Витрати на охорону здоров’я за типом послуг
Такі фактори, як різна організація та пріоритезація надання медичних послуг серед їх постачальників, вхідні витрати та потреби населення, впливають на рівень витрат у сфері охорони здоров’я. Найбільшу частку займають стаціонарні та амбулаторні медичні послуги — зазвичай вони становлять близько 60% усіх витрат на охорону здоров’я в країнах ОЕСD (рис. 1). Медичні товари (в основному лікарські засоби) займають ще 20%, на наступному місці — довготривала допомога, частка якої має тенденцію до зростання і в 2017 р. в середньому становила близько 14% витрат на охорону здоров’я. Адміністрування та державне управління системою охорони здоров’я, а також профілактика становлять решту витрат. Структура витрат на різні види допомоги може значно відрізнятися залежно від країни. Близько 42% витрат на охорону здоров’я в Греції становлять стаціонарні (лікувальні та реабілітаційні) послуги. Це, безумовно, найбільша частка для країн ОЕСD, яка приблизно на 14% вища за середній показник для ОЕСD. На іншому кінці шкали багато країн Північної Європи, а також Канада та Нідерланди, де витрати на стаціонарні послуги становлять 25% або менше всіх витрат. Витрати на амбулаторну допомогу, яка охоплює консультації лікарів загального профілю та вузьких спеціалістів, були особливо високими у Португалії та Ізраїлі порівняно із середнім показником ОЕСD — 32%. Греція та Бельгія витратили найменше на амбулаторні послуги у частковому вираженні.
Витрати на медичні товари є третьою за величиною категорію. Ціни на медичні товари, як правило, значно меншою мірою відрізняються поміж країнами, ніж послуги. Це означає, що витрати на лікарські засоби та медичні вироби часто становлять більшу частку витрат на охорону здоров’я в країнах з нижчим рівнем доходу. Таким чином, медичні товари становили більше третини всіх витрат на охорону здоров’я у Словаччині. Навпаки, у Данії, Норвегії, Нідерландах та Швеції частка була значно нижчою — 10–12%. Якщо існують офіційні заходи щодо догляду за особами похилого віку та неповносправним населенням, як, наприклад, у Норвегії, Швеції та Нідерландах, 25% або більше витрат на охорону здоров’я може припадати на довготривалу медичну допомогу. У країнах з неврегульованим сектором довготривалої допомоги, як, наприклад, у багатьох країнах Південної, Центральної та Східної Європи, витрати на довготривалу допомогу значно нижчі — близько 5% або менше, як, наприклад, у Греції, Португалії, Угорщині та Латвії.
Важливою складовою будь-якої системи охорони здоров’я є первинна допомога. Для розрахунків ОЕСD визначило первинну допомогу як таку, що включає загальну амбулаторну допомогу, профілактичні послуги, стоматологічні послуги та лікувальні послуги на дому, якщо їх надають амбулаторії. Згідно з даною методологією, на первинну медичну допомогу припадає близько 13% витрат на охорону здоров’я на території країн ОЕСD, коливаючись від 10% у Швейцарії, Словаччині, Нідерландах та Австрії до 18% у Австралії та Естонії (рис. 2).
Збільшення витрат на охорону здоров’я спостерігалося в усіх країнах після загального уповільнення фінансового зростання після економічної кризи. У роки економічного спаду деякі уряди впроваджували політику щодо захисту витрат на первинну медичну допомогу, намагаючись заощадити кошти в секторах системи охорони здоров’я. Зниження заробітної плати в державних лікарнях, затримка підвищення персоналу та відстрочка інвестицій у лікарняну інфраструктуру були одними з найпоширеніших заходів, що вживалися в країнах ОЕСD для збалансування бюджетів на охорону здоров’я. Незважаючи на те що витрати на амбулаторну медичну допомогу та довготривалу медичну допомогу продовжували щорічно зростати протягом 2009–2013 рр., у багатьох країнах витрати на стаціонарну допомогу та адміністрування стабілізувалися, а на лікарські засоби та профілактичні послуги — зменшилися. Ці обмеження після 2013 р. були скасовані, і профілактика стала напрямком витрат на охорону здоров’я, що зростає найшвидше у 2013–2017 рр., темпи приросту якої в середньому становили 3,2% щорічно. Темпи збільшення витрат на амбулаторну допомогу зросли більше ніж удвічі (з 1,1% до 2,8%), а витрати на стаціонарну допомогу збільшилися на 2,4%. Витрати на лікарські засоби та адміністрування збільшувалися скромніше — на 1,6 та 2,0% на рік відповідно. Однак витрати на довготривалу допомогу продовжують постійно зростати з 2003 р.
Витрати на охорону здоров’я у розрізі постачальника послуг
Витрати на послуги, що надаються у лікарнях, акумулюють левову частку витрат на охорону здоров’я майже в усіх країнах – членах OECD, хоча кожна країна організовує свої системи розподілу фінансування та надання медичних послуг різними способами. У середньому лікарні отримують 38% фінансування системи охорони здоров’я, але, наприклад, у Туреччині їх частка становить більше половини всіх фінансових ресурсів. Естонія, Південна Корея та Італія також мають розвинений госпітальний сектор надання медичної допомоги, витрати якого становлять близько 45%. Тільки Німеччина та Мексика витрачають менше 30% на утримання лікарень.
Після лікарень найбільшою категорією постачальників є амбулаторії. Ця категорія охоплює широкий спектр закладів, структура яких залежить від організації надання медичних послуг у конкретній країні. Загалом більшість витрат стосується або медичної практики, включаючи кабінети лікарів загальної практики та спеціалістів (наприклад Австрія, Франція та Німеччина), або амбулаторні медичні центри (наприклад Фінляндія, Ірландія та Швеція). У країнах OECD на послуги, що надаються амбулаторіями, припадає близько 25% всіх витрат на охорону здоров’я. Ця частка становить понад 30% в Ізраїлі, Бельгії, США, Люксембурзі, Мексиці та Німеччині, але менше 20% у Туреччині, Греції, Нідерландах та Словацькій Республіці. Близько ⅔ витрат на амбулаторії спрямовано на лікарів загальної практики та спеціалістів разом з амбулаторними медичними закладами, і близько 1/5 — на стоматологічні кабінети. Інші основні категорії постачальників послуг включають роздрібну торгівлю (в основному аптеки), які акумулюють 18% витрат на охорону здоров’я, та заклади довготривалого догляду, частка яких у структурі витрат на охорону здоров’я становить 9%.
Існує велика різниця у діапазоні заходів, яких можуть вживати однакові категорії постачальників послуг у різних країнах, залежно від структури та організації системи охорони здоров’я. Ці варіації найбільш виражені в лікарнях. Хоча стаціонарна лікувальна та реабілітаційна допомога акумулює більшу частку лікарняних витрат майже в усіх країнах OECD, лікарні також можуть бути важливими постачальниками амбулаторної допомоги у багатьох країнах, наприклад, через відділення надзвичайних ситуацій та невідкладних станів, спеціалізовані амбулаторні відділення або лабораторні та інші послуги. У Німеччині та Греції лікарні, як правило, однофункціональні, переважна більшість (93%) витрат припадає на послуги стаціонарної допомоги. З іншого боку, частка амбулаторної допомоги становить більше ніж 40% витрат у лікарнях у Данії, Швеції, Естонії, Фінляндії та Португалії. У цих країнах лікарі, як правило, приймають в амбулаторних відділеннях.
В останні роки багато країн перенесли деякі медичні послуги зі стаціонару в денний стаціонар. Основна мотивація цього — підвищення ефективності та скорочення часу очікування. Більше того, для деяких втручань проведення процедури в умовах денного стаціонару зараз є найбільш підходящим методом лікування. Таким чином, у ряді країн частка денного стаціонару становить більше ніж 10% лікарняних витрат. Крім того, надання довготривалої допомоги в лікарнях становить значну частку витрат на лікарні в деяких країнах (наприклад у Південній Кореї, Японії та Ізраїлі).
Прогнози витрат на охорону здоров’я
На завершення теми витрат на охорону здоров’я хотілося б поділитися прогнозами щодо темпів зростання видатків у цій сфері. Збільшення витрат на охорону здоров’я перевищувало темпи економічного зростання в країнах ОЕСD протягом більшої частини останніх 50 років. Це випереджаюче зростання витрат сприяло покращанню результатів у сфері охорони здоров’я та було важливим джерелом економічного зростання та створення робочих місць. Однак фінансова стійкість викликає все більше занепокоєння, оскільки більшість країн ОЕСD фінансують охорону здоров’я здебільшого з державних джерел. Прогнози щодо збільшення витрат на охорону здоров’я можуть дати країнам розуміння того, як швидко та на скільки може зрости цей показник порівняно із загальним економічним зростанням чи у зв’язку зі зміною кількості населення країни (Lorenzoni et al., 2019).
У довгостроковій перспективі видатки на охорону здоров’я значною мірою перевершили зростання ВВП у всіх країнах ОЕСD, навіть враховуючи мінливість зростання після фінансової кризи 2007–2008 рр. За 2000–2015 рр. щорічний приріст витрат на охорону здоров’я в середньому серед країн ОЕСD становив 3,0%, порівняно зі зростанням ВВП на рівні 2,3%. Згідно з базовим сценарієм у 2015–2030 рр. темпи збільшення витрат на охорону здоров’я на душу населення прогнозуються в середньому на рівні 2,7% на рік у країнах ОЕСD (при підвищенні ВВП в середньому 2,1% на рік). Прогнозується, що середній приріст може становити до 2,2% при більш високому контролі витрат, або сягнути 3,1% у разі його послаблення. Ці сценарії відображають вплив таких факторів, як темпи економічного зростання, зміна продуктивності праці та вплив старіння населення. Однак у всіх країнах ОЕСD згідно із прогнозами видатки на охорону здоров’я випереджатимуть зростання ВВП у наступні 15 років за всіма сценаріями.
З огляду на прогнози, витрати на охорону здоров’я на душу населення у 2015–2030 рр. збільшуватимуться на більше ніж 4% на рік у Словацькій Республіці, Туреччині та Кореї, тоді як у Бельгії, Німеччині, Італії, Литві, Японії та Португалії — менше 2% на рік. У 20 із 36 країн ОЕСD прогнозується зростання в межах ±1% порівняно з 2000–2015 рр. У 6 країнах — Ісландії, Угорщині, Мексиці, Ізраїлі, Португалії та Туреччині, де прогнозується збільшення витрат на душу населення більше ніж на 1% порівняно з аналогічним показником у 2000–2015 рр., коли відмічали уповільнення зростання витрат на охорону здоров’я після світової економічної кризи. Навпаки, в Литві, Кореї, Чилі, Латвії та Естонії прогнозовані темпи зростання будуть на 2% нижчі за аналогічний показник 2000–2015 рр. У цих країнах у 2000–2015 рр. відмічали найвищі темпи приросту витрат на охорону здоров’я на душу населення. Прогнозується, що в країнах ОЕСD, за базовим сценарієм, витрати на охорону здоров’я як частка ВВП у 2030 р. збільшаться до 10,2% порівняно з 8,8% у 2015 р. (рис. 3). Єдиними країнами, для яких очікується незначне зниження цього співвідношення, є Латвія, Угорщина та Литва. Це в основному пов’язано з прогнозованим зменшенням чисельності населення протягом найближчих десятиліть. Очікується, що більшість країн відчують помірне збільшення витрат на охорону здоров’я у перерахунку на частку ВВП, лише у США прогнозується зростання більше ніж на 3%.
Таким чином, структура витрат на різні послуги у сфері охорони здоров’я багато в чому залежить від загального добробуту, адже лікарські засоби та інші медичні продукти, як правило, мають зіставну ціну у різних країнах, тоді як вартість медичних послуг значно залежить від рівня заробітної плати у тій чи іншій країні. Ще одним важливим фактором, який суттєво впливає на структуру видатків, є рівень організації довготривалої медичної допомоги, яка добре розвинена в країнах з вираженою соціальною складовою державної політики, де вона може сягати 28% видатків на охорону здоров’я. В останні роки найбільшими драйверами збільшення видатків на охорону здоров’я були профілактика та довготривала медична допомога, хоча загалом зростання відмічалося для всіх складових у структурі витрат. Тож не дивно, що аналітики OECD й далі прогнозують зростання видатків як частки ВВП в усіх країнах-членах із середнім показником +1,4%.
за матеріалами oecd.org
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим