Олексій Гавриленко зазначив, що МОЗ планує збільшити кількість ліжко-місць для надання медичної допомоги хворим на COVID-19 до 90 тис. Однак і досі в країні спостерігається дефіцит ліжко-місць, забезпечених доступом до кисню. Найбільш напруженою ситуація є в м. Київ, Черкаській і Харківській областях. У той же час міністр охорони здоров’я України Максим Степанов заявив, що ситуація контрольована і на забезпечення лікарень доступом до кисню Уряд виділив додаткові кошти. За його словами, наразі до 25 996 ліжко-місць підведено кисень, з них 12 168 поки не зайняті пацієнтами.
Також доповідач поінформував про те, що на початку листопада М. Степанов повідомив, що кількість медичних працівників, яких додатково можуть залучити до лікування хворих на COVID-19, обмежена, оскільки багато з них звільняються не лише через пандемію, але й у зв’язку з низьким рівнем оплати праці.
Сергій Кравченко заявив, що озвучені Міністерством дані щодо забезпечення ліжко-місць доступом до кисню не відповідають дійсності. За його словами, загальна кількість ліжко-місць, які є в розпорядженні МОЗ, становить 270 727, за всіма напрямками діяльності системи охорони здоров’я. У МОЗ повідомляють, що з даної кількості для лікування хворих на COVID-19 виділено 50 тис. ліжко-місць, і їх кількість планується збільшити до 90 тис. Проте основна проблема полягає в тому, що наразі з цих 50 тис ліжко-місць лише 13 тис. забезпечені неінвазійними методами оксигенації. Тобто, це ліжко-місця, до яких або підведено кисневу магістраль, по якій подається дихальна суміш, або вони забезпечені кисневим концентратором. І кількість таких ліжко-місць на даний момент не змінюється. Наприклад, заявлено, що у м. Київ 4889 ліжко-місць, призначених для лікування хворих на COVID-19, забезпечені неінвазійними методами оксигенації. При цьому, в переліку закладів, де ці ліжко-місця розташовані, вказано два інститути Національної академії медичних наук (НАМН) України, а саме: Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України (200 ліжко-місць) та Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска НАМН України (100 ліжко-місць).
Однак С. Кравченко, поінформував, що НАМН України не бере участі в лікуванні хворих на COVID-19. Оскільки раніше академія погодилася допомогти Києву з лікуванням цих хворих і забезпечити 500 ліжко-місць, звернулася до місцевої влади з проханням допомогти з матеріально-технічним забезпеченням, у чому Київська міська державна адміністрація відмовила. Водночас НАМН України навіть зверталася до Уряду з проханням дозволити їй використовувати власний бюджет для цих цілей, але і в цьому академії було відмовлено.
Також вказано, що із заявлених 4889 ліжко-місць 400 забезпечено Київським міським госпіталем ветеранів Великої Вітчизняної Війни, який знаходиться в Пущі-Водиці. Однак 2 тиж тому там не було жодного ліжко-місця, забезпеченого неінвазійними методами оксигенації, у закладі наявні дві точки, куди кисень має підводитися, але вони не працюють.
Окрім того, зазначено, що в Олександрівській клінічній лікарні м. Київ наявні 500 ліжко-місць із забезпеченням неінвазійними методами оксигенації. Однак, за словами С. Кравченка, наразі там є лише 300 ліжко-місць, і їх кількість збільшують кустарним методом — шляхом протягнення кисневої магістралі фасадами корпусів цієї лікарні.
«Тому така нахабна, цинічна брехня з вуст міністра про те, що у нас є достатній ліжковий фонд, забезпечений неінвазійними методами оксигенації — це вже на межі злочину проти людяності», — зауважив С. Кравченко.
Він додав, що в частині протидії COVID-19 МОЗ протягом останніх 8 міс займалося лише внесенням змін до Стандартів медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)» та лобіюванням внесення до цих стандартів тих чи інших лікарських засобів.
При цьому доповідач також зауважив, що в закладах охорони здоров’я економічно розвинених країн близько 99% всього ліжкового фонду забезпечені кисневою магістраллю, по якій подається дихальна суміш. У той же час радянська система Семашко, яка залишилася Україні у спадок після СРСР, також передбачала доступ до кисневої магістралі. Однак за період незалежності України ці магістралі було демонтовано, оскільки вони прокладалися з використанням кольорових металів, продаж яких на той момент був вигіднішим за утримання таких систем. Тому в Україні й виникла проблема із забезпеченням доступу пацієнтів до дихальної суміші.
С. Кравченко звернув увагу, що наразі бюджетний рік підходить до завершення, а в МОЗ лише зараз починають робити кроки із забезпечення ліжко-місць неінвазійними методами оксигенації. Тому до кінця року ситуація не покращиться, оскільки насамперед потрібно розробити відповідний проєкт проведення магістралі, пройти державну експертизу проєктної документації, знайти підрядників і тільки потім розпочати будівельно-ремонтні роботи.
«Для того, щоб це було не так, як відбувається в наших лікувально-профілактичних закладах. У нас прокладають кисневу магістраль кустарним методом, і наші лікарні не сьогодні-завтра почнуть горіти», — підкреслив доповідач.
Він додав, що ще однією перепоною на шляху до швидкого забезпечення доступу до кисню є самі кисневі концентратори. Адже кисневий концентратор, який може ефективно працювати для пацієнта з COVID-19, має подавати від 10 до 30 л кисню за хвилину і тримати тиск від 4,5 до 10 атмосфер. Такий концентратор китайського виробництва коштує 3 тис. дол. США, а європейського — 5 тис. дол. При цьому зараз у світі спостерігається дефіцит таких концентраторів. Тому їх відсутність в Україні компенсується за рахунок газо-балонної техніки, тобто використовуються кисневі балони з редуктором та дихальна суміш. Їх використання є порушенням техніки безпеки, оскільки це вибухонебезпечно. Однак лікарні вимушені використовувати саме такі методи забезпечення пацієнтів киснем через відсутність альтернативи.
При цьому один сертифікований 40-літровий балон коштує від 1,5 до 2 тис. грн. Приблизно так само коштує один редуктор з манометром і ротаметром та зволожувачем кисню. Для одного пацієнта на добу потрібно 2 таких балони, а у разі, якщо у нього погіршується стан здоров’я і починає розвиватися дихальна недостатність, потрібно 7,5 таких 40-літрових балонів. Проте кількість сертифікованих виробників, які здатні виготовляти та заправляти ці балони дихальною сумішшю, теж обмежена. «У нас обмежена кількість таких виробників, які сертифіковані і мають право здійснювати такий вид господарської діяльності. Це ліцензована діяльність, тому виникає питання: чим 8 міс займалося Міністерство охорони здоров’я?», — зауважив С. Кравченко.
Про дефіцит кадрів та шляхи утримання медичних працівників у системі охорони здоров’я України розповів Максим Баришніков. Він зауважив, що найдієвішим способом є підвищення заробітних плат у декілька разів. Оскільки за час незалежності держава не пробувала лікарям, медсестрам, молодшому медичному персоналу платити більше, стимулюючи їх до роботи у цій сфері. Також державі варто звернути увагу на умови їх роботи і життя, займатися забезпеченням їх дешевими кредитами на житло чи автомобільним транспортом.
«За що борються лікарі та медичні сестри в західних лікарнях? За місце на парковці. Давайте зробимо так, щоб будь-який лікар, медична сестра, працюючи рік-два в лікарні, могли дозволити собі автомобіль. За кілька років могли дозволити собі квартиру, будинок», — наголосив М. Баришніков.
Він додав, що Україна вже кілька років бере участь у «боротьбі» за лікарів, медичних сестер на міжнародному ринку праці і програє цю боротьбу. Оскільки в більшості випадків медичні працівники не розуміють, чому вони повинні за однаковий, а то й більший обсяг роботи отримувати набагато менше коштів, ніж в інших країнах.
С. Кравченко погодився із цим твердженням і зазначив, що на сьогодні в Україні найвищий рівень захворюваності у світі серед медичних працівників. В умовах карантину українські медики й досі не забезпечені засобами індивідуального захисту, для них відсутні соціальні гарантії, вони не забезпечені гідною заробітною платою і передбаченими надбавками за роботу в умовах всесвітньої пандемії.
Окрім того, М. Баришніков зауважив, що на початку пандемії COVID-19 в Україні не було законодавства, яке б забезпечило ефективну протидію інфекційним захворюванням, оскільки частина повноважень у цій сфері покладалася на ліквідовану Санітарно-епідеміологічну службу, а з іншого боку, частина органів була позбавлена будь-яких повноважень у цій сфері. Окрім того, чинне законодавство не передбачало епідемій, за яких кількість хворих на всій території України не перевищувала 100–200 осіб, як це було в березні. Тобто по суті законодавство не могло в той період застосовуватися повною мірою. Через це Уряд був змушений прийняти постанову КМУ від 11.03.2020 р. № 211, яка в подальшому була замінена рядом інших постанов щодо запровадження карантинних заходів.
Доповідач наголосив, що боротьба з будь-якими епідеміями потребує не лише фінансових витрат, але й певних обмежень конституційних прав громадян, які мають ґрунтуватися не на постановах Уряду, а на нормах законів, які не повинні суперечити Конституції України. Саме тому численні випадки притягнення до адміністративної відповідальності осіб за нібито порушення встановлених норм, запровадженого карантину, а також дії органів місцевої влади, які відмовлялися виконувати норми, передбачені у відповідних постановах Уряду щодо карантинних заходів, навряд чи матимуть наслідком притягнення до відповідальності цих нібито порушників. Це підтверджується і судовою практикою, яка показала, що спроби притягнути осіб до адміністративної відповідальності за ці порушення нічим не закінчуються.
З березня до листопада 2020 р. Парламент лише встиг внести певні зміни в чинне законодавство, у яких часто вказується назва «COVID-19» і це, на думку доповідача, є прорахунком влади. Адже у разі появи якогось іншого вірусу Верховна Рада буде змушена повторно вносити зміни в законодавство, передбачивши, що заходи, спрямовані на протидію COVID-19, стосуються вже нового вірусу.
Замість того, щоб приймати нові редакції базових законів у сфері епідемічного благополуччя населення, приймаються нашвидкуруч написані постанови Уряду, накази МОЗ і т.ін. При цьому всі забувають, що більшість із них стосуються обмеження, позбавлення конституційних прав громадян. Це призводить до постійного оскарження прийнятих рішень Уряду, в тому числі й у Конституційному суді України.
С. Кравченко погодився, що для виправлення поточної ситуації з протидією COVID-19 Уряду слід дотримуватися норм чинного законодавства, а саме Законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб» та постанови КМУ від 22.08.2011 р. № 893 «Про затвердження Правил санітарної охорони території України». Саме в цих актах передбачені всі необхідні дії у разі спалаху на території України особливо небезпечного захворювання.
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим