PHARMA TOUR: КИТАЙ — про охорону здоров’я та інше

Учасники проекту PHARMA TOUR відвідали міста Пекін, Шанхай та Санья (острів Хайнань). При ознайомленні з традиціями Китаю використовували як наземні, так і повітряні види транс­порту. Наприклад, для поїздки з Пекіну в Шанхай учасники групи використовували швидкісний поїзд Пекін — Шанхай (відстань між містами близько 1300 км, час у дорозі в середньому 5 год, швидкість досягала 307 км/год). Більша частина шляху проходила по естакадах, щоб не створювати аварійні ситуації для іншого наземного транс­порту та не заважати учасникам руху.

Необхідно прийняти як даність, що Китай — це, перш за все, високоіндустріальна держава. Перше враження при прибутті в країну — шок, який отримуєш у Пекінському аеропорту. При цьому учасники проекту мають можливість порівняти свої відчуття від відвідування споруд аеропортів Парижу «Шарль-де-Голль» (Франція), Сінгапурського «Чангі» (Сінгапур), Нью-Йоркського імені Джона Кеннеді (США), Сіднейського імені Кінгсфорда Сміта (Австралія, який вважається найкрупнішим у світі) та інші. І в подальшому всі враження йдуть у розріз із сформованими про цю країну уявленнями і стереотипами.

Пересуваючись по вулицях Пекіна, Шанхая та інших міст, можна побачити результати 30-річної політики реформ. Шикарні готелі, скляні хмарочоси, багатоповерхові офісні та адміністративні будівлі стоять або будуються уздовж багатосмугових якісних доріг з неймовірними розв’язками, мостами й естакадами, за якими повільно рухається маса сучасних автомобілів і двоповерхових автобусів. Увесь Китай схожий на велике будівництво. Усі міста Китаю об’єднує унікальна транспортна інфраструктура (швидкісні автомобільні дороги та залізниця, нові аеро­порти). Мені жодного разу не довелося побачити на вулицях країни автомобіля віком старше 5–7 років. Більше того, автомобілі китайського автопрому, які ми бачимо в Україні, у Китаї відсутні. За моїми враженнями, 60% легкових автомобілів цієї країни — це європейські марки (Audi, BMW, Volkswagen тощо), є японські (в основному Toyota) й автомобілі китайських марок, але в очі кидається їх високотехнологічність, причому не тих бюджетних марок, на яких пересуваються українці. Усі вантажні, напіввантажні автомобілі та автобуси — від власного виробника. В автобусах є більшість звичайних зручностей (до яких не звикли українці, наприклад, можна зарядити комп’ютер або телефон, усі автобуси оснащені камерами відеоспостереження, наявний вай-фай.

До речі, безпека — це окреме питання. Фактично на всіх вулицях міст та в місцях великого скупчення людей є камери відеоспостереження. На автомобільних дорогах, як і у звичайних місцях, відсутня поліція. Усі порушення як на автошляхах, так і в звичайних місцях відпочинку та відвідування, автоматично фіксуються, і порушники отримують в електронному або іншому вигляді повідомлення про необхідність сплатити штраф.

У містах приділяють достатньо уваги захисту довкілля. Наприклад, придбати автомобіль — це не головне (особливо враховуючи відносно невисоку їх вартість), дуже дороговартісним є отримання номерних знаків. Проте для електроавтомобілів — зеленого кольору — номерні знаки безоплатні. Тобто держава заохочує як виробництво, так і використання інших джерел енергії. Більше того, в уявленні багатьох із нас більшість китайців використовують для переміщення по місту скутери (дуже багато китайських скутерів ми бачимо в наших торгових точках, у тому числі що були у вжитку, які начебто дуже економічні), так от, я не бачив жодного скутера з двигуном внутрішнього згорання. Усі скутери в Китаї електричні.

У декого може виникнути питання: а як же товари широкого вжитку не дуже високої якості, що продаються в Україні та інших країнах, де мешкають громадяни із схожим менталітетом?

Все дуже просто: такі товари дійсно вироб­ляються для громадян України та РФ. Це можуть бути також авто-, мототехніка, електроніка тощо. Але самі китайці такі товари не споживають. Вони вважають за краще купувати тільки справжні фірмові речі, терпляче збираючи для цього необхідну суму.

Наприклад, у Пекіні існує так званий шовковий ринок, де можна придбати весь асортимент товарів, що виробляється для України та РФ, за цінами в декілька разів нижчими, ніж вони реалізуються в цих країнах. Можна придбати також репліки всіх відомих брендів. Мені здається, що більшість так званих брендових магазинів в Україні реалізують саме такі товари.

З грудня 2014 р. Китай є першою економікою світу за ВВП. КНР — світовий лідер з виробництва більшості видів промислової продукції, у тому числі з виробництва автомобілів і споживчого попиту на них. Найбільший світовий експортер. Має у своєму розпорядженні найбільші у світі золотовалютні резерви. Основою сучасної економіки Китаю (незважаючи на те, що згідно з конституцією це соціалістична держава) є недержавний сектор. У даний час він створює більше 70% ВВП, дає 80% податків в державний бюджет, забезпечує до 90% зайнятості. В основному недержавний сектор Китаю представлений малим і середнім бізнесом, який забезпечує 60% ВВП, а також 60% експорту краї­ни. При цьому, як мені здається, існує тотальний державний контроль за всіма процесами, але без прямого втручання в господарську діяльність і, крім того, на деякі види діяльності держава залишила за собою монопольне право, наприклад, тютюнові вироби.

Дивує те, що державний сектор в економіці Китаю характеризується високою ефективністю, прибутковістю і самоокупністю. (Як відомо, в Україні активно мусується теза, що держава — неефективний власник. Можливо, це пов’язано із способами боротьби з корупцією?). Цікаво, що більше 20 китайських державних підприємств входять до числа 500 найбільших транснаціональних корпорацій світу.

Проте малий бізнес покриває практично всю сферу послуг Китаю. Загалом у КНР послуги становлять 40% ВВП, промисловість — 47%, сільське господарство — 13%. З урахуванням динамічного розвитку малого бізнесу планується, що сфера послуг Китаю до 2020 р. перевищить 50% ВВП. У промисловості Китаю також багато належить приватному сектору, але крупному. Світову популярність здобули такі приватні китайські компанії, як Huawei, Lenovo, Midea. У цілому Китай в останні роки став світовим лідером з виробництва і споживання багатьох ключових товарів. Наприклад, звичні для європейців марки автомобілів Mercedes, BMW, Audi, Volvo, Saab виробляються в Китаї.

Ціни на брендові речі не є низькими, але це пов’язано з відносно високим рівнем життя китайців. Тобто зростання цін в Китаї об’єктивно пов’язане з підвищенням заробітної плати як складової ціни. Зростання середньої зарплати частково пояснюється зростаючим соціальним розшаруванням і збільшенням числа багатих людей в країні. Так, за кількістю доларових мільяр­дерів Китай займає 2-ге місце після США.

Разом з тим підвищення заробітної плати вже призвело до того, що деякі іноземні та китайські підприємства починають переносити свої виробництва з Китаю до В’єтнаму, на Філіппіни, у Шрі-Ланку та інші країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Цікаво, що разом з підвищенням зарплати китайські підприємства все частіше пропонують своїм працівникам додаткові безкоштовні послуги. Наприклад, в офісі багатьох компаній працівники можуть майже задарма поснідати й пообідати. Іногороднім працівникам компанії часто оплачують частину оренди житла, у період свят фінансують витрати на переліт і проживання родичів до відряджених за кордон працівників. Також компанії часто беруть на себе опіку літніх родичів відряджених осіб. З урахуванням таких досить значних додаткових бонусів і пільг китайські працівники більшу частину своєї заробітної плати зберігають. Загалом Китай традиційно відрізняється досить високим рівнем за­ощаджень до ВВП. Зазвичай метою заощаджень є можливість дати своїй дитині освіту за кордоном, як правило, у США, Канаді, Європі, Гонконгу тощо. Крім того, китайські сім’ї часто зберігають кошти на охорону здоров’я і подорожі.

КНР — одна з провідних космічних держав світу, володіє ядерною зброєю і найбільшою у світі армією за чисельністю військово­службовців.

У країні дуже багато уваги приділяється правам осіб з вадами зору (абсолютно всі тротуари вкриті тактильними плитками) та інвалідів-візоч­ників, для яких також створенні всі умови для вільного переміщення та інших потреб. У всіх містах є спеціальні доріжки для велосипедистів.

Між тим, незважаючи на високі темпи економічного розвитку, технологічності виробництва, система охорони здоров’я Китаю незбалансована, а медичні послуги в країні надаються на платній основі.

Крім того, у країні спостерігається нестача медичних кадрів.

Так, за даними ВООЗ, у 2017 р. в Китаї було близько 14 лікарів на 10 тис. осіб — більше, наприклад, ніж в Індії, але менше, ніж у США, і лише 1,82 одиниці лікаря загальної практики на 10 тис. мешканців. У зв’язку з цим уряд Китаю був змушений дозволити відкривати приватні медичні заклади, пом’якшити обмеження для лікарів на прийом пацієнтів у декількох місцях і стимулювати пацієнтів звертатися до лікарень більш низького рівня для лікування незначних або гострих захворювань. Але провідні державні лікарні, як і раніше, монополізують кращих лікарів і фінансування досліджень.

Дослідження, проведені американською консалтинговою компанією McKinsey, показали, що 15% стаціонарних пацієнтів, які перебувають на лікуванні в приватних лікарнях Китаю, становлять 19% загального числа лікарняних ліжок. Це свідчить про те, що система приватних лікарень Китаю все ще перебуває на ранніх стадіях розвитку*.

На сьогодні в країні продовжується реформа системи охорони здоров’я, мета якої полягає в тому, щоб до 2020 р. забезпечити надійне і доступне медичне обслуговування всього населення країни. Розширення доступу до програм медичного страхування і зменшення частки населення в оплаті медичних послуг. Але, враховуючи високу вартість медичних послуг, у країні продов­жує паралельно існувати так звана нетрадиційна китайська медицина.

У програмі медичної реформи було заплановано охопити програмою медичного страхування всіх мешканців країни. При цьому сформовано кілька страхових фондів, принципи наповнен­ня яких відрізняються.

Так, страховий фонд зайнятого міського населення поповнюється за рахунок обов’язкових соціальних відрахувань як роботодавця, так і працівника із заробітної плати. Тобто діє солідарне медичне страхування, але страхове покриття має свій ліміт — до 85% витрат. Решта покриття затрат відбувається за рахунок пацієнта або з інших джерел.

Незайняте міське населення і жителі сільських населених пунктів беруть участь у програмах медичного страхування з покриттям витрат до 50%. При цьому страховкою покриті практично всі, включаючи дітей і пенсіонерів.

Незважаючи на суворість законів країни та успіхи боротьби з корупцією, у медичній сфері спостерігається дисбаланс витрат фондів медичного страхування, до яких належать проведення тендерів на закупівлю фармацевтичної продукції; високі дистрибуційні витрати фармацевтичних компаній, що пов’язані з великою кількістю посередників на ринку лікарських засобів і медичних виробів; безконтрольність у виписуванні рецептів на лікарські засоби, що підлягають реімбурсації.

На нашу думку, зазначений досвід є дуже важливим і для України в тому контексті, що солідарне медичне страхування не буде «панацеєю» для усунення корупційних ризиків.

Крім того, згідно із звітом генерального директора ВООЗ Китай створив найбільшу у світі електронну систему епідеміологічного нагляду в режимі реального часу, продемонструвавши, яким чином може бути організована миттєва передача прозорої та вичерпної епідеміологічної інформації.

Наприклад, заходи, вжиті урядом Китаю у відповідь на скандал з вакцинами в провінції Шаньдун, були не менш оперативними і результативними**.

Уряд країни приділяє увагу перш за все попередженню хвороб, і не лише через вакцинацію, а й пропаганду здорового способу життя. Наприклад, у Шанхаї учасники фарма-туру спостерігали на вулицях і площах велику кількість громадян, що займалися спортивними мистецтвами.

Як не дивно, але на сьогодні в Україні назріла необхідність вивчати досвід Китаю щодо реформи охорони здоров’я, враховуючи при цьому і досвід запровадження солідарної системи медичного страхування.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!