Раїса Моісеєнко, перший заступник міністра охорони здоров’я, зазначила, що фармація в Україні розвинена й багатогранна. Вона має власну наукову базу та виробництво, що за своїми умовами наближається до світового рівня, розвинену дистриб’юторську мережу.
Сьогодні в нашій країні здійснюють діяльність приблизно 6,5 тис. суб’єктів господарювання. У динаміці за останні 5 років кількість аптек неухильно збільшується. Кількість аптечних складів зменшується через високий рівень вимог до цих закладів. Чисельність аптечних кіосків також зменшується. «Тобто ми по суті переходимо до більш якісної складової, що стосується аптечних закладів», — підкреслила Р. Моісеєнко.
Р. Моісеєнко зауважила, що фармацевтична промисловість України порівняно з іншими країнами СНД розвивається динамічніше, використовуються сучасні технології, розробляються і впроваджуються нові лікарські засоби без бюджетних інвестицій. У 2010 р. у нашій країні впроваджено ряд регуляторних актів, що посилюють вимоги до розробки, клінічних досліджень, виробництва ліків.
Заступник міністра звернула увагу на те, що середня вартість однієї упаковки українського препарату в 5 разів нижча, ніж зарубіжного. Таким чином, вітчизняні фармацевтичні виробники роблять істотний внесок у вирішення одного з важливих завдань держави — забезпечення населення доступними і якісними лікарськими засобами. Нині в Україні зареєстровано понад 14 тис. препаратів, при цьому зарубіжних ліків зареєстровано майже втричі більше, ніж вітчизняних, і профільне міністерство має докладати зусиль, щоб ця тенденція змінилася.
Індекс споживчих цін на препарати в березні 2011 р. становив 102,2, у той час як індекс цін споживчого ринку — 103,3. Тобто, не дивлячись на певні скарги й обурення населення щодо зростання вартості лікарських засобів, темпи зростання вартості ліків повільніші, ніж темпи підвищення індексу цін споживчого ринку й цін виробників промислової продукції.
Р. Моісеєнко зауважила, що в цілому обіг лікарських засобів в Україні врегульовано на законодавчому рівні. «На жаль, дещо сповільнився процес прийняття нової редакції Закону України «Про лікарські засоби», яким закріплюються норми європейських стандартів», — зазначила заступник міністра. Вона висловила сподівання, що парламентські слухання прискорять прийняття відповідного рішення.
Перед галуззю охорони здоров’я гостро стоїть питання розширення асортименту ліків, зокрема вакцин. Р. Моісеєнко нагадала, що МОЗ спільно з НАМН України в рамках робочої групи із залученням провідних вчених, професійних організацій, асоціацій, виробників розроблено проект Концепції державної цільової програми «Розвиток імпортозамінних виробництв в Україні та заміщення імпортованих лікарських засобів вітчизняними, в тому числі біотехнологічними препаратами і вакцинами» (далі — проект Концепції). Заступник міністра підкреслила, що проект Концепції повинен гармоніювати з Концепцією розвитку фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я України на 2010–2020 рр.
Для забезпечення належного контролю якості лікарських засобів створено Державну службу України з лікарських засобів, яка входить до системи органів виконавчої влади в галузі охорони здоров’я. Якість роботи служби оцінюватиметься не за кількістю перевірок та штрафних санкцій, а відповідно до підходів стосовно контролю якості ліків і виробів медичного призначення.
Що стосується визначення вартості лікарських засобів, то нині МОЗ сформовано реєстр оптово-відпускних цін на лікарські засоби, які закуповуються за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів. Його розміщено для відкритого доступу на офіційному сайті профільного міністерства. Він містить відомості про задекларовані ціни на більш ніж 3,5 тис. найменувань препаратів, половина з яких — зарубіжного виробництва.
«Ми повинні не тільки дати відповідь на запитання, наскільки ефективно використовуються бюджетні кошти в галузі охорони здоров’я, а й створити прозорі правила для всіх учасників процесу закупівлі лікарських засобів» — зазначила Р. Моісеєнко. Вона звернула увагу на зміщення структури споживання препаратів. У той час, як у структурі причин смерті населення нашої країни переважають серцево-судинні захворювання, у структурі споживання переважають препарати для лікування патології травного тракту. Заступник міністра вважає, що не останню роль у цьому відіграє агресивна реклама, націлена на кінцевого споживача.
Тетяна Бахтеєва, народний депутат України (Партія регіонів), голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, повідомила, що аналіз цінової ситуації на фармацевтичному ринку, проведений спеціалістами комітету, свідчить про те, що за останні роки ціни на імпортні й вітчизняні ліки зросли в декілька разів. При цьому, за словами народного депутата, під час проведення державних закупівель МОЗ придбаває медикаменти за завищеними цінами, нав’язаними посередниками.
На її думку, для держави важливим є прийняття законодавчих заходів щодо недопущення підвищення цін на препарати. Одним із них могло б стати введення 10% ставки ПДВ на лікарські засоби, оскільки Україна — одна з небагатьох країн, яка не ввела цей податок і донині. Цей крок дозволить посилити митний контроль за ввезенням ліків на територію нашої країни і зробить невигідним завищення цін на них до перетину кордону, оскільки за завищену ціну доведеться платити більше податків.
Щороку в Україні збільшується обсяг фармацевтичного ринку. При цьому в грошовому вираженні лише чверть становлять препарати вітчизняного виробництва. У цьому контексті Т. Бахтеєва зауважила, що в основу проекту Концепції повинні бути покладені, перш за все, інтереси пацієнта й системи охорони здоров’я. За словами народного депутата, масове імпортозаміщення не обов’язково призведе до підвищення доступності ліків, проте існує ризик зникнення з ринку життєво важливих імпортних препаратів, які в нашій країні не виробляються.
Т. Бахтеєва зауважила, що МОЗ слід у найкоротший термін удосконалити порядок ведення Державного реєстру лікарських засобів України й виключити з нього препарати, які мають сумнівний лікувальний ефект.
Ще одна ланка, яка безпосередньо впливає на формування фармацевтичного ринку й доступність лікарських засобів, — це дистрибуція препаратів. Сьогодні оптове постачання ліків здійснюють 240 компаній. Але при цьому 85% ринку належить першій п’ятірці. «Це національні дистриб’ютори, які мають регіональні склади, повну номенклатуру препаратів, спеціалізований автотранспорт, прийнятні умови доставки й, найголовніше, прямі контакти з виробниками. Однак серед переможців державних закупівель, проведених МОЗ, цих компаній ніколи не бачили, а їх участь дозволила б заощадити значний ресурс на організаційні витрати, підвищити ефективність використання бюджетних коштів шляхом виключення посередників», — наголосила Т. Бахтеєва. На її думку, вторинна дистрибуція, а також інтернет-аптеки — основні джерела розповсюдження фальсифікованої продукції.
Також вона звернула увагу на поширену проблему самолікування, яке підтримується агресивною рекламою лікарських засобів у ЗМІ.
Юрій Каракай, народний депутат України (Партія регіонів), поставив таке запитання: «Якщо 40–80% вітчизняних ліків виробляються із зарубіжних субстанцій, чи можна українське фармацевтичне виробництво назвати вітчизняним?»
На його думку, парламентські слухання повинні підштовхнути Президента, Прем’єр-міністра, Верховну Раду України до створення наукового центру з висококласним дослідницьким обладнанням, де б українські фармацевтичні компанії, орендуючи наукові приміщення, змогли б проводити дослідження.
Олексій Соловйов, голова Державної служби України з лікарських засобів, представив доповідь, присвячену результатам діяльності регуляторного органу у сфері контролю якості ліків.
За його словами, у 2010 р. порівняно із 2009 р. кількість вилучених з обігу неякісних препаратів збільшилася в 4 рази. Заборона реалізації таких ліків проводилася виключно за результатами лабораторного аналізу. Відповідність виробництва вимогам належної виробничої практики (Good Manufacturing Practice — GMP) сьогодні не є обов’язковою для зарубіжних компаній. Тому внесення змін до Закону України «Про лікарські засоби» щодо обов’язкової передреєстраційної перевірки зарубіжних виробництв на відповідність GMP є обґрунтованим.
Ще одним важливим напрямом діяльності регуляторного органу був контроль за дотриманням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами (далі — Ліцензійні умови). Минулого року перевірено 31% аптечних закладів, припинено роботу 1,5 тис. точок реалізації — це найвищі показники за всі роки існування державної системи контролю якості лікарських засобів. У 2010 р. до реалізації не допущено 2,6 млн упаковок неякісних та фальсифікованих ліків на суму 20 млн грн., що в 11 разів перевищує показник 2009 р.
Особливо актуальним для держави у сфері лікарського забезпечення є запровадження кримінальної відповідальності за виробництво та розповсюдження фальсифікованих ліків.
Андрій Сердюк, президент НАМН України, зауважив, що в нашій країні виробляються переважно генеричні препарати. Вітчизняний інноваційний сегмент розвивається вкрай повільно і це за наявного наукового потенціалу НАН і НАМН України.
Він підтримав ініціативу народного депутата Ю. Каракая щодо створення біотехнологічного центру, який стане головним стрижнем у розвитку фармацевтичної промисловості.
Доповідач зазначив, що в існуючих умовах вітчизняні фармацевтичні виробники не бажають йти на витрати й ризики, пов’язані з інноваційними розробками. На його думку, виправленню ситуації сприятиме підтримка держави, яка має бути спрямована на створення підґрунтя для введення в найближчому майбутньому обов’язкового впровадження уніфікованих стандартів якості для фармацевтичної галузі. Зрозуміло, що це потребує модернізації науково-технічної бази відповідно до світових вимог стосовно всіх видів досліджень лікарських засобів й особливо удосконалення нормативної бази.
Комплексне вирішення проблем можливе шляхом виваженої державної політики у сфері лікарського забезпечення. А. Сердюк повідомив, що НАМН разом з Адміністрацією Президента України відпрацьовують новий підхід щодо системи лікарського забезпечення, який гарантуватиме наявність та ефективність понад 300 препаратів, котрі забезпечать виліковність більшості захворювань.
Планується також створення мережі соціальних аптек. У них аналоги вітчизняних імпортозаміщуючих ліків стануть доступними людям із мінімальним достатком. Водночас буде визначено й чітко гарантовано перелік препаратів, які в обов’язковому порядку закуповуватимуться за кордоном.
А. Сердюк підтримав пропозиції попередніх доповідачів щодо необхідності навести порядок у сфері реклами лікарських засобів.
Петро Багрій, президент Асоціації «Виробники ліків України», зазначив, що потужні вітчизняні фармацевтичні підприємства працюють за міжнародними стандартами. За високої якості та ефективності, що не поступається зарубіжним аналогам, продукція вітчизняних виробників у 4–6 разів дешевша. Прагнучи до подальшого динамічного розвитку, галузь зацікавлена в розширенні асортименту для забезпечення потреб держави й пацієнтів у необхідних і доступних за ціною ліках.
П. Багрій зупинився на проблемах, які гальмують подальший розвиток вітчизняної фармацевтичної промисловості.
По-перше, у ст. 9 Закону України «Про лікарські засоби» встановлено додатковий після закінчення дії патенту 5-річний термін, протягом якого український виробник не може виводити на ринок нові генеричні копії лікарських засобів. Однак угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), до якої приєдналася Україна у зв’язку з набуттям членства у Світовій організації торгівлі (СОТ), не містить таких положень, і СОТ не вимагає цього від своїх членів. На думку доповідача, враховуючи відсутність відповідних міжнародних зобов’язань України, така норма має бути вилучена шляхом внесення змін до ст. 9 Закону України «Про лікарські засоби».
По-друге, у ст. 17 Закону України «Про лікарські засоби» існує правова прогалина щодо ввезення сировини, необхідної для розробки нових вітчизняних лікарських засобів. Через відсутність у законі прямої норми вже понад півроку повністю зупинено ввезення на митну територію України такої сировини. Відповідно й розробки не здійснюються. Проблема може бути вирішена шляхом внесення відповідних змін до ст. 17 Закону України «Про лікарські засоби», а саме: доповненням переліку підстав для ввезення на митну територію незареєстрованих лікарських засобів.
По-третє, Асоціація «Виробники ліків України» підтримує ініціативу Президента та Прем’єр-міністра України щодо імпортозаміщення, оскільки це сприятиме розвитку національної науки, фармацевтичної галузі й, безумовно, створенню умов для стимулювання розміщення зарубіжними фармацевтичними компаніями власних виробництв на території України або їх співпраці з вітчизняними фармацевтичними виробниками.
Актуальним для розвитку фармацевтичної галузі й економії бюджетних коштів під час виконання державних цільових програм охорони здоров’я є якомога повніше використання наявних потужностей вітчизняних фармацевтичних підприємств. Заміщення імпортованих лікарських засобів, аналоги яких виробляються в Україні, вітчизняними, під час державних закупівель сприятиме значній економії коштів, які можуть бути направлені на закупівлю необхідного обсягу зарубіжних ліків, аналоги яких не виробляються в Україні. Така норма не суперечить зобов’язанням нашої країни у зв’язку з приєднанням до СОТ.
По-четверте, нагальним для вітчизняних виробників є створення рівних із зарубіжними виробниками умов при закупівлі обладнання, устаткування, матеріалів, субстанцій, допоміжних речовин для виробництва ліків у контексті сплати мита та обкладення ПДВ. Субстанції та лікарські засоби, що імпортуються до України, звільнені від обкладення ПДВ. Проте мито на значну їх кількість становить від 5 до 10%. Одночасно на імпортовані препарати мито не сплачується. Така норма не стимулює виробництва готових лікарських засобів в Україні і спрямована на підтримку імпорту готових лікарських засобів. При ввезенні допоміжних речовин, пристроїв, матеріалів, у тому числі пакувальних, вітчизняні виробники сплачують мито й ПДВ, що становить 28–32% і суттєво підвищує вартість продукції. П. Багрій підтримав пропозицію Т. Бахтеєвої стосовно введення 10% ставки ПДВ на лікарські засоби, що сприятиме створенню рівних умов для вітчизняних та зарубіжних виробників.
Валерій Печаєв, президент Об’єднання організацій роботодавців медичної та мікробіологічної промисловості України, звернув увагу на необхідність наведення порядку в сфері лікарських призначень. Агресивна маркетингова політика зарубіжних фармацевтичних компаній призвела до того, що лікарі свідомо не призначають вітчизняних більш дешевих ліків, а виписують зарубіжні. Широко використовується матеріальне заохочення медичних працівників. А це позначається на вартості препарату для кінцевого споживача.
Павло Жебровський, народний депутат України (Наша Україна), голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, підкреслив, що без реформування системи охорони здоров’я говорити про те, що фармація буде суттєво розвиватися, навряд чи можна.За його словами, сьогодні за рахунок Державного бюджету неможливо забезпечити доступність ліків для населення. Фактично тільки введення страхової медицини дозволить забезпечити це. У контексті імпортозаміщення народний депутат зазначив, що державі не потрібно вкладати кошти у фармацевтичне виробництво. Проте державних інвестицій потребує фундаментальна наука.
П. Жебровський також зупинився на темі перероблення українськими підприємствами імпортних субстанцій. Відповідаючи на запитання народного депутата Ю. Каракая, він пояснив, що приблизно 80% фармацевтичних підприємств у світі переробляють китайські й індійські субстанції.
Валентин Мельничук, заступник голови Чернігівської обласної ради, повідомив, що однією з важливих проблем фармацевтичного сектору є обслуговування хворих у сільській місцевості. Із кожним роком мережа комунальних аптечних закладів скорочується, ветерани йдуть на пенсію, а молодь у село не їде.
На думку доповідача, необхідна державна підтримка аптечних закладів у сільській місцевості. Це, перш за все, цільова підготовка кадрів для роботи за державним замовленням з обов’язковим п’ятирічним відпрацюванням після навчання в сільській місцевості; введення коефіцієнтів для фармацевтів у сільській місцевості при оформленні на пенсію; обов’язкове забезпечення молодих фармацевтів за направленням житлом і пільгами на сплату комунальних послуг; законодавче надання сільським аптекам пільг на оплату комунальних послуг сьогодні; гарантувати фармацевтичним фахівцям заробітну плату, яка відповідає державним стандартам.
Фармацевтичне обслуговування на селі, зважаючи на існуючі проблеми, вимагає нових підходів. Інакше сільський житель залишається поза мережею аптечного обслуговування. Саме тому актуальним є питання забезпечення лікарськими засобами населення через фельдшерсько-акушерські пункти, які чи не єдині гарантують мінімальну доступність медикаментозної допомоги мешканцям села.
Сьогодні Ліцензійні умови дозволяють здійснювати реалізацію лікарських засобів через фельдшерсько-акушерські пункти, але податкове та фіскальне законодавство практично не дає можливості здійснювати цю діяльність. Спростити вимоги до неї можливо шляхом внесення змін до Податкового кодексу України та закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Доповідач також звернув увагу на те, що, починаючи з 2001 р., Ліцензійні умови змінювалися 4 рази, що негативно вплинуло на роботу аптечних закладів, адже кожні наступні вимоги не враховували попередні, що створювало дуже багато непорозумінь у роботі суб’єктів господарювання.
Крім того, він зауважив, що останнім часом усе жорсткішими стають правила відпуску наркотичних, психотропних лікарських засобів. Це пояснюється боротьбою з наркоманією. Але при цьому не враховуються потреби пацієнтів у цих препаратах. Проблема полягає в тому, що окрім комунальних аптек ліцензії на цей вид діяльності ніхто не отримує. Тому в деяких районах, де відсутні комунальні аптеки, зовсім немає закладів, які б забезпечували вищезгадану групу пацієнтів ліками.
На думку В. Мельничука, доцільно проаналізувати нормативно-законодавчу базу з цього виду діяльності й розробити державну програму задля покращення медичної допомоги цій категорії громадян.
Михайло Пасічник, президент Всеукраїнської громадської організації «Аптечна професійна асоціація України», наголосив, що першочергове завдання фармацевтичного сектору — гарантовано безпечне лікування за допомогою доступних і якісних ліків. Досягнути цієї мети неможливо без подальшого впровадження вимог GMP та належної практики дистрибуції. Тому ці правила слід імплементувати в Ліцензійні умови.
Доповідач звернув увагу на проблему виготовлення лікарських засобів в умовах аптеки. На його думку, норма Ліцензійних умов щодо площі приміщення для екстемпорального виготовлення препаратів (30 м2) є застарілою й потребує перегляду в бік зменшення.
Крім того, за словами М. Пасічника, необхідно на законодавчому рівні закріпити норму щодо діяльності фізичних осіб — підприємців, яка передбачала б обов’язкову наявність у них фармацевтичної освіти та обмежувала кількість аптечних закладів для таких суб’єктів ринку.
Олександр Гудзенко, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України з питань фармації, генеральний директор КП «Фармація» (Київ), наголосив, що фармація не тільки де-факто, а й де-юре повинна стати невід’ємною частиною медичної допомоги. Фармацевтичний сектор потребує адекватного реформування з огляду на якість та доступність медичної допомоги.
До цього часу розвиток фармацевтичної сфери та галузі охорони здоров’я в цілому відбувається незалежно одна від одної, але це не відповідає світовій практиці. Нині визначено основні напрямки реформ системи охорони здоров’я — оптимізація інфраструктури, системи фінансування, підвищення якості медичної допомоги. Для реалізації перших двох напрямків потрібні великі фінансові кадрові, матеріальні ресурси та внесення змін до законодавства, зокрема до Конституції, — такі заходи є довгостроковими.
У розвинених країнах майже 70% населення отримують медичну допомогу на первинному рівні у вигляді призначення ліків, в Україні ж цей показник нижчий 40%. Досягнення рівня європейських країн — одне з ключових завдань реформ.
Проте залишається відкритим питання, яким чином це вплине на зниження рівня захворюваності, інвалідності та збільшення тривалості, якості життя пацієнтів. Разом з оптимізацією інфраструктури повинна змінюватися й система призначення ліків. Це можливо за умови запровадження стандартів лікування, формулярів, системи фармацевтичної опіки тощо.
Первинна лікувально-профілактична допомога, яка надається переважно за територіальною ознакою сімейним лікарем або іншими лікарями загальної практики, передбачає в основному медикаментозне лікування, фармакотерапію в домашніх умовах, тобто здійснюється за рахунок коштів пацієнта, а тому потребує забезпечення її доступності та ефективності через унормування цього процесу, який залежить мінімум від 4 факторів: перший — якість та доступність лікарських засобів; другий — їх адекватне й раціональне призначення лікарем; третій — якість фармацевтичних послуг; четвертий — рівень запровадження системи контрольованого самолікування.
Три з них відносяться до компетенції фармацевтів, котрі повинні, як і в інших країнах, бути прямими учасниками процесу забезпечення ефективної та доступної фармакотерапії.
Валентин Черних, ректор Національного фармацевтичного університету, підкреслив, що фармацевтичний сектор галузі охорони здоров’я має неабияке стратегічне значення для держави, адже лікарське забезпечення — одна із складових національної безпеки. Велике значення для діяльності підприємств фармацевтичного сектору має кваліфікація фахівців.
На думку В. Черних, сьогодні обсяги державного замовлення стосовно спеціалістів фармації неприпустимо малі, їх потрібно збільшити в декілька разів. Крім того, великою проблемою є розподіл випускників, що навчалися за бюджетні кошти, на підприємства незалежно від форми власності.
Борис Даневич, співголова Комітету з питань охорони здоров’я Американської торговельної палати в Україні, зауважив, що реформування системи охорони здоров’я потребує значних інвестицій. Стратегічний підхід до розвитку вітчизняної фармацевтичної промисловості вимагає врахування глобального контексту, у якому існує Україна, зокрема умов і правил міжнародної та торговельної співпраці.
Сьогодні є значні можливості для забезпечення інвестиційної привабливості фармацевтичного сектору України, зокрема для представників зарубіжного фармацевтичного бізнесу, які готові здійснювати не лише фінансові інвестиції, але й більш важливі — вони можуть поділитися сучасними наукоємними технологіями.
Б. Даневич зазначив, що певні позитивні приклади збалансованого підходу до створення сприятливих умов для зарубіжного інвестування у фармацевтичний сектор можна побачити на прикладі Російській Федерації. Що таке сприятливі інвестиційні умови? У першу чергу — це стабільне й прозоре законодавство. Застосування рівних, недискримінаційних умов як для вітчизняних, так і для зарубіжних виробників є запорукою відкритості зарубіжних ринків для сучасних якісних українських ліків. «Не країна походження препарату, а його якість, безпечність та ефективність мають бути підставою для виведення на ринок і для застосування продукту», — наголосив доповідач.
Василь Дударчук, віце-президент Всеукраїнської громадської організації «Фармацевтична асоціація України», звернув увагу присутніх на низку проблем, які, на його думку, потребують нагального вирішення.
Він зауважив, що післядипломна освіта провізорів коштує досить дорого. Навчальна програма десятирічної давності зовсім не відповідає реаліям часу. Тому доповідач запропонував змінити порядок проходження курсів підвищення кваліфікації, залишивши таку необхідність для фахівців, які бажають пройти атестацію на категорію.
Стосовно проблем ціноутворення на лікарські засоби В. Дударчук зазначив, що аптечний заклад оперує обмеженими націнками, проте митні ціни на один і той самий лікарських засіб у різних імпортерів різні. Він вважає, що для стримування цін необхідно контролювати весь ціновий ланцюжок від виробника до реалізатора.
Також В. Дударчук торкнувся проблеми щодо обігу наркотичних і психотропних препаратів та прекурсорів. На його думку, доцільно дозволити їх реалізацію за рецептом лікаря без спеціальної ліцензії, яка тільки ускладнює надання медичної допомоги, не перешкоджає розповсюдженню наркоманії, але є «білим хлібом» для силових структур.
Юрій Савко, виконавчий директор Асоціації виробників інноваційних ліків «АПРаД», зазначив, що надія пацієнтів на ефективне лікування тяжких захворювань значною мірою базується на вірі у прогресування медицини. Розвиток новітніх технологій у лікуванні, запровадження в клінічну практику інноваційних препаратів є об’єктивною ознакою прогресу в медицині й фармації і має суттєве соціальне значення. Відносна незалежність людини від процедури лікування, коли замість жмені таблеток вона протягом дня приймає лише одну, гарантує більшу відповідальність пацієнта перед процедурою лікування, а також сприяє більш якісному соціальному залученню цієї особи до згаданого процесу. Останній момент є вкрай важливим для розбудови соціально орієнтованої держави.
Вітчизняна фармацевтична індустрія знаходиться у стані активного розвитку й саме на цьому етапі повноцінна співпраця з міжнародними виробниками дозволить швидко розвивати сучасне виробництво якісних препаратів в Україні.
Ключовим компонентом процесу передачі знань і технологій є визнання права інтелектуальної власності. Ю. Савко наголосив, що задля забезпечення інтересів усіх добросовісних виробників потрібно створити ефективні механізми захисту прав інтелектуальної власності. Це також гарантуватиме, що новітні технології лікування й виробництва препаратів надходитимуть до України. Тому ключовим завданням у розвитку вітчизняного фармацевтичного сектору є створення сприятливих умов для інвестицій, як інтелектуальних, так і технологічних. Доповідач також зауважив, що ст. 9 Закону України «Про лікарські засоби» визначає захист ексклюзивності даних, але вона ніяким чином не пов’язана з патентним захистом.
Підбиваючи підсумок парламентських слухань, А. Мартинюк зазначив, що серед розмаїття думок, які було озвучено під час заходу, необхідно виокремити підходи до врегулювання проблем фармацевтичного сектору, враховуючи головне завдання держави у сфері лікарського забезпечення — задоволення нагальних потреб споживачів. Профільному комітету належить підготувати рекомендації парламентських слухань для їх подальшого затвердження відповідним рішенням Верховної Ради України.
Коментарі