Назустріч VII Національному з’їзду фармацевтів Фармацевтична енциклопедія: Національний фармацевтичний університет. Фармацевтична освіта

З номера в номер у «Щотижневику АПТЕКА» та в онлайн-режимі на сайті www.apteka.ua — назустріч VII Національному з’їзду фармацевтів України, в рамках підготовки ІІ (переробленого та доповненого) видання «Фармацевтичної енциклопедії» та під рубрикою «Персоналії української фармації» — ми ознайомлюємо читачів з добірками персональних енциклопедичних статей, присвячених діячам, які зробили помітний внесок у розбудову та розвиток фармацевтичної науки та освіти*. Від газетної публікації до публікації, від енциклопедичної сторінки до сторінки читачам надається можливість ознайомитися з професійним та науковим доробком вчених з усіх регіонів нашої країни, де вирує фармацевтичне життя, провідних науковців, що працюють в освітніх та дослідницьких закладах, експертних установах, аналітичних лабораторіях, на фармацевтичному виробництві тощо. На початку осені, до традиційних свят з нагоди Дня фармацевтичного працівника та до відкриття VII Національного з’їзду фармацевтів України, що відбудеться 15–17 вересня 2010 р. у Харкові на базі Національного фармацевтичного університету (НФаУ), усі ці статті побачать світ під тисненим корінцем другого видання «Фармацевтичної енциклопедії». Сьогодні ж — коли фармацевтична Харківщина активно готується радо зустріти на своїй землі делегатів майбутнього з’їзду, а НФаУ — гостинно розчинити двері перед українською фармацевтичною спільнотою, — ми пропонуємо до уваги читача дві нові програмні енциклопедичні статті: «Національний фармацевтичний університет» та «Фармацевтична освіта», що належать перу Валентина Петровича Черних, ректора НФаУ, члена-кореспондента НАН України, професора, доктора хімічних та фармацевтичних наук, голови організаційного комітету VII Національного з’їзду фармацевтів.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (НФаУ)

Започаткування вищої фармацевтичної освіти на Харківщині та історичні корені НФаУ сягають  1805 р., коли було засновано Харківський Імператорський університет. За статутом університету при відділенні лікарських та медичних наук (згодом медичний факультет) було відкрито кафедру лікарського речовинослів’я, фармації та лікарської словесності, яка в 1859 р. була поділена на кафедру фармації та фармакогнозії і кафедру фармакології. З 1805 р. учена рада медичного факультету проводить іспити на одержання фармацевтичного звання та надання за їх результатами ступенів гезеля (аптекарського помічника), провізора та аптекаря. У 1812 р. при університеті відкрито фармацевтичну лабораторію (деякий час вона існувала разом з хімічною), де студенти та ті, хто готувався до іспитів, мали можливість отримувати знання з фармації.

Високий професійний рівень викладання фармацевтичних дисциплін у першій половині ХІХ ст. був досягнутий завдяки вченим університету професорам Ф.І. Гізе, Є.С. Гордієнку, Я.М. Громову, Г.Г. Коритарі та ін. У 1883 р. видано нові «Правила испытания медицинских, ветеринарных и фармацевтических чиновников», згідно з якими для отримання звання аптекарського помічника та провізора необхідно було прослухати дворічний теоретичний курс лекцій зі спеціальних дисциплін і скласти державний іспит. Така система підготовки фармацевтів існувала до 1920 р. Найвищого рівня викладання фармацевтичних дисциплін в університеті досягає наприкінці ХІХ — початку ХХ ст., що пов’язано з діяльністю професорів А.Д. Чирікова та М.О. Валяшка, які очолювали кафедру фармації та фармакогнозії. У 1915 р. учена рада університету прийняла рішення про відкриття фармацевтичного відділення. Затверджується план будівництва корпусу фармацевтичної лабораторії. За час існування університету прослухали лекції та отримали фармацевтичні звання понад 5000 осіб.

Після закриття в 1920 р. Харківського Імператорського університету та усвідомлення громадськістю невідповідності старої системи фармацевтичної освіти сучасним вимогам виникла гостра потреба в організації вищого навчального закладу фармацевтичного профілю. 10 вересня 1921 р. за пропозицією М.О. Валяшка, М.П. Красовського, А.Д. Розенфельда та Л.Є. Розенфельда постановою Наркомату охорони здоров’я та Головнау­ки України було відкрито Харківський хіміко-фармацевтичний інститут, у структурі якого діяв лише фармацевтичний факультет. Першим ректором став професор М.О. Валяшко. Термін навчання в різні часи становив: три (1921–1933), чотири (1934–1946) і п’ять (з 1949) років. У перед­воєнний час здійснювалася підготовка фахівців із дослідження поживних та смакових речовин, судово-хімічного аналізу та спеціалістів для хіміко-фармацевтичної промисловості. У зв’язку з так званою уніфікацією фармацевтичної освіти (1924) під сумнів поставлено доцільність існування вищих фармацевтичних закладів взагалі. Постановою Укрголовпросу інститут припинив свою діяльність, а професорсько-викладацький склад був переведений до Харківського фармацевтичного технікуму (існував з 1922 р.), який з цього часу став діяти на правах вищого навчального закладу. З 1930 р. технікум отримує статус інституту. Декретом Ради народних комісарів СРСР (1936 р.) офіційно закріплено існування у країні 9 фармацевтичних інститутів, у тому числі й Харківського. У 1937 р. ученій раді інституту надається право присвоювати здобувачам наукового ступеня кандидата фармацевтичних наук. У довоєнний період Харківський фармацевтичний інститут (ХФІ) підготував 1379 спеціалістів; захищено близько 40 дисертацій; проводилися дослідження за 40 науковим­и темами. Лекції читали такі визнані вчені-професори: М.О. Валяшко (фармацевтична хімія, фармакогнозія), М.С. Бокаріус (судова хімія), М.П. Красовський (аналітична хімія), А.Д. Розенфельд (хіміко-фармацевтичні та галенові препарати), Є.С. Хотинський (органічна хімія), М.А. Ізмайлов (фізична хімія), Я.В. Ролл (ботаніка), Н.Я. Міллер (фізика), В.П. Тарнані (зоологія), І.С. Тєлєтов (неорганічна хімія), М.Н. Соловйов (мікробіологія), С.Г. Ковальов, а згодом С.Ф. Шубін (технологія лікарських форм), О.І. Черкес (фармакологія). Інститут очолювали М.О. Валяшко (1921), Г.Є. Мухін (1922), Б.М. Ібрагімов (1923–1924), Л.Х. Духін (1924–1929), А.В. Станков (1930), М.І. Пирогов (1930–1935), Б.Н. Станіславський (1936–1937), Т.Я. Калініченко (1938), Є.І. Алексенцева (1939–1940).

Восени 1941 р. ХФІ евакуйовано до м. Семипалатинська (Казахстан), де в березні 1942 р. розпочато навчально-виробничий процес, а також виробництво дефіцитних ліків для шпиталів (на базі лабораторії Семипалатинського аптекоуправління). 29 вересня 1942 р. Харківський та Дніпропетровський фармацевтичні інститути були об’єднані, а з 22 лютого 1944 р. Харківський та Дніпропетровський фармацевтичні інститути відновили роботу кожен у своєму місті як самостійні вищі навчальні заклади.

У 1950–1960 рр. у ХФІ активно розвивається навчальний та науковий потенціал, зміцнюється матеріально-технічна база. У 1952 р. постановою Ради Міністрів СРСР за ініціативи полковника В.Г. Чорнобрового при ХФІ був створений військово-фармацевтичний факультет (так була започаткована традиція підготовки військових провізорів), який згодом (1956) увійшов до складу військово-медичного факультету Харківського медичного інституту. З 1964 р. розпочинає свою діяльність заочний факультет, деканом якого призначається професор І.М. Перцев. Із 1965 р. ХФІ починає готувати спеціалістів-фармацевтів для зарубіжних країн. Із 1974 р. у його структурі починає діяти факультет з підготовки іноземних студентів (першим деканом якого став доцент І.С. Шульга), а також здійснюється підготовка фахівців для середньоазіатських республік СРСР та Молдавії. У 1976 р. ученій раді ХФІ надано право приймати до захисту докторські дисертації. У стінах університету проходять І (1963) та ІІІ (1979) з’їзди фармацевтів України.

У післявоєнні роки інститут очолювали професори Ю.Г. Борисюк (1941–1942; 1944–1957), Г.П. Півненко (1958–1970), Д.П. Сало (1971–1980); нині — член-кореспондент НАН України, професор В.П. Черних (з 1980 р.). Починаючи з 80 х років минулого століття, активно розвивається навчальний та науковий потенціал, зміцнюється матеріальна база, змінюється статус ВНЗ. Інститут першим у СРСР перейшов на новий навчальний план (1981), за яким значно розширено сегмент медико-біологічних дисциплін. Із 1984 р. при інституті діє факультет удосконалення провізорів, організатором та першим деканом якого став професор І.М. Перцев. У 1993 р. на базі факультету створено Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації, який очолив професор В.М. Толочко (див. Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації). У 1987 р. вдруге відновлює свою роботу заочний фармацевтичний факультет, який очолив професор О.І. Павлій. У 1991р. ХФІ першим із 900 вищих навчальних закладів СРСР був атестований і акредитований за вищою вузівською категоріє­ю з правом автономії; в 1992 р. одержав статус Українсько­ї фармацевтичної академії, а згодом — Національної фармацевтичної академії України (1999); у 2002 р. отримує найвищий державний статус — Національного фармацевтичного університету (НФаУ).

Назустріч VII Національному з’їзду фармацевтів Фармацевтична енциклопедія: Національний фармацевтичний університет. Фармацевтична освітаСьогодні НФаУ — елітний вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, де навчаються громадяни багатьох країн світу, диплом якого є гарантією успішної кар’єри в будь-якій державі. За період свого існування університет підготував понад 40 тис. провізорів, з яких понад 4 тис. для 75 зарубіжних країн. Університет здійснює підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавр, спеціаліст і магістр фармації за спеціальностями, які розкривають увесь спектр фармацевтичної галузі: «Фармація», «Клінічна фармація», «Технологія фармацевтичних препаратів», «Технологія парфумерно-косметичних засобів», «Лабораторна діагностика», «Біотехнологія», «Економіка підприємства», «Маркетинг», «Менеджмент організацій», «Якість, стандартизація та сертифікація», «Педагогіка вищої школи», «Екобіотехнологія, біотехнологія БАР», «Адміністративний менеджмент» за денною, заочною (дистанційною) та післядипломною формами навчання. Університет надає другу вищу освіту за всіма спеціальностями денної та заочної форм навчання. В університеті навчаються і працюють понад 20 тис. осіб (загальний контингент студентів становить 17 542 особи), навчальний процес забезпечують 9 факультетів, 49 кафедр, 57 відділів і підрозділів. Професорсько-викладацький колектив нараховує понад 750 викладачів, серед них 101 доктор наук, професор, понад 450 доцентів, кандидатів наук, 15 академіків і членів-кореспондентів Національної та галузевих академій наук України, 23 заслужених діячі науки і техніки України, 2 лауреата державної премії в галузі науки і техніки. Матеріально-технічна база НФаУ: 6 навчальних корпусів, 5 гуртожитків (загальною площею 105 тис. м2), ботанічний сад, харчувальний і фізкультурно-оздоровчий комплекси, 6 спортивних залів, клініко-діагностичний центр, центр косметології та аромології, комп’ютерний та видавничий центри; бібліотека укомплектована цінними вітчизняними та зарубіжними фаховими виданнями, має 10 читальних (у т.ч. 2 електронних) залів. Естетичному і духовному розвитку сприяє культурний центр НФаУ.

Різнопланова науково-дослідна робота вчених університету охоплює практично всі напрямки фармацевтичної діяльності. В університеті сформовані та плідно працюють 22 наукові школи за напрямками: хімічний синтез і аналіз БАР; створення лікарських субстанцій синтетичного походження; нанотоксикологія та нанофармація; фармакогностичне вивчення та створення лікарських субстанцій рослинного походження; технологія одержання оригінальних та комбінованих фармацевтичних препаратів у різних лікарських формах; фармакологічне дослідження БАР синтетичного та природного походження; створення гомеопатичних і ветеринарних препаратів; розробка нових методів аналізу з оперативного виявлення фальсифікованої продукції аптечного та промислового виробництва; організація фармацевтичної справи; менеджмент і маркетинг у фармації; дослідження економічних механізмів управління розвитку фармацевтичних підприємств в умовах упровадження міжнародних стандартів якості тощо. У 2009 р. науковцями університету виконано 145 фундаментальних та прикладних науково-дослідних робіт (НДР) із пріоритетних напрямків науки і техніки. Загальний обсяг НДР становив близько 2,5 млн грн. Наукові дослідження і госпдоговірні розробки виконуються на замовлення 43 вітчизняних та закордонних підприємств: ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. М.І. Ситенка» НАМН України, ТОВ «НВФ «Мікрохім», ТОВ «Дослідний інститут хімічного різноманіття» (Росія), ЗАТ «Індар», ЗАТ «Лекхім-Харків», ЗАТ «Фармак», ЗАТ «НВЦ «Борщагівський ХФЗ», Фармацевтична фірма «Дарниця», фармацевтична корпорація «Артеріум», ТОВ «Дослідний завод «ДНЦЛЗ», ВАТ «ХФЗ «Червона зірка», ХДФП «Здоров’я народу», ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров’я», ЗАТ «Біолік», ЗАТ «Стома», ВАТ «Інтерхім» та ін. Університет плідно співпрацює з 12 установами НАН та НАМН України та понад 20 галузевими інститутами МОЗ України. Провідні фахівці та науковці НФаУ залучаються до роботи державних установ, відомств, експертних, координаційних, спеціалізованих учених рад, Комітету з державних премій в галузі науки і техніки України, Експертної ради Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, ВАК, установ МОН та МОЗ України, професійних асоціацій та громадських об’єднань з питань розвитку вітчизняної системи охорони здоров’я. У НФаУ працюють дві спеціалізовані вчені ради за трьома науковими спеціальностями: «Фармацевтична хімія та фармакогнозія», «Технологія ліків та організація фармацевтичної справи», «Фармакологія». Успішно готуються науково-педагогічні кадри вищої кваліфікації (у 2008–2009 рр. захищено 19 докторських та 96 кандидатських дисертацій, виконую­ться 54 докторських та 217 кандидатських дисертацій). У створенні й упровадженні у практику нових фармацевтичних препаратів беруть участь різні кафедри і наукові лабораторії. Вченими розроблено 262 нових препарати, що знаходяться сьогодні на різних етапах упровадження. Відомі національні бренди: Левосин, Левомеколь — одні з найбільш ефективних ранозагоювальних препаратів; Кратал — кардіотонік, застосовується у складі комбінованої терапії для лікування серцево-судинної патології, входить у десятку кращих вітчизняних ЛП; Діакамф — протидіабетичний цукрознижувальний препарат нового покоління. У переліку препаратів університету: Альтан, Валькофен, Веносан, Живітан, Ліпофлавон, Настойка прополісу, Паравіт, Піфламін, Фенольний гідрофобний препарат прополісу, Флаванабол, Інфлоракс та ін. В активі НФаУ понад 1160 захищених об’єктів інтелектуальної власності; започатковані й видаються 7 науково-практичних журналів (з них 5 внесені до переліку ВАК України).

Щорічно на базі НФаУ проводяться до 20 науково-практичних заходів, у тому числі міжнародного рівня. НФаУ постійно демонструє свої наукові досягнення на виставках України та бере участь у роботі зарубіжних форумів. За результатами упровадження розробок у галузі науки, освіти та інноваційних технологій НФаУ тільки в 2009 р. відзначений золотою медаллю у номінації «Інтеграція науки і освіти», дипломом «За високі творчі досягнення в інноваційному оновленні національної системи освіти», золотою медаллю у номінації «Видання підручників та навчальних посібників нового покоління для профільних вищих навчальних закладів», дипломом лауреата конкурсу «За розробку і упровадження інноваційних освітніх технологій». Університет має наукові зв’язки з 40 ВНЗ із 20 країн Центральної та Східної Європи, Америки, Азії, Близького Сходу, Африки. З метою реалізації державної політики кадрового забезпечення фармацевтичної галузі університетом запропонована система підготовки фахівців шляхом відкриття мережі 19 фармацевтичних факультетів у системі вищої освіти Украї­ни. З цією ж метою у НФаУ здійснюється підготовка науково-педагогічних кадрів для фармацевтичних факультетів ВНЗ, практичної фармації України та зарубіжних країн.

З метою визнання фармацевтичної галузі на державному рівні за ініціативи та безпосередньою участю НФаУ в Україні встановлено професійне свято «День фармацевтичного працівника», запроваджено нову державну нагороду почесне звання «Заслужений працівник фармації України», скарбниця Харківщини збагачена унікальним історико-архітектурним комплексом «Фармація у віках» (першим у світі пам’ятником фармацевтам). НФаУ став організатором проведення на своїй базі V (1995), VI (2005) та VII (2010) Національних з’їздів фармацевтів України, створення Фармацевтичної асоціації України, видання першої «Фармацевтичної енциклопедії» (2005, 2010).

Літ.: Борисюк Ю.Г., Семинько В.А., Казарновский Л.С. К истории Харьковского фармацевтического института // Труды Харьковского государственного фармацевтического института. — Вып. 1. — Х., 1957; Величко Ю. Національний фармацевтичний університет // Губернія. — 2004; Історія фармації України / Р.В. Богатирьова, Ю.П. Спіженко, В.П. Черних та ін. — Х., 1999; Медицинский факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования. 1805–1905 / Под ред. Д.И. Багалея. — Х., 1906; Перцев І.М., Тихонов О.І. Технологічна наукова школа в УкрФА // Вісник фармації. — 1996. — № 1–2; Петюнін П.О., Ткачук В.А., Шураєва Т.К. До 50 річчя з дня заснування Харківського державного фармацевтичного інституту // Фармацевтичний журнал. — 1971. — № 6; Сухинин Д. НФаУ — новая звезда на фармацевтическом небосклоне // Новости медицины и фармации. Спец. выпуск. — 2003; Українська фармацевтична академія / В.П. Черних, І.А. Зупанець, З.М. Мнушко та ін. — Х., 1996; Черних В.П., Гриценко І.С. Становлення та розвиток наукової школи синтетиків в Укрфармакадемії // Вісник фармації. — 1996. — № 1–2.
В.П. Черних

ФАРМАЦЕВТИЧНА ОСВІТА

Фармацевтична освіта — система підготовки та вдосконалення провізорів, фармацевтів та науково-педагогічних фармацевтичних кадрів. Це — рівень професійної кваліфікації працівника, отриманий у навчальних закладах I–IV рівня акредитації на базі повної (або неповної) середньої освіти, що підтверджений відповідним дипломом, який дозволяє займатися діяльністю, пов’язаною з ліками (виготовленням, зберіганням, відпуском тощо). Ліки — це особливий продукт, з яким мають працювати високоосвічені фахівці. Ця теза знайшла підтвердження ще в Аптекарському уставі (1789), де викладені вимоги до аптечних працівників: «Каждая аптека в Российском государстве должна быть управляема государственной медицинской коллегие­й и мужем отличным в фармацевтическом звании испытанным и удостоенным. Аптекарь, яко добрый гражданин, верно хранящий присяжную должность, повинен быть искусен, честен, благоразумен, трезв, прилежен, во всякое время присутственен и исполняющий звание свое всеобщему благу соответственно…». Перші аптеки як заклади охорони здоров’я в Україні з’явилися у ХІІІ ст., але тільки у XVIII ст. у зв’язку зі збільшенням кількості аптек, зростанням населення в містах та селищах виникає необхідність у підготовці національних кадрів аптекарів, які володіли б спеціальними знаннями виготовлення ліків. Державних навчальних закладів з підготовки таких фахівців на той час в Україні не було. Власники аптек (та й то невелика їх частина) отримували фармацевтичну освіту в університетах Польщі, Франції, Італії, Німеччини.

Історичні витоки української фармацевтичної освіти починаються в 1805 р., коли при відділенні лікарських та медичних наук (пізніше медичного факультету) Харківського Імператорського університету була відкрита кафедра лікарського речеслів’я, фармації та лікарської словесності, де і відбувалася підготовка аптечних працівників. У 1812 р. при фармацевтичному відділенні університету була організована перша фармацевтична лабораторія, де проводилися практичні заняття з виготовлення та дослідження фармацевтичних препаратів, фармацевтичних та судово-хімічних досліджень. У 1805–1919 рр. підготовка фармацевтів здійснювалася за схемою: учень аптекаря — помічник аптекаря (гезель) — провізор — магістр фармації. Учнем аптекаря міг стати кожен, хто мав освіту чотири класи гімназії. Через три роки поряд з виконанням підсобних робіт учню дозволялося скласти іспит на медичному факультеті університету та отримати звання помічника аптекаря. Відпрацювавши ще три роки в аптеці, він мав право слухати лекції в університеті на провізорських курсах та навчатися протягом двох років. Після цього фармацевт складав державний іспит і отримував звання провізора. Для отримання вищого ступеня — магістра фармації, провізор готувався досить значний час (нерідко декілька років), складав певний іспит, після чого допускався до захисту дисертації. У кінці ХVІІІ ст. сформувалися дисципліни, які визначені як обов’язкові при отриманні фармацевтичної освіти. Навчальний план вищої фармацевтичної освіти мав такий вигляд:

Латинська мова 28 годин
Математика 168 годин
Фізика 154 години
Хімія неорганічна 168 годин
Загальна біологія з паразитологією 58 годин
Анатомія й фізіологія людини 84 години
Ботаніка 168 годин
Хімія органічна 168 годин
Хімія аналітична 224 години
Гігієна 56 годин
Технологія лікарських форм 230 годин
Фармакогнозія 168 годин
Фармакологія 56 годин
Розвиток фармацевтичної справи та її організації 28 годин
Хімія фармацевтична 196 годин

Фармацевтичне відділення університету існувало за рахунок слухачів та осіб, що екстерном складали іспит на звання помічника аптекаря або провізора. Кошти витрачалися на утримання фармацевтичної лабораторії та оплату праці екзаменаторів. У середньому кількість осіб, які складали іспити, становила 40–50 чоловік.

За роки існування Харківського Імператорського університету (1805–1919 рр.) отримали фармацевтичну освіту та прослухали лекції більш ніж 5000 осіб. Високий рівень професійної підготовки провізорів у першій половині ХІХ ст. досягнутий завдяки видатним ученим, що працювали на той час, професорів: Ф.І. Гізе, Г.Г. Коритарі, Я.М. Громова, Є.С. Гордієнка, Л.О. Ванотті, М.П. Болгаревського та ін. У кінці ХІХ — на початку ХХ ст. фармацевтична освіта в університеті пов’язана з іменами професорів А.Д. Чирікова, М.О. Валяшка, М.П. Красовського, А.Д. Розенфельда та ін., які послідовно відстоювали необхідність фармацевтичної освіти для працівників аптек, що було обумовлено потребами аптечної мережі України, а також досягненнями хімічної та фармацевтичної науки. Протягом ХІХ ст. кількість аптек в Україні збільшилася у 17,5 раза: у губернських центрах — у 10 разів, в інших населених пунктах — у 27 разів. В останній чверті ХІХ ст. щорічно відкривалося понад 17 аптек. До 1913 р. в Україні налічувалося 1067 аптек (714 — сільських, 353 — міських), з яких тільки 43 належали земствам, а 1024 — приватним особам. Але прагнення підвищити рівень освіти фармацевтичних кадрів зустрічало жорсткий опір з боку власників аптек, які не хотіли дорожчання робочої сили, тому становлення системи вищої фармацевтичної освіти було важким та суперечливим. Із самого початку на фармацевтичне відділення не приймали жінок, і це питання залишалося невирішеним до 20 х років ХХ ст. Із установленням радянської влади питання націоналізації аптек, розширення аптечної мережі, підготовки фармацевтичних кадрів у профільних інститутах набули найбільшої гостроти. 10 вересня 1921 р. за ініціативи професорів-фармацевтів Харківського університету М.О. Валяшка, М.П. Красовського, А.Д. Розенфельда на основі Постанови народного комісаріату охорони здоров’я України та Головнауки був заснований в Україні Харківський фармацевтичний інститут. З цього часу починається його історія як самостійного профільного вищого навчального закладу, створеного на базі фармацевтичної лабораторії медичного факультету університету, яку очолював професор Н.О. Валяшко, що і став першим ректором першого фармацевтичного вищого навчального закладу України. Так було започатковано становлення державної системи підготовки фармацевтичних кадрів та проведення досліджень з фармацевтичної науки. Пізніше були створені фармацевтичні інститути в Одесі, Дніпропетровську, Києві, термін навчання у них становив три роки. У зазначених інститутах підготовка здійснювалася за трьома спеціальностями: фармацевти — працівники аптек; спеціалісти з дослідження поживних і смакових речовин, предметів домашнього побуту та судово-хімічного аналізу; робітники хіміко-фармацевтичної промисловості. Протягом 1921–1940 рр. відбувається вдосконалення методів викладання, навчальних планів та програм, збільшується тематика наукових досліджень, зростає мережа аптек та кількість фармацевтичних кадрів, розпочинається підготовка провізорів за заочною формою навчання. Усього за період 1921–1941 рр. було підготовлено 2503 спеціалісти, в т.ч. за заочною формою — 1124. З 1952–1958 рр. проводилася підготовка військових провізорів (усього підготовлено 400 спеціалістів). З 1965 р. починається підготовка спеціалістів з вищої фармацевтичної освіти для зарубіжних країн. У 1981 р. розроблено новий навчальний план, в якому значно розширено вивчення дисциплін медико-біологічного циклу. До 1991 р. підготовку спеціалістів в Україні здійснювали лише за спеціальністю «Фармація» на базі 3 вузів: Харківського фармацевтичного інституту і фармацевтичних факультетів Запорізького та Львівського медичних інститутів.

Слід зазначити, що підготовка провізорів у Західній Україні розпочалася з відкриттям Львівського університету (1784) і відбувалася за спільною з лікарями трьохрічною програмою, а з 1853 р. на фармацевтичному відділенні філософського факультета, реорганізованого у відділ медичного факультета (1930). У 1940 р. при медичному інституті (з 1996 р. — університет) відкривається фармацевтичний факультет, який нині в своїй структурі налічує 11 кафедр, навчально-виробничу аптеку та ботанічний сад.

У кінці XX ст. перед фармацевтичною галуззю України постали нові масштабні завдання, які вимагали якісно нового підходу до підготовки фармацевтичних кадрів, перегляду діючих навчальних планів та програм, що пов’язано зі зростанням вимог до фармацевтичних препаратів.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (НФаУ)На сьогодні підготовку фахівців здійснюють Національний фармацевтичний університет, фармацевтичні факультети медичних університетів та академій, які функціонують у багатьох містах України (Вінниця, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Луганськ, Львів, Київ, Одеса, Рубіжне, Тернопіль, Чернівці, Сімферополь та Ужгород) за спеціальностями «Фармація», «Технологія фармацевтичних препаратів», «Клінічна фармація», «Технологія парфумерно-косметичних засобів». Національний фармацевтичний університет (Харків) готує фахівців за 14 спеціальностями (6 напрямів підготовки) на базі повної середньої освіти та активно сприяє формуванню ідеології й філософії розвитку фармацевтичної галузі. Щорічно в галузь вливається значна кількість спеціалістів: провізорів, інженерів-технологів, провізорів-косметологів, клінічних провізорів, біотехнологів, маркетологів, економістів, менеджерів, спеціалістів у галузі якості продукції. Сьогодні в навчальному процесі широко застосовуються сучасні технічні засоби навчання, мультимедійні технології, Internet. Під час навчання студенти вирішують завдання щодо моделювання виробничих ситуацій, проводять обробку експериментальних даних, навчаються керувати аптечним господарством, вивчають основи фармацевтичної опіки хворих, знайомляться із митним контролем та державним податковим законодавством. Випускники з вищою фармацевтичною освітою з успіхом працюють в аптеках, на аптечних базах, у контрольно-аналітичних лабораторіях, інспекціях з контролю якості ліків, фармацевтичних фірмах, на хіміко-фармацевтичних заводах і фабриках, в аптеках військових частин і медичних закладах різних відомств України, а також у лікувально-профілактичних закладах, бюро судово-медичної експертизи, закладах з реалізації медичної техніки та в митній службі контролю тощо.

Спеціалістів середньої ланки — фармацевтів — готують 30 вищих медичних навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації (медичні училища, коледжі) та 2 фармацевтичні коледжі: Коледж Національного фармацевтичного університету та Житомирський фармацевтичний коледж ім. Г.С. Протасевича. Коледж НФаУ — єдиний навчальний заклад в Україні, який готує молодших спеціалістів для всієї галузі фармації: фармацевтів, техніків-технологів та техніків-лаборантів.

Значна увага МОЗ України приділяється післядипломній освіті, яка здійснюється в Національному фармацевтичному університеті (Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації), на фармацевтичному факультеті Запорізького державного медичного університету, Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького та в Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика.

Фармацевтична освіта в Україні згідно з міжнародними стандартами має відповідати пріоритетам ХХІ ст.: формування в суспільстві поваги до професії, посилення значущості фармацевтичної галузі через якість підготовки висококваліфікованих кадрів, безперервне вдосконалення змісту освіти, запровадження нових технологій та форм освіти, адаптація до європейських стандартів та участь у розробленні основ євроінтеграції вищої фармацевтичної освіти України. Фармація, яка постійно розвивається як самостійна галузь у системі охорони здоров’я, вимагає якісної підготовки кадрів за всіма напрямками фармацевтичної діяльності.

Літ.: Алюшин М.Т. Шляхи перебудови фармацевтичної науки в СРСР // Фармац. журн. — 1989. — № 6; Черних В.П. Стратегия подготовки кадров для отрасли // Ліки і здоров’я. — 1998. — № 8; Черних В.П. Концептуальні аспекти реформування фармацевтичної галузі // Вісник фармації. — 2001. — № 1; Принципи и основы фармобразования и его перспективы (Резолюция по докладу И.И. Левинштейна) // Весник фармации. — 1921. — № 1–2; Энциклопедический словарь аптечного работника // Ред. колл. — М., 1960; Історія фармації України / В.П. Черних, І.А. Зупанець, З.Н. Мнушко та ін. — Х., 1995; В.П. Черних. Будущее фармотрасли — за профессиональными кадрами. Доклад // Еженедельник АПТЕКА. — 2007. — № 46; Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького. — Львів, 2009.
В.П. Черних
*Початок див.: «Щотижневик АПТЕКА» № 21 (742) від 31 травня та № 23 (744) від 14 червня 2010 р.; www.apteka.ua/article/41075; www.apteka.ua/article/42999; www.apteka.ua/article/40511; www.apteka.ua/article/42189; www.apteka.ua/article/42739.

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Другие статьи раздела


Последние новости и статьи