Славетна наукова школа. Кафедрі фармакології та клінічної фармакології НМУ ім. О.О. Богомольця — 170 років

— Кафедра, що поклала початок київській школі фармакологів, була організована в 1841 р. серед перших десяти кафедр медичного факультету Університету імені Св. Володимира під назвою «Врачебное веществословие с рецептурой» і до 1884 р. не була окремим підрозділом, а поєднувалася з кафедрою загальної терапії. Першим завідувачем кафедри був вихованець Казанського університету професор М.І. Козлов (1814–1889), який викладав анатомію, патологію та історію медицини, а також фармакологію з рецептурою, всіляко сприяючи проведенню досліджень із проблем загальної фармакології. За безпосередньої участі його наступника, випускника Дерптського (нині Тартуського) університету професора В.В. Беккера (1811–1874), який очолював кафедру в 1849–1859 рр., були розроблені навчальні програми з питань загальної терапії, фармакології та рецептури, виконувалися роботи з вивчення впливу на організм людини мінеральних вод, проводилися дослідження зі спеціальної фармакології, зокрема щодо фармакологічних властивостей солей металів, металоїдів, лугів та кислот. У 1859 р. йому на зміну прийшов відомий анатом та фізіолог О.П. Вальтер (1817–1889), а в 1861–1865 рр. кафедру очолив фахівець із медичної хімії та фізики О.О. Шеффер (1831–1897), за ініціативами якого інтенсифікувалася як наукова, так і методична робота, науково-експериментальні роботи здебільшого торкалися впливу неорганічних сполук на кров та м’язову діяльність. Після обрання його на посаду завідувача кафедри медичної хімії в 1865–1868 рр. викладанням фармакології керував К.Г. Гейбель: його дисертація на здобуття ступеня доктора медицини була присвячена вивченню всмоктування йодистого калію різними органами, а дослідження, що проводилися на кафедрі під його керівництвом, стосувалися головним чином вивчення фармакокінетики лікарських засобів: розподілу свинцю, йоду та інших речовин в організмі; у той же час зусиллями співробітників кафедри було розширено лабораторні приміщення. У цей період значущий внесок у розвиток фармакологічних досліджень на медичному факультеті (як і в розвиток світової медицини загалом) зробив М.І. Пирогов: знаменитий хірург приділяв особливу увагу фармакології — саме він застосував діетиловий ефір для знеболення при оперативних втручаннях у військово-польових умовах, вперше у світі надрукував монографію з властивостей діетилового ефіру «Практическое и физиологическое наблюдение над действием эфира на животный организм».

На переконання професора І.С. Чекмана, новий етап у викладанні фармакології та розвитку кафедральної науки був пов’язаний з ім’ям В.І. Дибковського (1836–1870), який у 1858 р. з відзнакою закінчив медичний факультет Київського університету, а в 1861 р. захистив у Медико-хірургічній академії (Санкт-Петербург) дисертацію на здобуття ступеня доктора медицини «Фізіологічне дослідження отрут, що специфічно діють на серце». Фактично, цією працею було закладено основи фармакології серцево-судинних засобів, вона отримала високу оцінку з боку велетнів світової медицини — І.М. Сеченова та С.П. Боткіна (останній, аналізуючи вплив наперстянки на серцево-судинну систему, писав: «Досліди про вплив серцевих отрут на серце почерпнуті мною з чудової роботи одного з наших російських молодих вчених — доктора Володимира Дибковського»). В.І. Дибковський був блискучим лектором та кваліфікованим методистом, у науці здобув авторитет новатора, який відшукував неосвоєні методи та підходи в галузях фармакології, токсикології, біохімії, створив школу талановитої наукової молоді. Його учні — В. Яновський, І. Максимович, Л. Федоров, О. Мочутковський та інші — вивчали фармакодинаміку атропіну, апоморфіну, органічних сполук, проводили оригінальні дослідження в галузі загальної фармакології. Таким чином, наукові дослідження В. Дибковського та його учнів залишили глибокий слід в історії кафедри фармакології та лікознавства в цілому, створивши основу для подальшого розвитку київської школи фармакологів. Посібником для кількох поколінь лікарів став підготовлений В.І. Дибковським підручник «Лекції з фармакології», який мав 4 видання: до першого (1871) написали передмову професори Університету Св. Володимира анатом В.О. Бец, гістолог П.І. Перемежко, терапевт Н.А. Хржонщевський; друге (1873) і третє (1878) побачили світ завдяки зусиллям його наступника на посаді голови кафедри (1871–1876) професора П.П. Сущинського, а четверте (1889) було видано з ініціативи відомого російського фармаколога професора В.О. Підвисоцького. Після переїзду професора П.П. Сущинського до Москви кафедру знову очолив (1876–1897) професор К.Г. Гейбель, який підготував та видав курс лекцій «Заметки по фармакологии» (1881), редагував російський переклад «Руководства по фармакологии» відомого європейського фармаколога Р. Бухгейма. Суттєво активізувалася наукова діяльність та методична робота після обрання в 1898 р. на посаду завідувача кафедри Ю.П. Лауденбаха (1863–1910): для проведення експериментальних досліджень йому вдалося згуртувати навколо себе команду молодих талановитих лікарів-ентузіастів — М.Д. Стражеско, С.С. Тартаковський, А.К. Зіверт, К.М. Рудкевич, Є.Ф. Вебер, К.Я. Скуту та інші. Після переходу Ю.П. Ладуенбаха на кафедру фізіології завідуючим кафедрою фармакології було обрано А.А Тржецевського (керував нею до 1922 р., виконав оригінальні дослідження «Про вплив соляної кислоти на процеси гниття в кишечнику», «До питання про способи дії ліків», «Про вплив жарознижуючих ліків на серце», «Про вплив кофеїну та теоброміну на серце»). У 1920–1924 рр. лекції студентам російського відділення читав професор Є.Г. Гурін, а українського — М.П. Вашетко (1880–1960), у ці роки викладалися не лише фармакологія з бальнеологією, але й значна кількість лікарських дисциплін: фармакотерапія, токсикологія, фармація з фармакогнозією та рецептурою. Нове творче піднесення роботи кафедри відзначено в 1925 р. у зв’язку з обранням завідуючим кафедрою учня відомого російського фармаколога академіка М.П. Кравкова — Г.Л. Шкавери (1884–1953). Він очолював кафедру фармакології до 1944 р., основними науковими проблемами, що розроблялися під його керівництвом, були фармакологія ендокринних залоз, фармакологія серцево-судинних препаратів, механізм дії ліків і токсинів. Г.Л. Шкавера разом із колегами (П.В. Родіонов, Ф.І. Березанцев, М.З. Міндлін, М.М. Прокопович, А.А. Тостановська, В.І. Віт­те-Дроздовська та ін.) дослідили дію препаратів, що впливають на парасимпатичну систему й судини, надниркові залози, судини шкіри, секрецію підшлункової залози; отримано нові факти реакції судин на адреналін, глікозиди наперстянки та інші ліки.

У плеяді славетних діячів вітчизняної медицини почесне місце належить визначному українському вченому, академіку АМН СРСР, заслуженому діячеві науки України, доктору медичних наук, професору О.І. Черкесу (1894–1974), який був обраний завідуючим кафедрою фармакології в 1944 р. і очолював її до 1971 р. Генерування оригінальних ідей, наукова інтуїція під час вибору тем для дослідження, що в більшості випадків перетворювалися на нові напрямки, величезна ерудиція, глибокі знання в різних сферах медицини, уміння чітко й просто викладати наукові доктрини супроводжували наукову діяльність О.І. Черкеса. Ще в 1926 р. він опублікував статтю «Про дію наркотиків на хімічний склад головного мозку», яка стане однією з перших наукових праць у світі в цілком новому напрямку фармакології — біохімічній фармакології. У наступні роки (у 1930 р. О.І. Черкес був обраний завідувачем кафедри фармакології Харківського медичного інституту) він і його колеги розгорнули дослідження з біохімічної фармакології серцево-судинних засобів, зокрема, серцевих глікозидів, а також кофеїну, підсумком яких була монографія «Експериментальні дослідження з фармакології серця» (Харків, 1941). Велику увагу в наукових дослідженнях довоєнного та післявоєнного періодів O.I. Черкеса було приділено вивченню впливу серцевих глікозидів на вміст і перетворення в серцевому м’язі макроергічних фосфорних сполук, що відіграють важливу роль в енергетичному забезпеченні скорочувальної функції міокарда, а також взаємодії серцевих глікозидів з іншими лікарськими засобами. Продовжували дослідження з біохімічної фармакології серцевих глікозидів та інших лікарських засобів учні О.І. Черкеса: В.Ф. Мельникова, М.І. Сластьон, М.Н. Штеренсон, В.І. Сила, Є.С. Розовська, М.В. Первак, Е.М. Айрапетян, С.П. Закривидорога, М.А. Ангарська, Н.М. Дмитрієва, В.А. Крементуло, Т.І. Лягіна, М.Я. Тверська, Е. Аджикулов, В.Г. Дужак, І.С. Чекман, С.Б. Французова, К.І. Рубчинська, Н.О. Горчакова, О.П. Вікторов, Р.Д. Самілова, І.Ф. Полякова. Дослідження з біохімічної фармакології серцевих глікозидів принесли Олександрові Іллічу та його науковій школі світову славу: у середовищі вчених його називали «королем серцевих глікозидів». Професор І.С. Чекман пригадав, як у 1965 р. в Москві проходив Перший всесоюзний з’їзд фармакологів. У президії з’їзду — видатні фармакологи й терапевти: С.В. Анічков, В.В. Закусов, Г.Н. Першин, М.Л. Біленький, Б.Є. Вотчал, Н.В. Каверина і, природно, О.І. Черкес. На першому пленарному засіданні, починаючи доповідь із клінічної фармакології серцевих глікозидів, академік Б.Є. Вотчал зауважив: «Я з великим хвилюванням роблю доповідь по цій темі, оскільки в президії сидить «король серцевих глікозидів» — академік Черкес». Окрім того, під керівництвом О.І. Черкеса встановлено важливу роль тіолових груп білків у реалізації ефекту судинних засобів, зокрема при взаємодії адреналіну з рецепторами судинної стінки, а також значення ферментів судинної стінки у фармакологічній регуляції процесу м’язового скорочення, вивчено роль енергетичних процесів у механізмі фармакологічної дії міотропних судинних засобів. Проведені дослідження дозволили створити струнку теорію біохімічних механізмів дії серцево-судинних препаратів. Широкі наукові інтереси О.І. Черкеса включали питання загальної фармакології, зокрема вивчення біо­хімічних основ механізму дії ліків, особливості фармакологічної реакції залежно від вихідного функціонального стану організму, роль вегетативної нервової системи у формуванні реакції організму на лікарські засоби й отрути, фармакодинаміку ліків (зокрема гангліоблокаторів, хіміотерапевтичних, протиатеросклеротичних засобів тощо) в умовах експериментальної патології. Наукова діяльність О.І. Черкеса характеризувалася широтою й багатогранністю, актуальністю обраних напрямів у роботі, глибокими теоретичними ідеями та прагненням якнайповніше використовувати результати експериментальних досліджень у практичній медицині. Підсумки наукової діяльності та їх впровадження в медичну практику узагальнені О.І. Черкесом у книгах «Основи фармакотерапії» (1934), «Довідник з фармакотерапії» (3 видання, 1944–1952), «Фармакотерапія» (1955) і «Посібник з фармакотерапії» (1961), які протягом багатьох років слугували посібниками для практикуючих лікарів. О.І. Черкес підготував 67 докторів і кандидатів медичних наук, більш ніж 50 років вів їх складними й у той же час шляхетними стежинами фармакологічної й токсикологічної науки.

У 1971–1972 рр. кафедру фармакології очолювала учениця О.І. Черкеса — професор Н.М. Дмитрієва (1910–1986) — автор понад 100 наукових робіт, присвячених актуальним проблемам загальної фармакології, зокрема впливу серцевих глікозидів на енергетичний обмін міокарда (працювала деканом педіатричного факультету (1959–1962), проректором із навчальної роботи (1966–1967) Київського медичного інституту).

Із 1972 р. і понині кафедру фармакології очолює продовжувач ідей академіка О.І. Черкеса та його учень — член-кореспондент НАН та НАМН України, професор І.С. Чекман. Він та його учні — професори С.Б. Французова, Н.О. Горчакова, Л.І. Казак, В.А. Туманов, Я.С. Гудивок, Г.І. Степанюк, О.Г. Берегова, І.В. Ніженковська, С.Л. Ніколай, Б.І. Парій — продовжили розвиток ключового наукового напряму свого вчителя О.І. Черкеса, а саме біохімічної фармакології. Результати їх досліджень на органному, клітинному й субклітинному рівнях дозволили встановити нові дані про механізми первинного фармакологічного ефекту серцевих глікозидів (дигоксин, строфантин, корглікон), серцево-судинних засобів: блокаторів бета-адренорецепторів (анаприлін, метопролол), блокаторів альфа-адренорецепторів (празозин, доксазазин), симпатолітиків (резерпін, октадин, орнід), спазмолітиків (папаверин, но-шпа, дибазол, нітрогліцерин), антагоністів кальцію (верапаміл, ніфедипін, амлодипін), гіполіпідемічних (клофібрат, уфібрат) і метаболітних препаратів (нікотинамід, кверцетин, тіотриазолін, аденозинтрифосфат-лонг, кораргін, яктон), ангіо­протекторів (пентоксифілін, нікотинамід), антидотів (унітіол, дипіроксим, алоксим), ферментних лікарських засобів (вобензим, флогензим, креон) тощо. Результати досліджень у галузі біохімічної фармакології на рівні систем енергозабезпечення функції клітин стали основою принципово нового підходу до розуміння провідної ролі цих систем не лише в механізмах адаптації при патології життєво важливих органів, а й у реалізації метаболічного компонента первинного фармакологічного регуляторного ефекту. Дослідження з фізико-хімічної фармакології дозволили поглибити уявлення про первинні механізми дії лікарських засобів, особливо фармакодинаміки й фармакокінетики препаратів. Уперше зроблено важливе теоретичне узагальнення про провідну роль комплексоутворення як тригерного механізму первинного фармакологічного ефекту, що робить істотний внесок у розвиток теорії рецепції, а також дозволяє вирішувати фундаментальні питання загальної й експериментальної фармакології (С.Б. Французова, Н.О. Горчакова, І.В. Ніженковська).

Доповідач зазначив, що взаємодія молекули лікарського засобу з рецептором або іншою біологічною структурою організму приводить, як правило, до утворення комплексу з компонентами біомембрани, де є білки, ліпіди, вуглеводи, біометали, ферменти тощо. Можна уявити, що біологічно активна речовина завдяки індивідуальним особливостям структури своєї молекули може утворювати комплекси з компонентами молекул біосубстратів, у тому числі біомембран, реалізуючи таким чином тригерні механізми фармакологічної дії препарату. Результати проведених на кафедрі досліджень допомогли з’ясувати, що лікарські засоби утворюють комплекси різної стійкості з основними мембранозв’язуючими біолігандами: амінокислотами, ліпідами, вуглеводами, аденіловими нуклеотидами, нікотинамідними коферментами, біометалами. У лабораторії кафедри спільно зі співробітниками Інституту фізичної хімії НАН імені Л.В. Писаржевського досліджено фізико-хімічні механізми взаємодії різноманітних лікарських засобів із компонентами біомембрани, а саме: 1. Адреноміметиків: адреналін, норадреналін, мезатон, ефедрин, ізадрин, добутамін, допамін. 2. Адреноблокаторів: празозин, атенолол, метопролол, алфепрол. 3. Інгібіторів ангіотензинпереутворюючого ферменту: капотен, фозиноприл. 4. Серцево-судинних засобів: папаверин, аймалін, пентоксифілін. 5. Нестероїдних протизапальних препаратів: анальгін, парацетамол, кислота ацетилсаліцилова. 6. Ферментних препаратів: вобензим, флогензим, вобемугос. 7. Муколітичного препарату ацетилцистеїну. Результати виконаних робіт узагальнено в монографіях: «Биологические аспекты координационной химии» (1979), а також «Физическая химия и клиническая фармакология сердечных гликозидов» (1985).

На кафедрі значна увага приділяється дослідженню фармакологічних властивостей фізіологічно активних речовин рослин (Л.Г. Голота). Спільно з фахівцями Центрального ботанічного саду НАН України співробітники кафедри встановили, що ефірні масла рослин мають властивість утворювати комплекси зі ксенобіотиками органічного й неорганічного походження, значно знижуючи їх токсичність. Спільно зі спеціалістами з Національного технічного університету «Київська політехніка» (О.Ф. Тищенко, А.Г. Володіна) отримано оригінальний препарат рослинного походження — карбюлозу, що виводить радіонукліди й солі важких металів з організму (рекомендований МОЗ України для широкого застосування в клінічній практиці). Спільно із вченими Інституту геронтології НАМН України досліджено властивості водорості спіруліна, а препарат Спіруліна рекомендовано до застосування в клінічній практиці. За останні роки отримано й впроваджено в медичну практику комбіновані рослинні препарати кораргін, ладостим та інші. Спільно зі співробітниками Інституту фармакології і токсикології НАМН України та Житомирським науково-дослідним інститутом хмільоводства розроблено препарат корвалдин, який широко застосовується в медичній практиці для лікування різних захворювань. Лікарські засоби рослинного походження — гермогран і леворкс — застосовують для лікування хронічних отруєнь, у тому числі в осіб, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. Результати цих досліджень узагальнено в монографіях: «Фитонциды в эгономике» (1986), «Фитонциды в медицине» (1990), «Растительные лекарственные средства» (1993), «Екологічна фармакологія» (2000), «Спирулина и здоровье» (2000), «Клінічна фітотерапія» (2000, 2006), «Кардиотонические стероиды» (2009).

Протягом останніх двох десятиріч на кафедрі активно розвивається напрям квантової фармакології, що застосовує принципи теоретичної хімії, квантової фізики й квантової механіки та методи комп’ютерного моделювання для дослідження молекулярної структури лікарських засобів, механізмів їх взаємодії з рецепторами та біомолекулами організму для встановлення первинної фармакологічної дії медикаментів, цілеспрямованого синтезу оригінальних препаратів та раціонального застосування їх у клінічній практиці (Т.Ю. Небесна). А близько 10 років тому на кафедрі розпочато дослідження з нового напрямку сучасної науки — нанофармакології, що вивчає фізичні, фізико-хімічні, біологічні, біохімічні, фармакодинамічні, фармакокінетичні властивості розроблених на основі нанотехнологій нанопрепаратів, показання й протипоказання до їх застосування, можливі побічні ефекти. Дослідження з вивчення властивостей нанодисперсного кремнезему, розпочаті науковцями Інституту хімії поверхні ім. О.О. Чуйка НАН України та Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, завершилися створенням і впровадженням у медичну практику нового оригінального препарату — силіксу, який широко застосовують для лікування отруєнь, у хірургічній практиці. Спільно з Інститутом хімії поверхні ім. О.О. Чуйка НАН України розроблено нову оригінальну суспензію нанодисперсного кремнезему, що проявляє виражену антитоксичну дію проти ксенобіотиків різної хімічної структури та механізму дії; розпочато дослідження з вивчення властивостей композитів наносрібла й нанодисперсного кремнезему (Л.І. Казак, О.В. Ніцак). У руслі продовження, розширення й поглиблення досліджень із нанофармакології, за ініціативою президента НАН України академіка Б.Є. Патона та ректора НМУ імені О.О. Богомольця, віце-президента НАМН України, академіка В.Ф. Москаленка створена спільна лабораторія: «Електронно-променевої нанотехнології неорганічних матеріалів для медицини» (науковий керівник академік НАН України Б.О. Мовчан) Інституту електрозварювання ім. Є.О Патона і НМУ ім. О.О. Богомольця. Науковці лабораторії спільно з медичними вищими навчальними закладами та науково-дослідними установами отримали низку важливих наукових фактів:

• розроблено технологію отримання наночастинок срібла, міді, їх композитів, а також нанозаліза, наноцирконію, наноалюмінію, інших нанометалів, нановуглецю;
• досліджуються особливості взаємодії наночастинок срібла, міді, заліза з компонентами біомембрани, що має важливе значення для встановлення механізму дії наночастинок;
• встановлено, що наночастинки срібла, міді та їх композити проявляють більш виражену протимікробну дію, ніж ці метали звичайних розмірів (спільно з Інститутом епідеміології та інфекційних хвороб НАМН України);
• розроблено технологію отримання лікарських форм: мазь, гель, емульсія наночастинок срібла, міді, їх композитів (спільно з Львівським національниим медичним університетом);
• розроблено технологію отримання лікарської форми супозиторій наночастинок срібла (спільно з Харківським національним медичним університетом);
• встановлено, що у цих лікарських формах наночастинки срібла, міді, їх композити проявляють більш виражену протимікробну дію, ніж ці метали звичайних розмірів (спільно з Інститутом епідеміології та інфекційних хвороб).

У царині наномедицини й нанофармакології кафедра активно взаємодіє з різними медичними (фармацевтичними) вищими навчальними закладами України:

• Національний фармацевтичний університет (ректор — член-кореспондент НАН України В.П. Черних);
• Вінницький національний медичний університет (ректор — академік НАМН України В.М. Мороз);
• Запорізький медичний університет (ректор — професор О.М. Колесник);
• Дніпропетровська медична академія (ректор — академік НАМН України Г.В. Дзяк);
• Одеський медичний університет (ректор — академік НАМН України В.М. Запорожан);
• Тернопільський медичний університет (ректор — член-кореспондент НАМН України Л.А. Ковальчук);
• Луганський медичний університет (ректор — професор В.М. Івченко).
• Полтавська медична (стоматологічна) академія (ректор — професор М.В. Ждан).

Перспективні дослідження з цього напрямку проводяться в Національному фармацевтичному університеті (В.П. Черних, С.М. Дроговоз, Л.В. Яковлєва) — вивчення властивостей нанотрубок; Дніпропетровській державній медичній академії (В.Й. Мамчур, В.Ф. Шаторна, О.О. Савенко, О.О. Нефьодов) — вивчення впливу наночастинок на функцію центральної нервової системи та ембріогенез; Одеському медичному університеті (В.Й. Кресюн, В.В. Годован, В.О. Ульянов) — вивчення впливу наночастинок на імунну систему й сполучну тканину; Запорізькому медичному університеті (В.О. Туманський, І.Ф. Беленічев) — вивчення впливу наночастинок на енергетичний обмін в організмі тварин; Тернопільському медичному університеті (К.А. Посохова) — вивчення впливу наночастинок на функцію паренхіматозних органів; Луганському державному медичному університеті (В.Д. Лук’янчук) — вивчення впливу наночастинок при синдромі ендогенної інтоксикації; Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (О.П. Мінцер) — вивчення впливу наночастинок при цукровому діабеті. За рекомендацією відділу освіти і науки МОЗ України викладачі кафедри реалізують план спільних досліджень із нанонауки з метою прискорення таких розробок із залученням усіх медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів, а також розробки програми та навчального посібника з нанотехнологій і наномедицини. Дослідження з нанофармакології слід розширити з метою розробки нових ефективних препаратів для ефективного лікування інфекційних та неінфекційних захворювань. Для цього створена нова секція з наноматеріалів (керівник — І.С. Чекман) при науковій раді Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона.

У 1983 р. зроблено важливий крок у справі підвищення якості підготовки майбутніх лікарів: на базі кафедри фармакології Київського медичного інституту засновано курс клінічної фармакології для викладання цієї нової на той час навчальної дисципліни студентам 6-го курсу лікувального й педіатричного факультетів. Перед співробітниками курсу клінічної фармакології, який за поданням професора І.С. Чекмана очолив доктор медичних наук, доцент О.П. Вікторов, стояло завдання, виходячи з кваліфікаційної характеристики лікаря, навчити студента-медика вмінню пов’язати стратегію й тактику фармакотерапії з індивідуальними особливостями організму хворого й перебігом патологічного процесу. Вирішити цю проблему було можливо, базуючись лише на даних експериментальної фармакології й розвиваючи їх, а також спираючись на знання фармакодинаміки, фармакокінетики, взаємодії лікарських засобів в організмі людини й ускладнень фармакотерапії. Спочатку у зв’язку з відсутністю власної клінічної бази викладання було розпочато у тих лікувально-профілактичних закладах Києва, де, в залежності від спеціалізації, проводилося навчання студентів-субординаторів 6-го курсу, а згодом у курсу клінічної фармакології з’явилися свої клінічні бази — Центральна клінічна лікарня м. Києва і дитяча клінічна лікарня № 2 Дніпровського р-ну Києва. За час, що минув, у НМУ ім. О.О. Богомольця було закладено організаційні, методичні й інформаційні основи викладання, підготовлено контингент кваліфікованих викладачів. Співробітниками курсу клінічної фармакології підготовлено й видано методичні рекомендацій з викладання окремих розділів клінічної фармакології, розроблено й впроваджено в навчальний процес Протокол вивчення ефективності й безпеки лікарських засобів, який було покладено в основу виконання студентами індивідуальних письмових робіт у більшості медичних вищих навчальних закладів України. Протягом усього існування курсу клінічної фармакології його співробітники проводять інтенсивні наукові дослідження, надають лікувально-консультативну допомогу хворим і лікарям на клінічних базах курсу, а також проводять лекційно-просвітницьку роботу серед лікарів багатьох лікувально-профілактичних закладів Києва, знайомлять останніх із результатами сучасних наукових досліджень у галузі створення й впровадження в медичну практику нових високоефективних лікарських засобів, навчають раціональному й безпечному застосуванню медикаментів. Викладачі кафедри впроваджують результати досліджень у клінічну практику, а також у науково-педагогічну діяльність шляхом публікації монографій та посібників: «Рецептурный справочник врача» (1981–2006: 8 видань), «Рецептурный справочник врача-эндокринолога» (1990), «Справочник безрецептурных препаратов. Ответственное самолечение» (2004–2008: 5 видань), «Безопасность лекарств» (2008).

— Нині кафедра фармакології та клінічної фармакології є головною з навчально-методичної роботи із фармакології. Викладачі кафедри приділяють значну увагу покращенню викладання фармакології та клінічної фармакології на основі досягнень педагогічної науки, беруть активну участь у просвітницькій діяльності, регулярно виступаючи в засобах масової інформації. Серед них є лауреати державних нагород, члени правління Української асоціації фармакологів та кардіологів, редколегій багатьох наукових журналів та медичних газет, спеціалізованих вчених рад із захисту дисе­ртацій, співробітники Державного експертного центру МОЗ України. Колектив кафедри продовжує активну науково-педагогічну та громадську діяльність і з упевненим оптимізмом дивиться в майбутнє, плідно працюючи над вирішенням широкого кола актуальних питань загальної, спеціальної, клінічної, біохімічної, радіаційної, екологічної, фізико-хімічної, квантової фармакології, нанофармакології, фітотерапії та інших напрямів і відгалужень сучасного лікознавства, готуючись гідно зустріти своїми надбаннями 170-річчя головного медичного навчального закладу нашої країни, — підсумував професор І.С. Чекман, керманич кафедри фармакології та клінічної фармакології НМУ імені О.О. Богомольця впродовж понад трьох десятиріч, вчений зі світовим іменем, педагог, на лекціях та підручниках якого виросла і продовжує зростати незчисленна кількість українських послідовників Асклепія.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!