Оптова торгівля: є питання

Чи можуть оптові компанії здійснювати продаж лікарських засобів підприємствам, установам і організаціям, які у своїй структурі мають лікувально-профілактичні заклади (ЛПЗ; медсанчастини, поліклініки тощо)? При цьому ЛПЗ підприємств не мають статусу юридичної особи і договір поставки буде укладений з підприємством.

Чи можуть оптові компанії реалізувати лікарські засоби підприємствам, у яких є ліцензія на провадження медичної діяльності?

Чи можуть оптові компанії продавати лікарські засоби установам, які підпорядковані Департаменту з виконання покарань, для використання в медсанчастинах цих установ? (В усіх випадках підприємства, установи й організації купують лікарські засоби для власних потреб: для надання першої медичної допомоги та лікування співробітників і ув’язнених і не здійснюють їх перепродаж).

Згідно з п.16 нових Правил торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах, в супровідних документах повинні вказуватися адреса виробника та реквізити ліцензії. У яких конкретно супровідних документах слід зазначати адресу і реквізити?

Оптова торгівля лікарськими засобами є стратегічною галуззю економіки, оскільки вона може відігравати значну роль у розвитку вітчизняного виробництва, внутрішньої та зовнішньої торгівлі ліками. Однак аналіз стану її розвитку, особливо в розрізі законодавства, пов’язаного з регулюванням обігу лікарських засобів, свідчить про зниження її значення на товарному ринку.

Одним із інструментів державного регулювання розвитку внутрішньоторговельної сфери є нормативно-правова база, яка сьогодні включає велику кількість законодавчих і підзаконних актів. Та все ж договірні правовідносини на оптовому ринку лікарських засобів недосконалі, їх реалізація ускладнюється через протиріччя в багатьох законодавчих положеннях або внаслідок їх відсутності, а також через невпорядкованість і невизначеність умов самих договорів. Так, істотні умови договору оптової купівлі-продажу лікарських засобів, що визначають його дійсність, у тому числі умови транспортування та коло суб’єктів, між якими він укладається, обмежені лише загальними вимогами Господарського кодексу (ГК) та Цивільного кодексу (ЦК) України. У спеціальних законодавчих нормах, що регулюють обіг лікарських засобів, порядок укладення договорів оптової купівлі-родажу, не встановлений. Розроблення деяких актів, у тому числі що стосуються регулювання обігу лікарських засобів, на жаль, іноді посилює протиріччя з іншими документами. Як приклад можна навести Правила торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 р. № 1570.

Так, відповідно до вищезазначених Правил, оптова торгівля лікарськими засобами — це діяльність з придбання лікарських засобів у виробників лікарських засобів або інших суб’єктів господарювання, зберігання та продажу лікарських засобів з аптечних складів (баз) іншим суб’єктам оптової або роздрібної торгівлі лікарськими засобами, які отримали на це відповідні ліцензії, та безпосередньо лікувально-профілактичним закладам і виробникам лікарських засобів.

На жаль, поза увагою цього визначення залишаються суб’єкти господарювання (підприємства, установи та організації), що мають у своєму складі у вигляді невідокремлених структурних підрозділів ЛПЗ (медичні частини, поліклініки тощо). Порівняймо, наприклад, визначення у Директиві Ради ЄС від 31.03.1992 р. «Про Правила оптової реалізації лікарських препаратів для людини»: під оптовою реалізацією лікарських препаратів розуміються будь які операції, пов’язанні з закупівлею, збереженням, забезпеченням та експортом лікарських препаратів, за винятком відпуску лікарських препаратів населенню.

Тобто можна лише сподіватися, що розробники підзаконного акту, а саме Правил торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах, не навмисно порушили права та інтереси суб’єктів господарювання. Єдиний шлях усунення недоліків цього підзаконного акту — розгляд та аналіз інших загальних нормативних актів.

Так, серед договорів купівлі-продажу на оптовому ринку споживчих товарів надзвичайно поширеним у цивільному обороті є договір поставки. Згідно з його умовами (ст. 265 ГК) одна сторона — постачальник — зобов’язується передати (поставити) у визначені строки (строк) другій стороні — покупцеві — товар (товари), а покупець — сплатити за нього певну суму. Сторонами договору поставки можуть бути суб’єкти господарювання, визначенні в ст. 55 ГК, тобто учасники господарських відносин, які провадять господарську діяльність, реалізують господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Ними можуть бути: господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які провадять господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Як бачимо, стороною договору поставки може бути будь який суб’єкт господарювання, крім фізичних осіб — непідприємців.

ЦК України (п. 2 ст. 712) також визначає, що до договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. В окремих пунктах загальних положень про купівлю-продаж, а саме п. 5 ст. 656 ЦК України, зазначено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом. Тобто обмеження, викладені в підзаконному акті стосовно кола суб’єктів господарювання, між якими укладається договір оптової купівлі-продажу, а саме в Правилах торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах, викликають, м’яко кажучи, сумнів.

Таким чином, за договором поставки, тобто за договором оптової купівлі-продажу товару сторони вільно обирають собі партнера за господарськими зв’язками, самостійно визначають предмет та інші умови договору, за винятком поставок за міждержавними угодами.

Заслуговує на увагу визначення терміна «оптова торгівля» в ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»: «оптова торгівля — діяльність по придбанню і відповідному перетворенню товарів для наступної їх реалізації підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб’єктам підприємницької діяльності».

Зазначений законодавчий акт також не обмежує коло суб’єктів підприємницької діяльності, з якими постачальник має право укласти договір оптової купівлі-продажу товару, за винятком фізичних осіб (населення).

На підставі вищевикладеного, враховуючи передбачене Конституцією України верховенство закону, суб’єкти господарювання при укладенні договорів оптової купівлі-продажу лікарських засобів для захисту своїх прав та інтересів у господарській діяльності можуть послуговуватися вищезазначеними законодавчими актами.

Отже, оптові компанії мають право здійснювати поставку лікарських засобів (крім роздрібних фірм) не лише в ЛПЗ, а й іншим підприємствам, установам, організаціям, у складі яких існують медичні частини, поліклініки тощо.

Та незважаючи на законодавче обгрунтування, оптовим підприємствам було б доцільно через професійні громадські об’єднання звернутися із законодавчою ініціативою до Міністерства охорони здоров’я щодо внесення змін та доповнень до вищезазначеного підзаконного акту.

Що стосується п. 16 Правил торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах, а саме визначення, що усі поставки лікарських засобів обов’язково супроводжуються документами, за якими можливо встановити дату їх продажу і придбання, назву та лікарську форму, серію і кількість лікарських засобів, назву та адресу виробника, покупця і продавця лікарських засобів із зазначенням реквізитів ліцензії, то насамперед необхідно користуватися п. 2.2.1 Інструкції про порядок контролю якості лікарських засобів під час оптової та роздрібної торгівлі, затвердженої наказом МОЗ України від 30.10.2001 р. № 436. У цій Інструкції дано визначення поняття «супровідні документи»: це накладні з обов’язковим визначенням найменування, дозування лікарської форми, номера серії, кількості та назви виробника. Як правило, реквізити ліцензії постачальника зазначаються в реєстрі уповноваженої особи, при цьому копія ліцензії, незважаючи на відсутність нормативного визначення, є невід’ємною частиною договору.

Тому якщо МОЗ на підставі підзаконного акту своєчасно не внесло необхідні зміни та доповнення до відповідних нормативних актів, суб’єкти господарювання самостійно визначають способи доведення інформації, зазначеної в п. 16 Правил.n

Віталій Пашков

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті