Полтавщина – alma mater сучасного медичного права в Україні

Полтавщина — це благодатна земля, яка дала світу багато талановитих та видатних людей. Леся Українка не випадково назвала її найукраїннішою землею, адже донині Полтава без перебільшення вважається культурною столицею України. Це місто залишається одним з найважливіших центрів науки та освіти нашої країни. Важко знайти галузь, у якій полтавці не проявили свої таланти. Тому не дивно, що саме тут народжується корисний досвід у багатьох сферах суспільного життя. Не є виключенням і галузь права, зокрема медичного. 26–27 жовтня поточного року в Полтавському юридичному інституті Національного університету «Юридична академія ім. Ярослава Мудрого» (далі — Полтавський юридичний інститут) відбулася всеукраїнська конференція, присвячена теоретико-правовим засадам формування сучасного медичного права в Україні. Важливість цього науково-практичного форуму складно переоцінити, адже правове забезпечення стає умовою функціонування галузі охорони здоров’я на сучасному етапі формування України як соціальної держави.

Всеукраїнська науково-практична конференція «Теоретично-правові засади формування сучасного медичного права в Україні», організатором якої виступив Полтавський юридичний інститут, відбулася за підтримки Полтавської обласної державної адміністрації та Полтавської обласної громадської організації «Асоціація працівників фармацевтичної галузі». Інформаційними партнерами виступили видання «Щотижневик АПТЕКА» та «Український медичний часопис».

Високий рівень організації й технічного обслуговування заходу, а також атмосфера полтавської гостинності та привітності сприяли ефективній роботі учасників форуму — фахівців вищих навчальних закладів України, співробітників науково-дослідних установ, представників громадських організацій, керівників та співробітників медичних закладів полтавської області, майбутніх фахівців у галузі права.

Але перед тим, як ознайомити наших читачів із цікавими доповідями, представленими в ході конференції, хотілося б здійснити заочну екскурсію Полтавським юридичним інститутом, що вражає всіх, хто вперше побував у ньому, європейським рівнем матеріально-технічного оснащення та дизайну. Без перебільшення можна сказати, що цей вищий навчальний заклад має всі умови для підготовки фахівців найвищого рівня.

Нещодавно Полтавським юридичним інститутом було введено в дію навчальний корпус площею майже 14 тис. м2 з басейном, їдальнею, кафе, тренажерним та спортивним залами, 2 конференц-залами, бібліотекою та комп’ютерними ресурс-центрами. Гарне забезпечення доповнює чудове оздоблення цього закладу освіти. Сучасний дизайн, просторі світлі холи, зручні умови для навчання та праці роблять Полтавський юридичний інститут чудовою науково-практичною базою, яка відкрита до конструктивної співпраці. Конференція з медичного права продемонструвала його значні можливості у проведенні таких форумів.

Відкриваючи захід, Олег Бущан, директор Полтавського юридичного інституту, кандидат юридичних наук, доцент, привітав присутніх та висловив слова подяки всім, хто взяв участь в організації та роботі конференції.

Він зазначив, що питання медичного права систематично обговорюються в Україні, але досить мляво. З економічної точки зору надання медичної допомоги включає лікарське забезпечення, медичне спостереження, стаціонарну та амбулаторну допомогу з обов’язковою оцінкою результатів проведеного лікування. Але сформована за радянських часів система охорони здоров’я не може пристосуватися до зміни соціально-економічних умов та є неефективною. Хоча законодавство України передбачає невід’ємне право людини на охорону здоров’я, відсутність системних досліджень правовідносин у цій сфері призводить до втрати комплексної оцінки різних аспектів медичного обслуговування населення і, зокрема, медикаментозного забезпечення. У сфері охорони здоров’я на даному етапі мають місце недосконалість нормативно-правової бази, недостатній рівень юридичної підготовки кадрів, відсутність цілісного розуміння правових відносин.

Завданням правового регулювання сфери охорони здоров’я є забезпечення єдиної правової парадигми. Інтеграція медицини і права має здійснюватися через кадри, що, з одного боку, потребує залучення все більшої кількості фахівців — правознавців у галузі охорони здоров’я, а з іншого — надання правових знань її організаторам. Розширення потреби медичної галузі у фахівцях права потребує внесення коректив у підготовку юридичних кадрів. Саме від юристів, які працюють у галузі охорони здоров’я, залежить рівень верховенства права при здійсненні закладами охорони здоров’я господарської діяльності.

Отже, для реалізації державних програм реформування системи медичного обслуговування населення України необхідні нові підходи до підготовки правознавців та організаторів галузі охорони здоров’я. Тому з наступного року в Полтавському юридичному інституті викладатиметься нова дисципліна, яку включено до навчального плану, — медичне право.

Учасників конференції також привітав Дмитро Карамишев, віце-президент Всеукраїнського громадського об’єднання «Українська медико-правова асоціація», доктор наук з державного управління, професор кафедри управління охороною суспільного здоров’я Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідуючий кафедрою менеджменту і адміністрування Національного фармацевтичного університету. Він звернувся до українських правників із побажанням щодо налагодження конструктивного діалогу між всіма суб’єктами правовідносин у системі охорони здоров’я, нагадавши про те, що з 2010 р. в Україні впроваджуються реформи в медичній галузі. Одночасно відбувається формування громадянського суспільства. Д. Карамишев також повідомив, що в Указі Президента України № 212/2012, яким затверджено Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації, визначено необхідність побудови ефективного діалогу влади із суспільством. За словами доповідача, нині ведеться робота у цьому напрямку. Він наголосив на важливості запровадження в Україні вивчення медичного права як окремої наукової дисципліни, тому що сфера медичного обслуговування населення потребує кардинальних змін, а також побудови такої моделі, яка дозволить кожному громадянину реалізувати своє право на охорону здоров’я.

Олена Адамович, заступник голови Полтавської обласної державної адміністрації, у доповіді «Реалізація економічних реформ в Полтавській області за пріоритетними напрямами» разом з оглядом розвитку промисловості та внутрішнього виробництва регіону висвітлила питання реформування системи охорони здоров’я на Полтавщині.

Доповідач нагадала, що з 2010 р. триває реалізація Програми економічних реформ, затвердженої Президентом України. Керівництво полтавського регіону обрало 4 основні напрямки реформування: модернізація промисловості, структурні зміни агропромислового комплексу, реформування систем освіти й охорони здоров’я. Постійно проводиться оцінка ефективності процесів реформування, зокрема і в системі охорони здоров’я. Нині Полтавщина посідає 4-е місце серед областей у рейтингу економічного та соціального розвитку, формує 4% валового регіонального продукту, демонструє найвищі темпи приросту надходжень за доходами місцевих бюджетів, входить до першої п’ятірки регіонів за питомою вагою надходжень до Державного бюджету України.

Розповідаючи про реформування системи охорони здоров’я Полтавщини, О. Адамович зазначила, що його головна мета — підвищення якості та доступності надання медичних послуг. В основу цієї роботи покладено принцип розмежування первинного та вторинного рівнів медичної допомоги. Така модель організації надання медичної допомоги відпрацьована в місті обласного значення (Комсомольськ) та районах області.

Відповідно до цієї моделі забезпечення профілактики захворювань та надання необхідної первинної допомоги покладено на сімейного лікаря. В області рівень охоплення населення наглядом сімейного лікаря з року в рік збільшується. У 2011 р. він становив понад 85% (порівняно з 76,5% у 2009 р. і з 79,3% — у 2010 р.). Наближення лікарської допомоги до кожного жителя Полтавщини здійснюється через створення центрів первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД). Уже 19 районних рад та Полтавська міська рада прийняли рішення про створення таких центрів як окремих юридичних осіб. Відкриті у поточному році центри підтвердили на практиці ефективність такої організації роботи.

Одночасно проводиться реорганізація дільничних лікарень. На їх базі створюються сучасні амбулаторії з денними стаціонарами, відкриваються заклади соціальної спрямованості для людей похилого віку й окремих соціально неадаптованих верств населення.

Реформування мережі закладів вторинної медичної допомоги (стаціонари) проводиться шляхом створення госпітальних округів. Концепцією визначено, що на даному рівні медична допомога надаватиметься за принципом «гроші ідуть за пацієнтом» через запровадження механізму міжбюд­жетних трансфертів. За таким принципом уже працюють 10 районів області.

Реформування третинного рівня здійснюється шляхом впровадження сучасних технологій лікування та діагностики, створення високо­спеціалізованих центрів. Так, позитивний досвід здобуто на прикладі реалізації Національного проекту «Нове життя», ініційованого Президентом України. Завершується створення обласного перинатального центру, який найближчим часом буде введено в експлуатацію (на рік раніше, ніж планувалося). Цей заклад, оснащений сучасним медичним обладнанням, дозволить підвищити якість надання перинатальної допомоги в регіоні. Уже сьогодні на Полтавщині показник дитячої смертності в 1,5 разу нижчий, ніж у цілому по Україні (5,6 та 8,38 відповідно). У поточному році відсутні й випадки материнської смертності.

На завершення О. Адамович повідомила, що 6 вересня на засіданні Національного комітету реформ, присвяченому питанням реформування галузі охорони здоров’я, Президент України високо оцінив здобутки Полтавщини у цьому напрямку. Олександр Удовіченко, голова Полтавської обласної державної адміністрації, виступаючи на цьому засіданні, зауважив: «Хоча область не входить до числа пілотних регіонів в питаннях модернізації системи охорони здоров’я, але інтелектуальний потенціал та практичні напрацювання дають упевненість у розбудові сучасної галузі на якісно новому рівні».

Віктор Лисак, начальник Головного управління охорони здоров’я Полтавської обласної державної адміністрації, кандидат медичних наук, розповів про реформу первинної ланки як перший крок до створення якісно нової системи надання медичної допомоги населенню. Він зазначив, що Полтавська область не входить до пілотних регіонів, визначених Законом України щодо реформування системи охорони здоров’я, але досягнення Полтавщини у справі реформування медичного обслуговування забезпечують її подальший належний законодавчий супровід.

Ключова ідея реформи — подолання гострих структурних диспропорцій системи шляхом створення центрів медико-санітарної допомоги, а також пошук джерел економії коштів під час забезпечення прийнятного рівня соціальних гарантій населення.

В. Лисак нагадав, що першим кроком у напрямку реформи медичного обслуговування на Полтавщині стало відкриття першої в області амбулаторії сімейної медицини в Комсомольську, створеної на виконання рішення Полтавської обласної ради, яке було прийнято в 1998 р. У 2010 р. Президент України визначив подальші шляхи реформування, зокрема у Програмі економічних реформ, а в поточному році — в Національному плані дій на 2012 р. щодо впровадження цієї програми.

На підготовчому етапі, перед впровадженням заходів, передбачених В. Януковичем, було здійснено аналіз демографічних показників області, ресурсного забезпечення системи охорони здоров’я, проведено оцінку порядку надання медичної допомоги тощо. На основі отриманих даних розроблено План-графік реформування галузі охорони здоров’я Полтавської області на 2010–2014 рр. Після чого на прикладі одного з районів було відпрацьовано алгоритм дій стосовно оптимізації мережі та підвищення якості роботи лікувально-профілактичних закладів області шляхом реорганізації фельдшерсько-акушерських пунктів і дільничних лікарень в амбулаторії загальної практики/сімейної медицини, оптимізації ліжкового фонду тощо. На цьому етапі проведено детальний аналіз будівель та споруд лікувально-профілактичних закладів, а також технічного стану санітарного автотранспорту.

На другому етапі реформи в області проведено централізацію коштів територіальних громад районів на рівні районного бюджету з підпорядкуванням закладів мережі первинної допомоги центральним районним лікарням та відділам охорони здоров’я відповідних райдержадміністрацій; розрахунок вартості формування в поліклінічних відділеннях центрів ПМСД та створення оптимальної мережі закладів первинного рівня.

Перехідним етапом можна вважати відкриття центрів ПМСД як самостійних закладів. Проте нині актуальним є питання їх створення як юридичних осіб — суб’єктів господарювання. В. Лисак навів послідовність прийняття рішення стосовно створення центру ПМСД як самостійної юридичної одиниці:

  • громадське обговорення проекту та підготовка відповідної документації на розгляд у галузевій постійно діючій комісії районної ради;
  • винесення на розгляд та затвердження на сесії районної ради рішення про створення центру ПМСД як окремої юридичної особи, його статуту, внесення змін до статуту центральної районної лікарні (ЦРЛ) в установленому порядку;
  • наказ по ЦРЛ про організацію роботи центру ПМСД та передачу відповідних матеріально-технічних засобів і медичного обладнання;
  • реєстрація центру ПМСД у відповідних державних органах;
  • наказ по ЦРЛ про попередження медичного персоналу щодо змін умов праці;
  • юридичне оформлення трудових відносин з працівниками центру ПМСД;
  • отримання відповідних сертифікатів на здійснення медичної практики.

За словами В. Лисака, до кінця 2012 р. на Полтавщині буде завершено процес формування сітки центрів ПМСД.

Звертаючи увагу на фактори успішності реформ, він зазначив, що тільки через цілеспрямоване формування позитивного сприйняття населенням, медичними працівниками реформ та попередження ризиків негативного ставлення до структурних перетворень можливо досягти поставленої мети. Основа успіху — безперервність процесу реформування та реалізація ідей, заснованих на комплексних системних підходах, які включають постановку цілей та завдань, збір необхідної інформації, моделювання й попередню експертизу можливих рішень, прийняття управлінського рішення, організацію виконання, контроль виконання, оцінку ефективності і коригування результатів.

Ірина Голованова, завідуюча кафедрою соціальної медицини організації та економіки охорони здоров’я з біостатистикою та медичним правознавством Вищого навчального державного закладу України «Медична стоматологічна академія», доктор медичних наук, професор, доповіла щодо правових аспектів створення та діяльності центрів ПМСД.

Спочатку вона звернула увагу на те, що існуюча в Україні система охорони здоров’я походить з моделі Миколи Семашка. При цьому проблемами радянської системи охорони здоров’я є хронічне недофінансування та жорстке прикріплення пацієнта до певного закладу охорони здоров’я та лікаря. Але протягом останніх років в Україні напрацьовувалася нормативно-правова база, яка нині дозволяє створювати ефективні структури первинної медичної ланки — центри ПМСД. У цих центрах працюють лікарі загальної практики/сімейної медицини, що надають первинну медичну допомогу пацієнту за місцем його проживання або перебування.

Щодо функцій ПМСД, то серед них І. Голованова навела такі: надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених захворювань, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів. Крім того, цей заклад направляє хворого для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги та надає невідкладну медичну допомогу в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта.

Отже, надавачі ПМСД — центри ПМСД, які є закладами охорони здоров’я. Лікарі загальної практики/сімейні лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики, як фізичні особи — підприємці можуть перебувати з цими закладами охорони здоров’я у цивільно-правових відносинах.

Доповідач також звернула увагу на те, що реформування ПМСД має першочергове значення в системі реформування галузі охорони здоров’я, адже це базова ланка в структурі медичної допомоги, спрямована на попередження та лікування найбільш поширених хвороб.

Ірина Вороніна, науковий співробітник Інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України, зупинилася на питаннях теорії та практики фармацевтичної складової медичного права. Зокрема, вона зазначила, що фармацевтичне право тісно взаємопов’язане із законодавством у сфері біотехнології та охорони здоров’я. За її словами, у міжнародній практиці термін «pharmaceutical law» (фармацевтичне право) використовується для позначення нормативно-правових актів, які регулюють питання обігу лікарських засобів, клінічні випробування, етичні кодекси фармацевтів, оптову та роздрібну реалізацію, рецептурний статус препаратів, належну виробничу практику, реєстраційні процедури, патентування, а також стосовно навчальних університетських програмам.

Інтерес аудиторії викликала доповідь Олександра Лемешка, завідуючого кафедрою публічного права Полтавського юридичного інституту, кандидата юридичних наук, доцента, на тему «Кримінальна відповідальність лікаря за злочини, які вчиняються у сфері медичного обслуговування».

Він повідомив, що аналіз чинного кримінального законодавства дозволяє виокремити ряд статей, у яких прямо чи опосередковано йдеться про спеціальну категорію суб’єктів вчинення злочину — лікаря, іншого медичного або фармацевтичного працівника, іншу особу, яка працює в галузі медицини (так звані спеціальні суб’єкти злочину — частина 2 ст. 18 Кримінального кодексу України). Ці злочини класифікуються за критерієм особливості суб’єктного складу на такі:

  • у яких суб’єктом злочину є лише лікар як окрема категорія медичного або фармацевтичного працівника;
  • у яких суб’єктом злочину є будь-який медичний або фармацевтичний працівник, у тому числі лікар;
  • у яких законодавець не конкретизує суб’єкта злочину у сфері медичного обслуговування.

О. Лемешко повідомив, що до злочинів, у яких суб’єктом є лише лікар, відносяться: «Незаконне проведення аборту» (частина 2 ст. 134 Кримінального кодексу України); «Незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин» (ст. 319 Кримінального кодексу України); «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини» (частини 1–3 ст. 143 Кримінального кодексу України).

Злочини, у яких суб’єктом злочину є будь-який медичний або фармацевтичний працівник, у тому числі лікар: «Неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби»; «Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби»; «Ненадання допомоги хворому медичним працівником»; «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником»; «Порушення прав пацієнта»; «Незаконне проведення дослідів над людиною»; «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини»; «Насильницьке донорство»; «Незаконне розголошення лікарської таємниці» (ст. 131–145 Кримінального кодексу України).

Злочинами, у яких законодавець не конкретизує суб’єкта у сфері медичного обслуговування, є: «Незаконне проведення аборту» (частина 1 ст.134 Кримінального кодексу України); «Незаконна лікувальна діяльність» (ст. 138 Кримінального кодексу України); «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини» (частина 4 ст. 143 Кримінального кодексу України).

Також доповідач звернув увагу на те, що злочини, у яких суб’єктом є лише лікар, можуть бути службовими та неслужбовими. Примітка до ст. 364 Кримінального кодексу України визначає функції та порядок здійснення діяльності службовими особами в нашій країні. Виходячи з цього, О. Лемешко констатував: отримання винагороди лікарем за надання суто професійних послуг (консультування, лікування, оперативне втручання) передбачає відповідальність лише у випадку, коли така особа є не службовою особою, а працівником державного підприємства, установи чи організації і одержує шляхом вимагання у будь-якому вигляді матеріальні блага або вигоди майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації (ст. 354 Кримінального кодексу України).

У разі, коли лікар виконує також і службові обов’язки в державній установі чи організації (наприклад головний лікар чи завідуючий відділенням), отримання ним винагороди визнається хабаром (ст. 368 Кримінального кодексу України).

Вчинення таких дій лікарем — службовою особою недержавної установи чи організації визнається комерційним підкупом (ст. 368-3 Кримінального кодексу України «Комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми»).

Олена Приходько, керівник проекту «Аптека-оnline» компанії «МОРІОН», розповідала про практичну реалізацію законодавчих змін у сфері надання інформації щодо лікарських засобів фахівцям охорони здоров’я. Вона нагадала, що у поточному році парламентом було прийнято 2 закони, які змінили законодавство у сфері надання інформації про ліки: від 20.12.2011 р. № 4196-VI, яким вносяться зміни до законів «Про лікарські засоби» та «Про рекламу», та від 04.07.2012 р. № 5036-VI, яким для медичних і фармацевтичних працівників були встановлені певні обмеження при здійсненні ними професійної діяльності.

Після набуття чинності відповідними положеннями законодавства редакція «Щотижневика АПТЕКА» за підтримки Полтавської обласної громадської організації «Асоціація працівників фармацевтичної галузі» звернулася із запитом до Полтавського юридичного інституту. Суть відповіді експертів полягає в наступному: інформацію про лікарські засоби, яка надається спеціалістам галузі охорони здоров’я, слід розглядати як науково-технічну. На неї не поширюється дія закону «Про захист прав споживачів».

Цю інформацію взяло до уваги профільне міністерство і у відповідь на запит Європейської Бізнес Асоціації щодо рекламування ліків та інформації про них повідомило, що інформація про препарати для фахівців охорони здоров’я не є рекламою, її правовий режим визначається законом про науково-технічну інформацію (див. «Щотижневик АПТЕКА», № 39 (860) від 08.10.2012 р.).

Очевидно, що для належного дотримання учасниками ринку законодавчих норм у сфері інформації та реклами лікарських засобів потрібні відповідні галузеві стандарти. Тому ще до того, як МОЗ сформувало свою позицію з питань інформації та реклами ліків оператори ринку підписали Меморандум з належної практики інформування про лікарські засоби фахівців сфери охорони здоров’я від 12.07.2012 р., якого й дотримуються нині.

Що стосується реклами, то сьогодні дозволена реклама безрецептурних лікарських засобів, які не внесені до переліку заборонених до рекламування, затвердженого наказом МОЗ. За інформацією профільного міністерства, цей перелік переглядатиметься 1 раз у квартал. Відомості про можливість рекламування препарату також вносяться до державного реєстру. Критерії віднесення ліків до даного переліку визначено наказом МОЗ від 06.06.2012 р. № 422. Згідно з цими критеріями профільне міністерство затвердило перелік заборонених до рекламування лікарських засобів наказом від 17.08.2012 р. № 639. Проте, за інформацією порталу «Ліга: закон», цей наказ було скасовано як такий, що не пройшов реєстрацію в Мін’юсті. Відповідно, оскільки переліку немає, то рекламувати можна всі безрецептурні препарати, адже, що не заборонено, те дозволено.

А як же регулюється інформація та реклама лікарських засобів в ЄС? Європейські норми у сфері інформації про ліки викладено в Директиві 2001/83/ЕС Європейського Парламенту та Ради ЄС. Зокрема, в 2004 р. Директивою 2004/27/EC Європейського Парламенту та Ради ЄС в директиву від 2001 р. було внесено значні зміни в розділи, які стосуються інформації та реклами. Нині питанням інформації про лікарські засоби та їх реклами присвячено 2 її розділи.

На даний час не вирішено питання про створення галузевого стандарту у сфері належного інформування фахівців охорони здоров’я про лікарські засоби. Положення згаданої директиви разом із нормами українського законодавства можуть бути покладені в його основу.

На завершення доповідач звернула увагу на наступний факт, який має пряме відношення до інформації про лікарські засоби: останні законодавчі ініціативи у цій сфері жодним чином не торкнулися актуальної проблеми її повноти, тобто того інформаційного мінімуму, який повинен бути доступним для пацієнтів та фахівців охорони здоров’я. Так, нині в Україні ні в державному реєстрі, ні в інших відкритих джерелах немає інформації про ефективність лікарських засобів, тобто відсутні дані досліджень еквівалентності генериків оригінальним (референтним) препаратам. При цьому на вітчизняному ринку представлені переважно генерики. Але оскільки Україна декларує курс на євроінтеграцію, можна прогнозувати, що в майбутньому цю прогалину буде ліквідовано.

Першу сесію конференції завершив Володимир Божко, доцент кафедри державного управління і права Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка, кандидат юридичних наук, доповівши про особливості оплати праці медичних працівників — учасників пілотного проекту щодо реформування системи охорони здоров’я. Він звернув увагу на те, що оплата праці медичних працівників закладів охорони здоров’я, які беруть участь у пілотному проекті з реформування системи охорони здоров’я, здійснюється відповідно до постанови КМУ від 05.03.2012 р. № 209, що включає Порядок встановлення надбавок за обсяг та якість виконаної роботи працівникам закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу та є учасниками пілотного проекту з реформування системи охорони здоров’я.

Під час другої сесії конференції виступили наукові співробітники Полтавського юридичного інституту. Її відкрила Світлана Куцепал, завідуюча кафедрою гуманітарних та соціально-економічних навчальних дисциплін, доктор філософських наук, професор, доповіддю на тему «Евтаназія: соціально-філософський аналіз». Олена Дашковська, завідуюча кафедрою теорії права та конституційного права, доктор юридичних наук, професор, розповіла про сучасні підходи до визначення змісту та обсягу права людини на здоров’я. Євген Грєков, старший викладач кафедри приватного права, кандидат юридичних наук, представив доповідь на тему «Право на медичну допомогу та право на патентування способів лікування людини: проблеми співвідношення».

Проблемам господарсько-правового забезпечення державних закупівель на місцевому рівні був присвячений виступ Андрія Олефіра, аспіранта кафедри господарського права Національного університету «Юридична академія ім. Ярослава Мудрого». Він зазначив, що у сфері державних закупівель, крім проблем концептуального характеру, мають місце проблеми практичного характеру, пов’язані з юридичними суперечностями окремих правових засобів, що виникають під час здійснення закупівель на місцевому рівні. Доповідач звернув увагу на особливості та недоліки встановлення відповідності учасників процедур закупівель кваліфікаційним критеріям відбору. Одним з можливих шляхів вирішення проблеми, на його думку, є поширення практики укладання рамкових угод.

Другу сесію конференції завершила доповідь Віталія Пашкова, завідуючого кафедрою приватного права Полтавського юридичного інституту, доктора юридичних наук, доцента, на тему «Медичне право в системі підготовки правознавців». Він повідомив, що навчальна дисципліна «Медичне право України» є важливою складовою господарсько-правової освіти студентів вищих навчальних закладів та передбачає вивчення ними основних правових інститутів з медичного права, спираючись на вже одержані знання на попередніх курсах. Оволодіння знаннями відбувається у формі лекцій, практичних занять, індивідуальних і групових консультацій для студентів, виконання ними самостійних завдань, а також науково-дослідницької роботи. У Полтавському юридичному інституті передбачено вивчення цієї дисципліни протягом 90 годин.

Після його завершення студенти мають, крім іншого, вільно орієнтуватися в системі нормативно-правових приписів, що безпосередньо використовуються при здійсненні господарської діяльності у галузі охорони здоров’я, зокрема при виконанні функціональних та посадових обов’язків лікарем та фармацевтом, спеціальних порядків, пов’язаних з легалізацією діяльності закладу охорони здоров’я.

Підбиваючи підсумок конференції, хочеться висловити побажання, щоб проведення такого науково-практичного форуму з медичного права, вельми важливого для системи охорони здоров’я, стало традицією та знайшло широку підтримку серед фахівців не лише права, а й охорони здоров’я та інших суміжних галузей.

Прес-служба «Щотижневика АПТЕКА»

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Другие статьи раздела


Последние новости и статьи