Препарат СОЛІЗИМ у практиці гастроентеролога

Частота захворювань органів травлення в Україні невпинно зростає [1]. Значною мірою це спричинене нераціональним харчуванням, погіршенням екологічного становища, зловживанням алкоголем тощо. Більшість таких захворювань неминуче супроводжується значними порушеннями процесів травлення. Насамперед це зумовлене зниженням продукції травних секретів (шлункового, підшлункового, кишкового, жовчі) та порушенням їх экскреції. Патогенетичні механізми таких порушень досить різноманітні, але звичайно мають певні особливості при різних захворюваннях органів травлення. Проте найбільш важливу роль у виникненні таких розладів відіграє саме панкреатична недостатність. Залежно від причин, які призводять до її розвитку, розділяють первинну (внаслідок захворювань підшлункової залози) та вторинну (внаслідок захворювань шлунка, печінки, жовчних шляхів, тонкого кишечнику, порушень кровопостачання органів черевної порожнини та ін.) панкреатичну недостатність [2].

Показаннями для застосування ферментних препаратів є різні порушення травлення та всмоктування компонентів їжі. Головним чином ферментні препарати призначають для відновлення процесу травлення за умов його порушення. Їх лікувальний ефект складається з двох частин: первинний — безпосередній гідроліз харчових субстратів; вторинний — зменшення вираженості больових відчуттів, диспепсії (відрижка, тяжкість у животі, здуття кишечнику, порушення випорожнень). Для ефективної замісної ферментної терапії застосовують препарати з достатньою активністю ферментів, насамперед, ліпази. Саме цей фермент є визначальним фактором при виборі лікувального засобу. Це пояснюється тим, що при захворюваннях підшлункової залози продукція і секреція ліпази порушуються раніше, ніж амілолітичних і протеолітичних ферментів; ліпаза швидше і більшою мірою інактивується при закисленні вмісту кишечнику; гідроліз ліпази під час її пасажу по кишці відбувається раніше, ніж амілази і протеази; за умов преципітації жовчних кислот на тлі зниження рН в дванадцятипалій кишці значно погіршується всмоктування жирів; і, нарешті, відсутні будь-які позапанкреатичні джерела ліпази [3]. Слід зазначити також, що ліпаза — надзвичайно «тендітний» фермент, тому вкрай необхідно зберегти її активність у травному тракті. На рисунку наведені фактори інактивації ліпази.

Рисунок. Фактори, що знижують активність ліпази ферментних препаратів (за P. Layer, G. Groger [4]): 1 — інактивація ліпази соляною кислотою; 2 — інактивація ліпази протеазами; 3 — асинхронізм евакуації зі шлунка ферментного препарату і хімусу

Найбільш ефективними засобами збереження активності ферментів, які входять до складу лікарських препаратів, є:

•?кислотостійка оболонка;

•?призначення паралельно з ферментами антисекреторних засобів;

•?використання ферментів мікробного, рослинного, фунгального походження;

•?підвищення співвідношення ліпаза/протеази;

•?інгібіція хімотрипсину.

Кислотостійка оболонка препаратів ефективно захищає ферменти від інактивації.

Перспективним є використання ферментних препаратів, вироблених з нетваринної сировини (мікробного, фунгального, рослинного походження). Це зумовлено низкою факторів, на яких слід зупинитися більш докладно.

Першою перевагою ферментів рослинного, мікробного і фунгального походження є те, що вони зберігають свою активність в діапазоні рН 3,0–9,0. Тобто немає необхідності в абсолютній кислотоізоляції або ж у зниженні кислотності за допомогою використання лікарських засобів [5]. Цим пояснюється добра біодоступність нетваринних ферментних препаратів.

Забезпечення стабільності в кислому середовищі ліпази мікробного походження є принциповим фактором для проведення ефективної замісної ферментної терапії. Зниження продукції бікарбонатів у випадку вираженої зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози не призводить до інактивації ферментів мікробного або фунгального походження при закисненні дуоденального вмісту. Навпаки, ферменти препаратів тваринного походження з кислотостійкою оболонкою можуть вивільнятися пізніше — в нижніх відділах дванадцятипалої кишки та верхніх відділах тонкої кишки, що може знизити ефективність гідролізу хімусу в дванадцятипалій кишці [6].

Другою істотною перевагою ліпази мікробного походження є також відсутність потреби в її активації жовчними кислотами [7]. За наявності у пацієнта холестатичних захворювань печінки, гіпокінезії або у разі видалення жовчного міхура, порушень регуляції жовчовиділення активність традиційних панкреатичних ферментів може знижуватися. Спроби вирішення таких ситуацій призначенням комбінованих ферментних препаратів, які містять жовч, потребують виваженного аналізу кожної клінічної ситуації з тим, щоб не погіршити стан хворого.

Третя позитивна риса ферментів мікробного, фунгального і рослинного походження — більш широка, ніж у тваринних ферментів, субстратна специфічність. Тому нетваринні ферментні препарати не потребують допоміжних компонентів для гідролізу (наприклад, геміцелюлази) [5].

Четверта перевага нетваринних ферментів — більш висока стійкість до інгібіторів ферментів підшлункової залози. Тваринні ферменти, незважаючи на більш високий зміст ліпази в деяких з них, можуть виявляти нижчу активність на практиці внаслідок інактивації їх ліпази протеазами, інгібіторами ферментів і кислим середовищем шлунка (див. рисунок) [5].

Слід також зазначити здатність ферментів мікробіологічного походження зберігати активність в широкому діапазоні температур, що полегшує умови зберігання [5].

На українському фармацевтичному ринку представлений ферментний препарат, що виготовляється з мікробіологічної сировини. Це моноферментний препарат СОЛІЗИМ вітчизняного виробництва (ВАТ «Вітаміни», м. Умань), який містить високоактивний фермент ліпазу. СОЛІЗИМ випускається у формі таблеток, які розчинюються у кишечнику. Зазначені вище особливості дії нетваринних ферментів, у тому числі ліпази, забезпечують добрий терапевтичний ефект препарату в 80–85% випадків при хронічному панкреатиті, гастриті із секреторною недостатністю, хронічному ентериті [5, 8]. Заслуговує на увагу те, що СОЛІЗИМ виявляє не тільки ліполітичну дію, але також стимулює власну зовнішньосекреторну функцію підшлункової залози [5].

Наведені вище теоретичні положення спонукали нас до проведення власних досліджень з метою вивчення ефективності СОЛІЗИМУ в лікуванні хворих на хронічний панкреатит.

СОЛІЗИМ включали до комплексного лікування 30 хворих із загостренням хронічного панкреатиту (по 1 таблетці 3 рази на день протягом 15–17 днів). Визначали вираженість больового та диспепсичного синдромів, частоту випорожнень, результати копроскопії, масу тіла на початку та в кінці лікування.

Відповідно до суб’єктивної оцінки вираженості больових відчуттів до початку лікування біль був виражений в 33% хворих, помірний — у 40%, слабкий — у 27%; після лікування виражений біль відзначався в 17% хворих, помірний — у 33%, слабкий — у 30% і був відсутній — у 20% хворих. Кількість хворих, у яких до лікування відзначалися виражені диспепсичні явища, склала 36%, помірно виражені — 47%, слабко виражені — 17%; після лікування виражені диспепсичні явища відзначали в 13% хворих, помірно виражені — у 20%, слабко виражені — у 13% і були відсутні — у 54%.

Ступінь вираженості зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози оцінювали за допомогою показника фекальної панкреатичної еластази-1 (набори Schebo, Hemerruna). Згідно з цим показником у хворих відзначали легкий чи помірний (13 обстежених) та виражений (7 обстежених) ступінь тяжкості зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози або збережену екзокринну функцію (10 обстежених).

Особливу увагу приділяли динаміці показників, що характеризують зовнішньосекреторну недостатність підшлункової залози. Оскільки показники фекальної еластази-1 не можуть застосовуватися для оцінки результатів замісної ферментної терапії [9], то в дослідженні враховували вплив лікування на наявність і ступінь стеатореї, частоту випорожнень та масу тіла хворих.

Аналіз показників, що характеризують зовнішньосекреторну недостатність підшлункової залози, свідчить, що СОЛІЗИМ виявляє лікувальний ефект у хворих із зовнішньосекреторною недостатністю підшлункової залози легкого та помірного ступеня тяжкості, але малоефективний у разі вираженої екзокринної недостатності.

Загальні висновки дослідження:

•?включення Солізиму до комплексної терапії хворих на хронічний панкреатит патогенетично зумовлено низкою переваг ліпази нетваринного походження, яка є діючою речовиною препарату;

• Солізим значною мірою покращує стан системи травлення у хворих на хронічний панкреатит;

• Солізим є ефективним засобом замісної ферментної терапії при зовнішньосекреторній недостатності підшлункової залози легкого та помірного ступеня тяжкості.

Н.Б. Губергриц,
д-р мед. наук, проф.
Донецький державний медичний університет, кафедра внутрішніх хвороб № 1

На правах реклами

ЛІТЕРАТУРА

1. Голубчиков М.В. Статистичний огляд захворюваності населення України на хвороби органів травлення // Сучасна гастроентерол. і гепатол. — 2000. — № 1. — С. 17–20.

2. Губергриц Н.Б., Лукашевич Г.М. Ферментные препараты: от теории к практике. — Донецк: Лебедь, 2002. — 44 с.

3. Chronic Pancreatitis Novel Concepts in Biology and Therapy / Ed. M.W.Buchler, H. Friess, W.Uhl, P.Malfertheiner — Berlin; Wien: Wissenschafts-Verlag; A Blackwell Publishing Company. — 2002. — 614 р.

4. Layer P., Groger G. Fate of Pancreatic Enzymes in the Human Intestinal Lumen in Health and Pancreatic Insufficiency // Digestion. — 1993. — Vol. 54 (Suppl. 2). — P. 10–14.

5. Беляев О.А. Энзимотерапия недостаточности пищеварения // Хим.-фарм. журн. — 1997. — № 6. — С. 3–7.

6. Ивашкин В.Т., Охлобыстин А.В., Баярмаа Н. Эффективность микрокапсулированных ферментов, покрытых энтеросолюбильной оболочкой при хроническом панкреатите // Клин. перспективы гастроэнтерол., гепатол. — 2001. — № 5. — С. 15–19.

7. Охлобыстин А.В. Лечение хронического панкреатита // Клин. фармакол. и тер. — 1999. — № 5. — С. 55–59.

8. Перспективы создания лекарственных средств методами биологического химического синтеза / Г.Ф. Михайлец, О.А. Беляев, Г.Е. Гринберг и  др. // Сб. науч. тр. НПО Медбиоэкономика. — М., 1990. — С. 47–86.

9. Ивашкин В.Т., Охлобыстин А.В., Баярмаа Н. Использование метода определения панкреатической эластазы в кале в диагностике хронического панкреатита // Клин. перспективы гастроэнтерол., гепатол.– 2002.– № 2.– С. 8–14.

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*


Последние новости и статьи