Державно-приватне партнерство: опції для розвитку медичних закладів

Останнім часом реалізація проєктів державно-приватного партнерства (ДПП) викликає підвищений інтерес як з боку держави, так і з боку приватних інвесторів. Про це свідчать численні заяви очільників вищих органів влади, прийнятий з цією метою ряд нормативно-правових актів, а також затверджений Урядом України перелік пріоритетних інвестиційних проєктів. Необхідність залучення інвестицій в економіку поруч з неможливістю повної передачі у приватну власність (приватизацію) об’єктів, функціонування яких має надзвичайну соціальну та економічну значущість, потребує більш гнучких підходів з боку держави. Відтак українським Урядом було зроблено ряд кроків у напрямку затвердження та розширення сфери застосування ДПП.

Що стосується сфери охорони здоров’я, то запровадження медичної реформи в Україні мало обумовити реформування системи охорони здоров’я, в тому числі й у частині надання закладами охорони здоров’я якісних медичних послуг та їх належне матеріально-технічне забезпечення.

Однак державні програми не дозволяють повною мірою досягти зазначених цілей, у першу чергу у зв’язку з обмеженістю державного бюджету у сфері охорони здоров’я.

У результаті ДПП як форма співробітництва між державою та приватним сектором шляхом залучення інвестицій у мережу закладів охорони здоров’я на фоні зростання фінансування галузі та набуття нею ринкових ознак є цікавою опцією і для інвесторів, і для лікарень.

Медична реформа змінила підхід до фінансування закладів системи охорони здоров’я. Однак у зв’язку з хронічною нестачею бюджетних коштів досягти докорінних змін у цьому напрямку майже неможливо.

Відтак, ДПП як інструмент залучення приватних інвестицій у соціально значущий сектор економіки та форма співробітництва державного і приватного секторів може бути взаємовигідним кроком для всіх учасників

Зміст ДПП

В основному законодавчому акті в цій сфері ДПП визначено як форма співробітництва між державою та приватним сектором. На боці приватного партнера може бути як український інвестор, так і іноземний.

ДПП може реалізовуватися в різних правових формах: концесії, управління майном, спільної діяльності та ін. Найбільш поширеною формою ДПП в Україні, з огляду на законодавчу врегульованість та вже набутий досвід реалізації, є концесія.

Так, за даними Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Украї­ни (далі — Мінекономіки) станом на сьогодні в Україні виконується 34 договори концесії.

Таким чином, законодавча база, що регулює реалізацію ДПП в Україні, фактично є сформованою, що створює реальні можливості для реалізації інвестиційних проєктів в Україні

Регулює відносини ДПП в Україні ряд нормативно-правових актів, основними з яких є:

  • Закон України «Про державне-приватне партнерство» від 01.07.2010 р. № 2404-VI;
  • Закон України «Про концесію» від 03.10.2019 р. № 155-IX;
  • Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації здійснення державно-приватного партнерства» від 11.04.2011 р. № 384;
  • Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики виявлення ризиків здійснення державно-приватного партнерства, їх оцінки та визначення форми управління ними» від 16.02.2011 р. № 232;
  • Наказ Мінекономіки «Про затвердження Методичних рекомендацій застосування Методики виявлення ризиків здійснення державно-приватного партнерства, їх оцінки та визначення форми управління ними» від 07.06.2016 р. № 944;
  • Наказ Мінекономіки «Деякі питання проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства» від 27.02.2012 р. № 255;
  • Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики розрахунку концесійних платежів» від 12.08.2020 р. № 706.

До загальних положень ДПП, які застосовуються незалежно від обраної договірної моделі, варто віднести:

1) конкурсний відбір приватного партнера.

За загальним правилом основний принцип вибору приватного партнера — оцінка конкурсних пропозицій місцевою радою чи Мінекономіки.

При цьому законодавство захищає інтере­си ініціатора проєкту ДПП. Так, якщо заявку на участь в конкурсі подало кілька заявників, то за ініціатором залишається переважне право на укладення договору.

У разі подання заявки на участь у конкурсі однією особою сторони проєкту лише погоджують умови майбутнього договору;

2) строковість ДПП, у переважній більшості від 5 до 50 років.

Довгостроковий характер відносин, закріп­лений договором, дозволяє розраховувати на стабільність інвестицій, отримати прибуток від інвестування в реальній перспективі та є запорукою виконання зобов’язань сторін;

3) обов’язковість внесення інвестицій до об’єкта ДПП. Можливість закріплення права власності на інвестоване рухоме майно за приватним партнером.

У сфері охорони здоров’я інвестиції можуть бути реалізовані через виконання робіт/надання немедичних послуг (будівництво/реконструкція приміщень, технічне переоснащення, їх утримання чи експлуатація тощо) чи здійснення таких функцій, як планування та управління, надання спеціалізованих/високоспеціалізованих медичних послуг, сервісне обслуговування медичного обладнання, тощо;

4) необхідність балансу соціальної та приватної цілей у проєкті ДПП.

Інтереси приватного партнера зазвичай реалізуються шляхом надання платних медичних послуг за рахунок об’єкта ДПП. Державний партнер, у свою чергу, одержує новостворені чи переоснащені об’єкти ДПП, зберігаючи їх при цьому у своїй власності. Громадськість одержує медичні послуги значно вищої якості.

Процедура впровадження проєктів ДПП

Процес успішної реалізації проєкту є досить складним та довготривалим.

У середньому термін підготовки до укладення договору, за встановленими в законодавстві нормами, становить 9–18 міс та має такі етапи:

1) подання техніко-економічного обґрунтування до місцевих органів;

2) аналіз ефективності імплементації проєкту ДПП;

3) прийняття рішення про реалізацію проєкту ДПП;

4) затвердження конкурсною комісією документації (проєкту договору), проведення конкурсу та визначення його переможця;

5) укладення договору.

Можливі форми ДПП у медичній сфері

Вбачаємо найбільш перспективними наступні дві форми ДПП у сфері охорони здоров’я:

1) спільна діяльність. Ґрунтується на договорі про спільну діяльність. Розподіл прав та обов’язків сторін за таким договором є достатньо складним, як і подальший облік результатів діяльності.

Зреш­тою комунальний чи державний заклад охорони здоров’я залишається суб’єктом (ліцензіатом), який надає медичні послуги та отримує за це кошти від держави чи приватних осіб, маючи інвестора за партнера.

Перевагою такої форми для інвестора є обмежена відповідальність приватного партнера, головним чином за внесення інвестицій до об’єкта ДПП (технічне переоснащення, ремонт, будівництво приміщень, сервісне обслуговування медичного обладнання, тощо).

Недоліками такої форми можна вважати залежність інвестора від доброчесності керівництва медичного закладу (зокрема, в питаннях повернення інвестицій за рахунок прибутку), законодавчу обмеженість у наданні платних медичних послуг та неможливість для інвестора укладення прямих договорів з Національною службою здоров’я України;

2) концесійний договір на базі існуючого центру надання медичних послуг. У разі концесії сторонами договору є приватний партнер, місцева влада (представницький орган громади — рада) та медичний заклад (сьогодні це переважно комунальні некомерційні підприємства).

Громада, зрештою, отримає якісні медичні послуги та, після закінчення строку дії договору — модернізований/відремонтований/побудований об’єкт медичної інфраструктури

До переваг (з точки зору інвестора) цієї форми належить одержання в користування приватним партнером комунального (державного) майна, можливе залучення персоналу медичного закладу до проєкту ДПП, суб’єктність у стосунках з державою (Національною службою здоров’я України) та приватними споживачами медичних послуг.

Олексій Бежевець, партнер ЮФ «Правовий Альянс»
Юлія Белінська, юрист ЮФ «Правовий Альянс»

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті