Спалах дифтерії в Україні: чи варто очікувати епідемії?

На сьогодні кількість підтверджених випадків захворювань на дифтерію приблизно така ж, як щороку реєструється в Україні. Про це повідомила Ольга Голубовська, радник міністра охорони здоров’я, завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця і екс-головний інфекціоніст України. До слова, за даними Центру громадського здоров’я МОЗ України, за 10 міс 2019 р. в Україні зареєстровано 10 випадків дифтерії, з них 8 — протягом жовтня. За словами О. Голубовської, на сьогодні в Україні спостерігається не стільки проблема із захворюванням на дифтерію, скільки з відсутністю готовності адекватно реагувати на будь-які спалахи інфекційних хвороб. Зокрема, протидифтерійного імуноглобуліну, наявного в Україні, недостатньо. Пацієнту з дифтерією необхідно приблизно 50 доз такої сироватки. В Україні ж є загалом близько 200 доз, наданих у якості гуманітарної допомоги ВООЗ. «Звичайно, доводиться зменшувати кількість антитоксину, що вводиться, збирати його крізь, де можна. Це найнеприємніше, що може бути в даній ситуації», — підкреслила лікар.

Відповідаючи на запитання, чи варто очікувати на епідемію дифтерії, О. Голубовська зауважила, що необхідно бути готовим до всього. «Але мають бути науково обґрунтовані прогнози. Це мають робити епідеміологи. Вони повинні чітко нам сказати — є найближчим часом ця загроза чи ні. Але для цього, перш за все, потрібно повернутися обличчям до професіоналів, яких розігнали», — підкреслила вона.

Голова Національної медичної палати Сергій Кравченко оцінює національну політику у сфері охорони здоров’я, зокрема у сфері медико- та імунобіологічного захисту, як катастрофічну. Говорячи про стан забезпечення протидифтерійним імуноглобуліном, доповідач наголосив на необхідності незнижуваного національного резерву імунобіологічних препаратів, якого по суті в державі немає, і профільне міністерство цим питанням не переймається.

Що стосується профілактичних щеплень проти дифтерії, то, за словами С. Кравченка, у той час як український виробник виготовляє такі вакцини, за рахунок держави через міжнародні організації закуповуються вакцини індійського виробництва. Доповідач вважає таку ситуацію неприйнятною. Крім того, він зазначив, що МОЗ України має періодично публікувати актуальну інформацію щодо виробників/постачальників вакцин, терміну їх придатності та наявної кількості.

Достеменно відповісти на питання щодо достатності/недостатності вакцин ніхто не зможе, оскільки в Україні відсутній реєстр пацієнтів. Таку думку висловив екс-керівник Головної санітарно-епідеміологічної служби України Святослав Протас. «На сьогодні ми не знаємо, скільки у нас хворих на обліку, здорових пацієнтів і найголовніше — немає вакцинального статусу хворих», — зауважив він. За словами С. Протаса, через недолугу інформаційну кампанію МОЗ України рівень вакцинації в країні низький. «Інформаційна політика, на жаль, спекулятивна, тому що вона здійснюється не з огляду на епідеміологічну ситуацію і потреби суспільства, а залежно від поставок тих чи інших вакцин», — підкреслив він.

В Україні порушена система імунопрофілактики населення. На цьому наголосив Ігор Маричев, співробітник Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України. Остання Загальнодержавна програма імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009–2015 роки, за висновками Рахункової палати України, була «провалена». «З тих пір в Україні повністю відсутні система й ідеологія імунопрофілактики населення», — зауважив він.

За словами І. Маричева, за багатолітніми спостереженнями великі спалахи дифтерії у світі виникають 1 раз на 25–27 років. Маючи дані щодо епідеміологічної ситуації, спеціалісти можуть прогнозувати подальший розвиток подій. Проте доповідач зауважив, що останнім часом довіра до епідеміологів з боку МОЗ України відсутня. «На жаль, епідеміологи не можуть мати у своєму розпорядженні об’єктивні дані щодо епідситуації, яка складається в Україні», — зазначив І. Маричев.

Говорячи про вакцинацію як ефективний спосіб профілактики дифтерії, експерт зауважив, що тільки 4-кратна вакцинація дітей забезпечує захист від 4 до 8 років. Якщо ж це стосується дорослих, у яких невідомий анамнез щеплення, то одна доза вакцини нічого не дасть. «Слід проходити трикратну вакцинацію, перша і друга — з інтервалом в один місяць і наступна доза через півроку, аби забезпечити достатньо ефективний захист», — сказав він.

На фоні низького рівня охоплення вакцинацією є ризики щодо захворювань на дифтерію. «Тому ми і маємо такі випадки, що людина вакцинована, але захворіла. По-перше, вакцина не гарантує захисту від розвитку хвороби. По-друге, вона дає гарантію, що перебіг захворювання матиме легку форму і не буде таких складних та катастрофічних наслідків», — підкреслив І. Маричев, додавши, що повноцінний захист від дифтерії може підтримуватися на достатньому рівні тільки за умови, що людина віком старше 25 років раз на 10 років робитиме щеплення.

У свою чергу, у Центрі громадського здоров’я інформують, що згідно з національним Календарем профілактичних щеплень для вакцинації дітей проти дифтерії, кашлюку, правця на першому році життя можуть використовуватися вакцини як з ацелюлярним (АаКДП) для ослаблених дітей, так і з цільноклітинним (АКДП) кашлюковим компонентом. Ці вакцини використовуються для щеплення дітей віком до 6 років 11 міс 29 днів.

Вакцинація АКДП (АаКДП) вакциною здійснюється у віці 2 міс (перше щеплення), 4 міс (друге щеплення), 6 міс (третє щеплення). У віці 18 міс проводиться ревакцинація.

Ревакцинацію проти дифтерії та правця у дітей віком 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі — АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (далі — АДП-М).

Щеплення дітей віком до 7 років з порушенням Календаря призначаються лікарем з такого розрахунку, щоб дитина встигла одержати 4-разове щеплення проти кашлюку до 6 років 11 міс 29 днів. У разі неможливості отримати 4 дози вакцини проти кашлюку дитиною віком до 6 років 11 міс 29 днів вводять стільки доз, скільки вона встигне отримати до досягнення цього віку.

Дітям віком старше 7 років та дорослим, які раніше не були щеплені або не мають даних щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М 3-разово. Ревакцинація дітей віком 15–18 років, які отримують щеплення поза цим Календарем, здійс­нюється з мінімальним інтервалом у 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця.

Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!