Регулювання обігу наркотичних препаратів: який шлях обрати?

18.02.2009 р. в інформаційному агентстві «УНІАН» відбувся круглий стіл під назвою «Сила наркополітики або наркополітика сили », який об’єднав фахівців та експертів у цій сфері: представників органів законодавчої та виконавчої влади, міжнародних організацій і неурядових громадських асоціацій. Подію приурочено до 14-ї річниці прийняття Законів України, на яких базується державна політика у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів: «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» та Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними».

Відкриваючи круглий стіл, Павло Скала, керівник програм з політики та адвокації міжнародного благодійного фонду «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», зазначив, що 11–12 березня 2009 р. у Відні (Австрія) відбудеться 52-а сесія Комісії ООН з наркотичних засобів за участю української делегації. Під час цього заходу заплановано затвердження нової Політичної декларації ООН, яка визначить основні напрямки розвитку світової політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на наступні 10 років.

У 1998 р. на спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН було поставлено мету — скоротити ринок нелегальних наркотичних засобів. Проте час довів недієздатність цієї стратегії — нелегальний обіг не може бути повністю знищений, але можна вплинути на його масштаби та наслідки. Сьогодні міжнародна політика у сфері обігу наркотичних засобів характеризується певним дисбалансом — на фоні активного проведення заходів, спрямованих на зменшення постачання наркотичних препаратів шляхом боротьби з їх трафіком та збутом, значно менше уваги приділяється заходам по зниженню попиту на наркотичні засоби, лікуванню, реабілітації та підтримці наркозалежних. П. Скала зазначив, що окреслена проблема потребує розробки збалансованого підходу, який повинен знайти відображення у міжнародному та вітчизняному законодавстві з метою ефективного розподілу виділених коштів для фінансування відповідних програм.

Анатолій Вієвський, головний позаштатний нарколог МОЗ України, директор Українського медичного та моніторингового центру з алкоголю та наркотиків МОЗ України, зауважив, що для оцінки масштабів проблеми, пов’язаної із зловживанням наркотичними засобами, необхідно користуватися науково обґрунтованою та достовірною інформацією, а не емоціями. Факти свідчать про неефективність державної політики у сфері обігу наркотичних засобів. Незважаючи на розвиток та удосконалення відповідного законодавства, в Україні, на відміну від багатьох країн світу, відсутні концепція і стратегія національної політики у цій галузі. Серед позитивних кроків А. Вієвський відзначив розвиток програми замісної підтримувальної терапії метадоном, яка дозволяє знизити ризик зараження ВІЛ-інфекцією. Продуктивні рішення у цьому напрямку знайдено в тому числі і завдяки активній співпраці МОЗ України з МВС, Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту, неурядовими громадськими організаціями. Проте важливі профілактичні інформаційні програми ще не отримали належного відгуку та розуміння у суспільстві.

Ігор Стасюк, заступник голови Комітету з контролю за наркотиками Верховної Ради України, наголосив, що наша країна рухається до лібералізації законодавства у сфері обігу наркотичних засобів, адаптуючи його до європейських норм. Серед позитивних змін він назвав прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», який набув чинності 1.01.2008 р. та передбачає можливість здійснення діяльності, пов’язаної з обігом наркотичних (психотропних) лікарських засобів, закладами охорони здоров’я усіх форм власності за умови отримання відповідної ліцензії. Представниками МОЗ та МВС України цей закон адаптовано до вимог чинного законодавства та відповідних міжнародних документів шляхом прийняття підзаконних актів. Впровадження програм замісної терапії метадоном, завдяки співпраці з міжнародними організаціями, також поступово набирає обертів, охоплюючи все більшу кількість споживачів ін’єкційних наркотиків. На думку І. Стасюка, серед питань, які потребують негайного вирішення, — зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, не внесеними до міжнародного переліку (наприклад трамадолом). Згідно з даними МВС України, завдяки посиленню заходів щодо контролю за обігом трамадолу значно зменшилась кількість цього препарату у незаконному обігу, а також випадки його немедикаментозного споживання.

Регулювання обігу наркотичних препаратів: який шлях обрати 

Раїса Крутикова, головний консультант Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, повідомила присутнім, що народними депутатами розроблено законопроект про профілактику алкоголізму, наркоманії та токсикоманії (реєстраційний № 2194 від 25.09.2008 р.), у якому чітко визначені терміни, основні принципи та напрями державної політики у цій сфері. Проте ефективність його впровадження залежить від скоординованої співпраці представників законодавчої і виконавчої гілок влади та громадськості.

Андрій Скибинський, представник Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України, доповів про роботу, проведену за останні два роки. Так, за даними МВС України, у 2007 р. за скоєння злочинів, пов’язаних із обігом наркотиків, засуджено 31 154 особи, у тому числі за виробництво, придбання, перевезення наркотичних засобів без мети збуту — 21 059 осіб (68%). У 2008 р. зареєстровано 63 666 злочинів, пов’язаних із обігом наркотиків, у тому числі 35 663 (56%) випадків виробництва, придбання, перевезення наркотичних речовин без мети збуту.

Віктор Сердюк, віце-президент Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів, привернув увагу учасників круглого столу до проблеми доступності адекватного знеболення для тяжкохворих пацієнтів. За даними Міжнародного комітету з контролю за наркотиками, Україна посідає 78-е місце серед 222 країн за рівнем застосування хворими опіоїдних знеболювальних лікарських засобів, значно відстаючи від розвинутих держав з відповідним ліберальним законодавством, яке полегшує доступ до таких препаратів. Проблему доступності опіоїдних анальгетиків вирішуватиме нещодавно створена Асоціація паліативної допомоги, представлена в 20 регіонах країни, Координаційна рада з паліативної та хоспісної допомоги при МОЗ України, Інститут паліативної та хоспісної медицини. В. Сердюк також зауважив, що, незважаючи на врегульовані законодавчі питання, більшість суб’єктів підприємницької діяльності — представників фармацевтичного бізнесу не бажає брати участь в обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів. Одна з перешкод — економічна складова, зумовлена низьким рівнем прибутку від продажу таких лікарських засобів та створенням в аптеках відповідних умов для їх зберігання з використанням високовартісного обладнання.

Олег Бобров, доктор медичних наук, професор, завідуючий кафедрою хірургії та судинної хірургії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, експерт Міжнародного комітету захисту прав людини, повідомив присутнім, що сьогодні приблизно в 1 млн українців діагностовані онкологічні захворювання, більшість з них потребує паліативної допомоги з використанням опіоїдних анальгетиків. Згідно з принципами знеболення, розробленими ВООЗ, дозу анальгетика підбирають індивідуально — залежно від інтенсивності та характеру больового синдрому, вводячи її до припинення дії попередньої дози. Проте в Україні знеболення доступне переважно для жителів великих міст, яким може бути зроблено 2–3 ін’єкції на добу (в кращому випадку). Економічна недоцільність витрачених коштів — один з наслідків такої системи. В той час, коли у багатьох країнах використовуються сучасні таблетовані форми та фентанілові пластирі пролонгованої дії, в Україні знеболювальні препарати наявні лише у формі ін’єкцій.

Сергій Дворяк, директор Українського інституту досліджень політики щодо громадського здоров’я, зауважив, що шлях заборони — це наслідок тоталітарного минулого. Результат такої політики — лідерство нашої держави серед країн Європи за темпами поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу. Значна кількість споживачів ін’єкційних наркотиків не отримує належної допомоги. Незважаючи на підтримку влади, в програмах замісної терапії метадоном нині беруть участь лише 3–3,5% загальної кількості тих, хто її потребує. При їх виконанні виникає значний супротив громадськості, лікарів, представників органів виконавчої влади через негативне ставлення до споживачів ін’єкційних наркотиків та відсутність бажання допомогти їм.

Посилення заходів контролю щодо немедичного застосування трамадолу, на думку С. Дворяка, також не покращило загальної ситуації в країні, оскільки його споживачі почали застосовувати інші групи лікарських засобів, які без перешкод можна придбати в аптеці. Це засвідчило, що перед впровадженням будь-яких змін необхідно спочатку отримати результати попередніх досліджень, які доведуть ефективність або недоцільність запланованих заходів. Суспільство повинно йти шляхом не заборони, а лібералізації, як показує позитивний досвід багатьох країн.

Перед завершенням засідання його учасники підписали резолюцію, яку ми пропонуємо до уваги читачів.

Ганна Барміна,
фото автора

РЕЗОЛЮЦІЯ

Ми, учасники круглого столу, представники неурядових та міжнародних організацій, органів державної влади, наркозалежні та їх батьки, за результатами обговорення стану справ у сфері протидії наркоманії, незаконному обігу наркотиків та регулювання легального обігу наркотичних лікарських засобів констатуємо наступне.

Прийнявши у 1995 р. три закони України, які й до цього часу є основою вітчизняного антинаркотичного законодавства, наша країна стала першопрохідцем на шляху формування наркополітики серед країн пострадянського простору.

Україна перша з країн колишнього СРСР ратифікувала три основні Конвенції ООН з питань наркотичних засобів. Тривалий час наша держава має представництво в Комісії ООН з наркотичних засобів, таким чином маючи змогу впливати на формування міжнародної наркополітики.

Проте за останні 14 років вітчизняна політика в сфері обігу наркотичних засобів не сприяла кардинальному покращенню ситуації з їх немедичним споживанням. Кількість наркозалежних громадян в Україні постійно зростає, а вік, з якого починається споживання наркотиків, зменшується. Ін’єкційне введення наркотиків призводить до тисяч смертей внаслідок передозувань, ВІЛ-інфекції, гепатиту та інших небезпечних захворювань. Рівень охоплення громадян наркологічною допомогою та послугами з реабілітації залишається дуже низьким для досягнення навіть мінімального ефекту.

Щороку викриваються численні факти корупції та залучення до наркобізнесу представників правоохоронних органів. Проте саме наркозалежні, а не представники організованої наркозлочинності до цього часу залишаються основним об’єктом уваги правоохоронців. Незважаючи на щорічне зниження рівня злочинності в державі, питома вага засуджених за зберігання наркотичних засобів для особистого споживання навпаки збільшується.

У 2008 р. в Україні розпочалися кардинальні зміни, пов’язані із запровадженням стратегії зменшення шкоди від наслідків споживання наркотиків, що стали одним з основних напрямків державної наркополітики. У травні 2008 р. розпочалося широке запровадження програм замісної підтримувальної терапії з використанням метадону для споживачів ін’єкційних наркотиків у більшості регіонів України.

Незважаючи на усунення де-юре державного монополізму у сфері обігу наркотичних препаратів, їх доступність для хворих, які потребують адекватного знеболювання в рамках паліативної та хоспісної допомоги, залишається надзвичайно складною.

Зовнішня державна наркополітика залишається непрозорою, широкому загалу невідомі результати участі уповноважених представників України у роботі Комісії ООН з наркотичних засобів та офіційна позиція держави щодо ухвалення майбутньої Політичної декларації ООН з питань наркотиків, фактично відсутня взаємодія з Міжнародним комітетом з контролю за наркотиками. Представники громадськості не залучаються до процесу підготовки та обговорення перспектив розвитку наркополітики.

Ми пропонуємо державним органам, відповідальним за формування та реалізацію наркополітики, таке:

  • дотримуватися визначеного у чинному законодавстві збалансованого підходу у реалізації заходів із зменшення пропозиції та зниження попиту на наркотичні препарати, а також шкоди від їх споживання;
  • забезпечити відповідно до рекомендацій ВООЗ адекватний доступ до лікарських наркотичних та психотропних засобів хворим, які потребують знеболювання, паліативної, хоспісної та іншої життєво необхідної допомоги, наркозалежним пацієнтам для замісної підтримувальної терапії, хворим з гіперкінетичними розладами. Для цього рекомендуємо привести підзаконні нормативні акти у відповідність із чинним законодавством та усунути необґрунтовані юридичні обмеження;
  • переглянути підзаконні нормативно-правові акти, що визначають критерії та порядок притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані з наркотиками, з метою зменшення правового тиску на хронічно хворих на наркотичну залежність, підвищення ефективності заходів протидії організованій наркозлочинності та пов’язаній із нею корупції у державних органах;
  • забезпечити прозорість формування та реалізації вітчизняної наркополітики, висвітлення підготовки та результатів участі у засіданнях Комісії ООН з наркотичних засобів, у тому числі на офіційних сайтах профільних міністерств і відомств, регулярно оприлюднювати відповідну інформацію, важливу для суспільства;
  • забезпечити функціонування інструментів громадського контролю за реалізацією державної політики у цій сфері шляхом запровадження ефективної роботи громадських та наглядових рад при відповідних органах державної влади за участю представників громадськості, включення експертів та компетентних представників неурядових організацій до складу офіційних делегацій для участі у засіданнях Комісії ООН з наркотичних засобів та інших міжнародних форумів з питань наркополітики;
  • залучати до роботи з удосконалення та моніторингу існуючої політики громадські організації, у тому числі ті, що об’єднують наркозалежних людей та їх близьких;
  • надавати підтримку міжнародним та неурядовим організаціям, які працюють у сфері надання паліативної та хоспісної допомоги, зменшення шкоди від вживання наркотиків, послуг із соціально-психологічного супроводу та реабілітації наркозалежних;
  • забезпечити розширення програм замісної терапії для пацієнтів з опіоїдною залежністю, у тому числі шляхом запровадження відповідних програм у місцях тимчасового утримання та позбавлення волі, фінансування їх за рахунок Державного бюджету;
  • використовуючи кращий європейський досвід, запровадити дієву соціальну допомогу, послуги з працевлаштування та реабілітації для наркозалежних.

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті