Назустріч VII Національному з’їзду фармацевтів України. Фармацевтична енциклопедія: «Фармація. Віхи розвитку»

В.П. Черних

XXV–XXII ст. до н.е. У шумерських клинописних текстах (на глиняних табличках) містився перелік ліків та відомостей про способи їх приготування та застосування.

XXI ст. до н.е. У Вавилоні був складений медичний посібник з переліком ліків.

1550 р. до н.е. В Єгипті складена «Книга приготування ліків для всіх частин тіла» (папірус Еберса). У ній міститься близько 900прописів настоїв, відварів, лініментів, лікувальних вин, кашок, пілюль, супозиторіїв та інших лікарських форм.

XV–XI ст. до н.е. У Китаї була створена найдавніша у світі фармакопея «Трактат про коріння й трави Шень Нуна», в якому описані 365 ліків рослинного, тваринного та мінерального походження.

IV–III ст. до н.е. Великий старогрецький лікар Гіппократ (460–377 рр. до н.е.) описав порошки, настої, відвари, мазі, пластири, супозиторії, кашки, припарки, соки, обкурювання та інші ліки; систематизував показання до їх застосування в медицині.

III ст. до н.е. Китайський імператор Шинонг готував настойки, відвари, екстракти і дійшов висновку, що в екстрактах добре зберігається лікувальна дія.

I ст. до н.е. У Стародавньому Римі лікар Діоскорид Педаній у творі «О лекарственных препаратах» описав понад 900ліків, які застосовувалися у той час. Пліній Старший у «Естественной истории» й Авл Корнелій Цельс у творі «О медицине» описали способи приготування та застосування численних ліків того часу.

I–II ст. н.е. Лікар, учений і філософ Клавдій Гален розробив принципи лікувального і профілактичного призначення ліків. Описав лікарські форми, які застосовувалися у той час, та способи їх приготування. Був поборником відділення фармацевтичної діяльності від медичної. Довів необхідність виділення діючих речовин із рослинної сировини. Праці Галена в галузі фармації слугували авторитетними настановами протягом багатьох віків. Препарати, описані Галеном, та аналогічні їм пізніше, у XVIст., отримали назву галенових (на відміну від хімічних сполук). У XIXі на початку XXст. до галенових препаратів були віднесені новогаленові та дозовані препарати масового виробництва. У наш час «галенові препарати» не мают­ь нічого спільного з ліками доби Галена.

652 р. Сун Су-Міао (Китай) видав книгу «Тысяча золотых лекарств».

659 р. Видана перша у світі офіційна державна фармакопея, в якій описано 844 ліків. У цей же час у Китаї було відоме мудре правило профілактики: «Краще запобігати хворобі, ніж її лікувати».

754 р. У Багдаді відкрита перша аптека, в якій не тільки зберігали, але й готували і відпускали ліки. Керував нею не лікар, а спеціаліст-фармацевт.

ІХ ст. Арабський лікар, філософ, математик та астроном Кінді (Аль-Кінді) написав праці з приготування й дозування ліків.

975 р. Персидський лікар А. Мансур склав трактат про основи лікознавства в 10 книгах; уперше описав застосування води дистильованої з фармацевтичною метою.

978–1036 рр. Жив і працював відомий таджицький учений-філософ Ібн Сіна (Авіценна). У своїх працях він наводить не тільки характеристику ліків, але й описує сировину, методи виготовлення й застосування ліків. Деякі його праці повністю присвячені лікознавству, видаються та вивчаються й сьогодні.

Хст. Іранський лікар, учений і філософ Ар Разі вперше класифікував речовини залежно від походження (рослинного, тваринного та мінерального); описав методики плавлення, декантації, фільтрації, дистиляції, сублімації, розчинення, коагуляції.

1020 р. Учений, філософ, лікар і фармацевт Абу Алі Ібн Сіна (Авіценна) у праці «Канон врачебной медицины» систематизував відомості про приготування й застосування 764 ЛП. Ця праця перевидавалася 30 разів і протягом багатьох століть була обов’язковим посібником у країнах Сходу та Європи.
ХІ ст. Першими рукописними документами про медицину і ліки Київської Русі є «Изборник Святослава» і «Русская Правда».

ХІІст. Онука Володимира Мономаха Євпраксія (Зоя), дружина візантійського імператора, написала трактат «О мазях», де зверталася увага на якість ліків, визначення їх справжності (відміну від підробок), що свідчить про високий рівень медицини та фармації Русі того часу.

1482 р. Вірменський лікар Амірдовлат Амасіаці у книзі «Ненужное для неучей» описав способи приготування, зберігання й застосування ліків.

1490 р. У Львові відкрилася одна з перших офіційних публічних аптек загального користування.

1493–1541 рр. Жив і працював засновник ятрохімії Парацельс, який стверджував, що організм людини є сукупністю певних хімічних елементів, а порушення його співвідношення призводить до хвороби, і для її лікування слід уводити хімічні речовини, яких бракує. Він, як і Гален, зазначав, що слід застосовувати не всю лікарську рослину, а лише виділену «діючу основу». Парацельс заснував напрямки ятрохімії й фармацевтичної хімії.

1534 р. С. Фаліміж склав травник-лікувальник «Про трави та їх дію», виданий у Кракові.

1581 р. У Московському Кремлі при Івані Грозному була заснована перша, так звана царева аптека, для обслуговування царської сім’ї та Аптекарський приказ — медичний адміністративний орган.

1650 р. Замість очищувальних клізм були впроваджені мильні супозиторії. Звідси їх назва — від лат. supponere — заміняти.

1654 р. Відкрита перша в Росії школа з підготовки лікарів, в якій викладалися практична фармація, медична ботаніка, фармакологія, латинська мова.

1670 р. Винайдені настільні ваги з верхніми шальками.

1672 р. У Москві відкрито першу аптеку «для всякого чину людей»; були створені спеціальні городи для культивування лікарських рослин, а також лікарська школа, де вивчали лікознавство.

1701 р. Петро І видав наказ про відкриття у Москві приватних аптек та була відкрита перша аптека. Цей наказ був смертним вироком лікувальникам-«зелейщикам».

1709 р. Відкрилася перша приватна аптека в Києві.

1711–1765 рр. Жив і працював геніальний російський учений М.В. Ломоносов; відкрив закон збереження речовин і тим самим створив вільну від містики хімію. Широко відомі його слова: «Медик без довольного познания химии совершенен быть не может: ею не токмо из разных трав, но и из недра земного взятых минералов приготовляются полезные лекарства».

1715 р. Відкрита перша державна аптека в Києві.

1719 р. У Санкт-Петербурзі відкритий Аптекарський сад та розпочата підготовка національних працівників аптечної справи.

1735 р. Відкриті перші аптеки в Луцьку, Острозі, Олиці.

1737 р. Академік М.М. Соколов надрукував «Речь о пользе химии», де підкреслив роль і зв’язок хімії з фармацією «…в аптекарском искусстве или науке, которая… относится к медицине, но сама по себе есть настоящая и существенная часть химии».

1765 р. Видана перша в Росії військова фармакопея.

XVIIIст. Директор Паризької школи Н. Вокелен (1763–1829) відкрив ряд нових елементів (хром, паладій, осмій, берилій). Аптекар Б. Куртуа (1777–1838) при вивченні золи з морських водоростей відкрив йод, це відкриття мало велике значення для медицини. Відкрита сечовина (1773 р., І. Руель), ідентифікована У. Праутом (1818), синтезована Ф. Велером (1828).

1778 р. Видана перша державна громадська фармакопея Росії (латинськ.).

1783 р. Видана чотиритомна праця професора М.М. Максимовича-Амбодика «Врачебное веществословие», де наведені технології перегнаних вод і горілок, соків і ліків зі свіжих рослин, сиропів.

1784 р. У Львівському університеті на кафедрі природничої історії з курсом «Речовини медичного призначення» розпочато викладання основ фармакогнозії та фармацевтичної хімії. Створена хімічна лабораторія та фармакогностична колекція (за ініціативи Бурхарда Шівека та Бальтазара Гакета).

1785 р. У лабораторії Петербурзької головної аптеки академік Товій Ловіц відкрив адсорбційну здатність вугілля, що вважається видатним досягненням XVIII ст.

1789–1876 рр. Життя та діяльність Теодора Торосевича — дослідника фізико-хімічних властивостей мінеральних вод сучасних курортів Трускавця, Моршина, Немирова, Великого Любеня; винахідника затемненого скла для світлочутливих препаратів.

1800 р. В.М. Севергін надрукував першу в Росії настанову з дослідження якості ЛП, у т.ч. настоїв, відварів, екстрактів, «Способ использовать чистоту и неподложности химических произведений лекарственных».

1804 р. Німецький фармацевт Ф. Сертюрнер виділив з опію морфін.
19 ст. Фармацевт К.Ф. Мор (1806–1879) запропонував бюретки, піпетки та ваги; останні згодом були названі його іменем (ваги Мора).

1805 р. Урочисто відкритий Харківський Імператорський університет — п’ятий в Росії, раніше ніж в Санкт-Петербурзі (1819) і Києві (1834). На фармацевтичному відділенні медичного факультету Харківського Імператорського університету розпочато підготовку фахівців фармації. Відкрита кафедра лікарського речовинослів’я, фармації та словесності.

1812 р. У Харківському Імператорському університеті на фармацевтичному відділенні медичного факультету створена перша фармацевтична лабораторія, в якій проводилися практичні заняття студентів з виготовлення та дослідження ліків. Слухачам фармацевтичного відділення після закінчення навчання присвоювалися звання «провізор» або «помічник аптекаря».

1814–1908 рр. Жив і працював начальник кафедри фармації Петербурзької медико-хірургічної академії Ю.К. Трапп, який склав 7 фармакопей та посібників з технології ЛП, фармацевтичної хімії, фармакогнозії та з дослідження отрут.

1825 р. Був відкритий пектин.

1827 р. Опублікована праця професора Петербурзької медико-хірургічної академії О.П. Нелюбіна «Фармакография» — один із найцікавіших посібників для фармацевтів того часу з лікознавства (книга перевидавалася 6 разів), в якій уперше сформульовано визначення фармації як науки, що базується на досягненнях природничих і суспільних наук. Були описані властивості лікарських речовин та технологія ліків.

1836 р. Видано новий «Устав аптечний», який регламентував роботу аптек протягом усього XIX ст.

1838 р. Опубліковано твір професора Московського університету О.О. Іовського «Начертания фармации», в якому він уперше намагався підвести під практику приготування ліків наукову базу, що ґрунтувалася на даних фізики, хімії та інших природничих наук. Застосував уперше по відношенню до фармації термін «технологія» (наука, яка визначає способи виготовлення ліків).

І.М. Перцев

1843 р. У. Брокдон (Англія) запатентував спосіб виготовлення таблеток з порошку методом пресування. О.П. Нелюбін надрукував «Фармацевтические записки», які вважалися першим російським підручником, що поєднав теорію й практику технології ліків.
1844 р. Розроблено і прийнято аптечний статут Галичини.

1845 р. Уведено науковий ступінь магістра фармації (після захисту провізором дисертації). З 1845 по 1901 р. магістрами стали 300 фармацевтів, які опублікували понад 600 наукових праць, присвячених лікарським препаратам, харчовим продуктам та іншим речовинам.

1846 р. Французький фармацевт Лехаб запровадив тверді желатинові капсули. Відкрито аптеку-лабораторію (А. Марцинчика), яка започаткувала основу сучасного фармацевтичного підприємства ВАТ «Київмедпрепарати».

1849–1936 рр. Жив і працював великий російський учений І.П. Павлов, праці якого мали великий вплив на розвиток фармації. Він високо оцінив значення ліків у загальному комплексі лікувально-профілактичних заходів.

1852 р. При аптеці «Під золотою зіркою» (Львів) відкрито хіміко-фармацевтичну лабораторію.

1853 р. Хірург з Ліона Ш.-Г. Правац сконструював шприц з порожньою голкою, який був використаний в медичній практиці в 1854 р. англійським лікарем А. Вудом. Відкрито фармацевтичне відділення при Львівському університеті (припинило своє існування в 1925 р. та знову відновило роботу в 1930 р.).

1857 р. Упроваджено желатино-гліцеринову основу для приготування супозиторіїв.

1864 р. У Британську Фармакопею вперше були внесені стандартні вимоги до безпеки ліків. М.М. Бекетов відкрив фізико-хімічне відділення при Харківському університеті.

1866 р. Вийшло 1-ше видання Фармакопеї (російською мовою). З цього часу вийшло 11 фармакопей: перше видання — 1866 р., друге — 1871 р., третє — 1880 р., четверте — 1891 р., п’яте — 1902 р., шосте — 1910 р., сьоме — 1929 р. (з додатковими тиражами в 1934, 1937, 1942р.), восьме — 1946 та 1952 р., дев’яте — 1961 р., десяте — 1969 р., одинадцяте — 1987 і 1986р.

1867 р. Англійський хірург Дж. Лістер запропонував карболову кислоту як метод запобігання ранам від нагноювання («ніщо не повинно торкатися рани, не будучи знеплідненим»). Наприкінці 1880-х років метод був доповнений фізичними способами стерилізації.

1868 р. Засновано Товариство галицьких аптекарів у Львові.

1869 р. Д.І. Менделєєв відкрив один із головних законів природознавства — періодичний закон хімічних елементів, створена періодична система елементів, що вважається найвизначнішим досягненням хімії та науки в цілому.

1870 р. Відкрилися перші аптеки у Житомирі, Умані, Вінниці.

1871 р. Вийшло 2-ге видання Фармакопеї (російською мовою).

1871–1955 рр. Життя та діяльність видатного вченого, доктора фармацевтичних наук, доктора хімічних наук, професора М.О. Валяшка — організатора і першого ректора Харківського фармацевтичного інституту. Він першим почав застосовувати метод спектрографічного дослідження органічних сполук. Був виділений сорбіт, який на сьогодні використовується як вітамін і допоміжна речовина (стабілізатор, пластифікатор, наповнювач, коригент, зволожувач, зв’язувальна речовина).

1873 р. Уряд Росії видав «Правила открытия аптек». Почав використовуватися вазелін як мазева основа.

1874 р. Х’юбел (Детройт) сконструював промисловий апарат для одержання капсул методом занурення; запропонував систему їх нумерації за розміром.

1875 р. Професор фармакології О. Лібрайх (Берлін) вдруге впровадив ланолін як основу для мазей (ланолін використовувався ще в Стародавній Греції, але в середні віки був забутий). Російський лікар Л. Федотов уперше описав гемоліз сапонінів, який використовується для їх визначення.

1876 р. Уперше почав застосовуватися у фармацевтичній практиці вазелін.

1878 р. Французький учений Л. Пастер (1822–1895) поклав початок «бактеріологічної ери» в медицині доповіддю в Паризькій академії наук, де сповістив, що причинами інфекційних захворювань є хвороботворні мікроорганізми. Дж. Ленглі довів, що на клітинах існують обмежені ділянки, які реагуют­ь (відгукуються) при нанесенні атропіну і пілокарпіну. Пізніше П. Ерліх та І.І. Мечніков (1845–1916) пояснили це явище за допомогою теорії «бокових ланцюгів», які П. Ерліх назвав «рецепторами».

1879 р. У Львові відкрито фармацевтичну школу з підготовки аптечних помічників.

1880 р. Вийшло 3-тє видання Фармакопеї (російською мовою). Виданий «Аптекарський устав». Академік В.М. Севергін написав книгу з фармацевтичного аналізу «Способ испытывать чистоту и неподложность химических произведений лекарственных» — перший посібник з дослідження якості ЛП у Росії.

1880–1882 рр. Англійський лікар С. Рінгер запропонував фізіологічний «Розчин Рінгера», який використовується до цього часу.

1880–1881 рр. Французький мікробіолог Л. Пастер відкрив можливість ослаблення вірулентності збудників інфекційних хвороб і сформулював принцип прищеплень від холери та сибірської виразки. Створив вакцину проти сказу (1880–1885).

1881 р. Видано настанову «Основы гигиены» німецького гігієніста К. Флюгге (1847–1923), що перевидавалося 11 разів і було перекладене російською мовою; мало великий вплив на становлення гігієни як наукової дисципліни. К. Фойт (1831–1908) розробив норми вживання людиною основних поживних речовин. Французький учений Л. Пастер отримав сибіровиразкову вакцину і успішно її випробував.

1882р. Професор фармації та фармакогнозії Московського університету В.А. Тихомиров (1841–1915) надрукував настанову з виготовлення ліків і фармацевтичної хімії «Курс фармации», яка перевидавалася 5 разів. У Росії були прийняті закони з охорони праці жінок. Фізіолог І.М. Сеченов (1829–1905) проаналізував причини загибелі французьких астронавтів, що започаткувало авіаційну і космічну фізіологію. Затверджені права і обов’язки власників аптек у Львові. Німецький цитолог В. Флеммінг (1843–1905) увів терміни «каріокінез», «мітоз», «амітоз», «хроматин» та ін.; показав, яким чином росте ембріон, збільшуються органи і регенерує тканина; запропонував суміш для фіксування протоплазми і ядра. Р. Кох (1843–1910) відкрив збудник туберкульозу — паличку Коха.

1883 р. Учений І.І. Мечніков у промові «О целебных силах организма» виклав основи відкритої ним фагоцитарної теорії імунітету. За праці з імунітету І.І. Мечніков був удостоєний Нобелівської премії (1908). Професор Харківського університету Л.С. Ценковський (1832–1887) розробив метод виготовлення сибіровиразкової вакцини, що застосовувалася в нашій країні до 1942 р. Датський хімік І. Кьєльдаль (1849–1900) запропонував метод та апарат кількісного визначення азоту. Німецький учений Л. Кнорр (1959–1921) отримав антипірин, який використовувався для одержання амідопірину та анальгіну. Почав видаватися «Fournal of American medical association» (Чикаго). Запропонована якісна реакція на глюкозу в сечі (проба Ніландера).

1883–1885 рр. Російський учений-бактеріолог Л.Л. Гейденрейх (1846–1920) застосував автоклав у бактеріологічну практику.

1884 р. О.М. Маклаков (1837–1895) сконструював тонометр для вимірювання внутрішнього тиску. Запропоновано метод фарбування бактерій (метод Грамма). Опубліковано перший підручник з фармакогнозії «Farmakognozya» Мечислава Дуніна-Вонсовича (Львівський університет).

1885 р. Петербурзький фармацевт, професор О.В. Пель уперше розробив спосіб приготування ін’єкційних розчинів із застосуванням методів асептики та антисептики; винайшов і запропонував ампули. Запроваджено метод стерилізації парою в апараті Коха. Уперше використаний 0,9% розчин натрію хлориду як фізіологічний розчин. Професор Львівського університету Б. Радзішевські повідомив про нову реакцію в органічній хімії — взаємодії нітрилів з пероксидом водню з утворенням амідів карбонових кислот, яка отримала ранг іменної.

1886 р. Е. Дітеріх запропонував супозиторії з гліцерином. Створено Товариство галицьких аптекарів. О.Я. Данилевський (1838–1923) уперше довів можливість синтезу білокподібних речовин із пентонів за участю ферментів. Біохімік М. Ненцький (1847–1901) отримав фенілсаліцилат — перший представник проліків (prodrug), і заснував сало для лікування ран і виразок.

1886–1897 рр. Виготовлені контактні лінзи.

1887–1894 рр. Дерматолог М.І. Стуковенков (1842–1897) розробив метод визначення ртуті в біорідинах (кров, піт, сеча).

1888 р. Засновано медичний факультет Томського університету. Вітчизняний мікробіолог М.Ф. Гамалея (1859–1949) відкрив холероподібний пташиний вібріон і запропонував протихолерну вакцину.

1889 р. Професор І.В. Тарханов (1846–1908) запропонував шкірно-гальваничну реакцію, що використовувалася в галузі фізіології праці, спорту, авіаційної та космічної медицини. Встановлено, що нікотин блокує передавання імпульсів; це стало початком вивчення механізму дії гангліоблокуючих речовин. Відкрита напівзамінна амінокислота гістидин. Ф. Відаль (1862–1929) довів етіологічну роль стрептококу при септичних післяпологових ускладненнях і тромбофлебітах. Уперше встановлені та описані зони Захаріна — Геда.

1890 р. Запропоновано метод визначення індикану в сечі (проба Обермейєра). Л. Ліберман відкрив якісну кольорову реакцію на холестерин. Отримано протиправцеву сироватку і покладено початок лікуванню сироватками. Р. Кох отримав туберкулін і запропонував підшкірну пробу з туберкуліном для діагностики туберкульозу.

1890–1894 рр. К. Шлейх (1859–1922) розробив і запропонував метод інфільтраційної анестезії шляхом насичення тканин розчином кокаїну.

1891 р. Вийшло 4-те видання Фармакопеї. Фабрикант В. Беркефельд уперше використав керамічні свічки для фільтрування. Професор Харківського університету О.Я. Данилевський запропонував одну з перших теорій будови білка. Д.Л. Романовський (1861–1931) сформулював основні принципи хіміотерапії інфекційних захворювань. На філософському факультеті Львівського університету відкрито інститут хімії та інститут фармакогнозії, який в 1897 р. був реорганізований у кафедру фармакології та фармакогнозії, включену до складу медичного факультету.

1891–1901 рр. Видано найбільше на той час 23-томне енциклопедичне видання в Росії «Реальная энциклопедия медицинских наук, медико-хирургический словарь с дополнениями и изменениями по новейшим источникам».

1892 р. Опубліковані «Лекции по сравнительной патологии воспаления» І.І. Мечнікова, де підкреслювалося, що запалення з явищем фагоцитозу є пристосувальною, захисною реакцією організму. Д.Й. Івановський відкрив нову групу субмікроскопічних організмів і поклав початок розвитку вірусології як науки. В.А. Хавкін (1860–1930) повідомив про створення протихолерної вакцини.

1892–1992 рр. Опублікована праця вітчизняного вченого П.Ф. Лесгафта (1837–1909) «Основы теоретической анатомии», в якій будова тіла людини поєднувалася з практичною фізичною культурою й спортом.

1893 р. І.Г. Савченко розробив метод одержання сироватки для лікування скарлатини.

1893–1894 рр. Установлені структурні формули кокаїну й атропіну, що пізніше було підтверджено їх синтезом (1900–1902).

1893–1897 рр. Сформульована перекисна теорія повільного окиснення й тканевого (клітинного) дихання.

1894 р. У Львівському університеті відкрито медичний факультет (нині Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького). Уперше в Росії почали виготовляти протидифтерійну сироватку. Опублікована праця М.Я. Преображенського «Физическая антисептика при лечении ран», в якій підкреслювалася провідна роль властивостей перев’язувального матеріалу в профілактиці нагноювання ран. Відкрита пресорна речовина епінефрин (адреналін). Проведено перше кріоскопічне дослідження сечі. Німецький біохімік Е. Фішер (1852–1919) довів, що між ферментом і субтрактом існує схожість молекулярних конфігурацій (фермент подібний до субтракту, як ключ до замка).

1894–1895 рр. Французький бактеріолог Е. Ру (1853–1933) отримав кінську антитоксичну протидифтерійну сироватку. Її заснування викликало переворот у лікуванні дифтерії.

1894–1897 рр. Розроблено і застосовано у практиці метод визначення швидкості осідання еритроцитів (РОЕ або ШОЕ). Установлено, що величина РОЕ залежить від рівня фібриногену в складі крові.

1895  р. Організовано Російське фармацевтичне товариство. Опублікована праця І.М. Сеченова «Физиологические критерии для установки длины рабочего дня», яка започаткувала новий розділ у фізіології — фізіологію праці. Професор В. Рентген (1845–1923) відкрив Х-промені, що послужило базою для створення нової науки — рентгенології. Н. Цибульський відкрив фізіологічну дію адреналіну й адреналіноподібних речовин. Почалося виробництво таблетованих ліків у Росії (СПб.).

1895–1896 рр. Запропонована ідея флю­орографії та метод фотографування тіньового зображення на плівку невеликих розмірів. Сконструйовано перший флюороскоп та отримані перші флюорограми.

1895–1900 рр. У США видана «Міжнародна енциклопедія сучасної медичної науки» у 20 томах.

1896 р. Російський учений-фізик О.С. Попов (1759–1905) виготовив першу в Росії рентгенівську трубку і рентгенівський апарат. Англійський лікар-мікробіолог А. Райт (1861–1947) запропонував запобіжний метод вакцинації проти черевного тифу. Уведено в медичну практику світлолікування. Італійський лікар С. Ріва-Роччі (1863–1937) винайшов і застосував у медичній практиці апарат для вимірювання артеріального тиску. Розроблено метод виготовлення вакцин проти черевного тифу. Розпочалося вивчення та розроблення методів застосування радіоактивних речовин у терапії. Запропоновані металеві бужі в урологічній практиці (бужі Гюйона).

1897 р. Відбувся 1-й з’їзд фармацевтів Галичини (Львів). Г. Залі запропонував спосіб отримання не розчинних у шлунку та розчинних у кишковому тракті желатинових капсул (за допомогою оброблення парами формальдегіду). У Петербурзі створено лабораторію з вивчення чуми та виготовлення протичумних препаратів. П.М. Лащенков (1865–1925) розробив методи бактеріологічного дослідження повітря та експериментально довів можливість передавання інфекції повітряно-крапельним шляхом. Відкрита здатність соку дріжджів; зроблено висновок, що бродіння залежить від наявності розчинної речовини білкової природи зимази (ензиму). Описана реакція преципітації. Синтезовані похідні пурину — кофеїн, теобромін, гуанін, аденін та ін.

Л.М. Віннік

1897–1898 рр. Американський фізіолог У. Кеннон (1871–1945) уперше застосував метод контрастної рентгеноскопії для вивчення моторної функції травного тракту.

1898 р. Закладені підвалини майбутньої Харківської промислової виробничої фірми «Біолік». М.Ф. Гамалея (1859–1949) відкрив явище лізису бактерій та вивчив феномен бактеріофагії. Сконструйовано прилад для аналізу газів. Голландський ботанік і мікробіолог М. Бейєринк (1851–1931) на підставі досліджень Д.І. Івановського (1892) установив небактеріальне походження мозаїчної хвороби тютюну; застосував термін «вірус»; своїми працями заклав підвалини вірусології. Професор Військово-медичної академії М.Я. Чистович (1860–1926) і бельгійський бактеріолог Ж. Борде (1870–1961) виявили утворення антитіл при введені в організм чужорідних еритроцитів або сироватки крові; розкрили механізм преципітації до білків сироватки тваринного походження. За ініціативи М.Ф. Гамалеї в Одесі засновано Бактеріологічний інститут. У Петербурзі заснована перша станція швидкої медичної допомоги.

1899  р. Відбувся 2-й з’їзд фармацевтів Галичини (Львів) У Львові заснована хіміко-фармацевтична фабрика «Тлен». Почав виходити щомісячний часопис «Фармацевтическая хроника» (1898–1939).

1899–1900 рр. Вітчизняний учений І.І. Мечніков опублікував свої перші праці з експериментальної геронтології.
Початок ХХ ст. З’явилися перші публікації в галузі фармакокінетики ЛП.

1900 р. Професор Л.Ф. Ільїн захистив дисертаційну роботу «О спрессованных медикаментах или таблетках» — перше дослідження в Росії, присвячене таблеткам.

1901 р. Вручені перші Нобелівські премії (10 грудня 1901 р.), серед лауреатів — фізик В. Рентген (Німеччина), хімік Я. Вант-Гофф (Голландія), мікробіолог Е. Берінг (Німеччина).

1902 р. Вийшло 5-те видання Фармакопеї (російською мовою).

1905 р. На Міжнародному конгресі фізіотерапевтів був введений термін «фізіотерапія».

1906 р. У США був прийнятий перший закон (Food and Drugs Asta), що захищав споживачів від незаконного поширення в країні несертифікованих і фальсифікованих ліків, продуктів, напоїв.

1907 р. Закладені підвалини майбутньої Фармацевтичної компанії «Здоров’я» (Харків).

1910 р. Вийшло 6-те видання Фармакопеї. Заснована фармацевтична фабрика «Лаокоон» (з 1921 р. — акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю).

1912 р. Упроваджено в аптеках спосіб дозування рідин за допомогою бюреток Мора. Широке впровадження бюреткової системи (дозування рідин) відбулося значно пізніше (після розроблення бюреткової системи ЦАНДІ (1957 та 1962 р.).

1915 р. При Вищих жіночих курсах (Одеса) створюється хіміко-фармацевтичне відділення, яке в 1923 р. стало базою для організації Хіміко-фармацевтичного інституту.

1916 р. Фізико-хіміки Р. Жигмонді і Бахман (Австрія) виготовили мембранні фільтри зі складних ефірів целюлози.

1918 р. Створено Київський інститут удосконалення лікарів, нині — Національна медична академія післядипломної освіти (НМАПО) ім. П.Л. Шупика. У 1953 р. до складу інституту увійшов Київський інститут удосконалення провізорів.

1919 р. Відбувся Перший всеросійський з’їзд фармацевтів. Відбулася Перша всеукраїнська конференція фармацевтів (Харків). Відкритий Органотерапевтичний інститут (нині Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського НАМН України). Його засновником і першим директором став учений зі світовим ім’ям академік В.Я. Данилевський. З цього часу почався розвиток вітчизняної ендокринології.

1920 р. Опубліковано (латинською та англійською мовами) першу Фармакопею США (272 с., 217 найменувань визнаних препаратів). У Києві створено Інститут охорони здоров’я, який мав медичний, одонтологічний і фармацевтичний факультети. Відбувся І з’їзд з фармацевтичної освіти. На основі об’єднаних підприємств «Юротат» (започатковані в 1908 р.) створена перша Радянська хімфабрика. Засновано Державний науковий центр лікарських засобів (Харків). Ряд архаїчних назв: «про приготування ліків», «пропедевтика», «рецептура», «аптечна техніка» та інші були замінені більш точним терміном «технологія лікарських форм», який був затверджений на Всеросійській фармацевтичній нараді в 1924 р. І.П. Павлов висловив припущення, що фізико-хімічні властивості лікарських речовин можуть бути пов’язані з їх механізмом дії та розподілом у нервових тканинах. Створено Всесоюзний науково-дослідний хіміко-фармацевтичний інститут (Москва). На базі Центральної дослідної станції, пізніше — Центральної аптечної науково-дослідної лабораторії створено Центральний аптечний науково-дослідний інститут (ЦАНДІ), з

1976 р. — Всесоюзний науково-дослідний інститут фармації (Москва).

1921 р. Засновано Харківський хіміко-фармацевтичний інститут з факультетом «Фармація» (з 1924 р. — технікум,

з 1930 р. знову інститут; нині Національний фармацевтичний університет). Відкрито фармацевтичні технікуми у Києві та Вінниці. Інженер Г.І. Лапа-Старженецький запатентував спосіб сублімаційного сушіння термолабільних речовин.

1922 р. Київський фармацевтичний інститут реорганізований у технікум. Відкрито фармацевтичний технікум у Одесі. Відкритий альфа-токоферол: в 1936 р. отримані перші фармацевтичні препарати, а в 1938 р. — здійснений синтез.

1923 р. Засновано хіміко-фармацевтичний завод «Червона зірка». Засновано хіміко-аналітичний інститут у Одесі.

1924 р. Відбувся ІІ з’їзд з фармацевтичної освіти. На базі Харківського хіміко-фармацевтичного інституту відкрито фармацевтичний технікум (з 1930 р. знову має статус інституту). Одеський фармацевтичний технікум приєднано до Одеського фармацевтичного інституту.

1925 р. Вийшло 7-ме видання Державної Фармакопеї СРСР. Засновано Київський хіміко-фармацевтичний завод ім. М. В. Ломоносова — перше в Україні підприємство з виробництва синтетичних лікарських речовин. Його правонаступником стало ВАТ «Фармак» (1991).

1927 р. Засновано фармацевтичний інститут у Дніпропетровську (1927–1957) та Вінниці (1927–1935). М.О. Корніз та І.В. Вишнепольський запропонували готувати рідкі ЛП за допомогою бюреткової системи. Фармацевтичні школи були перейменовані у фармацевтичні технікуми.

1927–1928 рр. Розпочала роботу ендокринологічна клініка — перша в СРСР та третя в світі. Уперше в СРСР в лабораторії НДІ ендокринології (Харків) розроблений метод і розпочалося масове виробництво інсуліну.

1929 р. Створено ЗАТ «Стома» — правонаступник Харківського заводу медичних пластмас і стоматологічних матеріалів. Професор І.А. Обергард видав підручник «Технология лекарственных форм» з коротким нарисом технології галенових препаратів. Фірмою «Карл Цейсс» вироблена перша контактна лінза. E. Voller зі співавторами розробив концепцію елімінації лікарських речовин з нирок і запропонував термін «кліренс».

1930 р. Професор С.Г. Ковальов (Харківський фармацевтичний інститут) видав перший підручник «Технологія лікарських форм і галенових препаратів» українською мовою. Заснована профтехшкола № 4, яка багаторазово реформувалася (Харківський хімічний технікум — 1937, індустріальний технікум — 1946, хіміко-механічний технікум — 1955, хіміко-фармацевтичний технікум — 1991, технікум НФаУ — 2001) та заклала підвалини коледжу НФаУ. Професор Т.Ф. Вільчинський при фармацевтичному відділенні медичного факультету Львівського університету започаткував Сад лікарських рослин (нині — Ботанічний сад) та відкрив кафедру фармакогнозії. Створено Всесоюзний НДІ лікарських рослин (Москва).

1931 р. Е. Ротхайм запатентував пристрій для розбризкування за допомогою упаковки під високим тиском — прототип сучасних ліків в аерозольній упаковці.

1932 р. Відбулася Всеукраїнська конференція з фармацевтичної освіти. Заснована фабрика з переробки лікарської сировини (Лубни); її правонаступником є ВАТ «Лубнифарм». Датською фармацевтичною фірмою «Феросан» запатентовано метод отримання пілюль крапельним методом. На фармацевтичному відділенні медичного факультету Львівського університету відкрито кафедри фармацевтичної та органічної хімії, технології лікарських форм та галенових препаратів, які розмістилися у новозбудованому фармацевтичному корпусі. П. Мартіні запропонував термін «клінічна фармакологія», ввів поняття «мінімальна ефективна доза» та «дозозалежний ефект».

1933 р. При Всесоюзному аптечному управлінні був створений Київський інститут підготовки й перепідготовки фармацевтичних кадрів, який у 1938 р. був реорганізований в інститут вдосконалення провізорів, а в 1953 р. — фармацевтичний факультет Київського інституту вдосконалення лікарів.

1934 р. Створено Харківський завод хімічних реактивів. Створена фармацевтична фабрика «Дарниця» — нині ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», один з найбільших виробників ЛП в Україні (Київ).

1935 р. Засновано Луганський хіміко-фармацевтичний завод, нині ВАТ. Одеський медико-аналітичний інститут перейменовано на Фармацевтичний інститут, який функціював до 1953 р. Уведена класифікація аптек, згідно з якою аптечні заклади були розділені на 5 груп: госпрозрахункові аптеки, фабрики ліків, аптеки-розподільники, аптеки при лікувально-профілактичних закладах, аптечні бази. Опубліковано підручник з органічної хімії для фармацевтів та хіміків (автор професор Богуслав Бобранські; Львівський університет).

1937 р. Харківському фармацевтичному інституту надано право присвоювати вчений ступінь кандидата фармацевтичних наук. Запроваджені вчені звання й ступені фармацевтичних наук.

1938 р. Компанії — виробники ліків зобов’язалися документально підтвердити їх безпеку перед використанням у медичній практиці. Створено Київський інститут удосконалення провізорів. М.А. Ізмайлов і М.С. Шрайбер (ДНЦЛЗ) розробили метод хроматографії в тонких шарах та впровадили його у фармацевтичний аналіз. У США загинули понад 100 людей від токсичної форми сульфаніламіду. Вивчення його фармакокінетики дозволило отримати нетоксичну форму сульфаніламіду.

1939 р. Створено Дослідний завод державного наукового центру лікарських засобів, нині ДП «Дослідний завод ДНЦЛЗ».

1940 р. Фармацевтичне відділення реорганізовано у фармацевтичний факультет Львівського медичного інституту (з 1996 р. — університет); до складу факультету ввійшло 5 кафедр.

1941 р. У Массачусетському інституті (США) застосовано метод радіаційної стерилізації. Створена Центральна науково-дослідна лабораторія при Головному аптекоуправлінні Міністерства охорони здоров’я УРСР. Професор Харківського фармацевтичного інституту С.Ф. Шубін видав «Учебное руководство по технологии лекарственных форм» для ВНЗ. Підручник був базовим майже 25 років.

1942 р. До Фармакопеї США включено біологічний метод визначення пірогенних речовин.

1943 р. Засновано комунальне підприємство «Харківська фармацевтична фабрика».

1945 р. К.С. Сван запропонував метилцелюлозу як пролонгатор для очних крапель. Уперше введено поняття «біодоступність» (B. Oser).

Л.І. Вишневська

1946 р. Вийшло 8-ме  видання Державної Фармакопеї СРСР.

1947 р. Прийнято Нюрнберзький кодекс з питань захисту інтересів людини, зокрема недоторканності її здоров’я.

1947–1950 рр. Вийшли друком підручники: «Основи лікарської рецептури» професора В.І. Сили; «Учебное руководство по технологии лекарственных форм» професора С.Ф. Шубіна (2-ге видання); «Аналитическая химия. Количественный анализ» професора Н.П. Красовського; «Фізична та колоїдна хімія» доцентів І.В. Красовського, Є.Й. Вайля; «Курс вищої математики для фармацевтичних інститутів» С.П. Лундіна (ХФІ).

1948 р. N. Lofgren висловив припущення, що фізико-хімічні властивості лікарських речовин пов’язані з їх фармакокінетикою.

1949 р. Київський пеніциліновий завод розпочав виробництво першого в Україні пеніциліну. Фармацевтичні ВНЗ перейшли на 5 річний термін навчання.

1950 р. Реорганізовано аптеки сільських районних центрів у центральні районні аптеки (ЦРА). Уперше зроблена спроба співвіднести поняття фармакокінетики та фармакодинаміки.

1951 р. Д. Колесніков і А. Михайлов створили новий ЛП Корглікон (Харківський науково-дослідний хіміко-фармацевтичний інститут).

1952 р. За ініціативи полковника медичної служби В.Г. Чорнобрового та постанови Ради Міністрів СРСР на базі Харківського фармацевтичного інституту відкрито військово-фармацевтичний факультет з підготовки військових провізорів. Уперше застосовані в медичній практиці спансули.

1953 р. Уперше розроблена технологія мікрокапсулювання (D. Wurster, США). F.N. Dost уперше використав термін «фармакокінетика».

1954 р. В Одесі на базі ампульного цеху галенової лабораторії створено фабрику, яка почала виготовляти біостимулятори за методом академіка В.П. Філатова. Опубліковано перше видання посібника для лікарів академіка М.Д. Машковського «Лекарственные средства», яке буде перевидаватися багаторазово (кожні 3–5 років) і буде корисним для спеціалістів у сфері лікознавства.

1955 р. Уперше описані карбомери (карбополи), уведені до фармакопеї в 2000 р. Був здійснений перший випуск медичних аерозольних упакувань в США.

1956 р. Б.К. Грін і Л. Шлейхер запатентували спосіб отримання мікрокапсул методом коацервації. Уперше описано кліренс ліків як співвідношення дози і площі під кривою в координатах «концентрація — час» (H. Schuck).

1958 р. Вийшла друком монографія Г.А. Карпенка і М.М. Туркевича «Антагонизм лекарственных веществ и их несовместимые сочетания» (Львівський державний медичний університет).

1959 р. Одеський та Дніпропетровський фармацевтичні інститути об’єднані та переведені в Запоріжжя. Уперше з’явився термін «фармакогенетика». E. Nelson повідомив, що розчинність лікарської речовини може вплинути на її всмоктування.

1960 р. Вийшло друком перше енциклопедичне видання з фармації «Энциклопедический словарь аптечного работника» (Москва). У ХФІ відкрито факультет заочної форми навчання. Розпочалися перші клінічні дослідження з використанням фармакокінетичних методів (вивчення елімінації лікарських речовин).

1960–1970 рр. G. Levy i E. Garrett навели лінійну залежність між концентрацією лікарських речовин і ефективністю. Публікується настанова з використанням методів фармакокінетики та оптимізації фармакотерапії.

1961 р. Вийшло 9те видання Державної Фармакопеї СРСР У наукову літературу був уведений термін «біофармація» — науковий напрямок, що стверджує необхідність урахування впливу фармацевтичних факторів на терапевтичну дію ліків. Вийшов друком перший підручник українською мовою «Фармацевтична хімія» професора М.М. Туркевича (Львівський медичний інститут). Вийшов друком підручник «Технология лекарств» професора І.О. Муравйова (П’ятигорський фармацевтичний інститут), який видавався тричі. Початок становлення біофармації як науки (Л. Затурецький).

1962 р. У Сімферополі відкрито першу міжлікарняну аптеку (за ініціативи Б.П. Заліпухіна і І.К. Барановського). Вийшов друком підручник «Аптечна технологія ліків» професора Г.П. Півненка (ХФІ). Офіційно визначено термін «біофармація» та започатковано новий підхід до визначення терапевтичної ефективності ліків — поряд з фізіологічними та біохімічними чинниками стали враховувати фармацевтичні (технологічні) перемінні чинники. Видано перший підручник «Організація аптечної справи» М.М. Литвиненка (ХФІ) та І.М. Губського (Київський інститут удосконалення лікарів). Зафіксовано мутагенну дію талідоміду — «Талідомідова трагедія», що сприяло розробленню методів оцінки ЛП на ембріотоксичність і фетотоксичність і впровадженню доклінічного вивчення ліків на здорових тваринах та експериментальних моделях хвороби людини.

1963 р. Відбувся І з’їзд фармацевтів УРСР (Харків). У Сімферополі створена перша автоматична інформаційна служба наявності ЛП в аптечній мережі. До Британської Фармакопеї включено метод стерилізації фармацевтичних виробів сумішшю оксиду етилену і оксиду вуглецю. На 16-й Асамблеї ВООЗ було запропоновано країнам-учасникам організувати систематичний збір інформації про серйозні побічні реакції під час використання ЛП.

1964 р. Прийнята Гельсінкська декларація, яка містить рекомендації для лікарів щодо біомедичних досліджень на людях, напр., ЛП. При ХФІ відкрита об’єднана вчена рада на здобуття вченого ступеня кандидата фармацевтичних наук; розпочалася підготовка іноземних студентів. Видано практикум з аптечної технології ліків (автори Г.П. Півненко, Р.К. Чаговець, І.М. Перцев, ХФІ), який перевидавався чотири рази.

1965 р. А. Бенгхем уперше отримав ліпосоми. ХФІ розпачав підготовку спеціалістів для зарубіжних країн.

1966 р. Засновано перший фармацевтичний музей в Україні (Львів).

1967 р. На Харківській базі медичних товарів Головного аптечного управління УРСР заснована контрольно-аналітична лабораторія.

1968 р. Під егідою ВООЗ була створена міжнародна програма моніторингу ліків (фармаконагляду), яка працює і нині. Вийшло 10-те видання Державної Фармакопеї СРСР. Запорізький фармацевтичний інститут був переіменований в медичний інститут з фармацевтичним факультетом.

1969 р. Професор М.М. Туркевич (Львівський медичний інститут) запровадив у виробництво протизапальний, пенетруючий і протимікробний ЛП Димексид. Уперше Г.М. Маслова, Г.А. Белицький із співавторами довели, що метаболіти лікарських речовин більш гідрофільні й легше виводяться з організму (ДНЦЛЗ). На дослідному фармацевтичному заводі «ДНЦЛЗ» розпочалося виробництво фармацевтичних аерозолів (вперше в СРСР).

1970 р. У ХФІ відкрита аспірантура та розпочата підготовка аспірантів для зарубіжних країн. А. Зафароні (США) сформулював концепцію нової лікарської форми — терапевтичної системи.

1972 р. Відбувся ІІ з’їзд фармацевтів УРСР (Львів).

1973 р. Уперше введені вимоги з біодоступності до Фармакопеї США, які в 1974 р. визнані 17-ю асамблеєю ВООЗ. Став до ладу Бєлгород-Дністровський завод з виробництва медичних виробів і полімерних матеріалів (нині ВАТ «Гемопласт»). Т. Хігухі запатентував спосіб отримання ліків з контрольованим вивільненням лікарських речовин під впливом осмотичного тиску.

1974 р. Вийшла друком монографія А.І. Тенцової та І.С. Ажгіхіна «Лекарственная форма и терапевтическая эффективность лекарств» (Москва). У США почали виробляти очні полімерні лікарські плівки з пілокарпіном Окусерт. Створена фармацевтична фабрика (Київ), на базі якої в майбутньому створено ВАТ «Фітофарм».

1975 р. Видано перший підручник з фармакокінетики ліків (M. Gibaldi, M. Perrier, США).

1976 р. У США винайдено пристрій для тривалих інфузійних вливань (без госпіталізації хворого). Уперше публікується фундаментальна книга про вплив хвороб на фармакокінетику ліків.

1977 р. Створена Республіканська проблемна комісія «Фармація» МОЗ та АМН Украї­ни, яка розпочала свою роботу на базі ХФІ — головного інституту з проблеми.

1978 р. Д. Ейлані розробив офтальмологічний стрижень на основі акрилового полімеру.

1979 р. Відбувся ІІІ з’їзд фармацевтів УРСР (Харків). У Львівському медичному інституті на факультеті післядипломної освіти відкрита кафедра організації та економіки фармації з курсом технології ліків, яку очолив професор Б.Л. Парновський.

1980 р. До Фармакопеї США ХХ видання включено тест для визначення пірогенів у ЛП для парентерального застосування. Професор ХФІ І.М. Перцев розробив комбіновані ЛП Левосин і Левомеколь для лікування інфікованих ран, які можна розглядати як ліки без допоміжних речовин (широкий промисловий випуск ліків розпочато в 1984 р.). В.Н. Соловйов і співавт. видають першу фундаментальну книгу з фармакокінетики (російською мовою), а Л.Е. Холодов і В.П. Яковлєв — з клінічної фармакокінетики (1985 р.).

1983 р. У СРСР уведені вимоги з біодоступності ЛП на етапі їх дозволу до медичного застосування. Професор ХФІ А.І. Березнякова створила кафедру патологічної фізіології Видано підручник «Основы и методы управления в фармации» (Р.М. Піняжко, Б.Л. Парновський та ін., Львівський медичний інститут).

1984 р. Відбувся IV з’їзд фармацевтів Украї­ни (Запоріжжя). На базі ХФІ відкрито факультет удосконалення провізорів.

1986 р. Вийшло перше видання книги фармацевтичних допоміжних речовин, яке витримало на сьогодні 5 видань (укладачі R.C. Rower, P.J. Sheskey, S.C. Owen). Фармацевтичний завод «Лаокон» реорганізований у ДП «Львівфарм».

1987 р. Вийшло друком 11-те видання Державної Фармакопеї СРСР (випуск 1).

1988 р. На фармацевтичному факультеті Львівського медичного інституту відкрито відділення очно-заочного навчання, яке пізніше було реорганізовано в самостійний підрозділ.

1989 р. При ХФІ (Харків) була створена Центральна науково-дослідна лабораторія, яку очолила професор Л.В. Яковлєва. Видано підручник «Токсикологическая химия» професора В.Ф. Крамаренка (Львівський медичний інститут), у 1995 р. перевиданий українською мовою.

1990 р. Вийшло друком 11-те видання Державної Фармакопеї СРСР (випуск 2). Фармацевтичні ВНЗ СРСР перейшли на нові форми господарювання: введена часткова компенсація за навчання (наказ МОЗ СРСР від 09.04.1990 р. № 76). Починають використовуватися методи доказової медицини.

1991 р. Почала діяти навчально-виробнича аптека Львівського медичного інституту. Засновано ТОВ «Арніка» — виробник гомеопатичних препаратів. Згідно з рішенням колегії Держкомітету СРСР з народної освіти ХФІ надано статус акредитованого навчального закладу на союзному рівні з додатковими правами і пільгами. Видано енциклопедичний довідник «Лікарські рослини» за редакцією академіка А.М. Гродзінського (Київ).

1992 р. ВО «Львівфарм» реорганізовано в АТ «Галичфарм». ХФІ перейменовано на Українську фармацевтичну академію (Укр­ФА); відкрито факультет «Промислова фармація» та підготовчий факультет для іноземних громадян; уперше професор З.М. Мнушко заснувала кафедру «Менеджмент та маркетинг у фармації». Створені: навчально-виробнича лабораторія органічного синтезу (на базі кафедри органічної хімії) та ДНДЛ з контролю якості ліків, яку очолила професор Л.В. Яковлєва). Відкрито фармацевтичне відділення при Харківському хіміко-фармацевтичному технікумі (нині — коледж НФаУ). Засновано ЗАТ «Лекхім» (Київ).

1993 р. За ініціативи ректора УкрФА професора В.П. Черних започаткована газета «Фармацевт», з 1993 р. — «Фармація України», з 1994 р. «Ліки і здоров’я», з 2002 р. — «Молодість фармації». Уперше в СНД (УкрФА, Харків) створена кафедра клінічної фармації, яку очолив професор І.А. Зупанець (нині — кафедра клінічної фармакології з фармацевтичною опікою) та розпочата підготовка спеціалістів — клінічних провізорів. Засновано науковий загальнодержавний журнал «Вісник фармації» (УкрФА, Харків). У структурі УкрФА створено Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації. Видано багатьма мовами видання «Фармакологія на долонях» за редакцією професора С.М. Дроговоз (рос. — 1993, франц. — 1999, укр. — 2001, араб. — 2002, англ. — 2005). На фармацевтичному факультеті Львівського медичного інституту запроваджена інтернатура та магістратура. Доведено, що транспортні білки плазми крові можуть суттєво змінювати терапевтичну відповідь на введені ліки (Veldhuis J.D. та співавт.).

1994 р. Київський пеніциліновий завод реорганізований у ВАТ «Київмедпрепарат». Під керівництвом професора Запорізького державного медичного університету І.А. Мазура розроблено та впроваджено у виробництво оригінальну лікарську субстанцію тіотриазолін, на основі якої виробляються ліки у формі ін’єкцій (1994, 2004, 2006), таблеток (1996, 2005), очних крапель (1998), мазі (1999), супозиторіїв (2000) та 9 ЛП для ветеринарії. Створена Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів МОЗ України, а також державні інспекції в регіо­нах. Створено підприємство «Магік» (Харків). В УкрФА відкрито магістратуру зі спеціальності «Фармація». Створено ТОВ «Науково-виробнича фармацевтична компанія «ЕЙМ» (Харків).

1995 р. В УкрФА започаткована кафедра «Економіка підприємства», яку очолила професор О.В. Посилкіна (з 1998 р.). Засновано спеціалізовану медико-фармацевтичну видавничу компанію «МОРІОН» (Київ), розпочато випуск галузевого видання «Щотижневик АПТЕКА». Видано підручник з аптечної технології ліків (автори — професори УкрФА О.І. Тихонов і Т.Г. Ярних), який багаторазово перевидавався.

1996 р. Започатковано журнал «Провізор» (для працівників фармації та медицини). Львівський державний медичний інститут був перейменований на Львівський державний медичний університет; у 1998 р. йому присвоєно ім’я Данила Галицького, а в 2004 р. надано статус національного. Опубліковано довідник професора Львівського державного медичного університету Ф. Жогло «Допоміжні речовини та їх застосування». Київський інститут удосконалення лікарів набув нового якісного статусу ВНЗ IV рівня акредитації — медичної академії післядипломної освіти.

1997 р. В УкрФА відкрито нові спеціальності: «Економіка підприємства», «Маркетинг», «Менеджмент організацій» та засновано кафедру екстремальної та військової медицини. Засновано науково-практичний загальнодержавний журнал «Клінічна фармація» (УкрФА); створено культурний центр; видано підручник з ботаніки (автори — професори Н.М. Ткаченко та А.Г. Сербін). Ректора УкрФА, професора В.П. Черних обрано членом-кореспондентом НАН України. Уперше в Україні створено кафедру промислової фармації (засновник — професор В.А. Загорій), навчальною базою якої стало вітчизняне підприємство «Фармацевтична фірма «Дарниця».

1998 р. Заснована Фармацевтична асоціація України. Відкрито фармацевтичний факультет в Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця. Державною інспекцією з контролю якості ліків у Донецькій області за ініціативи доцента В.М. Хоменка започаткована газета «Фармация Донбасса». В УкрФА відкрито нову спеціальність «Технологія парфумерно-косметичних засобів», яку очолив професор О.Г. Башура. Затверджено номенклатуру фармацевтичних спеціальностей, в яку введено спеціальність «Клінічна фармація». Вийшов друком підручник у 2 томах «Менеджмент та маркетинг у фармації»(автори — професор З.М. Мнушко та доцент Н.М. Діхтярьова). Опубліковано навчальний посібник «Історія фармації Галичини» (автор Н. Бенюх), присвячений пам’яті Л.С. Крилова — засновника першого фармацевтичного музею в Україні. Створена парфумерно-косметична фабрика, нині ТОВ «Аромат» (Харків). Київській медичній академії післядипломної освіти (КМАПО) присвоєно ім’я видатного державного діяча і вченого, професора Платона Лукича Шупика (1907–1986). Вийшла книга «Надлежащая производственная практика» за ред. Н.О. Ляпунова, В.А. Загорія, В.П. Георгієвського, О.П. Безуглої (видавець — компанія «МОРІОН», Київ).

1999 р. Відбувся V з’їзд фармацевтів Украї­ни (Харків). Започатковано свято фармацевта — День фармацевтнвтичного працівника, яке відзначається щорічно у третю суботу вересня. УкрФА надано статус Національної. Вийшло друком перше видання «Історії фармації України» (за редакцією професорів В.П. Черних і Є.А. Подольської). Стало до ладу сучасне фармацевтичне підприємство з виробництва інсуліну ЗАТ «Індар». У Харкові створено мережу спеціалізованих ветеранських аптек. У Кіровограді, Херсоні та Чернігові УкрФА відкрила відділення дистанційної форми навчання. В УкрФА відкрито нову спеціальність «Клінічна фармація». Вийшло перше видання підручника для спеціалістів з базовою фармацевтичною освітою «Фармацевтические и медико-биологические аспекты лекарств» у 2 томах за редакцією професорів І.М. Перцева й І.А. Зупанця. Видано підручник з мікробіології (автори І.Л. Дикий, І.Ю. Холуп’як, Н.Ю. Шевельова, М.Ю. Стогній). При УкрФА створено науково-методичну лабораторію з питань фармацевтичної освіти Відкритий фармацевтичний факультет при медичному інституті Української асоціації народної медицини (Київ). Спеціалізованій ученій раді Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького надано право захисту докторських дисертацій. Фармацевтична фірма «Едельвейс» заснувала всеукраїнський спеціалізований інформаційний часопис «АПТЕКА ГАЛИЦЬКА» та додаток «ВАШ АПТЕКАР». Уперше серед країн СНД при кафедрі фармацевтичної хімії й фармакогнозії (КМАПО) засновано Міжнародну школу класичної гомеопатії (директор — доцент О.П. Мошич).

Л.В. Деримедвідь

2000 р. Авторам підручника «Органічна хімія» у 3 книгах, професорам В.П. Черних, І.С. Гриценку та Б.С. Зіменковському присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки. В Укр­ФА відкриті нові спеціальності: «Біотехнологія», «Лабораторна діагностика» та «Якість, стандартизація й сертифікація». Рекомендована класифікаційна система АТС у маркетингових дослідженнях ЛП на фармацевтичному ринку України. У МОЗ України створено Державний департамент з контро­лю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення. Видано перший вітчизняний підручник для студентів фармацевтичних та медичних установ «Фармакогнозія з основами біохімії рослин» (автори В.М. Ковальов, О.І. Павлій, Т.І. Ісакова) та підручник «Патологическая физиология» (автор — професор А.І. Березнякова). Відкриті фармацевтичні факультети при Вінницькому та Тернопільському державних медичних університетах.

2001 р. Вийшло друком перше видання Державної Фармакопеї України. Заснована Українська аптечна асоціація. Відкриті фармацевтичні факультети при Буковинській і Дніпропетровській державних медичних академіях, Донецькому, Кримському та Одеському державних медичних університетах. Вийшов друком підручник з фармакології за редакцією члена-кореспондента НАН і АМН України, професора І.С. Чекмана. На фармацевтичному факультеті Львівського державного медичного університету розпочато підготовку клінічних провізорів зі спеціальності «Клінічна фармація». R. Barnard i K.G. Gurevich запропонували модель, що пов’язує ефекти лікарських речовин in vitro та in vivo.

2002 р. Національній фармацевтичній академії України надано статус Національного фармацевтичного університету (НФаУ). Вийшов друком перший довідковий посібник для лікарів і фармацевтів «Взаимодействие лекарств и эффективность фармакотерапии» за редакцією професора І.М. Перцева. Вийшов друком підручник «Промышленная технология лекарств» у 2 томах за редакцією професора В.І. Чуєшова та підручник «Фармацевтична хімія» за редакціє­ю професора П.О. Безуглого. Видано посібник «Основы гомеопатической фармации» за редакцією професора О.І. Тихонова. Відкриті фармацевтичні факультети при Івано-Франківській державній медичній академії та Луганському державному медичному університеті. Професор ЛНМУ ім. Данила Галицького О.М. Заліська видала навчальний посібник «Основи фармакоекономіки». Професори Т.Г. Калинюк, Б.Л. Парновський, О.Р. Піняжко та інші (ЛНМУ ім. Данила Галицького) видали довідник «Правові, медичні та фармацевтичні аспекти створення, реалізації та застосування лікарських засобів». Вийшло друком видання «Неводні розчини» (автор — професор Ф.А. Жогло, ЛНМУ ім. Данила Галицького).

2003 р. Видано перший підручник з біофізики — для студентів фармацевтичних і медичних ВНЗ (автори — професор В.О. Тіманюк і О.М. Животова) та підручник «Технологія ліків промислового виробництва» за редакцією професора В.І. Чуєшов­а (НФаУ). Видано підручник «Фармацевтична хімія» (автори — професори М.М. Туркевич, О.В. Владзімірська, Р.Б. Лесик; за редакцією професора Б.С. Зіменковського — ЛНМУ ім. Данила Галицького). Директора ДП «ДНЦЛЗ» МОЗ України, професора В.П. Георгієвського обрано членом-кореспондентом НАН України. Зареєстровано в Україні вітчизняний оригінальний препарат Корвітин для ін’єкцій — автори Н.П. Максютіна, Л.Б. Пилипчук (КМАПО ім. П.Л. Шупика). Вийшло друком «Керівництво з антибіотикотерапії» (автори — Д.Є. Телегін, Р.Ю. Грицько, ЛНМУ ім. Данила Галицького).

2004 р. Вийшов друком перший додаток до Державної Фармакопеї України. НФаУ призначено головним виконавцем і учасником експерименту з реалізації заходів щодо положень Болонської декларації, реформування та подальшого розвитку фармацевтичної освіти України. Уперше професор НФаУ Л.С. Стрельніков заснував кафедру біологічної технології. Видано підручник «Латинська мова» (автори — доценти Є.І. Світлична та І.О. Толок). Ректора НФаУ професора В.П. Черних нагороджено орденом «За заслуги» І ступеня. Затверджено Державні стандарти вищої освіти за спеціальністю 7.110206 «Клінічна фармація» — спеціаліст та 8.110206 «Клінічна фармація» — магістр. У ЛНМУ ім. Данила Галицького за редакцією Б.П. Громовика і С.І. Терещюк видано «Практикум з організації та економіки фармації» та підручник «Менеджмент у фармації» (автори — Б.П. Громовик, Г.Д. Гасюк, О.Р. Левицька та ін., ЛНМУ ім. Данила Галицького). Вийшли друком: «Базовий термінологічний глосарій за програмою з клінічної фармації» (автори — А.Б. Зіменковський, В.М. Пономаренко, О.Р. Піняжко, Т.Г. Калинюк та ін., ЛНМУ ім. Данила Галицького); монографія «4-Тіазолідони. Хімія, фізіологічна дія, перспективи» (автори — І.А. Мазур, Запорізький медичний університет; Б.С. Зіменковський, Р.Б. Лесик, ЛНМУ ім. Данила Галицького) та «Фармацевтична логістика» (автори — О.В. Посилкіна, Р.В. Сагайдак, НФаУ; Б.П. Громовик, ЛНМУ ім. Данила Галицького).

2005 р. Відбувся VI з’їзд фармацевтів України (Харків). Фармацевтична громадськість Украї­ни відмітила 200-річчя започаткування фармацевтичної освіти та Національного фармацевтичного університету (1805 р.). З цієї нагоди в університеті започатковано звання «почесний професор НФаУ», яке було присвоєно П.О. Безуглому, І.М. Перцеву, О.І. Тихонову, В.М. Толочко, С.М. Дроговоз, А.І. Березняковій, та «почесний працівник НФаУ» — доцент Л.М. Віннік. Вийшла друком перша «Фармацевтична енциклопедія», у виданні якої брали участь понад 350 авторів (голова редакційної ради — член-кореспондент НАН України, професор В.П. Черних, секретар-координатор — професор І.М. Перцев). Побачили світ: «Історія Національного фармацевтичного університету: люди, події, факти» (за загальною редакцією В.П. Черних), часопис «Фармація України: від з’їзду до з’їзду» (автори-укладачі В.П. Черних, А.С. Немченко, С.В. Хіменко та ін.), «Лекарственные препараты Украины» (за редакцією професора В.П. Черних та професора І.А. Зупанця), «От субстанции — к лекарству» (загальна редакція члена-кореспондента НАН України, професора В.П. Черних), «Славетні імена Національного фармацевтичного університету» (за загальною редакцією члена-кореспондента НАН України, професора В.П. Черних) та інші видання. Технікум НФаУ реорганізований у коледж НФаУ. Найстаріші та найпотужніші українські фармацевтичні компанії ВАТ «Київмедпрепарати» і ВАТ «Галичфарм» об’єдналися у фармацевтичну корпорацію «Артеріум». Вийшов друком «Латинсько-українсько-англійський словник лікарських рослин світової медицини» (автор Р.М. Гулько; ЛНМУ ім. Данила Галицького). Вийшли друком «Базовий термінологічний глосарій системи вищої медичної освіти України» (автори — В.Ф. Москаленко, В.М. Пономаренко, Національний медичиний університет ім. О.О. Богомольця; А.Б. Зіменковський, ЛНМУ ім. Данила Галицького) та монографія «Тіатриазолін» (автори — І.А. Мазур та ін., Запорізький медичний університет).

2006 р. Заснована Асоціація фармацевтичних виробників України. НФаУ акредитовано ІV, вищим рівнем; з 1997 по 2007 р. професорам З.М. Мнушко, В.М. Толочко, Л.В. Яковлєвій присвоєно звання «заслужений діяч науки і техніки України»; В.П. Черних вручено диплом «почесний доктор НФаУ», Л.М. Вороніній — «заслужений викладач НФаУ», Т.А. Хохловій — «заслужений працівник НФаУ». Видано навчальний посібник «Атлас по анатомии растений» (автори НФаУ — А.Г. Сербін, Л.С. Картмазова, В.П. Руденко, Т.М. Гонтова). Видано підручник «Медична хімія» (автори — А.С. Мороз, Д.Д. Луцевич, О.В. Яворська, ЛНМУ ім. Данила Галицького), довідник «Наркотичні та психотропні засоби і речовини (автори П. Олійник, О. Піняжко. О. Завадка, Л. Бензель, ЛНМУ ім. Данила Галицького) та монографію «Сад лікарських рослин у Львові» (автор Р.М. Гулько, ЛНМУ ім. Данила Галицького). КМАПО перейменовано на Національну медичну академію післядипломної освіти імені П.Л. Шупика.

2007 р. Започатковано журнал для керівників і бухгалтерів аптек «Аптечный аудит» (Харків). У національному рейтингу серед 15 медичних ВНЗ МОЗ України НФаУ посів 2-ге місце, університету присвоєно почесне звання «Лідер сучасної освіти» та вручено срібну медаль у номінації «Модернізація вищої освіти в контексті вимог Болонської конвенції». Створено Центр дистанційної освіти. Ректора НФаУ, професора В.П. Черних нагороджено орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Вийшов друком науково-популярний журнал «Косметология и аромология» (засновник і видавець — ТОВ «Фармефект», Харків). Вийшов друком добре ілюстрований підручник «Фармацевтична ботаніка» (автори НФаУ — А.Г. Сербін, Л.М. Сіра, Т.А. Слободянюк; за редакцією Л.М. Сірої). Видано настанову з фармаконагляду «Безопасность лекарств» за редакцією О.П. Вікторова, В.І. Мальцева, Ю.Б. Бєлоусова, в якій висвітлені основні підходи до здійснення контролю за безпекою ліків при їх медичному застосуванні (видавець — компанія «МОРІОН», Київ). Вийшов друком «Українсько-англійський ілюстрований медичний словник Дорланда» у 2 томах (переклад з англійської авторського колективу ЛНМУ ім. Данила Галицького; за редакцією Б.С. Зіменковського та ін.).

2008 р. У рамках проекту «Визначення рейтингів найкращих 200 ВНЗ України — Топ-200 Україна» кафедрою ЮНЕСКО визначено рейтинг НФаУ — 20-те місце серед ВНЗ України та 2-ге серед медичних ВНЗ України (після Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця). Співробітникам НФаУ Л.М. Вороніній, Л.В. Бондаревій, О.В. Доровському, В.М. Толочко присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України». Вийшли друком монографія «Фармацевтична інформатика» (автори — Б.Л. Парновський, М.В. Слабий, О.М. Заліська та ін.) та підручник «Менеджмент та маркетинг у фармації» (автори — Г.Д. Гасюк, О.Р. Левицька, Б.П. Громовик, ЛНМУ ім. Данила Галицького).

2009 р. Директору коледжу НФаУ, доценту Т.С. Прокопенко присвоєно почесне звання «Заслужений працівник фармації України». Ректора НФаУ, члена-кореспондента НАН України, професора В.П. Черних нагороджено «Орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня». У рамках проекту «Визначення рейтингів найкращих 200 ВНЗ України — Топ-200 Україна» кафедрою ЮНЕСКО визначено рейтинг НФаУ — 20-те місце серед ВНЗ України та 3-тє серед медичних ВНЗ України (після Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця і Донецького національного медичного університету ім. Максима Горького).

При написанні нарису використані такі літературні джерела: Krowczynckil // Pharmazie. — 1985. — № 5; Шилинис Ю.А. Важнейшее событие в истории медицины и здравоохранения (Хронологическая таблица). БМЭ — М., 1989; Історія фармації України. — Х., 1999; Історія Національного фармацевтичного університету. — Х., 2005; Часопис «Фармація України: від з’їзду до з’їзду». — Х., 1999; 2005; Вищі навчальні заклади України ІІІ-IV рівнів акредитації, які здійснюють підготовку фахівців фармації. — 2005; Інформаційні матеріали, надані фармацевтичними підприємствами та установами; періодичні, енциклопедичні та інші видання у фармацевтичній галузі.

Укладачі: В.П. Черних, І.М. Перцев, Л.М. Віннік, Л.І. Вишневська, Л.В. Деримедвідь

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!