Медичне страхування в одній окремо взятій державі

Останнім часом помітне пожвавлення законотворчої активності у сфері медичного страхування, оскільки певні економічні та політичні передумови вимагають прийняття відповідальних рішень із цього питання. Тему запровадження медичного страхування громадян України продовжила науково-практична конференція «Проблеми вдосконалення та систематизації законодавства України в галузі охорони здоров’я», що відбулася 29 жовтня 2002 р. в Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва Академії правових наук.

Організаторами конференції виступили Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України, Державна акціонерна страхова компанія «Укрінмедстрах» та Ліга страхових організацій України за підтримки Комітету ВР України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства і МОЗ України.

Проведення конференції було задумане її організаторами як продовження громадського обговорення законопроекту «Про загальнообов’язкове соціальне медичне страхування», третє читання якого у ВР України очікується найближчим часом. До обговорення були запрошені науковці, експерти ВР України, представники громадських організацій та ін. Надходять численні зауваження, де зазначаються неузгодженість законопроекту з багатьма законами та підзаконними актами і, на думку окремих фахівців, є системні прорахунки творців законопроекту. Тому конференція проходила в  стилі гострої полеміки.

Заступник начальника управління медичного страхування та нових медичних технологій МОЗ України Василь Григорович у своєму виступі зазначив, що для того, щоб закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» запрацював на повну потужність, потрібно не менше 3 років. Необхідно розробити не менше ніж 19 законів та підзаконних актів, тому запровадження обов’язкового медичного страхування (ОМС) планується здійснювати поетапно. Враховуючи важливість цього питання, при Кабінеті Міністрів України створено Координаційний центр; за дорученням Президента України буде створено Наглядову Раду, яку очолить прем’єр-міністр України.

p_365_44_111102_Grigorovich.jpg (12845 bytes)

Василь Григорович, заступник начальника управління медичного страхування та нових медичних технологій МОЗ України

Завідувач кафедри управління охороною здоров’я Української академії державного управління при Президентові України, доктор медичних наук, професор Іван Солоненко висловив думку про те, що на перешкоді формування додаткових джерел фінансування медичної галузі стоїть ст. 49 Конституції України та деякі рішення Конституційного Суду України.

Чи це так і чи не вступає законопроект у конфлікт з Основним законом України? Ст. 49 Конституції України проголошує: «У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно…». Це визначення потребує деяких коментарів, які дав Конституційний Суд України у рішенні № 10-рп/2002 від 29 травня 2002 р. (справа про безоплатну медичну допомогу; див. «Щотижневик АПТЕКА», № 23 (344) від 10 червня 2002 р.).

«Положення частини третьої ст. 49 Конституції України «У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.»

У ст. 8 законопроекту закладено можливість повного покриття витрат на медичну допомогу за рахунок коштів ОМС, що суперечить рішенню Конституційного Суду України. Таким чином, законопроект не узгоджується з Основним законом України у питанні оплатності медичної допомоги — тобто виникає правова колізія *, оскільки згідно із запропонованим законопроектом примусово стягуватимуться страхові внески (фактично оплачуватиметься медична допомога ще до її надання). Мабуть, зайвим буде вказувати, що кожен громадянин України вже бере участь у фінансуванні медичної галузі, сплачуючи податки.

Головний консультант Комітету ВР України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства Олег Виноградов, полемізуючи з авторами думки про недоречність ст. 49 Конституції України, зазначив, що, навпаки, бачить у ній рушійну силу, яка допоможе забезпечити громадян України якісною медичною допомогою. Більше того, він вважає, що державне фінансування галузі на сьогодні не можна замінити загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням.

Він, зокрема, зазначив, що досвід запровадження ОМС у Росії, а також в інших країнах колишнього СРСР не можна вважати позитивним. Форсуючи запровадження ОМС у нашій країні, медицину перетворюють на політичну заручницю, натомість потрібно здійснити комплексну реформу системи охорони здоров’я на основі ОМС та створити ринкові відносини в медичній сфері. Під час реформування галузі необхідно дотримуватися таких принципів: створення ринкових відносин, системи виплати гонорарів медичним працівникам, «рух грошей за хворим», підтримка державних програм медичної допомоги тощо.

p_365_44_111102_Vinogradov.jpg (10701 bytes)

Олег Виноградов, головний консультант Комітету ВР України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства

Науково-практична конференція «Проблеми вдосконалення та систематизації законодавства України в галузі охорони здоров’я» стала продовженням низки заходів, присвячених проблемі запровадження медичного страхування в Україні (див. «Щотижневик АПТЕКА», № 39 (360) від 7 жовтня 2002 р.). Логічним кроком у процесі громадського обговорення законопроекту став детальний постатейний експертний аналіз, проведений групою експертів Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України під керівництвом провідного наукового співробітника інституту, кандидата історичних наук Ігоря Смоляка, текст якого було роздано учасникам конференції для опрацювання та внесення зауважень і пропозицій.

Заперечення експертів викликала вже сама назва закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», яку пропонують викласти як закон України «Про соціальне медичне страхування», через те, що надання державному соціальному медичному страхуванню загальнообов’язкового характеру порушує права людини і громадянина. На думку експертів, принцип загальнообов’язковості має трактуватися відповідно до ст. 6 закону України «Про страхування», що визначає коло осіб, на яких має поширюватися обов’язкове медичне страхування. Таким чином, «…термін «соціальне медичне страхування» є більш загальним і дозволяє об’єднати в собі поняття «загальнообов’язкове державне медичне страхування» і «добровільне медичне страхування» у вигляді двох розділів. У першому з них мають бути врегульовані особливості страхування окремих категорій населення України (ті, що виїжджають за кордон, військовослужбовці та ще понад 20 категорій, визначених у ст. 6 закону України «Про страхування»). У другому розділі — визначити особливості добровільного медичного страхування (ДМС)».

Привертають увагу ще деякі системні прорахунки законопроекту, висвітлені в експертному аналізі. Зокрема, в рішенні Конституційного Суду зазначено: «Конституційний Суд України вважає неприйнятними з позицій припису частини третьої статті 49 Конституції України, що тлумачиться, пропозиції окремих державних органів щодо необхідності встановлення якихось меж безоплатної медичної допомоги у вигляді її гарантованого рівня, надання такої допомоги лише неспроможним верствам населення чи «у рамках, визначених законом», тощо».

p_365_44_111102_SMOLYAK.jpg (9196 bytes)

Ігор Смоляк, провідний науковий співробітник Інституту, кандидат історичних наук

Таким чином, у п. 2 ст. 13 законопроекту простежується серйозна неузгодженість з Основним законом України, оскільки обсяги надання медичної допомоги обмежуються умовами договору про надання медичної допомоги за загальнобов’язковим державним соціальним медичним страхуванням.

Відповідно до законопроекту функції отримання, контролю та розподілу коштів загальнообов’язкового медичного страхування покладено на Фонд загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування (Фонд), який фактично отримує державну монополію. На думку експертів, це неприпустимо, оскільки особа, яку страхують, має право вільного вибору страхування та страховика.

Крім того, автори зауважень і пропозицій наголошують на доцільності використання певної частини коштів ОМС для зміцнення матеріально-технічної бази того, хто надає медичну допомогу (тобто лікувальних установ), та підвищення заробітної плати медичних працівників.

Викликає нарікання також питання прозорості діяльності Фонду, зокрема, потрібно внести уточнення щодо публікації щорічного звіту про діяльність Фонду в офіційних джерелах інформації.

І ще одним системним зауваженням до існуючої редакції законопроекту є набуття ним чинності з 1 липня 2002 р., що абсолютно неприпустимо з огляду на непідготовленість матеріально-технічної та нормативної бази.

Медична громадськість України з нетерпінням чекає прийняття закону про ОМС. Ігор Смоляк зазначив, що відповідно до ст. 6.7.5 регламенту ВР України законопроект може бути відхилений, повернений на доопрацювання з наступним поданням на повторне третє читання, може бути відкладене голосування до прийняття інших рішень, можливе схвалення тексту законопроекту в цілому з винесенням на всенародний референдум, прийняття закону в цілому і введення його в дію шляхом прийняття відповідного закону чи постанови.

Але час невтримно спливає…


* Потрібно зазначити, що в Україні, так само, як і в більшості країн світу, діє принцип верховенства права, яким визначається верховенство Основного закону — Конституції України над іншими законами і підзаконними актами, усі положення яких мають бути приведені у відповідність до Конституції України, а не навпаки.

Денис Сухінін
Фото Євгена Кривші

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті