) політики: термінологія, наука, освіта / Матеріали науково-практ. конф. “Формування національної лікарської політики за умов впровадження медичного страхування: питання освіти, теорії та практики. – Х., 2008;

4. Посилкіна О.В., Сагайдак Р.В., Громовик Б.П. Фармацевтична логістика. – Х., 2004;

5. Резолюция по докладу И.И. Левинштейна «Принципы и основы фармобразования и его перспективы» // Весник фармации. – 1925. – № 1-2;

6. Управління фармацією / В.М. Толочко, І.В. Міщенко, Д.Л. Великий та ін. – Х., 2004;

7. Дроговоз С.М., Страшний В.В. Фармакологія на допомогу лікарю, провізору, студенту. – Х., 2002;

8. Фармакологія / За ред. І.С. Чекмана. – К., 2001;

9. Фармацевтичні та медико-біологічні аспекти ліків / І.М. Перцев, О.Х. Пімінов, М.М. Слободянюк та ін. – Вінниця, 2007;

10. Черних В.П. Концептуальні аспекти реформування фармацевтичної галузі // Вісник фармації. – 2001. – №4;

11. Энциклопедический словарь аптечного работника / Ред. коллегия В.П. Калашников, И.И. Левинштейн, А.К. Мельниченко и др. – М., 1960;

12. Черних В.П., Зупанець І.А. Клінічна фармація – пріоритетний напрямок підготовки сучасного провізора в Україні // Клін. фармація. – 1999. – № 2.

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті