Митниця бере добро

30 липня цього року Міністерство економіки, Міністерство охорони навколишнього середовища разом з Державною митною службою видали спільний наказ № 789/414/709 (ст. 19), яким затвердили Порядок здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі та пакувальних матеріалах (надалі — Порядок). На перший погляд, нічого незвичного не сталося: прийнято черговий регуляторний акт. Проте підозри про підстави для хвилювання виникають одразу.

ПО ПОРЯДКУ

Неймовірно, але прийнятий 30 липня 2009 р. Порядок було зареєстровано у Міністерстві юстиції України вже наступного дня, а саме 31 липня. Між іншим — у п’ятницю, традиційний скорочений робочий день для працівників органів державної влади. Пройти процедуру експертизи регуляторного акта в Міністерстві юстиції швидше ніж за 1 робочий день, в той час як встановлений самим Мін’юстом строк реєстрації становить 15 робочих днів — показник неабиякий.

І така ефективність роботи державних службовців неодмінно викликала б повагу, якби не враження від змісту Порядку, який мав би бути уважно перевірений працівниками органів юстиції. Наприклад, у нас від ознайомлення з текстом Порядку виникло відчуття, що він підготовлений нашвидкуруч, без належної перевірки. Прикладами поспіху є, на наш погляд, зокрема, наявність у Порядку терміну «медпрепарати» (замість «лікарські засоби»), вимоги до зазначення організаційно-правової форми фізичних осіб, нелогічні формулювання і пунктуація.

К. Галенко
К. Галенко

ПО СУТІ

Формально Порядок розроблено «з метою здійснення контролю за тарою і пакувальними матеріалами, в яких на територію України надходять імпортні товари». Мета, безумовно, благородна, враховуючи об’єктивні екологічні проблеми в країні. Проте в дійсності Порядок створює додаткову підставу для отримання від імпортерів коштів за імпорт практично будь-яких товарів (основні винятки — хліб, хлібобулочні вироби і молоко).

По суті, Порядок визначає, що обов’язковою умовою митного оформлення імпортованих товарів, які ввозяться в тарі чи пакувальних матеріалах, мають бути:

      ?

  • укладання договору із Державною компа­нією «Укрекокомресурси» (далі — Компанія) на організацію збирання, заготівлі та утилізації (в майбутньому) такої тари чи матеріалів і оплату за таку утилізацію на момент митного оформлення (тобто авансом), або
  •   ?

  • обов’язкове документальне підтвердження самостійного прийому та утилізації такої тари чи матеріалів імпортером.

При цьому, у разі укладання вищезазначеного договору із Компанією за її послуги потрібно сплачувати за тарифами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 915 «Про впровадження системи збиран­ня, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини» (далі — Постанова № 915) і в якості підтвердження оплати надати копію платіжного документа для здійснення митного оформлення імпорту.

Зрозуміло, що ці тарифи знову загрожують гаманцям українських споживачів, захищати інтереси яких від підвищення цін так активно намагаються високопосадовці.

ЯКІ ПІДСТАВИ?

Звернімося до законодавства, яке регулює цю сферу.

Почнемо з того, що автори Порядку посилаються в якості підстав його прийняття на Закон України від 05.03.1998 р. № 187 «Про відходи» (пункти «в» та «п» статті 17) (далі — Закон) та на вже згадану Постанову № 915.

Пункт «в» статті 17 встановлює, що обов’язок суб’єктів господарської діяльності полягає у визначенні складу, властивостей та ступеня небезпеки відходів, що утворюються. До чого тут імпорт товарів? Відверто кажучи, посилання на цей пункт потрапило у Порядок випадково. Напевне, автори (яких перевірили уважні працівники органів юстиції) мали на увазі пункт «б» статті 17, яким передбачено обов’язок суб’єктів господарської діяльності забезпечити прийом та утилізацію тари та пакування чи укласти договір на утилізацію з відповідними організаціями.

Що ж стосується пункту «п» цієї статті, то у ньому зазначено, що обов’язок тих самих суб’єктів — «…передбачати при укладанні угод на поставку в Украї­ну товарної продукції утилізацію чи вивезення з України використаних пакувальних матеріалів і тари».

На наш погляд, ані обов’язок передбачати у договорі поставки товарів в Україну порядок утилізації чи вивезення використаних тари/пакувальних матеріалів, ані обов’язок імпортера укласти договір на утилізацію використаних тари/пакувальних матеріалів із «відповідними організаціями» не містить підстав для авансової оплати за «послуги з утилізації» тари/пакувальних матеріалів ще до оформлення імпорту товарів, у яких вони ввозяться.

НА ТІ Ж ГРАБЛІ?

Варто нагадати, що спроби запровадити додаткові вимоги чи обмеження щодо суб’єктів господарювання у зв’язку з вимогами до утилізації тари вже траплялися.

Так, наказом Міністерства економіки та Державної митної служби від 10.12.2001 р. № 304/793 «Про затвердження Порядку контролю за тарою (упаковкою), у якій надходять імпортні товари, що підлягають митному оформленню в режимі випуску у вільний обіг на території України» (втратив чинність — прим. ред.) передбачалися аналогічні положення. Але вже у 2003 р. рішенням Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва згаданий наказ було рекомендовано скасувати як такий, що суперечить положенням актів законодавства Украї­ни вищої юридичної сили та створює додаткові перешкоди для розвитку підприємницької діяльності*.

ЗАКОННО ЧИ НЕЗАКОННО?

Як і в 2003 р., законність нового Порядку викликає сумніви.

По-перше, згідно з наказом Міністерства економіки від 02.10.2001 р. № 224 «Про затверд­ження Порядку збирання, сортування, транс­портування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки)», використана тара — це тара (упаковка), яка була застосована для пакування, транспортування продукції, що повністю або частково втратила свої первісні якості і не підлягає подальшому використанню за своїм прямим призначенням.

Тобто тара (упаковка), у якій надходять імпортні товари, що підлягають митному оформленню, на момент надходження товару у тарі (упаковці) на митницю не може бути використаною, отже, вона не підпадає під термін «використана тара».

Оскільки Закон встановлює вимоги до суб’ єктів господарювання саме у контексті утилізації використаної тари/упаковки, вимога Порядку щодо авансової оплати за послуги з утилізації тари/упаковки до митного оформлення виходить за рамки цього законодавчого акта.

По-друге, відповідно до положень Закону суб’єкт господарювання (імпортер) не обмежений у праві укладати договори й з іншими, аніж Компанія, організаціями чи спеціалізованими підприємствами, які мають відповідні ліцензії й умови для надання таких послуг. Водночас, Порядок (слідом за Постановою № 915) обмежує права імпортерів і свободу вибору контрагентів.

Звернімо також увагу на положення Постанови № 915, якою затверджено тарифи на послуги із збирання, заготівлі та утилізації використаної тари і пакувальних матеріалів.

Пунктом 2 Постанови передбачено, що визначені нею тарифи вводяться в дію після затвердження:

а) порядку збирання, заготівлі та утилізації використаної тари і пакувальних матеріалів, та

б) порядку здійснення контролю за тарою і пакувальними матеріалами, в якій надходять імпортні товари, що підлягають митному оформленню в режимі випуску у вільний обіг на території України.

Перший з двох названих порядків було введено наказом Міністерства економіки України «Про затвердження Порядку збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки)». На роль другого, судячи з усього, претендує власне новий Порядок.

МИТНЕ ОФОРМЛЕННЯ ЧИ КОНТРОЛЬ ЗА ТАРОЮ?

Поміж тим, що «Порядок здійснення контро­лю за тарою і пакувальними матеріалами, у якій надходять імпортні товари, що підлягають митному оформленню» і «Порядок здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі та пакувальних матеріалах» не сприймаються як тотожні категорії, рекомендуємо звернути увагу ще й на положення Митного кодексу України.

Останнім визначено, що митне оформлення — це виконання митним органом (а не державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища територіальних органів та спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища) дій (процедур), які пов’язані з закріпленням результатів митного контролю товарів і транс­портних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транс­портних засобів.

Варто додати, що згідно з розділом ІІІ Митного кодексу митне оформлення здійснюється з метою забезпечення митного контролю. При цьому операції, що входять до митного оформлення, і порядок їх здійснення визначаю­ться Державною митною службою України відповідно до кодексу.

І хоча Державна митна служба і виступила в ролі співавтора аналізованого Порядку, знайти у Митному кодексі підстави для обґрунтування Порядку нам не вдалося.

Вищенаведене дає змогу побачити підстави для скасування Порядку через його невідповідність положенням законодавства. Принайм­ні, у 2003 р. Держкомпідприємництва подібні підстави побачив.

Б. Даневич
Б. Даневич

Більше того, якщо аналізований Порядок не є «порядком здійснення контролю за тарою і пакувальними матеріалами, у якій надходять імпортні товари», прийняття якого є обов’язковою передумовою запровадження тарифів на послуги з утилізації тари та пакувальних матеріалів, то виникають сумніви у законності застосування таких тарифів. А саме на таке застосування вказує Порядок.

ЩО Ж РОБИТИ?

Доки Порядок не визнано незаконним та/або не скасовано, ми бачимо декілька можливих підходів до нової проблеми.

Одним з них може бути укладання договорів із Компанією (або з іншим спеціалізованим підприємством) щодо надання послуг з утилізації тари та пакувальних матеріалів та авансова оплата за «неоднозначними» тарифами Постанови № 915 за такі послуги.

Іншим шляхом може бути письмове декларування самостійного прийому та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів імпортером. Але оскільки законодавство не встановлює вимог до змісту і форми документів, які підтверджують такі можливості імпортера, реакцію інс­пекторів з охорони навколишнього природного середовища прогнозувати складно.

Нарешті, останнім, найсміливішим, шляхом може бути ігнорування вимоги про дотримання Порядку як незаконної. Зрозуміло, що сміливості для подібного вибору додають відповідні судові рішення, або ж роз’яснення Держкомпідприємництв­а, звернення до якого і сьогодні може мати певний ефект. ?

Катерина Галенко,
юрист Адвокатської фірми «Паритет»
Борис Даневич, партнер,
адвокат Адвокатської фірми «Паритет»


*На жаль, цього разу доводиться констатувати, що Держкомпідприємництва погодило Порядок. Водночас хочеться вірити, що очі керівництва Комітету можуть відкритися за умови демонстрації суперечності Порядку як вимогам законодавства, так і інтересам підприємництва.

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті