Національна конференція з наркополітики: нові виклики, застарілі підходи

28–30 листопада 2018 р. в Києві відбулася Національна конференція з наркополітики — неймовірно важлива подія, яку було організовано задля обговорення сучасної державної політики щодо вживання наркотиків і обміну досвідом між експертами. Участь у конференції взяли представники державних органів, громадських об’єднань, міжнародних організацій, національних інституцій та інших установ.

У переліку учасників — більше 200 осіб, серед яких експерти, юристи, представники благодійних фондів, державних органів, міністерств, органів прокуратури, громадських організацій, лікарі, науковці тощо. Крім того, до конференції долучилися в якості як учасників, так і доповідачів представники таких відомих міжнародних організацій і їх регіональних програм, як:

  • EU-ACT — Європейська програма боротьби з наркотиками та організованою злочинністю;
  • UNAIDS — Об’єднана програма Організації Об’єднаних Націй по ВІЛ/СНІД;
  • EUAM — Консультативна місія Європейського Союзу;
  • SAMHSA — Адміністрація служб психічного здоров’я та протидії зловживанню психоактивними речовинами;
  • UNICEF — Дитячий фонд ООН;
  • UNODC — Управління ООН з наркотиків та злочинності;
  • UNDP — Програма розвитку ООН;
  • International Renaissance Foundation — Міжнародний фонд «Відродження»;
  • Eurasian Harm Reduction Network — Євразійська мережа зниження шкоди;
  • Helsinki Human Rights Union — Гельсінська спілка з прав людини.

Формат триденної конференції передбачав пленарні та паралельні тематичні сесії, круглі столи, інтерактивні семінари тощо та включав наступну програму:

1. Політика щодо наркотиків.

2. Зменшення незаконного обігу наркотиків та лікування розладів внаслідок вживання наркотиків.

3. Права людини та їх імплементація.

Проблема вживання наркотиків та їх незаконний обіг є світовою проблемою, що підриває нормальний розвиток країни, стабільність і довіру до окремих інституцій, а найстрашніше — нищить здоров’я та долю мільйонів людей, особ­ливо молоді. Для України ця тема є особливо актуальною, оскільки застарілість деяких нормативно-правових актів, відсутність сталої державної політики, несвоєчасний та нерегулярний аналіз статистики та інші подібні фактори призводять до систематичного порушення прав людини і громадянина. Взявши на себе зобов’язання трьох європейських конвенцій (про наркотичні засоби від 30.03.1961 р., про психотропні речовини від 21.02.1971 р., про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 20.12.1988 р.), упродовж останніх 3 років держава не затверджувала відповідні плани заходів для реалізації Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 р. (далі — Стратегія) і нині тільки на етапі затвердження План заходів на 2019–2020 рр. Дану тему ми детально висвітлювали в попередніх пуб­лікаціях. Відповідно, маючи якісний декларативний документ, яким встановлюються загальні сучасні підходи до наркополітики, Україна все ще не визначила конкретні заходи, які необхідні для їх впровадження.

Отже, з найважливішими доповідями на тему відповідності національного та міжнародного контексту політики щодо наркотиків ми ознайомимо наших читачів у рамках даної публікації. Головним завданням конференції було розпочати діалог між колами, залучення яких потрібне для реалізації нинішньої стратегії щодо наркотиків, а також обговорити основні напрямки розробки нової стратегії України на наступні роки. Відтак, діалог розпочався.

Національна політика

Конференцію відкрили керівник регіонального офісу ООН у Східній Європі Управління ООН з наркотиків та злочинності Жаннат Космухамедова та генеральний директор ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України» Володимир Курпіта. Вони наголосили на важливості теми та запросили до слова Сергія Шума, директора ДУ «Центр психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України», який нагадав присутнім, що План заходів на 2019–2020 рр. для реалізації Стратегії вже опрацьовано з усіма зацікавленими центральними органами виконавчої влади і до кінця року буде прийнято Урядом, та висловив сподівання, що країна зможе сформувати напрямок, у якому вона працюватиме в наступні роки.

Представник Міністерства юстиції, заступник начальника Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України Олег Торкунов погодився з тим, що проблема наркотичної залежності не є виключно медичною проблемою, тому, за його словами, в пенітенціарній системі на сьогодні намагаються запровадити замісну підтримувальну терапію (ЗПТ). Проте через відсутність законодавчого регулювання багатьох важливих для даного напрямку питань перед державними службами постає багато викликів, а також велика проблема у вигляді супутників зловживання наркотиками — ВІЛ/СНІД, гепатит С тощо.

Представник спільноти людей, що живуть з наркозалежністю (далі — ЛЖН), у Національній раді з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу (далі — Національна рада) при КМУ, голова правління Благодійного фонду «Волна» Антон Басенко, у свою чергу, додав, що для нього як для представника громадськості такі заходи і відкриті діалоги з державними службовцями дуже важливі, оскільки ані представники МОЗ, ані правоохоронці не відвідують заходи, які організовує спільнота.

Він зауважив, що на тлі позитивних змін на кшталт закупівлі державою препаратів для ЗПТ наркополітика нашої країни залишається репресивною та озвучив резолюцію, яку підписали на останньому Національному форумі ЛЖН для подальшого направлення в Національну раду (прим. ред.: з повним текстом резолюції можна ознайомитися на сайті БФ «Волна»). Серед основних її аспектів:

  • заклик щодо збільшення тиску на фармацевтичні компанії для дотримання виробниками препаратів ЗПТ європейських стандартів якості та доступних цін;
  • впровадження новітніх стандартів реабілітаційних послуг;
  • забезпечення доступності препаратів налоксону;
  • сприяння прийняттю Закону України «Про психічне здоров’я»;
  • зміни щодо декриміналізації ЛЖН;
  • зміни до наказу МОЗ від 01.08.2000 р. № 188 для запобігання корупції навколо зберігання наркотичних речовин для власного споживання та інші.

Міжнародна політика

Ж. Космухамедова розповіла про сучасну міжнародну політику щодо наркотиків та майбутні кроки ООН з огляду на прийнятий у 2016 р. Комісією з наркотичних засобів (United Nations Commission on Narcotic Drugs — CND) підсумковий документ Outcome paper або ж Outcome document. Вона нагадала, що вся діяльність організації у даному напрямку базується на трьох згаданих вище конвенціях, проте наркополітика потребує перегляду з урахуванням нових тенденцій — нових видів наркотиків, схем їх розповсюдження та способів споживання. І хоча існуючі конвенції вирішено не змінювати, розроблений документ змістив акценти на нові напрямки, серед яких: заходи щодо зниження попиту на наркотики та їх пропозиції, доступність контрольованих наркотичних засобів для медичних цілей, міжнародна кооперація тощо. За словами Ж. Космухамедової, наразі відбувається підготовка до прийняття резолюції, яка розглядатиметься на наступній сесії ООН у 2019 р., і від цієї зустрічі залежать конкретні напрямки міжнародної наркополітики на наступні роки.

«У світі всього 247 млн осіб, які приймали наркотичні засоби протягом останнього року, з них 29 млн страждають від розладів, пов’язаних з їх вживанням. Із цієї кількості лише 1 із 6 отримує те чи інше лікування, і ми не ведемо мову про якість, вони просто отримують лікування. Дуже серйозна проблема, яка стосується жінок: із загальної кількості осіб, у яких наявні проб­леми із вживанням, кожна третя — це жінка, та лише кожна п’ята отримує лікування», — повідомила Ж. Космухамедова.

За запрошенням організації EU-Act на конференцію прибув керуючий програмним офісом у Сербії представник Управління ООН з наркотиків та злочинності Мілош Стоянович, який поділився досвідом щодо застосування сучасних стандартів профілактики вживання наркотиків. Найважливіші рекомендації, стратегія та напрямки діяльності, за його словами, вже визначені у вищезгаданому Outcome document, розробленому на спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН у м. Нью-Йорк на вирішення світової проблеми з вживанням наркотиків. Але, крім того, спільно з ВООЗ Управлінням розроб­лено інший важливий документ — друге видання Міжнародних стандартів профілактики запобігання вживанню наркотиків, над яким працювали більше ніж 100 фахівців із 47 країн світу. Він доступний на сайті UNODC і головна ідея полягає в тому, що профілактика суттєво економить кош­ти. М. Стоянович пояснював, як наукові підходи допомогли оцінити ефективність існуючих декількох сотень стратегій та обрати з них найдієвіші, які фахівці ООН тепер використовують залежно від ситуації, віку, статі тощо.

Вітчизняні досягнення та проблеми

Начальник відділу ліцензування діяльності з обігу підконтрольних речовин Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками Ігор Стасюк поінформував про наявність нових завдань, які слід врахувати при розробці наступної Стратегії державної політики щодо наркотиків. Розповідаючи про відсутність належної взаємодії між різними міністерствами та відомствами, він додав, що існуюча Стратегія не враховує кіберзлочинність у частині поширення психоактивних речовин, та зауважив про недостатню кількість лабораторій, які можуть проводити дослідження на предмет виявлення нових психоактивних речовин. Таких лабораторій усього 4 на всю державу. У Європі дуже багато видів психоактивних речовин, які потребують класифікації і досліджень. У той же час в Україні закон має тільки одне загальне визначення — «аналоги». Відтак і Закон України від 15.02.1995 р. № 60/95-ВР «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», і постанова КМУ від 01.05.2000 р. № 770 «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», на думку І. Стасюка, потребують коректив.

Директор Євразійського інституту наркополітики Володимир Тимошенко розмірковував про те, що національна Стратегія успішна лише на папері, оскільки задекларовані в ній положення не можуть працювати без затвердженого Плану дій. На зауваження С. Шума стосовно того, що План заходів щодо реалізації Стратегії до 2020 р. наразі вже отримав позитивний висновок від Міністерства юстиції України, В. Тимошенко нагадав, що всі попередні не затверджені урядом плани також мали відповідні погодження.

В. Курпіта натомість перерахував позитивні досягнення України. Зокрема, Україна першою в Східній Європі фінансує ЗПТ та має можливість відкрито обговорювати програм зменшення шкоди, у той же час як у Росії, наприклад, такі програми взагалі заборонені.

Олена Кучерук, представник Міжнародного фонду «Відродження», в цілому схвально відгукнулася про Стратегію як про «гарний політичний документ» та пояснила, що сам по собі він нічого не змінить, оскільки потребує прийняття інших відповідних нормативно-правових актів. «Крім того, про що згадав В. Курпіта, ми зробили великий прорив у тому, що стосується легального медичного обігу підконтрольних речовин», — так порівнювала О. Кучерук нинішню ситуацію з ситуацією минулих років. У цьому контексті вона назвала нинішні можливості для пацієнтів ЗПТ, які полегшують доступність важливих препаратів для них та їх рідних. Серед негативних аспектів — відсутність зниження рівня кримінального переслідування осіб з наркотичною залежністю та відсутність ЗПТ у місцях позбавлення волі.

Представник Міжнародного благодійного фонду «Альянс громадського здоров’я» Павло Скала повідомив про програми із запобігання поширенню інфекцій, які підтримуються Глобальним фондом боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, якими охоплено понад 220 тис. наркозалежних. Він назвав позитивними кроками підтримку цих програм саме державою з наступного року відповідно до її зобов’язань перед Глобальним фондом і початок закупівлі препаратів ЗПТ за кошти державного бюджету.

«Про прогресивні речі: 11 тис. пацієнтів отримують ЗПТ. 333 кг чистої речовини наркотичного засобу метадону і бупренорфіну щорічно використовується в цих легальних програмах. Майже 4 млн операцій, пов’язаних з наркотиками, видачею або прийомом препарату щорічно відбувається у цих програмах. Завдяки цьому розвиваються в тому числі програми забезпечення доступу для паліативних хворих, пацієнтів онкологічного профілю. Але, знову-таки, це відбувається через те, що є певний тиск міжнародної громади, громадських організацій в Україні», — зазначив він.

Крім того, піднімалося питання збільшення порогу дозволених до зберігання розмірів наркотичних засобів до рівня, який дозволить пацієнтам, що отримують ЗПТ, уникнути переслідування, що потребує політичної волі та погодження багатьох державних органів. «Мало хто знає, але на початку цього року в таблиці розміри наркотиків були змінені, були внесені прогресивні зміни, серйозно підвищено поріг, присвоєно номер, підписано міністром охорони здоров’я, але все зупинилося». Прим. ред.: мова йде про проект наказу «Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 01 серпня 2000 року № 188», оприлюднений 12.03.2018 р. для громадського обговорення.

Погляд правоохоронців

Представник Генеральної прокуратури Украї­ни В’ячеслав Свірець пояснив зацікавленість в участі в заході свого відомства: «У нас працює досить багато не зовсім законних реабілітаційних центрів, які надають псевдодопомогу людям з нарко- й алкозалежністю. Чому не зовсім законних? Тому що це або благодійна, або громадська організація, яка декларує благі наміри, а насправді ця діяльність немає нічого спільного з лікуванням». Яскравий приклад — скандальний центр реабілітації алко- та наркозалежних на Чернігівщині, у с. Косачівка, де в 2017 р. представники Служби безпеки Украї­ни та прокуратури викрили злочинну діяльність осіб, які примушували утримуваних там шляхом насильства людей до тяжкої праці у нелюдських умовах замість повноцінної реабілітації. «Досить часто, лікуючи таким чином, родичі намагалися вирішити свої проблеми», — пояснив він.

У результаті такої діяльності відкрито декілька десятків кримінальних проваджень, і вже є кілька обвинувальних вироків. У цілому така діяльність, за словами прокурора, стала можливою завдяки тому, що на законодавчому рівні досі не ухвалено нормативних актів, які б регулювали існування реабілітаційних центрів у правовому полі. А з огляду на те, що для рідних відсутні інші альтернативні заклади допомоги, це питання потребує нагального вирішення та співпраці вказаних державних органів і МОЗ України з метою розробки відповідних медичних протоколів, унеможливлення реабілітації без медичного нагляду і її стандартизації.

У своєму виступі інший представник Генеральної прокуратури, прокурор відділу нагляду за додержанням законів щодо надання медичної допомоги при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Сергій Колесник торк­нувся можливих причин незатвердження щорічних Планів заходів щодо реалізації Стратегії протягом 2016–2018 рр.: «Не було прийнято і фактично затверджено Плану заходів з реалізації Стратегії після однієї події. Після події, коли цим же розпорядженням, яким було затверджено Стратегію, було доручено органу держави розробити ці заходи. А який це орган? Це була Державна служба з контролю за наркотиками. Тобто поки вона була, План заходів був розроблений і затверджений. Потім її реорганізували шляхом злиття з Держлікслужбою, але фактично, реорганізація перетворилася на її ліквідацію». Таким чином, на його думку, саме після цього питання державної наркополітики відійшло на другий план.

Статистика вживання та запобігання поширенню інфекцій

«Загальні оцінювальні дані щодо кількості осіб, які вживають ін’єкційні наркотики, — 347 тис. осіб. У регіонах чисельність різна. Середній вік групи — 35–36 років, 82% чоловіків, 18% жінок. Середньомісячний дохід — близько 5 тис. і середній стаж вживаності становить 15 років», — ознайомив присутніх з результатами досліджень Павло Смирнов, заступник виконавчого директора МБФ «Альянс громадського здоров’я». Такі дослідження регулярно проводяться організацією, і хоча переважна кількість клієнтів програм фонду — це особи, стаж вживання наркотиків яких становить понад 10 років, він зауважив, що є й молода група. Стаж осіб вживання у ній — менше 2 років, а кількість — 7% від загальної кількості клієнтів організації, що свідчить про постійне оновлення групи наркозалежних. При цьому статистика свідчить, що наркозалежні витрачають близько 70% власного доходу на придбання наркотичних речовин.

Також П. Смирнов розповів про дослідження за типологією наркотичних речовин з вибіркою в 10 тис. осіб у всіх областях України: «Найбільш популярною залишається так звана «ширка», екстракт опію. 67% розповіли, що вони вживали саме цей тип наркотику. Але набуває популярності, наприклад, «вуличний» метадон — 33%. Потім йдуть амфетамін, метамфетамін, «вуличний» бупренорфін та інший новий популярний вид — солі».

Що стосується динаміки за роками, П. Смирнов зауважив, що вона залишається більш-менш стабільною. Наприклад, за останні роки кількість осіб, які вживають опій ін’єкційним шляхом, майже не змінилася, а у групі віком до 25 років, окрім опіоїдних наркотиків, популярними є наркотики-стимулятори. Є й група, яка вживає міксовані наркотики залежно від ситуації і того, які види є в наявності. Незначні зміни в виборі типу наркотиків у різних областях (наприклад підвищення популярності «вуличного» метадону, амфетаміну), за його словами, свідчать про заміну одних ін’єкційних наркотиків іншими, тому програми зменшення шкоди залишаються актуальними.

Протягом 2017 р. у ході виконання проектів програми зменшення шкоди, які, незважаючи на складнощі, організація продовжує в Криму і на неконтрольованих територіях, було роздано 29 млн шприців. Це становить в середньому близько 120 одиниць на 1 клієнта, частина з них при цьому самостійно купують вказані медичні вироби. Але намагаючись контролювати ВІЛ-інфекцію, фонд не має можливості впливати на розповсюдження гепатиту С. Це, за словами П. Смирнова пов’язано з тим, що використання стерильного інструменту для ін’єкцій нівелюється, наприклад, використанням спільного посуду, до чого вдаються 31% опитаних наркозалежних.

«Незважаючи на велику частку групи осіб з гепатитом С, тестування в закладах охорони здоров’я дуже низьке. Тобто порівнюючи із загальною кількістю населення, у нас шанси, що люди тестувалися на гепатит С з групи тих, хто вживає ін’єкційні наркотики, менші, а от ризик, що вони будуть позитивними, набагато вищий, в 15 разів. Це свідчить про те, що у нас є певна нерівність доступу до медичних послуг загалом, і в тому числі послуг з тестування на гепатит», — таким чином П. Смирнов наголосив на необхідності більш толерантного сприйняття медичними закладами осіб з наркотичною залежністю. Для порівняння, за озвученими даними, в 2017 р. неурядовими організаціями за допомогою так званих outreach-тестів було протестовано на гепатит С близько 90 тис. осіб. З них позитивними виявилися майже 18 тис., і даний факт зачіпає вже інше питання — щодо розширення програм лікування гепатиту С, доступність яких ускладнена для опитуваних груп.

Окремою проблемою є ризик поширення туберкульозу, статистику щодо якого збирали методом скринінгу з використанням анкети ВООЗ. За певними симптомами шляхом опитування серед 150 тис. осіб 6950 було направлено на подальшу діагностику, у 437 діагностували відкриту форму туберкульозу. Такі дані свідчать про важливість програм зменшення шкоди і, за словами П. Смирнова, 95% із осіб, у яких діагностували туберкульоз легень, пройшли подальше лікування.

Що стосується ВІЛ-інфекції, було відмічено наявність великої частки осіб, які не знають про власний ВІЛ-позитивний статус, а також хворих, які не отримують лікування взагалі як через особисті, так і через бюрократичні перепони. У зв’язку із цим на додаток до існуючих програм організація розпочинає програму самостійного тестування, тобто надання тестів особам з групи ризику, яка допоможе у виявленні ними ВІЛ-хвороби.

Профілактика передозування

У рамках конференції С. Шум провів цікавий інтерактивний семінар, у рамках якого учасники обговорили ситуацію, що склалася навколо налоксону. Даний препарат використовують для лікування у програмах ЗПТ та для швидкої детоксикації, у тому числі при передозуванні.

«Коли ми почали працювати над проблемою смертності від передозування, то перше, що кидається в очі, — ми взагалі не знаємо, скільки в Україні помирає людей від передозувань. Ми не знаємо, скільки людей потрапляють в заклади охорони здоров’я і залишаються живими після передозування наркотиками. За офіційними даними, у нас була статистика, яку взагалі не можна було оприлюднювати на рівні міжнародних партнерів: 68 осіб на всю країну в 2016 р. за статистичними даними померли від передозування опіатами. Це неможливо, оскільки, за даними ВООЗ, Європейського моніторингового центру, Управління ООН з наркотиків та злочинності, тільки в Києві повинно було б бути декілька сотень», — розповів директор профільного державного центру.

За його словами, вітчизняні лабораторії, як виявилося, просто не можуть виявити існую­чі проблеми, і тільки нещодавно МОЗ впровадило новий порядок судово-медичної експертизи, де передбачена обов’язкова судово-токсикологічна експертиза для всіх осіб, які померли без видимої причини смерті, віком до 40 років та абсолютно для всіх осіб, які померли в місцях позбавлення волі.

«Ми побачили, що ми, припустімо, знаємо, як рятувати життя. Єдиний стандарт розроблено ВООЗ. Стандарт розроблено спільно з Управлінням ООН з наркотиків та злочинності, але в Україні він не імплементований. І тут виникли певні проблеми. Його можна було б впровадити для того, щоб був чіткий алгоритм дій. Єдиний препарат, який може врятувати життя, — це налоксон. Немає іншого препарату і немає іншого лікарського засобу, який би нам допоміг. Але згадаймо Закон України «Про екстрену медичну допомогу», де є категорія осіб, які зобов’язані надати домедичну допомогу, — Національна поліція, пожежники, бортпровідники, фармацевти. «Маленька» проблема в тому, що налоксон у нас є виключно в ін’єкційній формі, а ін’єкцію вони робити не можуть. І виникає певна колізія: вони зобов’язані це робити, але єдиний засіб, завдяки якому можна врятувати життя, — це ін’єкція, а їм заборонено її робити відповідно до певних стандартів. Для того щоб виправити цю ситуацію, ми нічого не можемо зробити», — пояснював С. Шум.

Таким чином, за його словами, ми не маємо альтернативної (назальної) форми вказаного препарату та не можемо, не порушуючи законодавство про запобігання корупції, звернутися до виробників і запропонувати їм зареєструвати потрібну форму в Україні. Усе це призводить до випадків смерті, яких можна було б уникнути в разі, якщо рятувальні служби могли б застосовувати існуючу форму або законно отримали б альтернативну форму налоксону у свою аптечку з метою врятувати людей від передозування до прибуття медиків.

С. Шум зазначив, що для надання можливості використовувати препарат МОЗ уже долало різноманітні виклики. Справа в тому, що налоксон передбачався до відпуску тільки за рецептом лікаря. Відтак для його доступності доповнили Порядок відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек та їх структурних підрозділів, затверджений наказом МОЗ від 19.07.2005 р. № 360, новим пунктом 14, який дозволив аптекам відпускати його, незважаючи на відсутність у Переліку лікарських засобів, дозволених до застосування в Україні, які відпускаються без рецептів з аптек та їх структурних підрозділів. Тим не менш, як розповів С. Шум, на практиці виявляється, що аптеки й досі не ознайомлені з вказаними змінами та відмовляються продавати препарат без рецепта, що зводить нанівець зусилля МОЗ.

Інший казус, про який повідомив С. Шум, також стосується теми відсутності в Україні назальної форми препарату. Для надання домедичної допомоги працівниками поліції наказом Міністерства внутрішніх справ від 20.05.2016 р. № 396 передбачена обов’язкова наявність препарату налоксону в їх аптечці. Проте через заборону робити ін’єкції вказана саме назальна форма, тобто спрей, який поки не зареєстрований в Україні.

Кримінальна відповідальність

«Я є свідком тих позитивних змін, які відбуваються. Загалом в країні в наркополітиці, власне, змінюється риторика, в тому числі правоохоронних органів. Можливо, не так швидко, як хотілося б, можливо, не все одразу, але позитивні зміни відбуваються», — зауважила О. Кучерук, яка працює в даній сфері щонайменше 18 років. Проте нагадала вона й про негативне: «Ні для кого з нас не секрет, що в Україні досі існує надмірно висока й невиправдана криміналізація осіб, які вживають наркотики, людей, які в першу чергу є хворими, хронічно хворими, і в силу своєї симптоматики вони вимушені кожного дня вживати наркотичні засоби. Відповідно, з цим пов’язані інші ризики, не тільки для здоров’я, а й для безпеки, і це пояснює, чому ці особи знаходяться в полі зору правоохоронних органів».

«Для більшості наркотичних засобів поріг, за який встановлено кримінальну відповідальність в Україні, дуже й дуже низький. Він настільки низький, що це навіть менше, ніж разова середня доза для наркозалежної людини. За деякими наркотичними засобами в 20 разів менша, за деякими — навіть в 100. Тобто що таке 0,008 г опіоїдів? Це навіть залишки вже використаного шприца. І за цю кількість притягують до відповідальності», — пояснила менеджер програми МФ «Відродження», додавши, що, наприклад, у Російській Федерації ці показники вищі.

Серед інформації, якою поділилася доповідач, була й відповідна статистика правоохоронних органів за 2013–2015 рр., згідно з якою кількість засуджених за злочини, пов’язані з наркотиками, які здійснені без мети збуту за ст. 309 Кримінального кодексу України, вдвічі більша, ніж кількість засуджених за ст. 307, що передбачає мету збуту. Отже, осіб, у яких не було наміру збувати наркотики, психотропні речовини чи їх аналоги та, ймовірно, які мали їх для власного вживання, засуджено вдвічі більше, ніж тих, чий намір розповсюджувати наркотики доведено судом.

О. Кучерук наголосила, що поліція має займатися саме наркозлочинцями, тобто тими особами, які здійснюють виготовлення, збут та поширення наркотичних засобів, а не переслідувати наркозалежних. Криміналізація і саджання таких хворих у тюрми, за її словами, жодним чином не знижує злочинність у сфері наркотиків. Натомість, навпаки, після засудження наркозалежні продовжують вживати наркотики, оскільки вони доступні і в місцях позбавлення волі. У результаті це призводить до поширення інфекційних захворювань як в пенітенціарній системі, так і за її межами.

Підсумки

Відповідно до пріоритетів, заявлених на Національній конференції з наркополітики, учасники за підсумками обговорення прийняли рішення про ухвалення спільної Резолюції. Нею передбачено підтримку та впровадження новітніх стандартів реабілітації, перегляд порогових розмірів наркотиків, за які передбачено покарання, імплементацію міжнародних стандартів з профілактики вживання наркотиків, розробку Національної стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2030 р., створення міжвідомчого координаційного органу задля її спільної реалізації та інші важливі напрямки діяльності. З повним текстом Резолюції можна ознайомитися на офіційному сайті Управління ООН з наркотиків та злочинності.

Ліна Лисенко,
фото Сергія Бека

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Другие статьи раздела


Последние новости и статьи