Важка ситуація в економіці, політична нестабільність та зовнішня загроза — ці негативні фактори дозволяють порівнювати післявоєнну Європу та нинішню Україну. «План Маршалла» — це програма економічної допомоги Європі після Другої світової війни, запропонована держсекретарем США Джорджем К. Маршаллом. Вона почала діяти в квітні 1948 р. й передбачала надання економічної допомоги лише демократичним країнам за умови виконання ними певних вимог. При цьому ініціатива щодо відновлення економічної, соціальної та політичної сфери мала надходити від країн-учасниць. Пропонуючи цей план, Джордж К. Маршалл розумів, що США потребують потужного союзника проти зовнішньої загрози. А це було можливо лише у разі, якщо країни Європи відновлять свій економічний потенціал. «План Маршалла» спрацював, і нині ми бачимо в ЄС високі стандарти життя, ефективний ринок капіталу, гарантований захист права власності і, нарешті, рівність усіх перед законом.
На даний час Україна може скористатися успішним досвідом Європи для розбудови розвиненої країни. І ми маємо довести цивілізованому світу, що українці — європейці не лише з огляду на географічне розташування нашої держави, але й за світоглядом, цінностями, прагненнями. У цивілізованих країнах головною цінністю є життя та здоров’я людини. Цей принцип реалізовано шляхом забезпечення рівного доступу громадян до якісного лікування.
Чому в Україні, незважаючи на суттєві витрати на оплату лікування з боку держави та громадян, медична галузь залишається у занепаді? Відповідь очевидна — значна частина цих коштів знаходиться у тіні й поглинається корупцією. Така ситуація склалася як результат багаторічної дії положення ст. 49 Конституції України щодо безоплатної медицини. Раніше, коли до Верховної Ради України входила фракція Комуністичної партії України, саме комуністи лобіювали це питання. Протягом усіх передвиборчих кампаній вони давали виборцям декларативні обіцянки щодо безкоштовної медицини, і радянська ментальність значної частини нашого населення до останніх виборів забезпечувала КПУ крісла у Верховній Раді. До речі, враховуючи те, що міністерські портфелі дотепер розподіляються на основі партійних квот, а не за професійною ознакою, посада міністра охорони здоров’я неодноразово віддавалася КПУ.
Нині ж ситуація змінилася — фракція КПУ вперше за 23 роки незалежності нашої держави не увійшла до Парламенту. А політичні сили, які проходять у Верховну Раду та можуть створити коаліцію, декларують цінності західної цивілізації. Тому на сьогодні в України є можливість зрушити систему охорони здоров’я з мертвої точки. Це можна зробити, якщо вивести з тіні значні кошти, які знаходяться у системі охорони здоров’я. Для цього необхідно скасувати конституційне положення про безоплатну медицину як пережиток радянських часів. Адже охорона здоров’я — це високотехнологічна соціально важлива сфера суспільного життя, й вона не може бути безоплатною. Хтось має оплачувати вартість медичної послуги, фармацевтичної продукції, обладнання, підтримку закладів охорони здоров’я у належному стані.
Наші опоненти можуть заперечити, що зміни до Конституції — це тривалий та складний процес, а розбудовувати медичну галузь необхідно вже сьогодні. Але ми можемо апелювати до цієї думки. Нині в Україні хоча й повільно, але розвивається ринок приватного медичного страхування. Як відомо, деякі підприємства у соціальний пакет для працівників включають медичну страховку. При цьому такі роботодавці продовжують сплачувати соціальні податки у повному обсязі. З надходжень, які отримує державний бюджет від соціальних податків, утримується галузь охорони здоров’я. Фактично це означає, що власник бізнесу двічі фінансує українську медицину — один раз сплачуючи податки, другий — купуючи медичну страховку. Для того щоб запровадити пільгове оподаткування для підприємств, які забезпечують своїх працівників медичними страховками, не потрібна конституційна більшість. Таке рішення можна ухвалити парламентською більшістю шляхом внесення змін до низки законів України. По-перше, це призведе до зниження податкового навантаження на бізнес, а по-друге — сприятиме розвитку ринку приватного медичного страхування.
Звичайно, цього замало для розбудови ефективної системи охорони здоров’я. Не менш важливим завданням є створення рівних умов господарської діяльності для підприємств усіх форм власності. Не секрет, що сьогодні де-юре значна кількість лікувально-профілактичних закладів знаходяться у комунальній або державній власності, але де-факто ресурсами цих закладів розпоряджаються посадовці — головні лікарі, начмеди, директори. При цьому якщо приватні медичні заклади мають самостійно закуповувати обладнання, витратні матеріали, ліки, то для державних та комунальних закладів за все це платить держава. Відповідно й ефективність витрат різна — приватні заклади зацікавлені у закупівлі якісного обладнання за найнижчою ринковою вартістю, у той час коли державні та комунальні заклади турбує освоєння державних коштів. Можливо, українським можновладцям слід дослухатися до порад грузинських експертів та зголоситися із необхідністю приватизації державних та комунальних закладів охорони здоров’я. Або створити умови для того, щоб заклади охорони здоров’я, які знаходяться у державній та комунальній власності, мали можливість заробляти кошти на закупівлю обладнання, його обслуговування, придбання медикаментів та витратних матеріалів тощо, так само як приватні медичні заклади. Ще раз наголошуємо, що головне — забезпечити рівність умов ведення господарської діяльності для усіх форм власності, а яким шляхом цього досягти — мають вирішити законотворці.
У сфері медикаментозного забезпечення населення за 23 роки незалежності Україна досягла певних успіхів — запроваджено стандарти якості для фармацевтичних виробництв, опрацьовується система відшкодування вартості лікарських засобів з боку держави. Але українські споживачі не відчули суттєвих змін, зокрема у контексті ефективності лікування та економічної доступності фармацевтичної продукції. Чому? Тому що система допуску препаратів на український ринок залишилася радянською. А система відшкодування вартості лікарських засобів для населення, яка реалізується у рамках пілотного проекту з артеріальної гіпертензії, охоплює незначний асортимент препаратів і стрімко втрачає популярність серед учасників ринку та споживачів.
Для того щоб підвищити ефективність лікувального процесу, необхідно в першу чергу надати лікарю та провізору у доступному вигляді інформацію щодо ефективності та безпеки ліків, які є на ринку. Вирішення цього питання потребує запровадження ефективної системи інформування фахівців охорони здоров’я щодо лікарських засобів із доведеною ефективністю та Useless-препаратів, які не мають доведеної ефективності. Лікар повинен розуміти, що саме він призначає для лікування пацієнта — дійсно ефективний лікарський засіб чи препарат із недоведеною ефективністю. Так само й провізор має знати, які препарати є взаємозамінними, адже це важливо у контексті генеричної заміни. Наша держава має забезпечити доступність інформації для фахівців охорони здоров’я щодо оригінальних (референтних) та генеричних лікарських засобів, які перебувають в обігу на ринку України та ЄС, у контексті терапевтичної еквівалентності генериків оригінальним (референтним препаратам) — необхідно створити український загальнодоступний Orange Book.
Тобто держава має надати інформацію щодо референтних препаратів з якими порівнювалися генерики, присутні на ринку. Крім того, українські лікарі й провізори повинні знати, які з препаратів включені у системи реімбурсації країн ЄС, а які знаходяться у вільному обігу. Ці знання допоможуть їм краще орієнтуватися у широкому асортименті лікарських засобів, які зареєстровані в Україні, та свідомо призначати або рекомендувати той чи інший препарат.
Систему допуску препаратів на ринок України необхідно гармонізувати із європейською. Це можливо лише шляхом гармонізації закону про лікарські засоби із Директивою 2001/83/ЕС, з урахуванням усіх положень цього європейського документа. Адже не може бути часткової гармонізації, як не буває риби другої свіжості. І якщо процедури допуску препаратів на ринок в ЄС прописані у національних законах, то й в Україні має бути так само. Гармонізація українського законодавства із положеннями Директиви 2001/83/ЕС спростить доступ на український ринок препаратів із доведеною ефективністю. У той же час у разі якщо препарат вперше виводитиметься на наш ринок, заявник буде зобов’язаний протягом 5 років забезпечити його постмаркетинговий фармаконагляд. Так, у ЄС працює система фармаконагляду, яка нині суттєво відрізняється від української.
З огляду на відмінність української системи фармаконагляду від європейської, слід звернути увагу на Закон України від 20.10.2014 р. № 1707-VII «Про внесення змін до Закону України «Про лікарські засоби» щодо обігу лікарських засобів та державного контролю якості ввезених на митну територію України лікарських засобів», підписаний Президентом 3 листопада 2014 р. Він передбачає, що після перереєстрації лікарські засоби знаходитимуться в обігу на ринку України без необхідності повторної перереєстрації. В умовах існуючої в Україні системи фармаконагляду ця норма створює передумови для довічного закріплення на українському фармацевтичному ринку препаратів із недоведеною ефективністю та невизначеною безпекою.
Чому препарати вітчизняних виробників не можуть потрапити на ринок ЄС, хоча вони виробляються із дотриманням стандартів належної виробничої практики? Чому на українському ринку представлені препарати європейських виробників, але при цьому вони не маркетуються на ринку ЄС? Тому що в Україні контролюється якість препаратів, а ефективність та безпека лікарських засобів, які реєструються в Україні, залишаються відкритим питанням.
В Україні запроваджено референтне ціноутворення на лікарські засоби. Але цей європейський механізм українські нормотворці розповсюдили на сегмент державних закупівель, в той час як у ЄС він застосовується для визначення рівня відшкодування вартості ліків з боку держави. В європейських країнах при вирішенні питання щодо включення препарату в систему реімбурсації до уваги беруть його ефективність та безпеку. Тобто держава відшкодовує вартість лише препаратів із доведеною ефективністю та дослідженою безпекою. В Україні при складанні переліків лікарських засобів, які можуть придбаватися за бюджетні кошти, ефективність та безпека лікарських засобів не враховуються. Зокрема, на сьогодні Перелік лікарських засобів вітчизняного та зарубіжного виробництва, які можуть закуповувати заклади й установи охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів, включає понад 9 тис. торгових назв лікарських засобів, в тому числі й тих, що мають безрецептурний статус. Відтак державні кошти витрачаються на закупівлі лікарських засобів із недоведеною ефективністю. А це щонайменше нераціонально.
16 вересня Верховна Рада синхронно з Європарламентом ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, включаючи створення зони вільної торгівлі. Але економічна частина угоди, яка передбачає створення зони вільної торгівлі, набуде чинності лише на початку 2016 р. Це означає, що ще 14 міс можуть бути витрачені марно на розробку та ухвалення безглуздих регуляцій, таких як, наприклад, регулювання роздрібних надбавок на лікарські засоби. Замість ефективних рішень нормотворці, як і раніше, намагаються зберегти існуючу систему, перерозподілити грошові потоки та створити нові інституції для вимивання коштів із української медицини.
І якщо європейська спільнота лише спостерігає за процесами, що відбуваються в нашій державі, адже, по великому рахунку, для деяких цивілізованих країн світу неважливо, залишиться Україна «сірою» зоною чи стане розвиненою країною, то українське суспільство вимагає змін. Сподіваємося, що інстинкт самозбереження нинішньої політичної еліти України візьме гору над бажанням окремих груп отримувати надприбутки, тому що ми пам’ятаємо, яка доля спіткала її попередників.
Коментарі