Вплив законів діалектики та логіки на визначення термінів, або Шлях упорядкування національної фармацевтичної терміносистеми

3523355Значення термінології у сфері освіти, фармацевтичної діяльності, обігу ліків та законотворчості, особливо у період відпрацювання державної стратегії інтеграції України у Європейський Союз та вступу до Світової організації торгівлі, надзвичайно важливе та викликає необхідність подальшої її адаптації (фармацевтичних термінів) відповідно до міжнародних стандартів, які нормують не лише наукові підходи до фармакотерапії, але й усі процеси стосовно виробництва та обігу ліків. Про це йшлося у статті «Упорядкування та значення термінології у фармацевтичній діяльності» (див. «Щотижневик АПТЕКА» № 47 (818) від 05.12.2011 р.). У цій публікації своїми поглядами та міркуваннями щодо впливу законів розвитку суспільства та логіки на формування соціальної значущості фармацевтичної термінології діляться вчені-енциклопедисти, корифеї вітчизняної фармації та видатні діячі її передового науково-освітнього ешелону — Національного фармацевтичного університету (НФаУ): ректор НФаУ, академік НАН України, професор Валентин Петрович Черних та заслужений професор НФАУ Іван Матвійович Перцев.

Історичний шлях фармації (виготовлення та застосування ліків) сягає глибокої давнини, а її розвиток та формування тісно пов’язані з медициною, покликаною сприяти здоров’ю людини. Знання та досвід використання лікарських речовин природного походження передавалися з покоління в покоління, що підтверджується успадкуванням цілого ряду слів із медичної термінології: «лекарь», «лечить» від загальнослов’янських слів «леко», «лека» і означає «лікування», а також «врач», «знахар», «відун», «настій», «відвар», «лічець» (лікар, що сам виготовляв і використовував ліки для лікування хвороб). Згодом з’являється різниця між обов’язками лікарів: лікарем, який лише лікує, та лікарем-«травознавцем», що тільки виготовляє ліки на потребу «врачевания». Починають формуватися фармацевтичні терміни.

Із літературних джерел, що дійшли до нашого часу, вперше слово «фармакі» («цілитель») було накреслено на статуї староєгипетського бога мудрості, який описав усі відомі знання, у тому числі й з медицини. Звідси грецьке слово «фармакон», що означає науку про виготовлення ліків — фармацію. Значно пізніше з’являються терміни з приставкою «фарма-» (фармація) або «фармако-» (фармакопея) та інші, які стали основою для формування сучасної фармацевтичної термінології, хоча їх поняття і нині зазнають значних змін, пов’язаних з подальшим розвит­ком суспільства відповідно до законів діалектики.

Найбільш значущими термінами у фармації є ліки (розпізнані та апробовані протягом значного часу продукти з лікувальними властивостями); фармакогнозія (напрямок, що передбачає широке використання рослинної сировини на перших сходинках самолікування хвороб), фармакологія (перехідний місток між емпіризмом і більш свідомим досвідом застосування ліків); тепер фармакологія стала складовою фармації та своєрідним родоводом багатьох термінів (фармакодинаміка, фармакокінетика, фармакотерапія та ін.), аптека, яка довгий час мала назву «фармація», — установа, де готували ліки. Поява термінів «фармацевтична освіта», «фармацевтична наука», «фармацевтична промисловість», «фармацевтичний маркетинг», «фармацевтичний ринок», «фармацевтична діяльність», «фармацевтична розробка», «фармацевтична допомога», «фармацевтична послуга», «фармакоекономіка», «фармакоінформатика», «фармакогенетика», «фармацевтична технологія» (замість «аптечна технологія ліків») та інших, є підтвердженням подальшого розвитку фармації як кластера — сукупності взаємопов’язаних складових науково-практичних напрямків освітнього, наукового, виробничого та соціального характеру.

Отже, фармація як науково-практична складова системи охорони здоров’я разом з розвитком суспільства пройшла довгий і нелегкий шлях: від вогнища первісної людини до кабіни космічного корабля, від кустарного аптечного виготовлення до високоавтоматизованого промислового виробництва фармацевтичних препаратів. Кожний наступний етап її розвитку характеризується матеріалізацією знань, накопиченням виробничого досвіду й послідовним переходом до сучасних передових технологій і технологічних досягнень. Докорінно змінюється номенклатура ліків. З’являються фармацевтичні препарати у формі аерозолів, полімерних плівок, спансул, нанопрепаратів, ліпосомальних і терапевтичних систем. Останні, на відміну від традиційних ліків, характеризуються пролонгованою дією, контрольованим вивільненням активних речовин та їх цільовим транспортуванням до органу-мішені.

Природно, що зміни, які відбуваються у фармації відповідно до законів діалектики, органічно віддзеркалюються фармацевтичною термінологією, яка формується за законами логіки (науки про форми правильного мислення) з елементами педагогіки (науки про освіту та навчання). Вони разом дають відповідь на запитання «що це?» та визначають основні ознаки термінів. Цінність логічного мислення при визначенні терміну полягає в тому, що перелічується не все, а тільки те, що відрізняє дане поняття терміну за видовими та родовими показниками від іншого подібного. При цьому визначення має бути досконалим, тобто стислим, однозначним і повним, складатися зі слів зрозумілих і відомих. Для чіткого уявлення про вирішення цього непростого питання звернемося безпосередньо до законів логічного мислення, які й формують цей процес.

Перший закон логіки, або закон тотожності, стверджує: «Будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалася». Це означає, що у визначенні не можна підміняти один предмет думкою про інший. Закон спрямований проти розпливчастості, безпредметності. Адже нерідко під час міркування в різні за змістом поняття вкладають тотожний зміст і навпаки — в одне і теж саме поняття вкладають різний зміст, що призводить до непорозуміння.

Дуже слушний момент зупинитися на терміні «лікарський засіб», який культивувався протягом останнього століття та сьогодні широко використовується як базовий термін у нормативних документах, навчальній, науковій та довідковій медичній і фармацевтичній літературі (див. Энциклопедический словарь медицинских терминов. — М.: Советская энциклопедия, 1983. — Т. 2. — С. 109, Машковский М.Д. «Лекарственные средства: пособие для врачей». Цей посібник для лікарів, а пізніше і для фармацевтів перевидається регулярно через 3–5 років з 1954 р.). Термін «лікарський засіб» має узагальнювальний характер і спочатку визначав активну речовину, а пізніше — лікарський препарат та активну речовину, що суперечить правилам логічного мислення, оскільки одночасно визначає як активну речовину, так і лікарський препарат. Логіка (грец. Logikе — наука про закони мислення) застерігає, щоб в одне й те саме поняття (лікарський засіб) вкладався різний зміст (активна речовина та лікарський препарат), адже активна речовина є вихідною сировиною для виробництва лікарського препарату, а лікарський препарат — готовим продуктом фармацевтичного виробництва.

Другий закон логіки стверджує: «Дві протилежні думки про один і той самий предмет, взятий в один і той самий час, в одному і тому відношенні, не можуть бути одночасно істинними». Закон суперечності вперше був сформульований Аристотелем, який вважав його основним законом мислення. Отже, правильне визначення терміну має бути вільним, перш за все, від суперечливої думки. Наприклад, «АФІ є фармацевтичним препаратом» і «АФІ не є фармацевтичним препаратом». Перша думка не може бути правильною, тому що активна речовина є вихідною сировиною і не може самостійно використовуватися для лікування, але вона може бути використана як активний фармацевтичний інгредієнт (АФІ) у виробництві препарату і разом з допоміжними речовинами через певний час стане складовою фармацевтичного препарату, супереч­ність зникне. Тобто закон не відкидає можливої суперечності в нашій свідомості. Але важливо вміти розрізняти суперечності в міркуванні та суперечності про явища і предмети при об’єктивній фаховій діяльності. Предмет суперечності (АФІ) повинен розглядатися в одному й тому самому стані та часі, тобто як сировина без додавання допоміжних речовин і використання виробничих процесів. Зрозуміло, що в наведеному прикладі не виконуються зазначені умови закону, а тому не можуть бути використані при встановленні істини.

Цікаву думку з цього приводу висловив видатний англійський філософ Джон Локк, який вважав, що той, хто формулює визначення терміну без чіткого розуміння про нього, вводить себе й інших в оману. А той, хто робить це навмисно, є ворогом істини й знань. Л.М. Толстой вважав, що єдиним засобом при розумовому спілкуванні людей є слова, які слід використовувати так, щоб вони були зрозумілими й без сумніву обумовлювали відповідне точне поняття.

Проти непослідовних та суперечливих міркувань націлений третій закон логіки, який стверджує «Із двох висловлених суперечливих думок одночасно в одному і тому ж відношенні одна безумовно правильна». Цей закон також був сформульований Аристотелем: «Між двома суперечностями не може бути нічого проміжного, а відповідно до чогось одного необхідно, щоб те одне не було ствердженням або запереченням». Отже, закон спрямований проти непослідовних та супереч­ливих міркувань.

Правильна думка повинна бути не лише чіткою, послідовною та несуперечливою, але й доказовою та обґрунтованою, на що й спрямований четвертий закон: «Кожна правильна думка має бути обґрунтована іншими думками, справедливість (істинність) яких доведена».

Закон достатнього обґрунтування або достатньої доказовості сформулював німецький мислитель Лейбниц: «Усе існуюче має достатнє обґрунтування для свого існування». М.В. Ломоносов також підкреслював: «Ніщо не відбувається без достатнього обґрунтування». А якщо у світі немає безпричинних явищ, то й наша думка, позитивна або негативна, про предмети і явища буде об’єктивною лише у разі, коли вона обґрунтована і виважена, а не є голослівною, непереконливою або декларативною. Обґрунтованість висловлювань є надзвичайно важливою вимогою у практичній діяльності, а також в освітній сфері (у навчальному процесі).

Важливість останніх слів та сутність законів логіки можна продемонструвати «вільним» або непродуманим використанням фармацевтичних термінів, винесених на обкладинку одного з видань (рисунок). Торкаючись лише змісту, наведеного на обкладинці, здається, все зроблено правильно, особливо з огляду на рекламу видання. Звернемо увагу тільки на застосування фахових термінів. Використавши правильно термін «лікарський препарат», який далі підміняється термінами «лікарська форма», «ліки» і закінчується «лікарським засобом», з точки зору правил логічного мислення, порушується закон тотожності. У поняття «лікарський препарат» у процесі переліку розділів словника вкладається зміст інших термінів, які не є синонімами, а мають тільки спільний родовід з фармацевтичного фаху та використання в медицині. Таке «вільне» застосування фармацевтичних термінів зустрічається часто, до нього ми звикли, воно здається не настільки важливим, щоб на нього звертати особливу увагу. Однак, слід пам’ятати, що фармацевтична термінологія, як і медична, має соціальне значення й використовується не лише як понятійно-термінологічний засіб передачі інформації, але й як правова основа для прийняття певних рішень та організації виконавчих дій, пов’язаних з медичною та фармацевтичною допомогою. Це вимагає використання термінів з правильним визначенням їх понять у нормативно-правових документах, методичних рекомендаціях тощо.

Рисунок
62
Обкладинка

Звернімо увагу на використання базових фармацевтичних термінів в основних нормативних документах — Законі України «Про лікарські засоби» (зі змінами) та настановах 42-01-2001 «Належна виробнича практика», 42-02-2002 «Належна виробнича практика активних фармацевтичних інгредієнтів», 42-3.1.2004 «Фармацевтическая разработка» та інших і їх відповідність законам логіки.

У Законі України «Про лікарські засоби» в розділі 2 ст. 2 «Визначення термінів» зазначається: «Лікарські засоби — це речовина або комбінація речовин… які застосовуються для… лікування захворювань у людей…» і далі: «До лікарських засобів належать: діючі речовини (субстанції); готові лікарські засоби (лікарські препарати…)…», нижче пояснюється, що «готові лікарські засоби — дозовані лікарські засоби у вигляді та стані, в якому їх застосовують…». Що далі — «Діючі речовини (субстанції) — біологічно-активні речовини… використовуються для виробництва готових лікарських засобів» (у старій редакції); у новій редакції визначення змінюється на краще: «Активний фармацевтичний інгредієнт (син.: лікарська речовина, діюча речовина, субстанція) — будь-яка речовина, що призначена для використання у виробництві лікарського засобу і під час цього використання стає активним інгредієнтом…». В результаті чого (?) після подрібнення, розчинення чи ще чогось?

Отже, при уважному ознайомленні зі ст. 2 «Визначення термінів» виникає низка запитань і головне з них — що ж собою являє загадковий узагальнювальний термін «лікарський засіб»? Читаємо: лікарський засіб — будь-яка речовина (?); чи дозований лікарський препарат у тому вигляді та стані, в якому його застосовують пацієнти, може бути біологічно-активною речовиною, лікарською домішкою до харчових продуктів чи навіть лікарським засобом… для виробництва лікарського засобу. Якщо вихідна сировина (активна речовина або АФІ) є лікарським засобом, а лікарський засіб — готовим лікарським препаратом, то чому і з якою метою віками існує фармація — наука, яка покликана готувати лікарські препарати? Запитання є, відповіді немає.

Додаток «будь-яка» до терміна «діюча речовина» — неправильний, бо в іншому місці зазначається не «будь-яка речовина», а «біологічно-активна речовина», а нижче АФІ. Отже остання версія — «активний фармацевтичний інгредієнт» найбільш правильна. Проте визначення терміна в законі також не зовсім зрозуміле: до використання у виробництві — це «будь-яка речовина», а після виробництва лікарського засобу вона стає «активним фармацевтичним інгредієнтом». Слід додати, що до визначень термінів, наведених у ст. 2 закону можна зробити висновок: чим більше пропозицій до змін визначення того чи іншого терміна з метою їх уточнення «що є що», тим більше виникає запитань.

Що стосується дефініцій базових термінів у зазначених вище настановах, то вони дублюють терміни, наведені у законі, де визначення узагальнювального терміну «лікарський засіб» є некоректним і нелогічним за змістом. Отже, слід підкреслити, що на сьогодні фармацевтична термінологія не подана у вигляді упорядкованої системи, яка б відповідала сучасній тенденції світової фармації, де відбувається стандартизація* товарів і послуг, що обумовлена фахом (професійною майстерністю) спеціаліста та базується на відповідальності дій і точності наданої інформації.

Вивчаючи створення фармацевтичної термінології в історичному аспекті, можна зробити висновок, що воно відбувалося протягом дуже знач­ного часу, без будь-якого системного, тим більше наукового підходу, що, безумовно, не могло не позначитися на його якості та неоднозначності. Багато термінів було запозичено з інших галузевих класифікацій (хімія, медицина, біологія та ін.), які формувалися раніше, або перенесено з давніх часів, наприклад, галенові препарати. Багато запозичено іноземних термінів без необхідного національного тлумачення та нерідко неправильного перекладу, а головне — за відсутності єдиних науково-обґрунтованих принципів створення національної фармацевтичної термінології з урахуванням її специфіки. Відсутність постійно діючого номенклатурного органу при МОЗ України з цих питань гальмує необхідність урахування специфіки фаху та системного використання наукового підходу до формування змісту фармацевтичних термінів, що вимагає сьогодення.

Деякі синонімічні терміни (лікарський засіб, медикамент, ліки) мають узагальнювальні характеристики та визначають лише напрямок використання терміну. На жаль, узагальнювальні терміни дуже зручні для фахівців інших спеціальностей (лікарів, викладачів ВНЗ, державних контролюючих органів (митниця, міліція тощо), але є небажаними для фахівців фармгалузі, оскільки визначають одночасно як вихідну сировину (АФІ, активні речовини, лікарські субстанції), що використовується у виробництві лікарських препаратів, так і готову фармацевтичну продукцію — фармацевтичний препарат, який використовується в медичній практиці.

Отже, узагальнювальні терміни, що мають суперечливі характеристики, є небажаними для фахової терміносистеми (через наявність суперечності в тлумаченні терміну), наприклад, при використанні в науковій та освітній сфері, виробництві та рекламі фармацевтичної продукції. Тому основ­на мета упорядкування** фармацевтичної термінологічної системи полягає в тому, щоб назва кожного терміна відображала не тільки причетність до фаху, але й родовід (зв’язок) — з іншими термінами фахової системи, а поняття*** (визначення) терміну було логічним і однозначним.

Вважаємо, що наведені у цій статті закони логічного мислення дозволять уважніше переглянути назви та зміст дефініцій базових термінів у національних нормативних документах і сформулювати їх чітко й переконливо, адже наявність малозрозумілих, розпливчастих за змістом термінів у нормативних документах (законах, настановах, методичних рекомендаціях тощо) підриває їх авторитет у користувача, викликає недовіру не лише до професіоналізму укладачів, але й до нормативного документа в цілому. Слід також виключити із нормативних документів узагальнювальні терміни «лікарський засіб» і «медикамент», залишивши термін «ліки», який за своїм змістом найближчий до терміна «лікарський препарат», адже у побутовій лексиці термін «ліки» рівнозначний терміну «лікарський препарат».

Вище ми зупинялися на недоліках узагальнювального терміна «лікарський засіб», який за своєю змістовною суперечністю ускладнює взаєморозуміння між іншими термінами фахової терміносистеми, а тому не може бути базовим.

Термін «лікарський препарат» набагато кращий і на сьогодні широко використовується. Він є більш зрозумілим, але має досить застарілі соціальні ознаки. Нині у нормативних документах країн ЄС, рекомендаціях ВООЗ дуже часто цей термін заміняють терміном «фармацевтичний препарат», який за своєю суттю (назвою, визначенням) є продуктом фармацевтичної діяльності, починає все частіше використовуватися в науковій літературі, а його назва гармонізована**** із сучасними термінами «фармацевтична допомога», «активний фармацевтичний інгредієнт», «фармацевтична розробка» та іншими термінами фахової терміносистеми.

З іншого боку, «фармацевтичний препарат» протягом усього свого «життя» пов’язаний з фахом — від його «народження» та становлення: теоретичного й експериментального обґрунтування складу, вивчення сумісності інгредієнтів та властивостей препарату, розроблення показників якості, оформлення науково-технічної документації, у тому числі техніко-економічного обґрунтування доцільності створення препарату, яке зазвичай містить і доклінічні експериментальні дослідження, виконуються безпосередньо спеціалістами фармацевтичного фаху.

Вони також беруть опосередковану участь у проведенні клінічних досліджень (клопотання, напрацювання препарату, оформлення документації та своєчасний термін її подання до Державного експертного центру тощо), а також здійснюють чи контролюють організацію виробництва фармацевтичного препарату, а на заключному етапі його «життя» — використання в медичній практиці, цікавляться його «благополуччям» та конкурентоспроможністю. Отже, головна частка у багатогранному «житті» фармацевтичного препарату на сьогодні належить фармацевтам, а продукт їх діяльності у своїй назві досі містить славу давно минулих років — лікарський препарат. Беручи до уваги положення законів діалектики та логіки, назву та визначення «лікарський препарат» необхідно змінити на більш обґрунтовану, з врахуванням ознаки та родоводу у фармацевтичній терміносистемі.

Зрозуміло, що всі процеси, пов’язані зі змінами, дуже болючі та нелегкі, але необхідні, що обумов­лено виведенням на правову основу фармацевтичних термінів: «активний фармацевтичний інгредієнт», «фармацевтична розробка», «фармацевтична діяльність» (стосовно виробництва ліків), а також «фармацевтична опіка», «фармацевтична допомога», «фармацевтична послуга», «фармацевтичний маркетинг», «фармацевтична логістика» та багатьох інших, причетних до освітньої сфери, організаційно-економічних, медико-фармацевтичних та інших соціальних заходів, що стосуються здоров’я людей. Крім того, така зміна назви лікарського препарату не супере­чить законам діалектики та логіки, повністю відповідає Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 р.

Необхідність зміни назви терміну «лікарський препарат» на назву «фармацевтичний препарат» не суперечить також канонам етимології (грец. etymologia < etymon — істина, основ­не значення слова + logos — навчання) — наука, що визначає не тільки первинний зміст слова, але й принципи його виникнення, етапи його подальшого історичного розвитку, характеризує зміни, яких воно зазнає протягом життя. Отже, з огляду на зміни, що відбулися у фармацевтичній галузі та фаховій терміносистемі, яка віддзеркалює ці процеси, необхідність зміни назви терміну «лікарський препарат» на більш сучасну та обґрунтовану назву «фармацевтичний препарат» не суперечать принципам цієї авторитетної, перевіреної роками науки про мову.

Подальша робота у напрямку упорядкування фармацевтичної терміносистеми, де базові (родові) терміни будуть визначатися з урахуванням законів діалектичного розвитку галузі та правильного логічного мислення, позбавить укладачів від широкого використання застарілих синонімічних та узагальнювальних термінів, які мають суперечливе тлумачення, а також численних глосаріїв, що вимушено виникають майже в усіх нормативних законах, настановах і стандартах.

Для вирішення зазначеної проблеми дуже бажано створити єдиний координаційний центр (при Міністерстві охорони здоров’я України або іншій установі, структурно йому підпорядкованій) не лише із системного упорядкування та адаптації національної фахової терміносистеми до терміносистеми Європейського Союзу, а й номенклатури ліків на фармацевтичному ринку.

*Стандартизація — установлення на державному рівні чітко визначених норм якості, форми і розмірів виробу, обов’язкових для виробників, або вимог, яким повинна задовольняти послуга, щоб забезпечити свою відповідність призначенню.
**Упорядкування фармацевтичної термінології означає систематизацію та уточнення визначень термінів (дефініцій), надання логічної гармонійності фармацевтичній термінології, аналіз і вибір оптимальних форм термінів, усунення або зменшення синонімів і узагальнювальних термінів та їх неоднозначності (суперечності).
***Поняття терміна (дефініція) відбиває і фіксує у свідомості ознаки предмета, дозволяє встановити його відмінність від інших понять і визначає межі використання терміна.
****Гармонізація — процес цілеспрямованого зближення та узгодження нормативно-правових документів з метою досягнення несуперечливості законодавства для дотримання міжнародного, європейського, національного права та стандартів.

перелік Використаної літератури

Бородулин Ф.П. История медицины. — М.: Медицина, 1961. — 252 с.
Енциклопедичний тлумачний словник фармацевтичних термінів: українсько-латинсько-російсько-англійський / І.М. Перцев, Є.І. Світлична, О.А. Рубан та ін.; за ред. проф. В.П. Черних. — Вінниця: Нова книга, 2014. — 824 с.
Історія фармації України / За заг. ред. чл.-кор. НАН України проф. В.П. Черних та проф. Є.А. Подольської. — Х., 1999. — 799 с.
Компендиум 2014 — лекарственные препараты / Под ред. В.Н. Коваленко. — К.: МОРИОН, 2014. — 2448 с.
Коржавых Э.А., Мошкова Л.В. Методика упорядоченья фармацевтической терминологии // Экономический вестник фармации. — 2002. — № 8.
Кучерук А.С. Лекарства в свете науки и во тьме суеверий. — К.: Здоров’я, 1983. — 80 с.
Ліцоєв Д. Огляд останньої редакції законопроекту «Про лікарські засоби» // Еженедельник АПТЕКА. — 2011. — № 12. — С. 16.
Лопатин П.В. Современная концепция лекарственной формы // Фармация. — 1977. — № 6. — С. 30–33.
Перцев І.М. Про значення фармацевтичних термінів у сьогоденні // Вісник фармації. — 1993. — № 1–2. — С. 23-27.
Перцев І.М. Термінологія — визначальний чинник фармацевтичної діяльності // У кн.: Фармація України. Погляд у майбутнє. Матеріали VІІ Національного з’їзду фармацевтів України. — Х., 2010. — Т. 2. — С. 367.
Перцев І.М., Рубан О.А. Стан фармацевтичної термінології та правомірність статусу терміну «фармацевтичний препарат» // Фармац. журн. — 2011. — № 4. — С. 18–23.
Півненко Г.П. Аптечна технологія ліків: Підруч. — К.: Держмедвидавництво УРСР, 1962. — 446 с.
Розробка стандартів фармацевтичної діяльності. Фокус на допомогу пацієнтові. Посібник Всесвітньої організації охорони здоров’я та Міжнародної фармацевтичної федерації, редакція 2006 р. / Пер. з англ. П.Г. Снєгірьова; за заг. ред. В.П. Черних. — К.: МОРІОН, 2009 — Еженедельник АПТЕКА. — 2009. — № 21, № 23 і далі.
Терминологический словарь // Метод. реком. по приготовлению, анализу и использованию лекарственных препаратов. — М., 1981. — Вып. 2. — С. 11–21.
Українсько-англійський ілюстрований медичний словник Дорланда. В 2-х т. — Львів: Видавничий дім «Наутілус», 2007. — 2272 с.
Фармацевтичні та медико-біологічні аспекти ліків. Навчальний посібник / За ред. І.М. Перцева. — Вінниця: Нова книга, 2007. — 798 с.
Цуркан О.О., Цуркан Т.С. Напрямки формування фармацевтичної термінології // Фармац. журн. — 2004. — № 1. — С. 57–60.
Черних В.П., Перцев І.М. Упорядкування та значення термінології у фармацевтичній діяльності // Еженедельник АПТЕКА. — 2011. — 47. — С. 12–13.
Чиков П.С., Павлов М.И. Наука и лекарственные растения. — М.: Знание, 1977. — С. 42.
Шадурский К.С. К вопросу об организации поисков лекарственных препаратов // Хим.-фармац. журн. — 1977. — № 8. — С. 48–53.
Шварц Г.Я. Энциклопедический словарь терминов фармакологии, фармакотерапии и фармации. — М.: Литература, 2008. — 576 с.
В.П. Черних,
І.М. Перцев

Комментарии

Мария Кохан 09.04.2015 9:05
Відсутність постійно діючого номенклатурного органу при МОЗ України з цих питань гальмує необхідність урахування специфіки фаху та системного використання наукового підходу до формування змісту фармацевтичних термінів, що вимагає сьогодення. Від кого вимагає? Чи є зайві кошти фінансувати черговий номенклатурний орган?

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Другие статьи раздела


Последние новости и статьи