Розвиток фармацевтичної практики. Фокус на допомозі пацієнтові

Посібник Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та Міжнародної фармацевтичної федерації (МФФ), редакція 2006 р.*

Український переклад під загальною редакцією В.П. Черниха — ректора Національного фармацевтичного університету, члена-кореспондента НАН України, лауреата Державної премії України, заслуженого діяча науки і техніки України, професора, доктора фармацевтичних та хімічних наук

Глава 3. Управління інформацією та використання доказів

3.1. Вступ

Copyright: WHO/Pierre Virot

Фармація та фармакотерапія — це сфери стрімких змін, з новітніми технологіями, новими продуктами та новою інформацією про відомі у застосуванні препарати. Всі працівники галузі охорони здоров’я, зокрема фармацевти, стикаються з постійно зростаючими обсягами інформації — її засвоєння та застосування з метою вдосконалення власної практики потребує певного «фільтру». Ліки можуть бути як найбільш ефективним, так і найменш витратним втручанням у системі охорони здоров’я, адже їх застосування дозволяє полегшити біль та страждання, врешті врятувати людське життя. До того ж раціональна фармакотерапія може сприяти заощадженню обмежених ресурсів у системі охорони здоров’я. Втім, маркетингова практика багатьох фармацевтичних компаній створює значні перешкоди для того, щоб визначити справді видатні удосконалення серед лікарських засобів. Фармацевти повинні чітко це розуміти і бути готовими застосувати з метою оцінки значних обсягів інформації, яка до них надходить, такі інструменти, як критична оцінка та аналіз вартості ефективності. У той же час вони мають розподілити критичну оцінку поміж іншими медичними працівниками, особливо лікарями. Способи досягнення цього становлять предмет вивчення дисциплін, які з’явилися відносно нещодавно, — доказової медицини/фармакотерапії (evidence-based medicine/pharmacotherapy) та фармакоекономіки (pharmaco-economics).

Доказова медицина визначається як: «…свідоме, обгрунтоване та зважене застосування кращих сучасних доказів у прийнятті рішень щодо лікування певного пацієнта.»

(Sackett D.L., Straus S.E. et al., Evidence-based medicine: how to practice and teach EBM. ^2nd ed. Edinburgh, New York: Churchill Livingstone; 2000).

Доказова медицина (ДМ) прагне зрушити практику призначення лікарських засобів з ситуативних та безсистемних позицій, просуваючи її в бік відповідності найліпшим наявним доказам ефективності лікарського препарату або іншого медичного втручання. Головна мета ДМ — інтегрувати результати найкращих досліджень з клінічною експертизою на користь певному пацієнтові. Процес оцінки клінічних доказів отримав назву «критична оцінка». Останнім часом ДМ розсуває свої рамки з надання допомоги окремому пацієнтові до охоплення ширшої соціальної перспективи (Sackett та співавт., 2000). Зокрема, сьогодні вона втілюється на зрізі двох площин — клінічних настанов та формулярів лікарських засобів (Revised procedures for updating the WHO Model List of Essential Drugs: a summary of proposals and process. Geneva: World Health Organization. Working Document EB108/Inf.Doc./2).

Фармакоекономіка — це дисципліна, призначена для економічної порівняльної оцінки клінічних/терапевтичних альтернатив

Втім, у багатьох випадках обставини реальної практики позбавляють лікарів доступу до «найкращих доказів». За подібних обставин набув широкого вжитку такий метод, як розробка для лікарів спеціалізованих настановчих посібників з фармакотерапії. У такий спосіб досягається обмеження варіантів вибору лише тими, від яких передбачається отримати найкращі можливі результати, що особливо важливо за умов дефіциту ресурсів. Відповідні докази слугують фундаментом для розробки керівних стандартів лікування, протоколів або клінічних настанов — конче необхідного інструменту, що полегшує процес прийняття рішень, сприяє усталенню системи охорони здоров’я як такої, що функціонує раціонально та ефективно, дбаючи про вартість.

Мета цієї глави — поінформувати фармацевта про методи та шляхи, використання яких дозволить належно впоратися зі стрімкими змінами в інформаційному просторі та законодавчій базі, професійній підготовці та способах досягнення результатів. Також наведено огляд ресурсів інформації про ліки, доступних для ознайомлення у друкованому та/або електронному форматі, а також деякі вказівки щодо тлумачення та оцінки цих та низки інших інформаційних джерел.

3.2. Основні навчальні цілі

• Визначити та продемонструвати використання «найкращих доказів» у фармацевтичній практиці.
• Обгрунтувати та продемонструвати застосування методу фармакоекономічного аналізу у фармацевтичній практиці.

Основоположний принцип цих підходів полягає в тому, що вибір певного заходу та його подальше здійснення проводяться на основі доказів, сумісно визнаних медичним працівником і пацієнтом. Передбачається, що особа, яка приймає рішення, цілковито обізнана щодо клінічних та фінансових наслідків кожного з варіантів вибору. Як тільки визначено ціль — особа або група осіб, що приймають рішення, повинні провести всебічну оцінку та порівняння усіх наявних варіантів вибору. Цей підхід також передбачає, що особи, які приймають рішення, володіють часом, знаннями та програмним доступом у необмежених обсягах. Певно, компроміс між індивідуальними та суспільними «вигодами» також має бути знайдено.

Інший підхід, що розглядається як альтернативний та називається обмеженою раціональністю, передбачає створення керовано-гнучкої та дещо спрощеної моделі реальної ситуації (Simon H.A. (1986) Rationality in psychology and economics. Journal of Business; 59 (2): 209–224). Потім особи, які приймають рішення, застосовують до цієї моделі раціональний підхід, що базується на їх колективній точці зору або спільному баченні визначених цілей. Обидва ці підходи ставлять за мету вибрати не лише лікарський препарат, найбільш показаний для певного випадку, але й з найбільш вдалим співвідношенням вартості та ефективності. Як зазначалося, критичну оцінку застосовують для визначення найкращих клініко-терапевтичних альтернатив, а фармакоекономіку — для визначення найкращих з них за балансом ефективності та вартості**.

3.3. Невпинне професійне вдосконалення (НПВ) та довічне навчання

Підтримувати на сучасному рівні потенціал своїх наукових та професійних знань — чи не найважливіше завдання фармацевта впродовж усієї­ кар’єри. У міру еволюційного поступу фармацевтичного фаху, сконцентрованого на фармацевтичній допомозі, виникає нагальна необхідність більш тісного залучення фармацевтів до царини кінцевих терапевтичних результатів, тобто конкретних наслідків лікування, та безпосереднього ведення індивідуальної фармакотерапії у певного пацієнта. Таким чином, з одного боку, фармацевти стикаються з незвичними вимогами нових професійних іпостасей, з іншого — на них насуваються рясні обсяги нової та розмаїтої інформації, поширюваної стосовно ліків. Тож якщо фармацевти прагнуть гідно впоратися з мінливими викликами не менш мінливого часу, НПВ для них є нагально необхідним. Більше того, уповноважені регуляторні органи багатьох країн вимагають підтверджень не лише належного наявного кваліфікаційного рівня від молодих дипломованих фармацевтів, але й опанування ними нових знань з впровадженням у власну практику.

Наочним прикладом стрімкого стрибка обсягів інформації про ліки (і обов’язку фармацевтів встигати за такими стрибками!) може стати розвиток антиретровірусної терапії для лікування СНІД. У 2001 р. на ринку було представлено 18 антиретровірусних препаратів, до того ж майже 100 дослідницьких заявок на новий лікарський засіб (investigational new medicine applications) було подано до Управління з контролю за якістю харчових продуктів та лікарських засобів США (US Food and Drug Administration — FDA) з метою проведення клінічних випробувань у пацієнтів з ВІЛ або СНІД. Деякі з них та багато інших нових препаратів з’являться на ринку вже протягом найближчих декількох років. Фармацевти мають знати про ці препарати та слідкувати за інформацією про них, аби бути напоготові давати рекомендації щодо їх застосування та включення до формулярів. Для оновлення знань багатьом медичним працівникам допомагають підручники та довідники, журнали та навчальні семінари.

Найважливіша мета НПВ — поліпшення професійної практики з метою отримання пацієнтом медичної допомоги кращого рівня.

МФФ визначає НПВ як: «обов’язок кожного фармацевта систематично підтримувати, розвивати та розширювати свої професійні знання, уміння та ставлення — з метою забезпечити стабільно високий рівень компетентності впродовж усієї кар’єри.»

(FIP Statement on Professional Standards: Continuing Professional Development, 2002.).

НПВ не слід ототожнювати з постійною (після­дипломною) професійною освітою, його не можна виміряти кількістю лекційних або семінарських академічних годин. Воно потребує позитивного ставлення до довічного навчання і включає усі види навчальної діяльності, які сприяють підвищенню компетентності та професіоналізму фармацевта-практика.

Як засвідчує аналіз літературних даних, навчання, побудоване лише на лекційних курсах, навряд чи може зумовити відчутні зміни у професійній практиці, натомість освітні заходи (семінари) інтерактивного формату здатні змінити її на краще (O’Brien T. et al. (2001) Continuing education meetings and workshops: effects on professional practice and health care outcomes (Cochrane Review). Cochrane Database Syst Rev; 2:CD003030).

Оскільки НПВ сконцентроване на індивідуальних потребах, то кожен фармацевт несе власну відповідальність перед собою за визначення пріоритетних потреб, що диктує йому практика, — і відповідного визначення навчальних завдань для задоволення цих потреб. Визначення індивідуальних потреб — це тривалий і копіткий процес, що вимагає прихильності до довіч­ного навчання. НПВ вбудоване в цикл довічного навчання.

Наочний випадок з практики.

Навчальний приклад 3.1

Сінді працює у громадській аптеці. Раніше вона була співробітником виробничого підрозділу фармацевтичної компанії. Під її керівницт­вом двоє підлеглих опановують кваліфікацію помічника фармацевта, також вона допомагає у навчанні фармацевту-стажеру. Сінді підтримує чудові стосунки з місцевими медичними працівниками, зокрема фізіотерапевтом, двома лікарями приватної практики та медичною сестрою з центральної районної лікарні. Вони нерідко телефонують їй, аби порадитися стосовно нових лікарських препаратів та фармакотерапевтичних проблем, як і її постійні пацієнти, оскільки усі знають, що вона завжди володіє свіжою інформацією. У царині своєї професійної діяльності Сінді завоювала репутацію кваліфікованого «фармацевта семи зірок». Студент-стажер, який вже набув достатньо високу кваліфікацію, прагне здобути такий же авторитет і хоче знати, як цього досягти. З метою вдосконалення рівня власної професійної практики Сінді може застосовувати НПВ.

НПВ включає всі види навчальної діяльності, що сприяють поліпшенню практичної діяльності, і складається з 5 ключових елементів: виявлення прогалин (самооцінка), персональне планування, дії (втілення навчального плану), запис (документування) та оцінка.

Самооцінка

Важливо оцінювати власний повсякденний досвід і, враховуючи це, визначати, які уроки треба з нього винести, або що треба покращити і яку потребу вдовольнити, щоб цей досвід набував більшої значущості. Такі потреби може бути виявлено за допомогою персональної оцінки, проведення аналізу з боку керівника або аудиту відповідності професійним вимогам.

Планування

Оскільки НПВ сфокусоване на індивідуальних професійних потребах, важливо визначити ті види навчальної діяльності, що є індивідуально прийнятними. Обираючи модель навчального процесу, слід враховувати уподобання щодо стилю навчання, а також наявність часу та ресурсів.

Дія

Участь у різних видах навчального процесу: презентації, наставництво, зустрічі, семінари, консультації з колегами та експертами, офіційна освіта, самоосвіта тощо.

Документування

НПВ потребує документування різних стадій процесу. Ці конспективні записи — ваш особистий доробок, що слугуватиме підтвердженням ваших активних сумлінних зусиль на ниві поліпшення рівня власної практичної діяльності. НПВ — це структурований процес, втім не слід нехтувати ситуативним навчанням, що відбувається у повсякденній практиці. Його також слід документувати, а нотатки зберігати, пред’являючи за потреби.

Оцінка

Після закінчення певного циклу навчальної діяльності, необхідно оцінити її успішність. Доречно поставити такі запитання:

• Що я можу зробити тепер, чого не міг раніше?
• Що я знаю тепер, чого не знав раніше?
• Як вплинуло на мою практику навчання? Які ще потреби вимагають визначення?

* Продовження. Початок див.: www.apteka.ua/online/29117, «Щотижневик АПТЕКА» № 32 (703) від 17 серпня, № 33 (704) від 25 серпня, № 34 (705) від 31 серпня, № 35 (706) від 7 вересня, № 36 (707) від 14 вересня, № 37 (708) від 21 вересня, № 39 (710) від 5 жовтня, № 40 (711) від 12 жовтня 2009 р.

** Можливо, економічний термін «вартість/ефективність» (cost-effective) — це і є той дефінітивний «золотий дріб» або найкоротше/найпростіше визначення поняття/терміну/показника «якість» (quality)? Надто проста, втім, логічна формула: «вартість/ефективність = якість». Врешті, якщо мудро скерувати витрати ресурсів, щоб їх вистачило для досягнення належної якості лікарського препарату (медичного втручання), — це забезпечить їх ефективність при застосуванні у певного пацієнта з досягненням бажаних терапевтичних результатів, отже, кінцеву мету поцілено — прим. ред.

World Health Organization Medicines Policy and Standards 20 Avenue Appia 1211 Geneva 27 Switzerland	International Pharmaceutical Federation P.O. Box 84200 2508 AE The Hague The Netherlands
Коментарі надсилати: Факс: +41 22 791 41 67; E-mail: [email protected] Факс: +31 70 302 19 99; E-mail: [email protected]

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!