Шляхи реформування системи охорони здоров’яі фармгалузі — бачення Держлікслужби України

Проблеми реформування системи охорони здоров’я в Україні

В інформаційному просторі можна знайти багато вітчизняних і зарубіжних матеріалів, присвячених реформуванню систем охорони здоров’я. Часто вони стосуються:

• невідповідності діючої моделі сучасним потребам у підвищенні рівня і якості життя населення;
• деформованості структури медичних послуг;
• неефективності використання наявних ресурсів;
• низької якості медичної допомоги, недостатності фінансування;
• окремих пілотних ініціатив;
• іноземного досвіду реформування або функціо­нування таких систем;
• необхідності якнайшвидшого введення страхової медицини тощо.

Незважаючи на це, досі відсутня детальна розробка визначення завдання на реформування системи: не сформовані ані підходи, ані напрями щодо реформування, його етапності, цілей, завдань, учасників та відповідальних, ані будь-якого однозначно прийнятного переліку інструментів чи індикаторів ефективності, строків, ресурсного забезпечення тощо. У той самий час існуючі ініціативи носять фрагментарний характер.

На моє глибоке переконання, така надлишкова бюрократизація і безсистемність пов’язана з багатьма причинами, проте одна з головних – відсутність системного бачення цілей і завдань, що стоять перед системою охорони здоров’я сьогодні. Як результат, за цими численними заходами втрачається зміст спрямованості діяльності держави на захист найвищої соціально-гуманітарної цінності, що визнається не тільки в Україні, а й в усьому світі — Людини, її Життя і Здоров’я. І якщо ми переносимо дискусію саме в цю площину, то багато управлінських рішень щодо стратегії та тактики реформування напрошуються самі собою.

Наявний масив достовірних даних, що здатні стати інформаційною базою для прийняття стратегічних рішень у сфері охорони здоров’я, сьогодні свідчить, що забезпечення надання медичної допомоги, її якість та фінансово-ресурсне забезпечення — це далеко не всі складові успішності функціонування систем охорони здоров’я та забезпечення конституційних прав громадян у цій сфері.

Зокрема, сьогодні доведено, що стан здоров’я людини залежить від:

• соціально-економічних умов життєдіяльності особи (рівень та якість життя, соціальна забезпеченість);
• стресів (внаслідок несприятливих соціально-економічних і психологічних умов);
• початкових етапів розвитку і виховання дитини та материнського здоров’я;
• статусу зайнятості;
• способу та умов життя;
• хімічних залежностей особи (паління, алкоголь, наркотики);
• якості харчування тощо.

Зазначені детермінанти здоров’я тільки частково забезпечуються діяльністю системи охорони здоров’я і багато в чому залежать від стану соціально-економічного розвитку держави. Проте, незалежно від цього, ключовим фактором забезпечення гарного здоров’я є відповідальне ставлення самої людини до особистого здоров’я.

З іншого боку, наявність системних проблем та викликів, що стоять перед охороною здоров’я України в частині медико-демографічних змін (зокрема, депопуляція на фоні збільшення тривалості життя та старіння населення, захворюваність на соціально-значущі та соціально-небезпечні хвороби), дефіциту одних та неефективного використання інших ресурсів (наприклад руйнування матеріально-технічної бази більшості лікувально-профілактичних закладів, відтік якісно підготовлених кадрів, перевитрати в процесі закупівель та ін.) вимагають комплексних підходів до реформування, жорсткої оптимізації та підвищення ефективності використання наявних ресурсів.

Якщо ми говоримо про пріоритети охорони здоров’я, то для мене очевидна неможливість досягнення показників діяльності систем охорони здоров’я розвинених країн вже завтра або післязавтра. З іншого боку, покращення здоров’я не тільки має значну самостійну цінність, але й, завдяки своєму впливу на економічний розвиток, конкуренто­здатність та продуктивність праці — сприяє підвищенню соціального благополуччя. Усі без винятку високоефективні системи охорони здоров’я сприя­ють економічному розвитку та підвищенню рівня добробуту. На цьому наголошується в Талліннській хартії ВООЗ. Тобто, реформування системи охорони здоров’я — це складний системний процес, дуалістичний за своєю природою: гарне здоров’я сприяє економічному зростанню і покращенню добробуту; у свою чергу, економічне зростання підвищує добробут і сприяє покращенню здоров’я. І навпаки.

Офіційна статистика смертності населення України свідчить, що у її структурі домінують хвороби системи кровообігу (66%), а також новоутворення (14%) — 529,3 тис. смертей. Вікова структура смертності відображує загрозливий стан з передчасною смертністю: 30% смертей в Україні (понад 200 тис.) — це особи працездатного віку, які формують базис соціально-економічного розвитку. Це чоловіки і жінки, які здатні створювати сім’ї, народжувати дітей, їх виховувати, створювати економічні та соціальні блага в країні, знач­ну частку яких Україна щороку втрачає. Очевидно, що поряд з першочерговими завданнями в боротьбі із соціально значущими хворобами мають вирішуватися завдання попередження, профілактики та лікування працездатного населення. І концентрація ресурсів системи охорони здоров’я в короткостроковій перспективі саме на цих напрямах дозволить закласти належний фундамент подальших етапів реформування всієї системи. Такий підхід ми намагалися реалізувати в діяльності Держлікслужби впродовж останніх років і неодноразово говорили про це на різних рівнях.

Зокрема, якщо ми розглянемо загальну структуру витрат на охорону здоров’я, так звані націо­нальні рахунки з охорони здоров’я, то побачимо, що за останні 10 років близько 25% усіх коштів (і державних, і приватних) витрачалося на лікарські засоби. Це в 2,5 раза більше, ніж витрачається на ліки в структурі витрат на охорону здоров’я розвинених країн. З огляду на те, що структура системи охорони здоров’я, ринку медичних послуг та фармацевтичного ринку в Україні остаточно не сформовані (наприклад у нас практично відсутнє медичне страхування, формування системи реімбурсації знаходиться на етапі пілотних проектів, відповідно, відсутні або знаходяться на початкових етапах свого розвитку окремі сегменти ринку), у своїй діяльності ми намагалися максимально підвищити ефективність таких витрат і для держави, і для пацієнта.

Напрацювання Держлікслужби України

Упродовж останніх років Держлікслужбою реалізовано ряд заходів, що сформували надійну основу забезпечення наявності в Україні якісних лікарських засобів. Так:

• у 2010 р. остаточно завершено розпочатий ще 2004 р. перехід вітчизняних фармацевтичних підприємств на гармонізовані з європейськими стандарти Належної виробничої практики (Good Manufacturing Practice — GMP);
• 2011 р. в Україні почала впроваджуватися Належна практика дистрибуції (Good Distribution Practice — GDP);
• 2013 р. вимоги GMP стали обов’язковими для зарубіжних виробників;
• запроваджено ліцензування імпорту (як інструмент підвищення відповідальності виробників та постачальників зарубіжних ліків);
• стала обов’язковою вимога щодо GDP для дистриб’юторів;
• розпочато впровадження Належної аптечної практики (Good Pharmacy Practice — GPP) тощо.

Додатково Держлікслужба — єдиний регуляторний орган з країн — членів СНД — приєдналася до Міжнародної системи співробітництва регуляторних органів у сфері обігу лікарських засобів (Pharmaceutical Inspection Cooperation Scheme — РIC/S), стояла у витоків запровадження кримінальної відповідальності за фальсифікацію ліків, ратифікації європейської Конвенції з протидії поширенню фальсифікованих лікарських засобів MEDICRIME тощо.

Тобто, в останні роки в Україні створено сучасну й надійну державну систему контролю лікарських засобів, що гарантує якість ліків, які застосовуються в лікувальному процесі і придбаваються за кошти пацієнта або держави, незалежно від країни походження.

Для України, що обрала ринковий шлях розвитку, очевидно, що такі нововведення не могли не позначитися на діяльності суб’єктів ринку, зокрема фармацевтичного.

Жодна з ініціатив Держлікслужби не залишалася непоміченою, і кожна з них викликала гарячі дискусії в професійному середовищі.

Я глибоко переконаний, що в умовах структурних змін національної економіки, подолання дисбалансу перехідного періоду, незавершеного формування ринкової інфраструктури та зміни відносин власності, на фоні зменшення впливу традиційних соціальних інститутів та інших проблем, притаманних країнам з ринками, що розвиваються, саме держава повинна відігравати роль запобіжника або стабілізуючого фактора тотальної лібералізації. Саме інститут держави повинен скеровувати суспільні процеси в прогресивне русло, оскільки на ньому відповідальність за забезпечення дотримання конституційних прав і свобод громадян. Тим більше, коли йдеться про «пошук місця під сонцем» в умовах глобального перерозподілу праці та гострої конкуренції. Згадаймо приклад США часів подолання Великої депресії, досвід післявоєнних Німеччини та Японії, а також багатьох інших країн, що продемонстрували швидкі темпи економічного зростання та підвищення добробуту населення своїх країн.

Однак необхідно усвідомлювати, що сучасна Україна — це країна з ринками, що розвиваються, її ресурси вкрай обмежені, і забезпечити швидкий перехід на якісно новий рівень — надзвичайно складне завдання. Тим більше, якщо на державному рівні не сформовані дієві пріоритети, менеджмент неефективний, ресурси розпорошуються, а законодавство, зокрема у сфері обігу лікарських засобів, — занадто ліберальне. Тому у своїй діяльності Держлікслужба обрала поетапне запровадження тих підходів та інструментів, що довели свою ефективність на міжнародному рівні, незважаючи на відкриту протидію окремих операторів ринку та маргіналів від системи охорони здоров’я.

Наприклад, нас часто критикують, що наслідком запровадження GMP у вітчизняному сегменті ринку стало зменшення кількості вітчизняних виробників ліків, а це — робочі місця, соціальне забезпечення, пенсії працівників та ін.

Дійсно, це так. Проте, якщо ми ставимо на терези з одного боку Життя і Здоров’я Людини, а з іншого — небезпечні наслідки діяльності виробників, що виготовляють неякісну продукцію, яку потім система охорони здоров’я чи пацієнт застосовують її у процесі лікування, то очевидно, що життя і здоров’я людей — переважають.

Інший аргумент на користь наших дій щодо впровадження жорстких європейських вимог GMP стосується відповідальності перед своїми працівниками тих керівників підприємств, які були позбавлені ліцензії на виробництво. На мою особисту думку і думку фахівців, 6 років — це цілком достатній період для розробки і реалізації проекту щодо забезпечення переходу підприємства на сучасні міжнародно визнані стандарти виробництва. Вони цього не зробили.

Наступним нашим кроком стало запровадження GMP у сегменті імпортних лікарських засобів і недопущення на внутрішній ринок препаратів, що не відповідають цим нормам. Це цілком логічно і в рамках міжнародних зобов’язань України як країни — члена Всесвітньої торгової організації — застосувати симетричні регуляторні заходи не тільки по відношенню до вітчизняних виробників, але й до зарубіжних. Такий крок — це ліквідація тимчасових конкурентних переваг, що виник­ли для імпортної продукції. У той же час — це нові можливості для вітчизняних підприємств щодо розвитку нових ринкових ніш, можливості для розширення номенклатури препаратів вітчизняного виробництва, загострення ринкової конкуренції на засадах співвідношення ціна/якість… Перелік аргументів та переваг можна продовжити.

Природно, що така однозначна позиція Держлікслужби не може не викликати невдоволення, опору або протидії. Чого були варті тільки гучні заяви з боку окремих гравців ринку відносно нібито «загрози тотального зникнення ліків», неможливості надання необхідної медичної допомоги пацієнтам, інших видів пресингу на Держлікслужбу в засобах масової інформації! Інакше як маніпуляцією думкою громадськості або подвійною мораллю це не назвеш. Однак, переважна більшість виробників та постачальників імпортної продукції розуміли необхідність такого кроку та допомагали в його реалізації.

Сьогодні фармацевтичний сектор України динамічно розвивається, демонструючи найвищі показники серед інших галузей економіки України. Фармринок минулого року досяг обсягу 36,3 млрд грн. за 1,43 млрд упаковок. Впродовж останніх років вітчизняні виробники постійно збільшують свою частку на ринку в грошовому вираженні, при цьому частка в натуральному вираженні майже незмінна і коливається на рівні 67%. Нарощується експорт вітчизняних ліків: середні темпи приросту в останні роки становили 14,6%. Структура споживання поступово зміщується у бік рецептурних препаратів і сьогодні сягає 56% в грошовому і 36% в натуральному вираженні.

Консолідується дистрибуція: перша п’ятірка забезпечує постачання 92% лікарських засобів до аптечної мережі. Розвивається аптечна мережа: в Україні роздрібну реалізацію ліків здійснюють майже 16,2 тис. аптек і 5,3 тис. аптечних пунктів. Сьогодні одна аптека в місті обслуговує 2 тис. осіб, у сільській місцевості — 2,7 тис. осіб, що значно вище середньоєвропейського показника (3,3 тис. осіб/заклад). За останні роки підвищилася інвестиційна привабливість вітчизняної фармації: якщо до 2010 р. у вітчизняні підприємства було інвестовано 30 млн дол. США, то за 2010–2012 рр. — понад 80 млн дол., у 2013 р.— понад 100 млн дол.

шляхи реформування системи охорони здоров’я і фармгалузі

Хочу окремо зупинитися на проблемних питаннях системи охорони здоров’я і фармацевтичної галузі. На мою думку, ключових проблем декілька.

Перша– це постійне зростання цін на лікарські засоби.
Державна система регулювання цін на лікарські засоби є найслабшою ланкою у сфері обігу лікарських засобів в Україні і не спрямована на зниження витрат системи охорони здоров’я та пацієнта. Тому першим пріоритетом має стати наведення порядку в системі ціноутворення на ліки.
Зокрема, в країні діє 4 переліки, на які поширюється державне регулювання цін: Національний перелік основних лікарських засобів і виробів медичного призначення (постанова КМУ від 25.03.2009 р. № 333); Перелік лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, які можуть закуповувати заклади і установи охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів (постанова КМУ від 05.09.1996 р. № 1071); Обов’язковий мінімальний асортимент (соціально орієнтованих) лікарських засобів і виробів медичного призначення для аптечних закладів (наказ МОЗ України від 29.12.2011 р. № 1000); лікарські засоби, на які поширюється дія пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2012 р. № 340. Тільки адміністрування такої кількості переліків, враховуючи дублювання значної кількості позицій у кожному з них, уже призводить до перевитрат як держави (регуляторних і контролюючих органів), так і суб’єктів господарювання, що позначається на зростанні ціни.

У рамках такого регулювання держава встановлює оптову (10% вартості виробника/імпортера) та диференційовані роздрібні надбавки за регресивною шкалою (від 10 до 25% вартості дистриб’ютора). Проте за умови, коли 76% вартості препарату формується виробником/імпортером, а правові підстави для впливу на їх ціноутворення відсутні, я вважаю, що таке регулювання — не тільки малоефективне, але й цілком легально створює можливості для зловживань з формуванням ціни як під час держзакупівель, так і в роздрібній мережі.

Другий аспект цієї проблеми стосується системи декларування цін на лікарських засобів, які закуповуються за бюджетні кошти, що визначає формальну процедуру декларування цін компанією-виробником/імпортером. У той же час достовірність і об’єктивність інформації про декларовані ціни з боку держави не перевіряється.

На мою думку, ефективний інструмент, що може бути застосований на рівні держави, — запровадження європейського підходу щодо ціноутворення на лікарські засоби на основі використання зовнішніх порівняльних (референтних) цін виробників ліків. Таке регулювання має поширюватися на єдиний перелік рецептурних лікарських засобів (у першу чергу — для лікування соціально значущих захворювань), що закуповуються за бюджетні кошти. Держлікслужба регулярно впродовж останніх років інформувала з цього приводу керівництво МОЗ України, проте питання досі не вирішене, хоча запровадження державного регулювання цін на ліки від гіпертензії вже довело свою ефективність.

Черговим викликом сьогодення на фармацевтичному ринку стало коливання курсу валют: із запровадженням «плаваючого курсу» сьогодні відмічаються пікові значення — офіційний курс долара США встановлювався Націо­нальним банком України на рівні 10,85 грн. за 1 дол.

Першочергово валютні ризики стосуються імпортних лікарських засобів, оскільки з їх виробниками розраховуються у валюті. У таких умовах зростання цін природне і залежатиме від тривалості і величини валютних коливань. Сподіваюся, що підвищення цін буде сповільнене наявними залишками на складах дистриб’юторів та аптечних закладів, що закуповувалися за нижчими цінами в попередній період, а курсова ситуація стабілізується.

У той же час нагадую, що сьогодні в Україні налічується 111 виробників, які функціонують відповідно до вимог GMP і на 67% забезпечують потреби вітчизняних пацієнтів у лікарських засобах. Зважаючи, що у структурі ціни на вітчизняний препарат валютна складова (наприклад вартість субстанції) менша порівняно з імпортним, то вплив валютних коливань повинен бути значно меншим.

Не варто також забувати і те, що номенклатура вітчизняних та зарубіжних лікарських засобів практично повністю дублюється. Беручи до уваги різницю в цінах (середньозважена вартість на ринку препарату зарубіжного виробництва становить 52 грн. за упаковку, вітчизняного — 13 грн.), то, очевидно, що нашим громадянам доцільно буде звернутися до лікарів з проханням підбору відповідного аналога вітчизняного виробництва.

Додатково інформую, що Держлікслужба вже зверталася до виробників з проханням утриматися від можливого стрімкого підвищення ціни на фоні валютних коливань, а також ще два тижні тому підготувала та направила на адресу МОЗ України першочергові заходи щодо стабілізації цін.

Другим пріоритетом, зокрема в контексті євроінтеграції, є забезпечення підписання Угоди між Україною та ЄС про взаємне визнання результатів інспектування виробництва та конт­ролю якості лікарських засобів на відповідність стандартам GMP в рамках угод про взаємне визнання технічних промислових стандартів (Mutual Recognition Agreement — MRA) або Угоди між Україною та ЄС про оцінку відповідності та прийнятності промислових товарів (Agreement on conformity assessment and acceptance of industrial products — АСАА) в фармсекторі галузі охорони здоров’я. Такий крок дозволить зменшити витрати виробників на організацію та проведення інспектування виробництв, сприятиме розширенню географії українського фармацевтичного експорту, зокрема до країн Європи. Якщо ж така Угода не буде підписана, пропонуємо застосовувати до європейських виробників генеричних препаратів симетричні дії.

Додатково Держлікслужба виступає за невідкладне впровадження системи державного ринкового нагляду у сфері обігу медичних виробів. 02.10.2013 р. Урядом прийнято постанови № 753 «Про затвердження Технічного регламенту щодо медичних виробів», № 754 «Про затвердження Технічного регламенту щодо медичних виробів для діагностики in vitro», № 755 «Про затвердження Технічного регламенту щодо активних медичних виробів, які імплантують». Дотримання вимог зазначених технічних регламентів буде обов’язковим з ІІІ кв. 2014 р.

Разом з тим відповідно до п. 3 та 4 постанови КМУ від 02.10.2013 р. № 753 «Про затвердження Технічного регламенту щодо медичних виробів» з 01.07.2014 р. скасовується дія постанови КМУ від 09.11.2004 р. № 1497 «Про затвердження Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення».

З метою забезпечення поступового переходу від процедури державної реєстрації медичних виробів до європейської процедури оцінки відповідності медичних виробів вимогам технічних регламентів Держлікслужбою розроблено та направлено до МОЗ України на погодження проект постанови КМУ «Про затвердження Порядку введення в обіг та експлуатацію медичних виробів, що пройшли державну реєстрацію, внесені до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення і дозволені для застосування на території України». Однак профільним міністерством зазначений проект постанови не підтримано.

Друга важлива проблема — це допуск препаратів на внутрішній ринок.

Уже не перший рік ми пропонуємо критично переглянути номенклатуру ліків у тих сегментах ринку, де багато морально застарілих препаратів, а також запровадити законодавчу норму щодо обов’язковості реєстрації в Україні лікарських засобів з доведеною ефективністю.

Тому третій пріоритет — це оптимізація наявної системи реєстрації ліків на основі доведеної терапевтичної ефективності та фармакоекономічного аналізу.

Це зумовлено тим, що у структурі споживання ліків сьогодні наявна значна частка (понад 40%) застарілих препаратів, що присутні на ринку 30–50 років. Вони поступаються за ефективністю сучасним лікарським засобам. Причому фармакоекономічний аналіз доводить, що в кінцевому підсумку застосування сучасних ліків дешевше обходиться і державі, і пацієнту, а ефективність їх впливу на перебіг хвороби значно вища.

Ми пропонуємо спрямувати зусилля вітчизняних та іноземних виробників на постачання продукції у ті сегменти ринку, де сучасні ефективні ліки потрібні найбільше (серцево-судинні захворювання, онкологія тощо). На фоні щорічних державних закупівель лікарських засобів у розмірі 5–6 млрд грн. ми пропонуємо запровадити державне замовлення на закупівлю сучасних ліків з доведеною ефективністю.

Такий крок виправданий не тільки з точки зору зниження вартості препаратів, підвищення якості та ефективності медичної допомоги, а й забезпечать сталу динаміку розвитку всієї галузі та ринку. Запровадження таких норм на рівні держави спонукатиме виробників переглядати свої продуктові портфелі, переорієнтовуючи їх на розробку та випуск сучасних препаратів. Мотиваційним фактором тут виступає ринковий сегмент вартістю близько 14 млрд грн.: хто перший з виробників розпочне рухатися у цьому напрямку, той першим захопить більшу частку ринку вже в середньостроковій перспективі. В інноваційному контексті — це поглиблення спеціалізації підприємств, перспектива розвитку нових ринкових і технологічних ніш, поява нових терапевтичних класів фармацевтичної продукції, готових препаратів тощо.

На фоні щорічних державних закупівель лікарських засобів у розмірі 5–6 млрд грн. — четвертий пріоритет: ми пропонуємо запровадити державне замовлення на закупівлю сучасних ліків з доведеною ефективністю за фіксованими цінами.

Тобто, нами пропонується запровадження цілком логічної й обґрунтованої законодавчої норми, що може викликати інноваційний процес у галузіта дати відчутний мультиплікативний ефект не тільки для конкретного пацієнта, системи охорони здоров’я, але й для національної економіки та суспільства загалом.

З огляду на позитивні якісні та кількісні зміни, що сьогодні відбуваються у фармацевтичному секторі, на сумнівність ефективності подальшого функціонування Закону України «Про лікарські засоби», який об’єктивно перетворився на гальмо подальшого розвитку всієї галузі охорони здоров’я, — що заважає нам запровадити на законодавчому рівні нову редакцію закону на основі Директиви 2001/83/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи? Тому п’ятий пріоритет — ми пропонуємо невідкладно розпочати розробку нової редакції Закону на базі Директиви 2001/83/ЄС.

І останнє, системоутворювальна проблема не тільки фармацевтичного сектору, але й всієї системи охорони здоров’я — без остаточного визначення на законодавчому рівні типу системи охорони здоров’я, яку буде впроваджено в Україні, забезпечити успішне реформування галузі буде просто неможливо.

У світі існує багато ефективно функціонуючих систем охорони здоров’я — американська, британська, німецька, французька та інші. Відповідно, у їх рамках діють системи страхування, реімбурсації, надання ургентної допомоги тощо, що є складовими надійного соціального захисту населення. Можна довго дискутувати про переваги чи недоліки кожної з них, однак ключовим фактором, що їх об’єднує, є чітко визначений обсяг державних зобов’язань перед кожним пацієнтом.

В Україні вже 20 років тривають дискусії з цього питання. У результаті ст. 49 Конституції визначає право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, медична допомога надається безоплатно… Тобто, держава взяла на себе певні зобов’язання, проте не реалізувала їх. Не визначені обсяг і зміст того, за що держава несе безпосередню відповідальність (нозології хвороб, невідкладні стани, обсяги фінансування та ін.), а за що — ні. Без вирішення цього ключового питання говорити далі про успішні реформи в системі охорони здоров’я просто безпідставно.

У цьому контексті саме законодавці повинні визначити напрям, куди ми рухаємося. Це — стратегічний пріоритет. А фармацевтичний сектор підтримає їх ініціативи якісними, ефективними та доступними препаратами.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!