Медичне право в Україні: проблеми становлення та розвитку

19–20 квітня 2007 р. у Львові відбулася Перша всеукраїнська науково-практична конференція «Медичне право України: проблеми становлення та розвитку». Організаторами її виступили Львівський обласний благодійний фонд (ЛОБФ) «Медицина і право», юридичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка та Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького. Головна мета конференції — отримати відповідь на запитання: «Що потрібно для впровадження в Україні правової медицини »

Виконавчий директор ЛОБФ «Медицина і право» Христина Терешко та його президент Ірина Сенюта

Виконавчий директор ЛОБФ «Медицина і право» Христина Терешко та його президент Ірина Сенюта

Це питання, на думку організаторів і учасників конференції, є найбільш актуальним і важливим, тому що від неврегульованості правових відносин в медичній та фармацевтичній сфері потерпають як працівники цих галузей, так і пацієнти, які потребують медичної допомоги та є споживачами лікарських засобів та медичних послуг.

В конференції взяли участь представники 18 вищих навчальних закладів (ВНЗ) України, медичного управління Державного управління справами Президента України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, управління охорони здоров’я Львівської міської ради, лікувально-профілактичних закладів, громадських та благодійних організацій, страхового бізнесу.

Основними напрямками роботи конференції були:

1. Фінансування системи охорони здоров’я та медичне страхування в Україні.

2. Законодавче забезпечення охорони здоров’я та правове регулювання надання медичної допомоги.

3. Біоетика в охороні здоров’я.

4. Управління у сфері охорони здоров’я.

Під час засідання Львівського прес-клубу реформ, яке також відбулося в рамках цієї конференції, учасники та організатори поінформували журналістів про ситуацію, яка склалась у сфері правового регулювання відносин між пацієнтами, медичними та фармацевтичними працівниками.

У вітальному слові кандидат юридичних наук, адвокат, президент ЛОБФ «Медицина і право», завідувач лабораторії медичного права юридичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка, асистент кафедри організації й управління охороною здоров’я Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Ірина Сенюта (І.С.) відзначила, що сучасна юридична практика, як судова, так і досудова, свідчить, що саме між ключовими суб’єктами медичного права – лікарями і пацієнтами – виникає дуже багато юридичних конфліктів. Це, насамперед, питання відшкодування моральної та матеріальної шкоди, порушення медичної етики та деонтології. Серед причин їх виникнення – необізнаність медичних та фармацевтичних працівників зі своїми правами та правами пацієнтів, відсутність правової культури, недосконалість законодавства, яке регулює правовідносини в цій сфері.

Семен Стеценко Начальник кафедри громадської безпеки Київського національного університету внутрішніх справ, науковий консультант Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор юридичних наук, професор Семен Стеценко (С.С.) зазначив, що одним із шляхів зменшення кількості конфліктів між лікарем та пацієнтом та поліпшення якості надання медичної допомоги є запровадження в Україні обов’язкового загальнодержавного медичного страхування. У Верховній Раді є декілька законопроектів на цю тему, вони ініціювались протягом останніх 6–7 років, але до сьогодні жоден з них не прийнято. Ситуація, яка склалась зараз в нашій країні, змушує пацієнтів витрачати свої власні кошти, щоб отримати медичну допомогу. Відповідно ж до принципів медичного страхування роботодавець, або роботодавець разом із працівником, сплачують певні внески до фонду загальнообов’язкового медичного страхування, а у разі виникнення хвороби (що є страховим випадком) людина при зверненні до медичної установи ні за що не платить.

На думку доповідача, найбільш вдалим є останній законопроект від 19.09.2006 р. № 2192 «Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування», поданий Комітетом з питань охорони здоров’я Верховної Ради України V скликання, і особисто його головою – Тетяною Бахтєєвою. В ньому були враховані всі ті недоліки, які мали місце в попередніх законопроектах, зазначив він.

Ярослав Радиш Професор кафедри управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України Ярослав Радиш (Я.Р.) наголосив, що юридична складова має бути обов’язковою для післядипломної підготовки лікарів. Ті декілька годин, які є сьогодні в програмі медичних вузів, не забезпечують, на жаль, достатнього рівня обізнаності медичних фахівців щодо правових питань. Правова підготовка лікарів надає їм можливість правильно тлумачити законодавчі акти, які регулюють галузь охорони здоров’я, сприяє недопущенню виникнення конфліктів.

Зіновій Гладун Завідувач кафедри конституційного, адміністративного і міжнародного права Тернопільського національного економічного університету, заслужений юрист України Зіновій Гладун (З.Г.) наголосив, що говорити про створення в Україні правової медицини і охорони здоров’я, на жаль, ще передчасно. Фактично право і охорона здоров’я існують автономно, не перетинаючись. За роки незалежності України було створено велику кількість законів і підзаконних актів в сфері медицини, які іноді суперечать один одному.

Потребує чіткого визначення така категорія, як медична допомога (вона на сьогодні по-різному визначена в різних законодавчих актах). Не зовсім також зрозуміло, чим вона відрізняється від медичних послуг, і через це неможливо чітко визначити, хто має платити за лікування у кожному конкретному випадку. Зараз у несприятливі умови поставлені і пацієнти, і медичні працівники, але частина лікарів, на жаль, перекладає вирішення цих проблем на плечі пацієнтів, а точніше — на їх гаманець.

Впровадження медичного права покликане вирішити всі ці проблемні питання.

Далі учасники прес-клубу відповіли на запитання журналістів, серед яких був і кореспондент «Щотижневика АПТЕКА»

— Ні для кого не секрет, що в  будь-якій аптеці України можна без рецепта, вільно придбати ліки, які згідно з чинним законодавством вважаються рецептурними. Часто людина приходить до фармацевта з папірцем, на  якому написані назви препаратів та кількість, і цього достатньо. Як ви могли б прокоментувати цю ситуацію з правової точки зору?

С.С.: В адміністративному праві існує таке поняття, як універсальні способи забезпечення законності та дисципліни, до яких, незалежно від галузі, відносяться контроль, нагляд і звернення громадян. Тому врегулювати ці питання мають відповідні контролюючі органи (Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення, — прим. автора) і прокурорський нагляд за законністю, який включає планові перевірки та реагування на звернення громадян.

— Досить розповсюдженим є явище, коли фармацевтичні фірми, що мають аптечні заклади в лікувальних установах, співпрацюють з лікарями, внаслідок чого лікарі, виписуючи рецепти на той чи інший лікарський засіб та направляючи пацієнта до певної аптеки, отримають матеріальну винагороду від фірми. Яку юридичну оцінку ви можете дати цьому явищу, чи передбачена законом відповідальність за такі дії?

С.С.: Фармацевтичні компанії дуже зацікавлені в тому, щоб вироблені лікарські засоби якомога швидше потрапляли до пацієнтів, для цього використовуються різні способи стимулювання збуту, зокрема і вищезгаданий. Зашкодити законодавчими методами такому контакту між лікарями та представниками фармацевтичних фірм дуже важко, тому що рішення щодо призначення препарату того чи іншого виробника у рамках певної терапевтичної групи має приймати лікар.

— Коли можна очікувати імплементації програми «Медичне право» в  навчальні плани вищих навчальних закладах України?

І.С.: В 2004 р. Міністерство охорони здоров’я затвердило для лікарів – організаторів охорони здоров’я та лікарів інших спеціальностей програму «Медичне право», на сьогодні такий курс читається у Львівському національному медичному університеті та Донецькому національному медичному університеті. Щодо юридичних навчальних закладів, то медичне право викладається у Донецькому національному університеті, Соломоновому університеті, Києво-Могилянській академії, академії адвокатури України, Європейському університеті. Зараз обговорюється питання про те, що при Міністерстві охорони здоров’я має бути створена міжвідомча робоча група, до складу якої мають входити фахівці — медики та юристи, що займаються питаннями медичного права в  Україні. Ця робоча група має розробити навчальну програму з курсу «Медичне право» та сприяти більш широкому запровадженню викладання цієї дисципліни в медичних та юридичних ВНЗ.

С.С.: Так, дійсно, така робоча група створюється, до неї будуть залучатися представники всіх медичних ВНЗ, юристи та інші фахівці, але це справа, яка потребує часу, мінімум одного року плідної співпраці. Тільки після того, як медичні фахівці отримають належну освіту, можна вимагати від них дотримання відповідних стандартів якості надання медичної допомоги.

— Яким є порядок розгляду скарг пацієнтів? Чи всі вони задовольняються?

Валерій Лапанко Валерій Лапанко, юрисконсульт Головного управління охороні здоров’я Львівської обласної державної адміністрації, зазначив, що усі скарги розглядаються відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Створюється відповідна комісія, до складу якої входять фахівці тієї самої галузі медицини, але з інших лікувальних закладів. На жаль, всім відомо, що між лікарями існує певна професійна солідарність, і тому досягти цілковитої неупередженості вдається не завжди. Тому дуже позитивним він вважає досвід Російської Федерації, де проводити експертизу скарг мають право не тільки державні, а й приватні установи. Якщо в ході перевірки встановлено провину лікаря, яка не має ознак кримінального або адміністративного правопорушення, адміністрація лікарні може направити його на дострокову атестацію з певної спеціальності, або вжити інших дисциплінарних заходів, передбачених чинним законодавством.

З.Г.: Згідно з даними, опублікованими в Російській Федерації, задовольняється лише 30% скарг, пов’язаних з якістю надання медичної допомоги. У 70% позивач отримує лише відповідь, що його скарга розглянута, і пояснення, які виходять за рамки правової площини, на зразок таких, що лікар втомився, не отримав своєчасно зарплату та ін. І замість притягти винуватців до дисциплінарної, а іноді і кримінальної відповідальності, їм у кращому разі роблять усне зауваження.

— Які саме права пацієнтів порушуються найчастіше?

С.С.: Найчастіше порушуються:

1. Право пацієнта на вибір лікаря. На сьогодні людина не може обирати собі лікаря, як і лікувальну установу.

2. Право на інформовану згоду. Тобто, будь-яка людина, перед тим, як прийняти рішення, лікуватися тим чи іншим методом чи ні, має отримати від лікаря інформацію у доступному вигляді про суть цього втручання, позитивні моменти та можливі негативні наслідки, прийняти для себе рішення і повідомити про це лікаря. На жаль, досить часто людина залишається непоінформованою.

3. Право на ефективне знеболювання. Особливо це стосується пацієнтів з онкологічними захворюваннями, яким потрібно по декілька разів на день отримувати наркотичні препарати.

І.С.: Судові справи, як правило, є наслідком порушення морально-етичних та деонтологічних норм. В моїй практиці найчастіше зустрічається порушення права пацієнта на отримання медичної інформації, зокрема у контексті ознайомлення з відповідними медичними документами. У роботі часто постає питання, в який спосіб пацієнт чи його законний представник повинні ознайомитись з документацією, чи мають право робити копії таких документів. Інформація, що міститься у цих документах, є чи не найважливішим доказом у «медичних справах».

Хочу навести приклад Російської Федерації, де пацієнти за вимогою можуть отримувати ксерокопії медичної документації. У нашій державі уніфікованої практики у закладах охорони здоров’я не вироблено, тому одні з них пацієнтам надають належно завірені копії медичної документації. А інші установи або радять отримувати інформацію через суд, або наполягають на ознайомленні з документами безпосередньо у закладі охорони здоров’я. Окрім цього, пацієнти позиваються щодо забезпечення свого права на інформовану і добровільну згоду чи відмову від медичного втручання.

— Чи існує статистика випадків, коли пацієнт порушує права медичних працівників?

І.С.: В Україні на сьогодні не ведеться статистики справ у сфері медичного права. Але аналіз судової й адміністративної практики свідчить про збільшення кількості позовів та скарг на дії медичних працівників, а також про реальну потребу дієвого захисту і пацієнтів, і медичних працівників. Іноді зустрічаються випадки, коли пацієнти необґрунтовано позиваються до закладу охорони здоров’я, маючи на меті безпідставно отримати відшкодування.

— Часто можна почути порівняння стану захисту прав пацієнтів з таким у Російській Федерації. А яка ситуація щодо стану соціального захисту медичних працівників у цій країні?

С.С.: Зараз у Росії працівники первинної ланки охорони здоров’я дійсно отримують зарплатню в декілька разів більшу, ніж працівники первинної ланки в Україні, всі інші медичні працівники так само незахищені.

І.С. На жаль, в Україні сьогодні немає навіть законопроекту про правовий статус медичних та фармацевтичних працівників. Окрім цього, хочу наголосити, що коли ми говоримо про права пацієнтів, їх регламентацію, обов’язково потрібно закріпити й обов’язки пацієнтів, тобто врегулювати їх правовий статус в Україні.

— Чи були випадки судових позовів від громадян, що були введені в оману або зазнали шкоди від реклами лікарських засобів у ЗМІ?

З.Г.: Поки що таких випадків не було, але з розвитком медичного права, підвищенням юридичної культури громадян і медичних працівників вони обов’язково з’являться.

Медичне право в Україні: проблеми становлення та розвитку

СТРАТЕГІЧНІ ШЛЯХИ РОЗВИТКУ

Пропозиції щодо того, як краще розвивати медичне право в Україні, виклав у своїй доповіді Семен Стеценко, виділивши вісім ключових напрямів розвитку цієї галузі.

1. Розвиток медичного права як навчальної дисципліни для підготовки медичних працівників та юристів. Було зазначено, що стратегія цієї дисципліни має бути однаковою як для одних, так і для інших.

2. Ініціювання дисертаційних досліджень з питань медичного права. Кінцевою метою цього напряму має бути затвердження вищою атестаційною комісією окремої наукової спеціальності — медичне право.

3. Більш широке залучення громадських організацій до проблем медичного права. На сьогодні, на жаль, держава або не в змозі, або не зацікавлена у розвитку медичного права. Адже наявність його буде зумовлювати необхідність реалізації прав пацієнта, гарантувати медичним працівникам страхування професійної відповідальності, буде свідчити про необхідність обов’язкового загальнодержавного медичного страхування — держава не має на це коштів.

4. Створення «регіональних центрів» розвитку медичного права.

5. Стратегія розвитку медичного законодавства. Вона має прояснити, що з точки зору прийняття медичних законів є більш важливим для держави, суспільства і окремих громадян. Кінцевою метою цього напрямку може бути створення медичного кодексу.

6. Запровадження обов’язкового медичного страхування. Приклад Російської Федерації, де обов’язкове медичне страхування існує з 1993 р., свідчить, що у 90% випадків пацієнт при отриманні базової медичної допомоги не платить ні за що. Крім того, запровадження страхування забезпечить захист прав пацієнтів, дозволить лікувально-профілактичним установам конкурувати одна з одною, що сприятиме підвищенню якості медичної допомоги.

7. Розробка питань правової кваліфікації дефектів надання медичної допомоги. Тобто треба чітко визначити, в яких ситуаціях лікар несе дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність, а в яких — не несе жодної.

8. Об’єднання зусиль медиків і правників.

Ярослав Радаш запропонував доповнити цей перелік дев’ятим пунктом — видання єдиного друкованого органу з питань медичного права. Учасникам конференції була презентована монографія І. Сенюти «Медичне право. Право людини на охорону здоров’я», в якій висвітлене законодавче забезпечення охорони здоров’я в Україні, а також надані рекомендації щодо його вдосконалення.

В наступних номерах «Щотижневик АПТЕКА» планує детальніше інформувати читачів про найбільш цікаві доповіді, нагальні питання, що обговорювались на конференції, та можливі шляхи їх вирішення. n

ВИТЯГ
з резолюції, ухваленої учасниками Першої всеукраїнської науково-практичної конференції з медичного права «Медичне право України: проблеми становлення та ровитку». Львів. 19–20 квітня 2007 р.

Учасники конференції вирішили та домовились:

1. Сприяти розробці та імплементації курсу «Медичне право України» у навчальний процес з підготовки спеціалістів і магістрів медичного та юридичного профілю.

2. Ініціювати та брати участь у роботі міжвідомчої робочої групи із розробки навчальної програми «Медичне право України» із залученням фахівців медико-правової доктрини і практики.

3. Забезпечити впровадження курсу «Медичне право України» через його нормативно-правову, навчально-методичну, дидактичну, науково-практичну підтримку.

4. Проводити щорічні конференції, круглі столи, семінари із залученням фахівців різних сфер життєдіяльності, з метою обговорення актуальних питань медичного права та вироблення рекомендацій для практичного втілення їх у медичній діяльності та правотворчій роботі.

5. Сприяти інформаційній підтримці населення з актуальних питань медичного права шляхом співпраці із ЗМІ.

6. Сприяти органам державної влади і місцевого самоврядування у реалізації державної політики у галузі охорони здоров’я й у впровадженні програм розвитку охорони здоров’я, зокрема надання медичної допомоги.

7. Звернутись до Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України, Науково-методичного центру вищої освіти, Науково-методичної комісії з права та керівництва вищих навчальних закладів, що готують фахівців медичних та юридичних спеціальностей, Управління освіти і науки Міністерства охорони здоров’я України, Центрального методичного кабінету з вищої медичної освіти з ініціативою й проханням проведення діяльності щодо:

– розробки й узагальнення науково-методичного забезпечення курсу «Медичне право України» (попередня робоча назва курсу), та сприяння його впровадженню у навчальні плани ВНЗ, що готують медиків і правників;

– підготовки методичних рекомендацій (листа) Міністерством освіти і науки спільно з Центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти Міністерства охорони здоров’я України щодо запровадження до навчальних планів ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації, які готують спеціалістів медичного та юридичного профілю, курсу «Медичне право України».

8. Звернутись до Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства юстиції України та Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я із пропозиціями:

– активізувати законотворчу роботу в царині охорони здоров’я, у тому числі щодо надання медичної допомоги;

– залучати до діяльності робочих груп, які займаються розробкою нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я, фахівців з медичного права, організаторів охорони здоров’я, медичних та фармацевтичних працівників та інших спеціалістів;

– забезпечувати проведення громадських слухань з найбільш актуальних і дискусійних проблем медичного права з виробленням фахових рекомендацій.

Олександр Устинов,
фото автора

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті