«Швондери» фармацевтичного ринку, або Роздуми про діяльність псевдогромадських організацій. Реальні повноваження громадськості

Головною метою цієї публікації повинно було стати обґрунтування можливості виконання громадськими професійними організаціями окремих представницьких функцій, у тому числі пов’язаних з їх участю в обговоренні кандидатур на керівні посади органів державного контролю.

Віталій ПашковДійсно, якщо проаналізувати вітчизняне законодавство, то можна знайти необхідний масив нормативно-правового забезпечення цього процесу. До речі, неодноразово на шпальтах «Щотижневика АПТЕКА» мною обговорювалося питання про роль та можливості саморегульованих організацій, які в умовах законодавчого забезпечення нашої країни можуть бути побудовані лише на базі дійсно громадських професійних організацій. Причому в цих громадських організаціях повин­ні мати своє представництво всі учасники фармринку, що здійснюють на ньому професійну діяльність, починаючи з фахівців органів державного контролю, які, до речі, також потребують захисту від свавілля віт­чизняних «швондерів», породжених брудною піною на хвилі революційних антикримінальних подій, і закінчуючи окремими спеціалістами фармринку, у тому числі суб’єктами господарювання в особі роботодавців.

Однак, на жаль, в Україні діяльність саморегульованих організацій у сфері охорони здоров’я не регламентована, і тому необхідно використовувати інші способи залучення громадськості до вирішення професійних проблем.

В Україні, зокрема, у фармацевтичній галузі, дійсно працюють окремі громадські організації, які мають свою точку зору на події, що відбуваються безпосередньо на ринку. Одні працюють краще, інші — гірше, але все ж таки працюють реально, проводять семінари, курси, конференції тощо.

Однак в умовах сьогодення все частіше та голосніше громадську позицію висловлюють так звані «представники» невеличких громадських організацій, що, так би мовити, де-юре створені, але лише на папері. Якщо переглянути їх офіційну документацію щодо засновників або запитати в них, які заходи організовані та проведені їх громадськими об’єднаннями, то запевняю, що їх прихильники будуть неприємно здивовані.

Проте антураж діяльності таких представників від громадськості іноді дійсно вражає, в основ­ному завдяки вмілому використанню можливостей соціальних мереж. Вони мають у цих мережах своїх прихильників, вони завжди на підйомі і з задоволенням беруть участь в діяльності всіх «громадських рад» завдяки тому, що мешкають у Києві.

Крім того, ознаками таких представників громадськості, крім вищевказаного, є наступне. По-перше, вони всіх і завжди критикують, нічого конкретно не пропонуючи, я маю на увазі конкретні опрацьовані проекти нормативно-правових актів. Критика їх є дуже вибірковою. Якщо раніше вона зводилася лише до обережного висловлювання, в основному через соціальні мережі, про окремі події загального характеру, то на сьогодні вони вже сміливі і, з успіхом виконуючи роль «моськи», критикують конкретних посадовців.

Хоча спроби захисту будь-яких представників влади і не відповідають моїм принципам, але мені незрозуміла заздрісна тональність критики міністра охорони здоров’я через соціальні мережі такими «представниками» псевдогромадських організацій. Вони також висловлюють критику стосовно поведінки окремих відомих вчених щодо їх дозвілля.

Однак якщо раніше критика, особливо щодо конкретних високопосадовців, була дуже небезпечним видом діяльності, то на сьогодні вона знаходиться під захистом різного роду «швондерів», які розуміють свою тимчасову роль, однак із задоволенням використовують у своїх цілях лузерів, їм подібних.

По-друге, вони, як правило, нібито виражають інтереси найбільш численного прошарку фармацевтичного ринку — споживачів. Як виявляється, це дуже зручно, оскільки, незважаючи на свою численність, а, можливо, завдяки цьому вони (маються на увазі споживачі) не можуть запитати в «представників» про конкретні результати їх діяльності. Проте ці «представники» мають чудову можливість «зазирнути в кишеню» фахівцям ринку або повноцінним громадським організаціям, які проводять зустрічі, конференції, семінари тощо. Немає значення, де і як, — це відбувається за кошти операторів ринку, а не за бюджетні. Хоча дійсно, з точки зору «швондерів», можна використовувати лозунг «вони жирують». Як наслідок, на форумі лунають заклики про списки осіб, які посміли проводити за свій власний рахунок будь-який семінар або обмін досвідом. Не дають спокою цим «представникам» лаври відомих вчених фармацевтичного ринку. Всесвітнє визнання українських вчених — це для них не головне, а головне те, що час минає, а вони ще нічого від революції не отримали.

Третя ознака безпосередньо є наслідком другої. Чому зазначені «моськи» не можуть або не хочуть створювати повноцінну громадську організацію, яка б дійсно захищала інтереси або всіх учасників ринку, або їх окремих категорій на професійних засадах?

Справа в тому, що вони, як правило, раніше самі виконували функції представників органів державного контролю, і швидше за все виконували їх так, що навіть у ті часи їх неможливо було далі терпіти. А не створили вони повноцінну громадську професійну організацію тому, що їм просто ніхто з учасників ринку на той час не довіряв. На сьогодні, хоча вони і мають своїх прихильників, як правило через соціальні мережі, однак розуміють усі переваги свого положення. Не несеш ніякої відповідальності, нічого сам не проводиш і не організовуєш, а тільки критикуєш і береш участь у заходах, що організовують інші.

Я не хочу образити тих осіб, які, можливо, підпадають під окремі наведені мною ознаки — вони мають сенс лише в комплексі.

А тепер розглянемо можливості участі громадсь­кості у виконанні представницьких функцій з точки зору чинного законодавства та досвіду розвинутих країн, а також ризики виконання представницьких функцій з боку громадськості.

Зазначене питання регулюється законодавчими актами про діяльність різного роду громадських організацій та підзаконними актами щодо діяльності громадських рад.

Так, відповідно до Закону України «Про громадські об’єднання» в редакції від 22.03.2012 р. громадське об’єднання — це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. Це означає, що не можуть бути учасниками такого об’єднання державні та комунальні підприємства, установи й організації. Зазначене об’єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

У свою чергу, громадська організація — це громадське об’єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. А громадська спілка — це громадське об’єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.

Для здійснення своєї мети громадське об’єднання, крім іншого, має право:

  • брати участь у порядку, визначеному законодавством, у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, що утворюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування для проведення консультацій з громадськими об’єднаннями та підготовки рекомендацій з питань, що стосуються сфери їхньої діяльності;
  • звертатися в порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами;
  • одержувати в порядку, визначеному законом, публічну інформацію, якою володіють суб’єкти владних повноважень, інші розпорядники пуб­лічної інформації;
  • брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об’єднання та важливих питань державного і суспільного життя.

Відповідно до Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою КМУ від 03.11.2010 р. № 996, консультації з громадськістю проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів.

Проведення консультацій із громадськістю має сприяти налагодженню системного діалогу органів виконавчої влади з громадськістю, підвищенню якості підготовки рішень з важливих питань державного і суспільного життя з урахуванням громадської думки, створенню умов для участі громадян у розробленні проектів таких рішень.

Консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Результати проведення консультацій з громадськістю враховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного рішення або в подальшій його роботі.

Необхідно зазначити, що держава не обмежує перелік питань, в обговоренні яких бере участь громадськість.

Однак, в обов’язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення щодо: проектів нормативно-правових актів, які мають важливе суспільне значення і стосуються конституційних прав, свобод, інтересів і обов’язків громадян, а також актів, якими передбачається надання пільг чи встановлення обмежень для суб’єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами; проектів регуляторних актів; проектів державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішень стосовно стану їх виконання; звітів головних розпорядників бюджетних коштів про їх витрачання за минулий рік.

Найбільш поширеним способом забезпечення участі громадян в управлінні державними справами, здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, налагодження ефективної взаємодії зазначених органів з громадськістю, врахування громадської думки під час формування та реалізації державної політики, регламентованим нормативно-правовими актами, є діяльність громадських рад.

Основними завданнями громадської ради є створення умов для реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами; здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади; сприяння врахуванню органом виконавчої влади громадської думки під час формування та реалізації державної політики.

Громадська рада відповідно до покладених на неї завдань: 1) готує та подає органу виконавчої влади, при якому вона утворена, пропозиції до орієнтовного плану проведення консультацій з громадськістю, а також щодо проведення консультацій, не передбачених таким планом; 2) готує та подає органу пропозиції щодо організації консультацій з громадськістю; 3) подає органу обов’язкові для розгляду пропозиції щодо підготовки проектів нормативно-правових актів з питань формування та реалізації державної політики у відповідній сфері, удосконалення роботи органу; 4) проводить відповідно до законодавства громадську експертизу та громадську антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів; 5) здійснює громадський контроль за врахуванням органом пропозицій та зауважень громадськості, а також дотриманням ним нормативно-правових актів, спрямованих на запобігання та протидію корупції; 6) інформує в обов’язковому порядку громадськість про свою діяльність, прийняті рішення та їх виконання на офіційному веб-сайті органу та в інший прийнятний спосіб; 7) збирає, узагальнює та подає органу інформацію про пропозиції громадських організацій щодо вирішення питань, які мають важливе суспільне значення; 8) організовує публічні заходи для обговорення актуальних питань розвитку галузі чи адміністративно-територіальної одиниці; 9) готує та оприлюднює щорічний звіт про свою діяльність.

Виникає питання, яким ще чином, крім переліченого, громадськість може брати участь в управлінні державними справами. Зокрема, яким чином реалізувати повноваження, передбачені п. 7, а саме щодо збирання, узагальнення інформації про пропозиції громадських організацій стосовно вирішення питань, які мають важливе суспільне значення? Чи можна вважати питання призначення високопосадовців на ключові посади таким, що має важливе суспільне значення?

На нашу думку, це питання безпосередньо пов’язане з повноваженнями окремих керівників центральних органів державної виконавчої влади.

Наприклад, розглянемо повноваження міністра охорони здоров’я щодо здійснення кадрової політики.

Так, відповідно до статей 8, 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністр як керівник Міністерства, серед іншого:

  • вносить Прем’єр-міністрові України пропозиції щодо призначення на посади першого заступника міністра, заступника міністра, заступника міністра — керівника апарату;
  • утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління цього Міністерства, затверджує їх положення (статути), призначає на посади за погодженням з головами місцевих державних адміністрацій та звільняє з посад їх керівників, крім випадків, установлених законом, здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об’єктами державної власності (у нашому випадку це може бути ДП «Державний експертний центр МОЗ України»);
  • вносить пропозиції Прем’єр-міністрові України стосовно кандидатури на посаду керівника центрального органу виконавчої влади і за пропозицією його керівника — стосовно кандидатур на посади його заступників (у нашому випадку це Державна служба України з лікарських засобів);
  • погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників і заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

Отже, якщо брати дійсно ключові кадрові посади, то міністр має право, по-перше, звертатися з пропозицією до Прем’єр-міністра України щодо призначення на посади або звільнення з посади першого заступника міністра, заступника міністра, заступника міністра — керівника апарату.

По-друге, самостійно призначати та звільняти керівника ДП «Державний експертний центр МОЗ України». Однак, згідно зі змінами до Статуту цього підприємства, затвердженими наказом МОЗ від 07.09.2012 р. № 704, МОЗ як уповноважений орган організовує і проводить конкурси з визначення генерального директора Центру, укладає і розриває з ним контракт та здійснює контроль за дотриманням ним вимог. Тобто, призначення та звільнення відбувається на конкурсних засадах.

Крім того, одним із важелів призначення та звільнення керівників державних підприємств є положення про Порядок проведення атестації працівників керівного складу державних підприємств,затверджений постановою КМУ від 27.08.1999 р. № 1571.

Так, п. 3 цього Порядку наголошує, що атестація керівників державних підприємств та їх об’єднань, що перебувають у сфері управління органу управління майном, проводиться атестаційними комісіями цього органу.

По-третє, вносить пропозиції Прем’єр-міністрові України стосовно кандидатури на посаду керівника Держлікслужби.

По-четверте, погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників і заступників керівників територіальних органів Держлікслужби.

Виникає питання: чи може міністр, якщо він дійсно має свою громадянську позицію й опікується справами забезпечення здоров’я громадян України, використати для підтримки цієї позиції громадську думку, оформлену належним чином, щодо призначення або звільнення, чи навпаки, залишення на посаді перелічену вище категорію посадових осіб?

Безумовно, так.

Однак тут необхідно зупинитися на ризиках, що створюються різного роду псевдогромадськими організаціями з мотивів, викладених на початку публікації.

Тобто, необхідно залучати представників громадськості, що дійсно мають організаційну платформу, за якими стоять реальні професійні учасники і які мають реальні результати своєї діяльності, зокрема, проведення різних спеціалізованих фахових заходів.

Віталій Пашков

Цікава інформація для Вас:

Коментарі

Пилип Снєгірьов 24.03.2014 6:16
Браво, Віталій Пашков!
карина 25.03.2014 9:13
Віталій! В цій статті Ви теж виступаєте в ролі"моськи" .Якщо Ви такий сміливий назвіть хто моська і чого це Ви вирішили що не непотрібно слухати думку бажаючих ЇЇ висловити хто б це не був.Ви знов хочете звузити коло вільнодумців бо Вам це потрібно!
Пашков 25.03.2014 5:54
Уважаемая "Карина" в моем понимании "моськи" это те кто дальше форума в социальных сетях всех обсуждает и критикует без конкретных предложений. Об этом в статье и написано. Кстати Ваш "ник" мне попадался также среди такой категории. Но это нормально, Вы и Вам подобные живете этим.

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті