Хто та чому критикує законопроєкт про професійне самоврядування?

Основною, на моє глибоке переконання, мотивацією для критиків законопроєкту «Про самоврядування медичних професій в Україні» № 2445‑д, є бажання залишити без еволюційних змін корупційний стан справ у системі охорони здоров’я, невід’ємною складовою якої є фармацевтичний сектор.

Якщо взяти за основу європейський вектор розвитку України, ще раз хочу нагадати всім читачам, законотворцям та критикам, що професії в медичній та фармацевтичній галузях є професіями публічної довіри, яких усього в країнах ЄС лише 15.

З метою унеможливлення наявності корупційних ризиків у регулюванні діяльності таких працівників і запроваджено інститути професійного самоврядування. Для прикладу — перший Закон професійного самоврядування у Великобританії було прийнято ще у XVIII ст., у наших сусідів, у Польщі — в 1934 р.

Глибоко та всебічно проаналізувавши чинники, які стали потужним каталізатором для критики законопроєкту, конкретно хочу зупинитися на самоврядуванні представників фармацевтичних професій.

Так, повністю поділяю думку критиків щодо того, що фармацевтичний сектор галузі охорони здоров’я є багатопрофільним. Але необхідно вчитатися в сам текст законопроєкту — у ньому йдеться про самоврядування не сектору, галузі тощо, а носіїв професії «фармацевт», які здійснюють фармацевтичну діяльність шляхом надання фармацевтичних послуг безпосередньо пацієнтові під час спілкування.

Тобто пацієнт довіряє свої проблеми конкретному фармацевтичному працівнику. Саме з цієї причини ця професія віднесена до професій публічної довіри.

Для прикладу. Ні для кого в Україні не є секретом, що українських фармацевтів у найвпливовішій світовій професійній спільноті — Міжнародній фармацевтичній федерації (International Pharmaceutical Federation — FIP) представляє лише одна професійна неурядова самоврядна громадська організація — ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата» (ГО «ВФП»). Статут організації був ретельно вивчений Бюро FIP та в ході засідання Ради FIP у рамках 75-го Світового конгресу (2015 р., м. Дюссельдорф, Німеччина), за результатами якого ГО «ВФП» було одноголосно вирішено прийняти до лав FIP в статусі організаційного члена.

При цьому перевірялася саме наявність конфлікту інтересів в аспекті приналежності до бізнес-структур в аптечному сегменті. Тобто тих осіб, що представляють не професійний інтерес фармацевтів, а лише свій комерційний, перетворюючи аптеку на магазин, в цю організацію не приймуть.

Для порівняння — Франція в FIP представлена 5 національними професійними організаціями: Асоціація клінічних фармацевтів, Асоціація онкологічних фармацевтів, Асоціація фармацевтів громадських аптек, Асоціація військових фармацевтів та Асоціація молодих вчених — фармацевтів. У тексті законопроєкту відсутні будь-які запобіжники, які б забороняли створювати подібні організації, які дійсно працюють, а не квазігромадські професійні організації.

Наступним каталізатором бурхливих сплесків критики законопроєкту є бажання держави делегувати низку своїх повноважень (ч. 1 ст. 14) — «надання права допуску до професії шляхом персонального ліцензування спеціалістів професійним громадським організаціям».

Пропоную розглянути, кому та чому пропозиція законотворців мінімізувати корупційні ризики настільки невигідна й викликала такий супротив.

По-перше, запровадження персонального ліцензування фармацевтичних працівників професійною спільнотою стане «великою китайською стіною» для отримання персональної ліцензії з надання фармацевтичних послуг тим громадянам, що отримали (читай — купили) диплом у «хатах-читальнях» — так званих університетах сумнівної якості або за заочною формою навчання.

До речі, така форма надання освітніх послуг з отримання вищої фармацевтичної освіти повністю спотворила вищу фармацевтичну освіту та відсутня в цивілізованому світі (деякі країни СРСР та Австралія через територіальні особливості).

Власники таких дипломів — це основне джерело безсистемного розвитку аптечних монополій, які практично знищили фармацевтичну справу в Україні. Про яку якість підготовки повноцінного фармацевтичного працівника в них може йти мова, коли в навчальному закладі та й в самому регіоні, де він розташований, відсутні аптеки з виготовлення лікарських засобів, а профільні дисципліни викладають особи, що не мають відповідного кваліфікаційного рівня підготовки.

Критики, мабуть, забули, що Аптека — це заклад охорони здоров’я, а фармацевтичний працівник здійснює фармацевтичну діяльність шляхом надання саме фармацевтичної послуги. Саме вона є неадміністративною послугою з надання фармацевтичними працівниками в закладах охорони здоров’я (клінічні провізори), зокрема в аптеках та їх структурних підрозділах, фармацевтичної допомоги пацієнту, органам державної влади й місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям, незалежно від підпорядкування та форми власності, що має закінчення і вартісну оцінку.

А «турбота» критиків законопроєкту щодо можливого підвищення вартості медичних послуг та ліків — це питання не до законопроєкту. Адже не секрет, що власники монопольних мережевих аптек та представники фармкомпаній, які шляхом запровадження маркетингових угод з просування ліків штучно підвищили вартість препаратів в Україні, створивши дискримінаційні умови для компаній, що відмовилися надавати їх власникам відкати, які йдуть на знищення основних конкурентів — соціально спрямованих аптечних закладів.

Також викликає подив критика ст. ст. 26–32. Хочу нагадати, що під час надання фармацевтичної послуги фармацевт займається відпуском лікарських засобів та медичних виробів відповідно до вимог чинного законодавства, виготовленням ліків аптечного виробництва та контролем їх якості, наданням інформації пацієнтам про лікарські засоби та медичні вироби та виконує багато інших функцій залежно від виду діяльності аптечного закладу.

Також хочу відмітити, що критики лобіюють інтереси монопольного аптечного бізнесу шляхом перешкоджання законотворчій діяльності, залишивши всі регуляторні функції пронизаній бездіяльністю та корупцією системі.

Окрім того, критики в своїх яскравих промовах та запереченнях не розмежовують статті та положення законопроєкту та Статуту професійних об’єднань громадян, де визначається розмір та періодичність сплати членських внесків.

Варто зазначити, що в законопроєкті йдеться винятково про професії в медичній та фармацевтичній галузях, про працівників, які надають медичні та фармацевтичні послуги відповідно до кваліфікації.

Про фармацевтів, що надають освітні послуги, не йдеться, їх послуги регламентовані іншими нормативними актами, а членами тих чи інших професійних об’єднань вони мають право бути, сплачуючи щомісячні внески, що затверджено відповідними статутами.

Тому з прийняттям даного законопроєкту Верховною Радою основним та найголовнішим для початку функціонування професійної громадської організації стане створення Реєстру фахівців. Для довідки: в Україні з 2015 р. створено Єдиний реєстр фармацевтичних працівників України, який діє на добровільних засадах у рамках членства в ГО «ВФП».

Також важливим є те, що в країнах ЄС єдиним джерелом отримання інформації стосовно того, що громадянин має персональну ліцензію на надання фармацевтичних послуг, є наявність цієї особи в національних реєстрах медичних та фармацевтичних працівників. Вільний доступ до них мають всі члени професійної медичної спільноти.

Окрім іншого, прийняття даного законопроєкту стане стимулом в отриманні реальних знань, починаючи від студентської лави і закінчуючи практичною діяльністю фармацевта.

Так, звичайно, гармонійна реалізація напрацювань законотворців матиме часовий період для внесення змін до низки нормативних актів, які регламентують медичну та фармацевтичну діяльність, необхідними будуть і зміни в свідомості професійної спільноти.

Однозначно після прийняття закону «Про самоврядування медичних професій» необхідно терміново вносити зміни до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), до Наказу МОЗ України від 26.07.2018 р. № 818 «Про вдосконалення атестації провізорів та фармацевтів», як приклад — у формулюванні «при бажанні спеціалістів кожні 5 років підтверджувати свій рівень спеціалізації» необхідна заміна на слово «обов’язково».

Для довідки: у Польщі фармацевт має набрати протягом року за моделлю «навчання протягом усього життя» 100 балів, у Великобританії — 400 балів. Недостатня кількість цих балів, облік яких постійно ведеться національними професійними організаціями, призводить до автоматичного анулювання персональної ліцензії з надання фармацевтичних послуг з 1 січня нового року.

Великою помилкою критиків всіх рангів є те, що вони не бачать себе в моделі самоврядування. Всім нам необхідно усвідомити наступне  — ми для самоврядування, а не самоврядування для нас! Мене особисто вражає «особлива позиція» критиків з одного з відомих юридичних університетів. Нагадаю, що саме представники їх наукового колективу були розробниками законопроєкту № 3054 « Про фармацевтичне самоврядування».

Якщо порівняти цих два законопроєкти, як на мене, у законопроєкті № 2445-д більш широко охоплена проблематика, він повністю відповідає європейським нормам та адаптований до українського менталітету. Але тут знову взяла верх велика українська жаба — жаба заздрощів — усе наше супер, все що пропонують інші — все пропало!

Олег Клімов,
голова правління ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата»,
член Ради Міжнародної федерації фармацевтів,
член Американської фармацевтичної Асоціації

Коментарі

Елена+Приходько 25.09.2020 6:17
Внедрение институтов профессионального самоуправления должно происходить одновременно с ликвидацией облздравотделов и академий последипломного образования. Польские врачи видят чиновников только по телевизору. А что касается саморегулирующей организации, то ее членами могут быть только практикующие врачи или фармацевты. Ни журналисты, которые ни дня в аптеке не работали , ни общественные деятели не могут быть членами саморегулирующей организации. Ваш законопроект Олег Иванович, так же далек от традиций профессионального самоуправления в ЕС, как украинцы от свободы.
Роман 28.09.2020 4:47
Для довідки: 1. Чекати одночасність – це шлях в нікуди. 2. Ініціатор законопроєкту – народний депутат Укрваїни Радуцький М. Б. Проєкт внесли народні депутати України: Дубнов А. В., Радуцький М. Б., Булах Л. В., Дмитрієва О. О., Макаренко М. В., Довгий О. С., Перебийніс М. В., Зуб В. О., Арістов Ю. Ю., Гетманцев Д. О., Третьякова Г. М., Клочко А. А., Стефанчук М. О., Янченко Г. І., Корявченков Ю. В., Медяник В. А., Безугла М. В., Скічко.О.О., Сова О. Г., Юраш С. А.
Костянтин 29.09.2020 12:34
Законопроект пропонує покласти на професіоналів галузі відповідальність за створення умов для належного здійснення професійної діяльності, що по суті означає "йдеш на роботу - прихопи томограф", і навіть за реалізацію права громадян на охорону здоров'я. Понад чверть регуляцій присвячено розгляду скарг і накладанню стягнень. Повноваження, які сьогодні виконуються державними органами і фінансуються державою щедро покладаються на лікарів, медсестер і фармацевтів без жодної копійки фінансування, навіть такі дуже дорогі і відповідальні, як розробка стандартів. І (!!!) аж 5 етичних кодексів у т.ч. 3 кодекси для лікарів і інша етика, окрема для медсестер. Це неповний перелік високоліберальних новел законопроекту. Так хто ж підтримує це? Той хто може собі це дозволити не рахуючись з думкою професійної спільноти і нехтуючи її інтересами, а врешті й інтересами суспільства.

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті