Апатія, або Що ж робити, коли немає ні на що сил

Перестало цікавити все навколо? Втрачено ентузіазм до власної роботи? Відчувається, що існування стало безцільним, ніби немає світла в кінці тунелю? Або, можливо, зникло бажання спілкуватися з іншими? Якщо ці прояви резонують наразі з вашим станом або, можливо, вони відмічаються у ваших рідних чи близьких, ймовірно, розвинулася апатія. І це не просто тимчасовий спад настрою. Апатія — це серйозний, виснажливий і часто стійкий до лікування патологічний стан, що потребує негайного втручання, зокрема відповідних терапевтичних рішень.

Що таке апатія?

Апатія визначається як кількісне зниження цілеспрямованої активності порівняно з попереднім рівнем людини в багатьох вимірах, включно з поведінкою / пізнанням, емоціями та соціальною взаємодією. Зокрема, її наявність відмічена при таких психічних розладах, як великий депресивний розлад, хвороба Альцгеймера, лобно-скронева деменція, хвороба Паркінсона, хвороба Гентінгтона, шизофренія та інші цереброваскулярні захворювання (Fahed M. et al., 2021).

Як діагностувати апатію?

Найбільш використовуваним діагностичним інструментом є Шкала оцінки апатії (Apathy Evaluation Scale — AES) — опитувальник, який допомагає кількісно оцінити вираженість апатії.

Зокрема, для підтвердження діагнозу апатії мають бути задокументовані наступні діагностичні критерії:

Кількісне зниження цілеспрямованої активності в поведінкових, когнітивних, емоційних або соціальних вимірах порівняно з попереднім рівнем функціонування пацієнта в цих сферах (зміни можуть бути відзначені самим пацієнтом або шляхом його спостереження).
Наявність принаймні 2 із 3 вищевказаних вимірів протягом періоду щонайменше 4 тиж та наявність більшу частину часу втрати або зменшення цілеспрямованої поведінки або когнітивної активності, емоційності та участі в соціальній взаємодії.
Вищезазначені симптоми спричиняють клінічно значущі порушення в особистій, соціальній, професійній або інших важливих сферах функціонування та не пояснюються або не зумовлені виключно фізичними вадами (наприклад сліпотою та втратою слуху), руховими порушеннями, зниженим рівнем свідомості, прямим фізіологічним впливом речовини (наприклад наркотичної залежності, ліків) або суттєвими змінами в навколишньому середовищі пацієнта.

Відповідно до визначення, апатію слід відрізняти від інших поширених станів, таких як депресія та її основного симптому — ангедонії — стану, коли людина втрачає здатність відчувати задоволення від того, що раніше радувало. Так, відсутність бажання прагнути винагороди або задоволення від винагороди є спільною рисою як апатії, так і ангедонії, тоді як емоційне пригнічення і байдужість є специфічними лише для апатії.

У великому популяційному дослідженні поведінкових та психологічних симптомів когнітивних порушень виявлено, що апатія є дуже поширеним (майже у 32% населення), стійким та таким, що спричиняє інвалідизацію, патологічним станом (Fahed M. et al., 2021).

Апатія при різних патологічних станах

При депресії

При депресії, особливо у осіб літнього віку, часто може виникати апатія. Її виникнення пов’язане зі змінами в роботі головного мозку: деякі його частини стають занадто активними (наприклад ті, що відповідають за емоції, як мигдалина); інші, відповідальні за мотивацію та планування, навпаки, працюють повільніше. Ці зміни в активності різних зон головного мозку і викликають відчуття апатії при депресії.

При судинних ураженнях

Апатія після інсульту пов’язана зі змінами у роботі головного мозку, що відбуваються внаслідок пошкодження певних його ділянок. Часто апатія розвивається, коли інсульт поширюється на такі зони: передня поясна кора (частина, що відповідає за мотивацію та емоції), стріатум, вентральні базальні ганглії та таламус (ділянки, що беруть участь у контролі рухів, емоцій та обробці інформації) та префронтальна кора (відповідає за планування, ухвалення рішень та соціальну поведінку). Примітно, що апатія може виникнути навіть тоді, коли інсульт стався не в тих ділянках головного мозку, які безпосередньо відповідають за апатію. Це пояснюється двома явищами: діашизису (функціонального порушення, що виникає, коли віддалене пошкодження однієї частини головного мозку впливає на роботу пов’язаних з нею інших ділянок; тобто, хоча інсульт стався в іншому місці, він все одно «відлунює» і призводить до збою в роботі зон, що відповідають за апатію) та транснейрональної дегенерації (більш тривалі зміни, які відбуваються в структурі головного мозку після таких функціональних порушень; з часом, якщо якась ділянка головного мозку перестає отримувати нормальні сигнали від пошкодженої зони, вона сама може почати деградувати, збільшуючи вираженість таких симптомів, як апатія).

При нейрокогнітивних розладах

Апатія часто супроводжує різні нейродегенеративні захворювання. При цьому її розвиток та вираженість можуть вказувати на перебіг хвороби та прогресування.

При легких формах когнітивних порушень апатія часто є одним із ранніх симптомів. Її наявність є тривожним знаком, оскільки пов’язана зі швидшим погіршенням стану та майже семикратним підвищенням ризику розвитку хвороби Альцгеймера. Це підкреслює важливість раннього виявлення апатії у таких пацієнтів.
При хворобі Альцгеймера апатія є надзвичайно поширеним симптомом. Її виявляють майже у половини всіх клінічних випадків, що робить її одним з найчастіших супутників цього захворювання.
Особливо виражена апатія при фронтотемпоральній деменції, зокрема її поведінковому варіанті. Тут вона фіксується у понад 90% пацієнтів, стаючи найпоширенішим нейропсихіатричним симптомом, що домінує протягом усього перебігу хвороби.
При хворобі Паркінсона поширеність апатії коливається в межах 17–70%. Її виникнення в такому разі часто пов’язане з нестачею дофаміну в певних ділянках головного мозку, що відповідають за мотивацію та винагороду (Fahed M. et al., 2021).

Чому з апатією непросто?

Апатія — це не просто байдужість, а руйнівний симптом, що істотно впливає як на життя пацієнта, так і на тих, хто за ним доглядає.

Для особи, яка хворіє на апатію, цей стан призводить до:

значного зниження якості життя;
підвищеного ризику смертності;
ранньої госпіталізації.

Для рідних та опікунів апатія пацієнта стає серйозним викликом, спричиняючи нерозуміння та фрустрацію, а також додатковий стрес (Fahed M. et al., 2021).

Як лікувати апатію?

Критично важливим втручанням при апатії є відповідна психоосвіта як для пацієнтів (якщо дозволяє їхній стан), так і їхніх опікунів. Розуміння того, що апатія є симптомом захворювання, а не проявом поганого характеру чи ліні, може допомогти зменшити взаємне розчарування та напругу, змінити підхід до догляду, роблячи його більш ефективним та емпатичним, та спрямувати зусилля на пошук відповідних методів лікування та підтримки, а не на боротьбу з «небажаною поведінкою» (Fahed M. et al., 2021).

Допомогти може когнітивно-поведінкова терапія, використання якої передбачає ідентифікацію та зміну негативних моделей мислення та поведінки, що спричиняють прогресування апатії (Plant O. et al., 2024).

Додатковим актуальним нефармакологічним втручанням при апатії може бути прослуховування живої музики, Снозелен (відвідування багатосенсорної кімнати), терапія спогадів тощо (Fahed M. et al., 2021; van Dorst M.E.G. et al., 2024).

Щодо фармакосупроводу, то з трансдіагностичної точки зору фармакологічні втручання повинні бути адаптовані до підтипу апатії, визначеного за допомогою Шкали для вимірювання апатії. Зокрема, лікар залежно від кожного індивідуального випадку може призначити селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори ацетилхолінестерази, інгібітори холінестерази, психостимулятори, парасимпатоміметики, антидепресанти, допамінергічні засоби тощо (Fahed M. et al., 2021).

Чи можна попередити розвиток апатії?

У багатьох випадках розвиток апатії можна попередити або принаймні знизити ступінь її тяжкості та рівень ризику розвитку, особливо, якщо вона не є прямим наслідком нейродегенеративного захворювання чи значної травми головного мозку. Зокрема, профілактика апатії тісно пов’язана з підтримкою загального психічного та фізичного здоров’я, що включає достатній та якісний сон, збалансоване харчування, регулярну фізичну активність, управління стресом та емоційне благополуччя, ідентифікацію та управління тригерами, використання технік з подолання стресу (дихальні вправи, медитацію, хобі, читання, час на природі), самоспівчуття та позитивне мислення, встановлення реалістичних цілей, соціальну активність та взаємодію, підтримку соціальних зв’язків, залучення до нових видів діяльності (Gautam S. et al., 2024; van Dorst M.E.G. et al., 2024; Kumaran D. et al., 2025).

Якщо апатія є симптомом іншого захворювання (депресії, неврологічних розладів, деменції), то прийнятним варіантом профілактики та лікуванням апатії в цьому разі буде адекватна терапія основного стану.

Важливо не забувати, що навіть в разі вже наявного початку розвитку апатії, своєчасне терапевтичне втручання може значно покращити стан та запобігти її подальшому поглибленню. Тому не варто соромитися за потреби (наприклад при виникненні перших патологічних проявів) звертатися по допомогу до психолога або психотерапевта.

Інна Грабова,
за матеріалами www.webmd.com, www.healthline.com

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!