Антикорупційна політика: концептуальні проблеми та законодавчі новели

На початку червня набув чинності Закон України від 13.05.2014 р. № 1261-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у зв’язку з виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України». Законом передбачено виконання рекомендацій експертів Європейської Комісії з удосконалення положень антикорупційного законодавства, наданих в рамках переговорів щодо лібералізації ЄС візового режиму для України.

Андрій ОлефірЦей нормативно-правовий акт сприймають по-різному: хтось позитивно, хтось ні. Як би там не було, але в нашій державі вже оформилася група людей, які свято вірять в месіанську роль ЄС стосовно України, не сприймаючи жодних аргументів. Мимоволі спадає на думку вислів Тертуліана: «Вірую, бо абсурдно». При цьому незрозуміло, яке відношення має корупція до спрощення візового режиму для громадян України. Чи ЄС незацікавлений у збільшенні «іноземних інвестицій»?! Мабуть, в Україні лише за наявності певних імперативних факторів і стають можливими дієві антикорупційні зміни законодавства, натомість у порядку добровільної та на власний розсуд рецепції тих самих норм європейського законодавства не відбувається.

Удосконалення вітчизняного антикорупційного законодавства неможливе без його гармонізації із таким розвинених країн світу. І це справді так, але антикорупційне законодавство у вузькому розумінні є лише однією зі складових в ефективному подоланні корупції як такої і, як здається, не першою у черзі. Санкції за корупційні правопорушення, як і порушення правил дорожнього руху в ЄС, є доволі жорсткими, насамперед, з фінансової точки зору. Якщо бути відвертими, то незрозумілий для іноземців аномально низький рівень офіційних доходів українців пояснюється корупційною складовою, яка, коли говорити, наприклад, про діяння, передбачені ст. 354 Кримінального кодексу (КК) України (підкуп працівника підприємства, установи, організації), не є таким уже страшним явищем у масштабах держави (суб’єктом злочину не є службова особа). За умови залишення офіційних заробітних плат на поточному рівні та впровадження ефективного корупційного контролю ці працівники стануть жебраками чи просто залишать дану сферу діяльності. Тобто, корупція може бути зумовлена не лише простою корисливістю, а й життєвою необхідністю. Такі міркування не виправдовують злочинну поведінку, а наштовхують на думку, що до імперативних заборон і санкцій мають бути віднесені заходи з попередження корупції, спрямовані на локалізацію та ліквідацію її причин. Тому питання значною мірою стає предметом регулювання економічних, соціальних, педагогічних та інших правових засобів. Оскільки проблема існує в такому широкому вимірі, навряд чи можливо її радикально вирішити коригуванням приписів тільки антикорупційного законодавства.

Проблема боротьби з корупцією актуальна для більшості держав і на сьогодні не можна з впевненістю назвати хоча б одну із розвинених країн, де б ця проблема була вирішена повністю.

Важливим застереженням є те, що недопустимо відносити антикорупційну політику до основ­ного напрямку державної політики взагалі та вбачати в одній корупції джерело всіх наших проблем. На нашу думку, ключовим питанням є відповідальний (патріотичний) та ефективний державний «топ-менеджмент»: колишні корупційні платежі спрямовуються в дохід держави, зростає кількість видатків, які слід спрямувати на розвиток суспільства, а не розікрасти на найвищому рівні. Тим паче найбільших і фінансових, і репутаційних збитків держава зазнає від корупції, що має місце у високих кабінетах. Тому важливо, щоб антикорупційна політика не обмежувалася проти­дією неорганізованій корупції, що фактично є підміною понять і засобом збереження її елементів на рівні управління макроекономічними процесами, як одним із етапів розвитку економічної влади. У цьому контексті доволі симптоматичними є плани з проведення якісного ремонту автомобільних шляхів за рахунок іноземних кредитів, заради чого ухвалять спеціальний нормативний акт про особливості здійснення державних закупівель у даній сфері, що передбачатиме виведення придбання товарів, робіт, послуг для визначених цілей з-під дії базового закону та проведення тендерних процедур у переговорний спосіб. І це при тому, що саме державні закупівлі були центром корупції в останні роки, а найбільші корупційні ризики в законі про здійснення державних закупівель залишилися, з приводу чого вже йшла мова раніше. Зрештою, їх не так уже і складно «відродити», хоча б зазначеним вище шляхом.

Не менш цікавим є співпадіння ключових інтересів транснаціональних корпорацій у відносинах з державами і «експертних рекомендацій для досягнення успіху країнами, що розвиваються», яке помічаємо під час узагальнення літературних джерел, а саме: забезпечення пріоритету приватного сектору в економіці, приватизація і ліквідація монополій, підтримання низького рівня інфляції, стабільності цін і збалансованості державного бюджету, жорстка боротьба з корупцією та мінімізація бюрократичного апарату, зростання експорту і зняття обмежень для імпорту. В контексті ініціатив, спрямованих на боротьбу з корупцією, зауважимо: коли політична й інформаційна влада сконцентровані в одного чи кількох носіїв влади економічної, які між собою дійшли консенсусу, у цих суб’єктів зникає потреба в існуванні корупції як одного із засобів здобуття влади економічної, а отже, і політичної. Або якщо йдеться про транснаціональні корпорації, які є досить конкурентноздатними на зовнішніх ринках й отримали доступ на ринок певної держави, то для них корупційні зв’язки не потрібні.

На сучасному етапі антикорупційна політика, принаймні, в розвинених державах, однозначно посилює їх бюрократію та інструментарій владного впливу на суспільні відносини, що є допустимим тільки за умови, коли до держави (вищих посадових осіб та інших суб’єктів, які впливають на формування державної політики) є повна довіра з боку громади. При цьому низка розділів Угоди про асоціацію з ЄС передбачає адаптацію українського законодавства не лише до чинних, а й до ухвалених у майбутньому правил ЄС, до формування яких українська сторона матиме надзвичайно опосередковане відношення.

З огляду на перманентно зростаючий у неоліберальному світі дисонанс інтересів держави і особи як індивіда, зазвичай розширення сфери державного контролю та обмеження правового статусу учасників відносин у сфері господарювання мають негативний характер з точки зору інтересів особи. Б. Франклін писав: «Той, хто готовий пожертвувати свободою заради безпеки, не заслуговує ні свободи, ні безпеки». Держава ніколи не посилюється однобічно, це завжди масштабний процес. Тому першими ініціативами і від колишніх, і від нинішніх посадовців поки що є посилення державного нагляду (контролю) за сферою господарювання, який принципово нових і раціо­нальних завдань не вирішує. І, на жаль, це часто відбувається на «свідоме» прохання громадян. Натомість по-справжньому ліберально корисні норми європейського права вже тенденційно ігноруються. Тому, якщо наївні підприємці сподівалися, що корупцію просто так візьмуть і знищать, а для них все буде як було, то ні, так не буде.

Утім, все ж таки необхідно коротко зупинитися на деяких загальних соціально-правових ознаках корупції як суспільного явища. Існування корупції в державних установах обумовлюється тим, що чиновник може розпоряджатися ресурсами, що не належать йому, шляхом прийняття чи неприйняття тих чи інших рішень. Рідко посадова особа використовує службове становище ізольовано, не втягуючи у свою протиправну діяльність інших людей.

Виділяють вузьке та широке визначення корупції. По-перше, це зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях. По-друге, це не тільки хабарництво, але й будь-яке інше поводження осіб, яким доручено виконання визначених обов’язків у державному чи приватному секторі, що призводить до порушення обов’язків, покладених на них статутами посадової особи, приватного співробітника, незалежного агента чи іншого виду відносин і має на меті одержання будь-яких незаконних вигод для себе чи інших осіб. У документах ООН корупція тлумачиться як сукупність трьох класифікаційних груп кримінальних діянь: (а) крадіжка, розкрадання і незаконне присвоєння державного майна посадовими особами; (б) зловживання службовим становищем для одержання невиправданих особистих вигод; (в) конфлікт інтересів між громадським обов’язком і особистим інтересом.

У зарубіжній правовій теорії корупція нерідко визначається як несумісне зі статусом державного службовця корисливе діяння (до речі, у конституційному законодавстві США передбачений варіант відмови Президента від посади за вчинені дії корупційного типу). В Румунії до обтяжуючих обставин відносять скоєння злочину для впливу на хід переговорів, зміст міжнародних комерційних угод та інвестиційну діяльність. Кримінальний кодекс Франції передбачає збільшення термінів ув’язнення та розмірів штрафів, якщо діями публічних посадових осіб спричинено невиконання законів.

У той же час необхідно усвідомлювати принципову відмінність корупції від цивілізованого лобізму, що легалізований у багатьох західних країнах і означає законне переконання чиновників стосовно доцільності ухвалення певних рішень у визначеному порядку. Нормативно-правова регламентація лобізму виступає важливим антикорупційним правовим механізмом.

Згідно із законом про засади запобігання і протидії корупції, корупція — це використання особою, зазначеною в ч. 1 ст. 4 цього закону (особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і ті, що прирівнюються до них; особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону; посадові особи та працівники юридичних осіб — у разі одержання ними неправомірної вигоди, або одержання від них особами, зазначеними вище, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди; фізичні особи — у разі одержання від них особами, зазначеними вище, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди), наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній в ч. 1 ст. 4 закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей.

Корупційне правопорушення — умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у ч. 1 ст. 4 цього закону, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.

Неправомірна вигода — грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.

Стосовно аналізу конкретних правових наслідків ухвалення закону від 13.05.2014 р. № 1261-VII для фармацевтичних підприємств, виділимо три основних блоки: по-перше, це запобігання корупції у діяльності юридичних осіб; по-друге — запровадження державного захисту осіб, які надають допомогу в запобіганні (протидії) корупції, та зовнішнього контролю щодо декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру; по-третє, це заходи кримінально-правової та адміністративно-правової відповідальності за корупційні правопорушення.

Закон про засади запобігання і протидії корупції було доповнено новою ст. 14-1 «Запобігання корупції у діяльності юридичних осіб», в якій зазначається, що юридичні особи забезпечують розроблення та вжиття заходів із запобігання корупції, які є необхідними та обґрунтованими для запобігання корупції у діяльності юридичної особи та заохочення її працівників діяти відповідно до закону, нормативно-правових актів, встановлених підприємством правил та процедур щодо виявлення і запобігання корупції в діяльності юридичної особи. Це означає, що законом на юридичних осіб покладено обов’язок забезпечити розроблення та вжиття заходів із запобігання корупції, які є необхідними та обґрунтованими для запобігання корупції у діяльності юридичної особи та заохочення її працівників діяти відповідно до закону. Відповідно, якщо цей обов’язок не буде виконано, то в бездіяльності (діях) юридичної особи матиме місце склад правопорушення.

Отже, підстави для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру, що регламентуються розділом 14-1 КК України, мають такий вигляд:

  • вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у ст. 209, 306, ч. 1, 2 ст. 368-3, ч. 1, 2 ст. 368-4, ст. 369, 369-2 Кримінального кодексу України;
  • вчинення її уповноваженою особою від імені юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у ст. 258–258-5 КК України;
  • вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у ст. 109, 110, 113, 146, 147, 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 КК України;
  • незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов’язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції, що призвело до вчинення будь-якого із злочинів, передбачених у ст. 209, 306, ч. 1, 2 ст. 368-3, ч. 1, 2 ст. 368-4, ст. 369, 369-2 КК України.

Остання група підстав, що і є законодавчою новелою, порівняно з редакцією 2013 р., містить низку оціночних понять, а отже, широкий простір для зловживань з боку контролюючих органів. Фактично це означає, що будь-яке корупційне правопорушення, вчинене працівником організації, буде підставою для притягнення юридичної особи до відповідальності за цією обставиною; підставою для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру стає і підготовка до злочину. Тобто, якщо перші три підстави є суто проекцією негативних правових наслідків діяння уповноваженої особи для організації, то четверта — окремим складом злочину, який чомусь розміщено в загальній частині кодексу. Відзначу, що відверта й абсурдна поспішність в закріпленні антикорупційних заборон, яка до того ж суперечить вітчизняним правовим традиціям (навіть найбільш прогресивне зарубіжне законодавство необхідно адаптувати до нових умов), подається як виняток з внутрішньої логіки кодексу, є шкідливою. Це, насамперед, негативно позначиться на правозастосуванні, підприємницькому середовищі.

Слід звернути увагу, що притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб, з огляду на теорію та виходячи з підстав для застосування заходів кримінально-правового характеру, закріплених у ст. 96-3 КК України, означає, що за діяння фізичної особи, за яке остання понесе відповідальність, притягується до відповідальності й організація, в якій ця особа працює. Це суперечить теорії юридичної відповідальності, виступаючи просто каральним інструментом, оскільки підставою такої відповідальності має бути наявність складу злочину саме в діянні суб’єкта-порушника. Більше того, в чинній правовій формі це означає подвійне покарання за одне й те саме правопорушення, особливо враховуючи, що юридична особа — це така собі формальна фікція, що використовується для провадження діяльності тими ж фізичними особами.

Крім цього, даний підхід законодавця певною мірою руйнує усталене бачення того, що з-поміж публічно-правових видів юридичної відповідальності (адміністративна, кримінальна, адміністративно-господарська) суб’єкт правопорушення — юридична особа визнавалася лише під час застосування адміністративно-господарських санкцій. У цьому разі мотиви відповідальності були логічними, оскільки юридична особа як основний учасник відносин у сфері підприємництва у разі порушення правил здійснення господарської діяльності несла відповідальність за власну поведінку.

Тому покладення на юридичних осіб відповідальності за незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов’язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції у запропонований законодавцем спосіб має негативний характер і потребує від фармацевтичних підприємств вжиття комплексу заходів з удосконалення власної правової роботи.

Вважаємо за необхідне дещо зупинитися на правовому механізмі притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності.

По-перше, злочини, передбачені ст. 109, 110, 113, 146, 147, 160, 209, 260, 262, 306, ч. 1, 2 ст. 368-3, ч. 1, 2 ст. 368-4, ст. 369, 369-2, 436, 437, 438, 442, 444, 447 КК України, визнаються вчиненими в інтересах юридичної особи, якщо вони призвели до отримання нею неправомірної вигоди або створили умови для отримання такої вигоди, або були спрямовані на ухилення від передбаченої законом відповідальності. Тобто, ці обставини мають бути доведені обвинуваченням для притягнення юридичної особи до кримінально-правової відповідальності. Крім цього, при застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою злочину, ступінь здійснення злочинного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання злочину.

Під уповноваженими особами юридичної особи законодавець розуміє службових осіб юридичної особи, а також інших осіб, які відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору мають право діяти від імені юридичної особи.

По-друге, заходи кримінально-правового характеру (вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у ст. 209, 306, ч. 1, 2 ст. 368-3, частинах 1, 2 ст. 368-4, ст. 369, 369-2 КК України; незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов’язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції, що призвело до вчинення будь-якого з злочинів, передбачених у ст. 209, 306, ч. 1, 2 ст. 368-3, ч. 1, 2 ст. 368-4, ст. 369, 369-2 КК України) можуть бути застосовані судом до підприємства, установи чи організації, крім державних органів, органів місцевого самоврядування, організацій, створених ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного чи місцевого бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також міжнародних організацій.

Заходи кримінально-правового характеру (вчинення її уповноваженою особою від імені юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у ст. 258–258-5 КК України; вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у ст. 109, 110, 113, 146, 147, 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 КК України) можуть бути застосовані судом до суб’єктів приватного та публічного права резидентів та нерезидентів України, включаючи підприємства, установи чи організації, державні органи, органи місцевого самоврядування, організації, створені ними у встановленому порядку, фонди, а також міжнародні організації, інші юридичні особи, що створені відповідно до вимог національного чи міжнародного права.

По-третє, до юридичних осіб можуть застосовуватися такі заходи кримінально-правового характеру:

  • штраф (основний захід);
  • конфіскація майна (додатковий захід);
  • ліквідація (основний захід).

Дані заходи не виключають зобов’язання юридичної особи з відшкодування нанесених збитків і шкоди в повному обсязі, а також розміру неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою. Адже і конфіскація, і штраф стягуються в дохід держави. Якщо держава або суб’єкт державної власності володіє часткою більше 25% в статутному фонді юридичної особи чи юридична особа знаходиться під ефективним контролем держави чи суб’єкта державної власності, то дана юридична особа несе цивільну відповідальність у повному обсязі за неправомірно отриману вигоду та шкоду, заподіяну злочином, що вчинений державою, суб’єктами державної власності або державного управління. При цьому виникає питання з приводу того, яким чином відбувається розподіл і взаємозалік даних вимог між організацією та уповноваженою особою, яка вчинила корупційне діяння.

У новій редакції викладена ст. 96-7 КК України, що регламентує такий кримінально-правовий захід до юридичних осіб, як штраф. Так, по-перше, суд застосовує штраф, виходячи з 2-кратного розміру незаконно одержаної неправомірної вигоди. По-друге, з урахуванням майнового стану юридичної особи суд може застосувати штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до 3 років. По-третє, у разі коли неправомірну вигоду не було одержано або її розмір неможливо обчислити, суд, залежно від ступеня тяжкості злочину, вчиненого уповноваженою особою, застосовує штраф у таких розмірах: (а) за злочин невеликої тяжкості — від 5 до 10 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 85 до 170 тис. грн.); (б) за злочин середньої тяжкості — від 10 до 20 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 170 до 340 тис. грн.); (в) за тяжкий злочин — від 20 до 50 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 340 до 850 тис. грн.); (г) за особ­ливо тяжкий злочин — від 50 до 75 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1275 тис. грн.). Серйозні штрафи, чи не так?! Чи є вони адекватними ринку, якщо брати до уваги їх похідний характер?! Особливо якщо враховувати низьку якість нормативно-правового регулювання кримінальної відповідальності юридичних осіб і критичну ліквідність вітчизняних підприємств.

Принагідно нагадаємо, що згідно з п. 5 підрозділу 1 розділу 20 Податкового кодексу (ПК) України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень (вирахування істотної чи значної шкоди тощо), для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу 4 ПК України на відповідний рік. Беручи до уваги прожитковий мінімум на 2014 р. для працездатної особи (1218 грн.), з 01.01.2014 р. розмір податкової соціальної пільги (для кваліфікації злочинів) — це: 1218•0,5=609 грн.

Ліквідація ж юридичної особи застосовується судом у разі вчинення її уповноваженою особою будь-якого зі злочинів, передбачених ст. 109, 110, 113, 146, 147, 160, 260, 262, 258–258-5, 436, 437, 438, 442, 444, 447 КК України, а конфіскація майна полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави майна юридичної особи і застосовується судом у разі ліквідації юридичної особи згідно з КК України.

Поряд із посиленням кримінальної відповідальності юридичних осіб, закон від 13.05.2014 р. № 1261-VII розширює коло суб’єктів, які можуть бути притягнуті до цієї відповідальності: ст. 8 КК України, що регламентує чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України, доповнено частиною такого змісту: «іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, також підлягають в Україні відповідальності згідно з КК України, якщо вони за межами України вчинили у співучасті із службовими особами, які є громадянами України, будь-який із злочинів, передбачених у ст. 368, 368-3, 368-4, 369 і 369-2 КК України, або якщо вони пропонували, обіцяли, надали неправомірну вигоду таким службовим особам, або прийняли пропозицію, обіцянку неправомірної вигоди чи одержали від них таку вигоду».

Іншим важливим аспектом є правове забезпечення державного захисту осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції. Так, ст. 20 Закону про засади запобігання і протидії корупції було викладено в новій редакції. По-перше, особи, які добросовісно (за відсутності корисливих мотивів, мотивів неприязних стосунків, помсти, інших особистих мотивів) повідомляють про порушення вимог даного закону іншою особою, підпадають під дію закону про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. По-друге, повідомлення про порушення вимог закону про засади запобігання і протидії корупції може бути зроблене без зазначення авторства (анонімно), але за умови, якщо наведена у ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, що можуть бути перевірені. Анонімне повідомлення підлягає перевірці у строк не більше 15 днів від дня його отримання. Якщо в зазначений строк перевірити інформацію, що міститься в повідомленні, неможливо, керівник відповідного органу або його заступник продовжують строк розгляду повідомлення до 30 днів від дня його отримання. По-третє, передбачено посилення гарантій захисту осіб, які повідомляють про корупційні правопорушення, в частині перекладення обов’язку доказування в справах про застосування до інформаторів заходів юридичної відповідальності, а також наявності анонімних ліній для повідомлень про факти корупції. Зокрема, внесено зміни до Цивільно-правового кодексу України щодо покладення обов’язку доказування правомірності прийнятих рішень чи вчинених дій у справах про звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, застосування заходів впливу до працівника у зв’язку з його повідомленням про корупційні правопорушення на відповідача.

Антикорупційним законом також запроваджено зовнішній контроль за декларуванням відомостей про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру: (а) внесено зміни до закону про банки і банківську діяльність, в якому закріплено право центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, одержувати у банків інформацію щодо вказаних у декларації відомостей при проведенні їх перевірки; (б) ст. 12 Закону про засади запобігання і протидії корупції доповнено нормою про те, що суб’єкти декларування зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за затвердженою формою. Перевірка достовірності зазначених у декларації відомостей здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в порядку, визначеному цим органом (дана норма вступить у силу з 01.01.2015 р.).

Подання завідомо недостовірних відомостей в декларації є підставою для притягнення суб’єкта декларування до дисциплінарної, адміністративної відповідальності. Так, ст. 172-6 КУпАП доповнено ч. 3 такого змісту: «Подання завідомо недостовірних відомостей у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, передбаченої законом про засади запобігання і протидії корупції, — тягне за собою накладення штрафу від 150 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 2550 до 5100 грн.)».

До осіб, які зобов’язані подавати декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік, належать особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у тому числі державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, професійні судді, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій), посадові особи юридичних осіб публічного права.

Наступною вагомою новелою стало суттєве посилення кримінально-правових санкцій за такі корупційні злочини, як: підкуп працівника підприємства, установи, організації (ст. 354 КК України), зловживання владою чи службовим становищем (ст. 364 КК України), зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 364-1 КК України), зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (365-2 КК України), зловживання впливом (ст. 369-2 КК України) тощо.

Встановлено додаткові підстави застосування спеціальної конфіскації (полягає в примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених КК України, за умови вчинення злочину, передбаченого ст. 354, 364, 364-1, 365-2, 368–369-2 КК України, або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки, передбачені зазначеними статтями). По-перше, спеціальна конфіскація застосовується також у разі, коли особа не підлягає кримінальній відповідальності у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або неосудністю, або звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання з підстав, передбачених КК України, крім звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. По-друге, гроші, цінності та інше майно, зазначені в цій статті, передані особою, яка вчинила злочин або суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки злочину, передбаченого КК України, іншій фізичній або юридичній особі, підлягають спеціальній конфіскації, якщо особа, яка прийняла майно, знала або повинна була знати, що таке майно одержано внаслідок вчинення злочину, передбаченого ст. 354, 364, 364-1, 365-2, 368–369-2 КК України, або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого зазначеними статтями (не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої злочином).

У новій редакції викладено ст. 354, 368, 368-3, 368-4, 369 и 369-2 КК України, зокрема, доповнено об’єктивний бік усіх злочинів згаданої категорії елементом «обіцянка», що стосується і приватного сектору, й осіб, що надають публічні послуги, а також «проханням неправомірної вигоди».

Окремо слід зупинитися на злочині «підкуп працівника підприємства, установи чи організації» (ст. 354 КК України), особливістю якого є те, що суб’єктом злочину виступає не службова особа, а особа, яка працює на користь підприємства, тобто виконує роботу та перебуває з таким підприємством, установою, організацією в трудових відносинах.

Як відомо, службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальними повноваженнями здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальними повноваженнями, якими особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом. Також службовими особами є посадові особи іноземних держав (які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

Таким чином, нове антикорупційне законодавство містить як позитивні, так і негативні ознаки. З огляду на розширення підстав для застосування кримінально-правових заходів до юридичних осіб і підвищення санкцій за злочини, юристам фармацевтичних підприємств радимо:

а) детально ознайомитися з актуальними нормативними приписами КК України і закону про засади запобігання і протидії корупції, провести роз’яснювальну роботу серед працівників;

б) призначити осіб, відповідальних за забезпечення внутрішньогосподарського контролю за недопущенням корупційних правопорушень, а також закріпити відповідні обов’язки в посадових інструкціях працівників та положеннях про структурні підрозділи організації;

в) затвердити положення про запобігання корупції на підприємстві з визначенням уповноваженої особи з вжиття заходів щодо запобігання корупції та методику антикорупційної експертизи як внутрішніх, так і зовнішніх договорів, іншої документації;

г) по аналогії із Законом про акціонерні товариства передбачити в локальних нормативних актах обмеження на вчинення значних правочинів і особливо тих, в яких є заінтересованість (конт­рактні відносини з пов’язаними особами, якщо йдеться про участь у процедурах державних закупівель, заборонити взагалі);

ґ) замовити незалежний аудит на предмет оцінки поточних і тих, що можуть виникнути в майбутньому, корупційних ризиків;

д) встановити, як умову прийняття на роботу/укладення трудового договору, покладення на певні категорії працівників (наділені правом вчиняти юридично значущі дії від імені організації, співробітники фінансового та юридичного відділів тощо) обов’язків подавати один раз на півроку відомості про належні їм корпоративні права, негайно повідомляти виконавчий орган суб’єкта господарювання про виникнення обставин, що свідчать про їх зацікавленість в укладенні договорів з тими чи іншими контрагентами;

д) за невиконання чи неналежне виконання заходів, передбачених антикорупційною політикою підприємства, закріпити у внутрішньому трудовому розпорядку відповідні дисциплінарні стягнення.

Андрій Олефір, кандидат юридичних наук

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті