Діяльність ФОП на фармацевтичному ринку: міфи та реалії

Господарська, у тому числі підприємницька, діяльність є професійною та систематичною, а отже, такою, що потребує відповідної цілеспрямованої організації, програмування на мікро- та макрорівнях, що має на меті концептуальний розвиток та підтримку з боку держави окремих суб’єктів господарювання як публічного, так і приватного права, як юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми, так і фізичних осіб — підприємців (далі — ФОП). У цьому контексті фармацевтична спільнота все більше уваги приділяє господарській діяльності ФОП. На думку окремих представників контролюючих структур, а також великих аптечних закладів, саме ФОП знаходяться у привілейованому становищі і мають необґрунтовану державну підтримку, і лише вони завдяки своєму правовому статусу є основними розповсюджувачами фальсифікованих та неякісних лікарських засобів.

Віталій Пашков

Наше основне завдання відповісти на питання: так це чи не так? При цьому ми будемо оперувати лише правовими категоріями.

Необхідно розуміти, що у господарсько-правових нормах, як і у відповідних правових відносинах, відображаються не тільки фінансові вигоди окремих учасників господарської діяльності, а й загальний економічний інтерес громадськості. А господарські правовідносини покликані бути таким засобом регламентації поведінки учасників господарської діяльності, який підпорядковує їх стосунки волі всього суспільства (держави), чим забезпечується єдність господарських відносин.

У цілому держава з метою підтримки окремих галузей національної економіки або сегментів ринку може встановлювати окремі пільги або навпаки — обмеження щодо діяльності суб’єктів господарювання. Однак запорукою в цьому має бути прогнозна функція держави з урахуванням форм реалізації нею економічної політики. У той же час слід визнати, що формування державної політики, процес узгодження її положень з основними суб’єктами суспільних відносин відповідних сфер управління, врахування різноманітних наслідків її реалізації не може бути зведено тільки до прогнозування та розроблення відповідних програм. Тому положення п. 4 ст. 9 Господарського Кодексу України (далі — ГК України) має набути більш конкретизованого вигляду, бажано у вигляді закритого переліку видів нормативно-правових актів спеціального призначення — фіксації положень державної економічної політики в тій чи іншій сфері господарювання.

У сфері охорони здоров’я, визнаючи немайнове благо — право на здоров’я як юридично кваліфіковані публічні інтереси суспільства, що мають забезпечуватися державою, — його слід розглядати як загальноправову умову реалізації різних приватних інтересів, цілей, домагань окремих індивідів, а не як їх заперечення на догоду інтересам публічним. Але головною метою єдиної системи чинного в суспільстві права щодо охорони здоров’я має бути не уніфікація різних приватних інтересів, а створення відповідних правових умов для, по-перше, рівних можливостей щодо отримання безоплатної медичної допомоги чи якісного оплатного медичного обслуговування, а по-друге, забезпечення суспільно необхідної рівноваги між особистими правами та свободами громадян, у тому числі правом на підприємницьку діяльність, та інтересами суспільства щодо забезпечення здоров’я нації.

Саме тому однією з умов вирішення сучасних економічних проблем, у тому числі на фармацевтичному ринку, і є гармонійне поєднання приватних і публічних інтересів. Тобто проголошуючи свободу підприємницької діяльності, закон разом з тим встановлює й певні обмеження (межі) її здійснення [1].

Разом з тим, як вже зазначалося, законодавець може встановлювати окремі форми державної підтримки суб’єктів господарської діяльності. Вони знайшли своє відображення і у чинному законодавстві України, зокрема ГК України, а також у Податковому кодексі України (далі — ПК України), Митному кодексі України, відповідних нормативно-правових актах тощо. Однак саме ГК України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками взаємин у сфері господарювання.

Дійсно, господарське законодавство (ст.  58 ГК України) встановлює, що господарські відносини регулюються не однаково, а залежно від сфери суспільного виробництва, у якій складаються; особливостей галузі; виду діяльності; економічної форми результату; простору, на якому вони відбуваються, та особливостей суб’єктів, між якими вони виникають, і, як наслідок, правосуб’єктності, або господарської компетенції суб’єктів господарського права. При цьому відповідно до ст. 12 ГК України для реалізації економічної політики, виконання цільових та інших програм і програм економічного розвитку держава застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності, серед яких особливе місце займають такі як: надання інвестиційних, податкових та інших пільг, дотацій, компенсацій, цільових інновацій і субсидій.

Наприклад, відповідно до ст. 21 Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі — Основи) заклади охорони здоров’я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері охорони здоров’я, а також суб’єкти господарювання, що виробляють продукцію, необхідну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.

Крім того, ст. 19 Основ наголошує, що держава сприяє виробництву медичної апаратури, інструментарію, обладнання, лабораторних реактивів, ліків, протезних і гігієнічних засобів та інших виробів, необхідних для охорони здоров’я, а також розвитку торгівлі цими виробами.

Однак залишається відкритим питання, якої саме категорії суб’єкти господарювання, зокрема на фармацевтичному ринку, мають можливість використовувати механізми державної підтримки.

Перш за все ще раз згадаємо, які саме учасники господарських відносин є суб’єктами господарювання.

Так, згідно зі ст. 55 ГК України, це, по-перше, господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного Кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, утворені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

По-друге, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

При цьому суб’єкти господарювання (ч. 3 ст. 55 ГК України) залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого.

Як наслідок, на підставі ГК України та ПК України, було встановлено, що суб’єктів господарювання можна класифікувати за різними критеріями:

1) за організаційно-правовою формою;

2) в залежності від виду діяльності;

3) залежно від порядку створення (юридичні особи публічного та приватного права);

4) в залежності від способу господарювання (комерційне та некомерційне);

5) залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують;

6) в залежності від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду;

7) залежно від наявності в статутному фонді іноземної інвестиції та її розміру;

8) в залежності від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції;

9) за критерієм залежності від іншого суб’єкта господарювання або можливості впливу на інше підприємство;

10) в залежності від застосування спеціального податкового режиму;

11) інші суб’єкти господарювання (підприємства художніх промислів та інноваційні) [2].

Саме до цих суб’єктів господарювання, залежно від господарської компетенції можуть запроваджуватися різні форми державної підтримки. Розглянемо ці форми в контексті їх застосування на фармацевтичному ринку.

Так, світовою практикою доведено, що найбільш ефективним інструментом державної підтримки господарської діяльності є застосування фіскальних пільг, пов’язаних із податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть охоплювати податкову базу (прибуток або дохід, вартість майна), окремі її компоненти (амортизаційні відрахування, витрати на зарплату, транспорт тощо), рівень податкових ставок, деякі питання постійного або тимчасового звільнення від оподаткування.

Відповідно до ст. 30 ПК України податкові пільги трактуються як передбачене податковим і митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку і збору, сплата їх у меншому розмірі за наявності відповідних підстав, що характеризують певну групу платників, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер і суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Зрозуміло, що податкові пільги мають загальноправовий характер, регулюються окремими нормативно-правовими актами, і залежно від ситуації можуть бути доступними для будь-яких суб’єктів господарювання. І дійсно, вони відповідно до діючого законодавства (Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні», ст. 291 ПК України, Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»), як правило, застосовуються до суб’єктів малого підприємництва, до яких можна віднести не лише ФОП, а й окремих юридичних осіб.

Хоча, якщо бути відвертими, на думку окремих фахівців з економічної теорії, надання податкових пільг порушує принцип справедливості в оподаткуванні, закріплений в ПК України, та суперечить ст. 67 Конституції України, відповідно до якого кожен зобов’язаний сплачувати податки [3].

Наступною формою підтримки окремих галузей національної економіки, у тому числі фармацевтичної, відповідно до ст. 193 ПК України є встановлення ставок податку від бази оподаткування в таких розмірах: 20%, 0% та 7%, зокрема за операціями з:

1) постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва, і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів за переліком, затвердженим КМУ;

2) постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, дозволених для застосування у межах клінічних випробувань, дозвіл на проведення яких надано центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

А така форма державної підтримки як надання державних дотацій є найменш відомою для учасників фармринку, хоча згадана можливість врегульована ст. 16 ГК, у тому числі на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів тощо.

Обидві останні форми є загальногалузевими і не мають ніяких градацій для суб’єктів фармринку.

Також однією з форм державної підтримки можна вважати патентування (ст. 267 ПК Украї­ни), що передбачає своєчасне внесення до бюджету відповідного збору.

Наприклад, не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності. Із придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність, серед іншого,з використанням таких видів товарів (незалежно від країни їх походження), як вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні та інші засоби реабілітації, термометри та індивідуальні діагностичні прилади, через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів. А також із придбанням такого патенту провадиться торговельна діяльність, серед іншого, виключно з використанням таких товарів вітчизняного виробництва: готові лікарські засоби (предмети догляду, перев’язувальні матеріали та інше медичне приладдя), вітаміни, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів із целюлози або її замінників, ветеринарні препарати, вироби медичного призначення для індивідуального користування інвалідами, технічні та інші засоби реабілітації інвалідів; зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, папір туалетний, мило господарське.

Фактично, вищевказана форма підтримки є загальною для всього національного сектору економіки і більше має на меті сприяння з одного боку національному товаровиробнику, з іншого захисту прав споживачів. У той же час зазначена форма підтримки створює привілеї для окремих суб’єктів господарювання, однак це ніяк не ФОП, а державні та комунальні аптечні заклади.

Крім вищенаведених форм державної підтримки, окремого розгляду потребують ті, що стосуються суб’єктів малого та середнього підприємництва, про які ми вже згадували. І хоча підтримка підприємницької діяльності спрямована на створення однакових умов для всіх суб’єктів господарювання, зайнятих, у тому числі у сфері фармацевтичного підприємництва, а також вирівнювання підприємницьких структур з іншими галузями суспільного виробництва, все ж таки особливо такого сприяння потребує дрібне та середнє фармацевтичне підприємництво. І небезпідставно, оскільки ці форми в нових умовах господарювання виступають структуроутворювальним фактором економіки. Загальнови­знано, що малому та середньому підприємництву належить важлива роль у забезпеченні сталого економічного зростання, підвищенні інноваційного та експортного потенціалу країни. У цілому частка таких суб’єктів у розвинутих ринкових економіках перевищує 95%, вони забезпечують більше половини ВВП, 2/3 загальної кількості робочих місць, чверть експорту та таку ж частку прямих іноземних інвестицій [4].

Політика держави щодо малого та середнього підприємництва, у тому числі ФОП, проявляється, по-перше, у створенні законодавчої основи функціонування такого сегмента, і, по-друге, у формуванні громадської думки щодо цього важливого сектору економіки.

Як наслідок, Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» визначає правові та економічні засади державної політики у сфері підтримки та розвитку малого і середнього підприємництва.

Основними напрямами державної політики у вказаному напрямку є:

1) удосконалення та спрощення порядку ведення обліку в цілях оподаткування;

2) запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва, що відповідають критеріям, встановленим у податковому законодавстві;

3) залучення суб’єктів малого підприємниц­тва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення постачання продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб;

4) забезпечення фінансової державної підтримки шляхом запровадження державних програм кредитування, надання гарантій для отримання кредитів, часткової компенсації відсоткових ставок за кредитами тощо;

5) сприяння розвитку інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва;

6) гарантування прав суб’єктів малого і середнього підприємництва під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;

7) сприяння спрощенню дозвільних процедур та процедур здійснення державного нагляду (контролю), отримання документів дозвільного характеру та скороченню строку проведення таких процедур;

8) організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

9) впровадження механізмів сприяння та стимулювання до використання у виробництві новітніх технологій, а також технологій, які забезпечують підвищення якості товарів (робіт, послуг).

У цьому контексті, в ст. 291 ПК України передбачено одна із форм підтримки малого підприємництва, як для юридичних осіб, так і для ФОП. Це можливість застосування спрощеної системи оподаткування та звітності за окремими виключеннями. Серед суб’єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, необхідно щодо фармринку виділити такі групи:

1) третя — ФОП, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: а) не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб; б) обсяг доходу не перевищує 3000000 грн.;

2) четверта — юридичні особи — суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: а) середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб; б) обсяг доходу не перевищує 5000000 грн.;

3) п’ята — ФОП, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: а) не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними в трудових відносинах, необмежена; б) обсяг доходу не перевищує 20000000 грн.;

4) шоста — юридичні особи — суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20000000 грн.

Інші групи суб’єктів господарювання, «спрощенців», не можуть підпадати під категорію суб’єктів фармринку за видами діяльності. До переліку суб’єктів, що не можуть бути платниками єдиного податку, учасники фармринку також не входять.

Необхідно відзначити, що в даному випадку законодавець, фактично, не бачить різниці у праві ФОП та юридичних осіб на використання праці найманих працівників, у той же час фізичні особи можуть не використовувати це право в повному обсязі. Однак необхідно враховувати те, що ФОП фактично не в змозі буде забезпечити дотримання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, якщо не буде використовувати найману працю. Навіть якщо сам за своєю кваліфікацією буде задовольняти вимоги законодавства.

Крім того, вищезазначена форма підтримки безпосередньо пов’язана з іншою, що іноді є ключовою. Вона передбачена ст. 9 Закону Украї­ни «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у частині незастосування реєстраторів розрахункових операцій (далі — РРО).

Так, згідно з цією статтею РРО та розрахункові книжки в контексті фармринку не застосовуються під час:

  • продажу товарів (наданні послуг) ФОП, які сплачують єдиний податок;
  • продажу товарів (крім підакцизних) (наданні послуг) особами, які отримали пільговий торговий патент для продажу товарів (надання послуг) відповідно до ПК України

Необхідно нагадати, що саме остання форма підтримки суб’єктів малого підприємництва, зокрема ФОП, викликає найбільше незадоволення, по-перше, з боку органів державного контро­лю, з точки зору яких виникають ризики використання в обігу фальсифікованих та неякісних ліків. По-друге, з боку власників аптечних мереж, які вважають, що створено нерівні умови господарювання.

Однак спроба встановлення обмежень щодо діяльності суб’єктів малого підприємництва, зокрема ФОП, суперечить перш за все як державній концепції підтримки малого та середнього підприємництва, так і світовій практиці, та унеможливлює створення і прийняття галузевих нормативно-правових актів в частині скорочення або обмеження існуючих форм державної підтримки.

Крім того, фахівці підкреслюють, що в умовах глобалізації простежуються 2 взаємопов’язані тенденції щодо малого та середнього підприємництва. З одного боку, зростає його значення як сателіта транснаціональних корпорацій через гнучкість, динамічність та високі адаптаційні властивості. З іншого — підвищується роль цих структур підприємництва як врівноважувального механізму, здатного пом’якшити негативні прояви діяльності транснаціональних компаній в національній економіці.

Отже, форми державної підтримки можуть носити для суб’єктів фармацевтичного ринку:

1) загальнонаціональний характер;

2) загальногалузевий характер;

3) характер підтримки окремих суб’єктів господарювання (аптечних закладів): а) державної та комунальної форми власності (звільнення від сплати збору за здійснення торговельної діяльності); б) юридичних осіб — суб’єктів господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що визнані в установленому законодавством порядку суб’єктами малого підприємництва (в частині застосування спрощеної системи оподаткування та звітності); в) ФОП, що визнані в установленому законодавством порядку суб’єктами малого підприємництва (у частині застосування спрощеної системи оподаткування та звітності); г) ФОП, які сплачують єдиний податок (у частині звільнення від застосування РРО та розрахункових книжок).

Здебільшого державна підтримка господарської діяльності на фармацевтичному ринку має створювати сприятливе середовище для розвитку підприємництва та забезпечувати формування передумов, необхідних для структурної перебудови національної економіки. Однак у розвитку фармацевтичного ринку України нині виникають нові проблеми, які потребують удосконалення фармацевтичної політики держави.

Віталій Пашков,
доктор юридичних наук,
завідувач кафедри цивільного,
господарського та екологічного
права Полтавського юридичного
інституту Національного
юридичного університету
імені Ярослава Мудрого

Список використаної літератури

1. Луць В.В. Контракти у підприємницької діяльності. — К. : Юрінком Інтер, 1999. — 560 с.
2. Пашков В. Проблеми класифікації суб’єктів господарювання / В.М. Пашков // Підприємництво, господарство і право. — 2012. — № 5 (197). — С. 60–64.
3. Фільо М.М. Проблеми втрат бюджету від надання податкових пільг та шляхи її вирішення / М.М. Фільо // Економічний часопис — ХХІ. Гроші, фінанси і кредит, 2012. — № 3–4 — С. 73–76.
4. Біндяк А.Д. Державна система підтримки малого та середнього бізнесу [Електронний ресурс] / А.Д. Біндяк // Науковий огляд.
______________
* Теоретично до цієї групи можна віднести і юридичних осіб, що отримали пільговий патент. Однак питання в тому, що умови для отримання пільгового торгового патенту є неприйнятними.
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті