Договори у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Сьогодні, як і раніше, однією з найпоширеніших форм провадження зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі пов’язаної з реалізацією лікарських засобів, є договірна. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи відповідним законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Від імені інших суб’єктів зовнішньоекономічний договір (контракт) раніше підписували дві особи: особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів, та особа, яку уповноважено довіреністю, виданою за підписом керівника суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособово, якщо установчі документи не передбачають інше. Цікавим щодо вимоги подвійного підпису є те, що її підтримав навіть Конституційний Суд України в  рішенні від 26.11.98 р. № 16-рп/98 у справі за конституційним зверненням ВАТ «Лубнифарм» щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 6 Закону Української РСР «Про зовнішньоекономічну діяльність» і статті 154 Цивільного кодексу Української РСР. Але тепер, після затвердження наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» від 06.09.2001 р. № 201 та змін до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» вимоги подвійного підпису зовнішньоекономічного договору не існує.

Питання форми, порядку укладання та виконання зовнішньоекономічних договорів регулюють такі нормативно-правові акти: Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-ХІІ від 16.04.91 р., «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» № 185/94-ВР від 23.09.94 р., «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» № 327/95-ВР від 15.09.95 р., «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» № 351-XIV від 23.12.98 р., Укази Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб’єкти підприємницької діяльності України» від 04.10.94 р. № 566/94, «Про застосування міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 04.10.94 р. № 567/94, «Про заходи щодо вдосконалення кон’юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності» від 10.02.96 р. № 124/96, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р. № 15-93, постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в  іноземній валюті» № 444 від 21.06.95 р., вже згаданий наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)».

Отже, національне законодавство України встановило правило укладання зовнішньоекономічного контракту в простій письмовій формі, хоча й допускає винятки з цього правила у випадках, визначених законом чи міжнародним договором. Так, винятки можуть полягати і в укладенні зовнішньоекономічного контракту в усній формі, і в обов’язковому його нотаріальному завіренні.

Що стосується можливості укладення зовнішньоекономічного контракту в усній формі, національне законодавство таких винятків із загального правила не передбачає. Однак такі винятки передбачені міжнародно-правовими документами. Так, відповідно до статті 11 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 р. «не вимагається, щоб договори купівлі-продажу укладалися чи підтверджувалися в письмовій формі чи підпорядковувалися інший вимозі по відношенню до форми». Можливість досягнення угоди про укладення, а також про зміну і розірвання договору міжнародної купівлі-продажу товарів в усній формі передбачена також і в низці інших положень названої Конвенції, зокрема у статті 29 та статтях частини другої. Однак при приєднанні до даної Конвенції Президія Верховної Ради Української РСР зробила заяву про те, що «будь-яке положення статті 11, статті 29 або частини другої Конвенції, яке допускає, щоб договір купівлі-продажу, його зміна або припинення угодою сторін чи оферта, акцепт або будь-яке інше вираження наміру здійснювались не в письмовій, в будь-якій формі, незастосовне, якщо хоча б одна із сторін має своє комерційне підприємство в Українській РСР» (Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 23.08.89 р. № 7978-XI). Тому, відповідно до статті 21 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, положення статті 11 Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів змінені для України в її відносинах з іншими учасниками цієї Конвенції так, що вони не припускають можливості укладення зовнішньоекономічних контрактів в  усній формі.

Крім того, можливість укладення зовнішньоекономічних контрактів в усній формі передбачено і Принципами УНІДРУА (UNIDROIT, Міжнародного інституту ООН уніфікації приватного права). Відповідно до статті 1.2 ці Принципи не встановлюють жодних вимог про те, що договір може бути укладений чи засвідчений у письмовій формі. Його існування може бути підтверджено будь-яким способом, включаючи свідків.

Тобто безпосередньому укладенню зовнішньоекономічних договорів передує підготовча робота, яка складається з декількох взаємопов’язаних операцій. По-перше, сторона, яка бажає експортувати або імпортувати відповідний товар, шукає партнера. Потім вона надсилає пропозицію щодо укладення договору одному або кільком конкретним особам. Після отримання акцепту від зацікавленої особи, яка висловлює згоду з офертою, партнери остаточно узгоджують усі договірні умови та укладають договір. Позитивний результат виконання договірних зобов’язань залежить від вдало проведеної підготовчої роботи.

Дії, які виконуються від імені іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб’єкта. Отже найбільш важливим у підготовчій роботі є насамперед узгодження договірних умов. Навіть успішний вибір зарубіжного партнера не матиме значення, якщо підприємець проявить неуважність при складанні договору, формулюванні окремих його умов, не передбачить захисні механізми. Договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів або міжнародних договорів України.

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються матеріальним та процесуальним правом місця її укладення, якщо сторони не погодили інше, і відображаються в умовах договору (контракту).

До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об’єкта, мети та інших істотних умов (без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством), належать:

1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.

2. Преамбула, в  якій зазначається повне найменування сторін та документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (установчі документи тощо).

3. Предмет договору, в якому визначається, який товар один із контрагентів зобов’язаний поставити іншому із зазначенням точного найменування, серії. Якщо товар потребує більш детальної характеристики або номенклатура товару досить велика, то все це зазначається у додатку (специфікації), про що робиться відповідна позначка у тексті договору. У додатку до договору про переробку давальницької сировини зазначається відповідна технологічна схема такої переробки, яка відображає: усі етапи переробки сировини та процес перетворення сировини у готову продукцію; кількісні показники сировини на кожному етапі переробки з обгрунтуванням технологічних втрат; витрати виконавця переробки на кожному етапі.

4. Кількість та якість товару.

5. Базисні умови поставки товару: визначається вид транспорту та обов’язки контрагентів щодо поставки товару відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів, встановлюється момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару.

6. Ціна та загальна вартість предмету договору — визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість. Цінові показники можуть бути зазначені в додатках (специфікаціях), на які робиться посилання в тексті договору.

7. Умови платежів — визначається валюта платежу, спосіб, порядок, строки фінансових розрахунків та гарантії виконання платіжних зобов’язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в  тексті договору (контракту) зазначаються: умови банківського переказу (до або після відвантаження товару) або умови документального акредитива, або інкасо з гарантією, визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.06.95 р. № 444; умови з гарантією, якщо вона є або необхідна.

8. Умови приймання–передачі товару — передбачаються строки та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів.

9. Упаковка та маркування — відомості про упаковку, маркування, місце призначення, спеціальні умови складування і транспортування, а за необхідності також умови повернення.

10. Форс-мажорні обставини — відомості, за яких обставин умови договору (контракту) можуть бути не виконані сторонами. При цьому сторони звільняються від виконання зобов’язань на строк дії цих обставин або можуть відмовитися від виконання договору частково чи в цілому без додаткової фінансової відповідальності.

11. Санкції та рекламації — встановлюється порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов’язань одним із контрагентів.

12. Урегулювання спорів у судовому порядку — умови та порядок вирішення спорів у судовому порядку, визначення місцезнаходження суду, а також вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосовуватися цим судом, та правил процедури судового регулювання.

13. Місцезнаходження, поштові та платіжні реквізити сторін.

Крім того, за домовленістю сторін у договорі можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору, агентів, перевізників, умови передачі документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір починає діяти, кількість підписаних примірників договору, можливість та порядок внесення змін до договору (контракту) тощо.

Особливу увагу в зовнішньоекономічних договорах (контрактах) необхідно приділяти захисним застереженням. Договірна умова як застереження є багатоаспектним явищем, тобто використовується у кількох значеннях: застереження як умова міжнародного договору та як умова підприємницького (у тому числі зовнішньоекономічного) договору.

Розглянемо застереження як умову зовнішньоекономічного (підприємницького) договору. У тексті Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201, закріплені певні договірні умови, що отримали назву захисних застережень (форс-мажорне та арбітражне застереження). Проте останні не виділені з числа інших договірних умов. Додаток 2 до постанови Кабінету Міністрів і Національного банку України «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» є спеціальним актом, який присвячено регламентуванню захисних застережень. В ньому визначені такі види захисних застережень: валютно-цінове, антидемпінгове, застереження про конфіденційність, застереження про форс-мажор, застереження про реекспорт, застереження на  випадок неотримання грошових коштів на експорт.

Однак джерелом захисного застереження (або положень, що складають його сутність) може бути не лише національний законодавчий акт, а й міжнародний договір, типовий контракт чи рекомендації та правила щодо його складання, розроблені відомими міжнародними організаціями.

Більш повну інформацію про захисні застереження читайте в  наступних публікаціях.?n

Віталій Пашков

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті