VII Національний з’їзд фармацевтів України:окреслено шляхи розвитку вітчизняної фармації

Один раз на 5 років фармацевтичні працівники України зустрічаються на національному з’їзді. У поточному році цей визначний для вітчизняної фармації науково-практичний форум проходив 15–17 вересня у Харкові. Фармацевтичний сектор — напевно найбільш динамічний елемент системи охорони здоров’я. За останні роки відбулися значні зміни у регуляторній політиці в сфері обігу лікарських засобів, у системі контролю їх якості тощо. Але більшість проблем, які турбували державу в цьому секторі, залишилися невирішеними, а деякі з них навіть загострилися, зокрема проблема економічної доступності та якості лікарських засобів. Отже, в якому напрямку рухатися вітчизняній фармації — вирішували фахівці під час VII Національного з’їзду фармацевтів України.

Фармацевтичний сектор — важлива складова медичної галузі, і зміни, що відбуваються в будь-якому сегменті національної системи охорони здоров’я, тягнуть за собою наслідки для інших її складових. Очевидно, що заходи із реформування галузі охорони здоров’я матимуть відображення і на фармацевтичному секторі. Важливо зрозуміти, що пропонується нині профільним міністерством у рамках реалізації довгострокової Програми реформування медичної галузі. Тому доповідь Зіновія Митника, міністра охорони здоров’я, була присвячена актуальним питанням реформування системи охорони здоров’я України.

Основна проблема української системи охорони здоров’я — її невідповідність сучасним потребам суспільства, внаслідок чого спостерігається зниження доступності медичної допомоги, низька якість та несвоєчасність медичних послуг та відсутність захисту населення від фінансових ризиків.

Нині у структурі медичних послуг спостерігається зміщення у бік спеціалізованої та високо­спеціалізованої медичної допомоги. За відсутності чіткого розмежування рівнів надання медичної допомоги має місце надмірна спеціалізація закладів охорони здоров’я. Основні фонди галузі зношені. Первинна ланка медицини майже не впливає на медичний маршрут пацієнта. Разом з тим надмірна кількість стаціонарних закладів охорони здоров’я та існування паралельних систем медичного обслуговування населення призводять до неефективного використання бюджетних ресурсів.

Не секрет, що державні гарантії на безоплатну медичну допомогу не відповідають обсягам їх фінансового забезпечення. Особисті витрати населення на отримання медичних послуг становлять 40% загального обсягу фінансування. В умовах неадекватного фінансування закладів охорони здоров’я економічна мотивація професійної діяльності працівників галузі охорони здоров’я відсутня.

Реформування галузі охорони здоров’я серед іншого має на меті створення підґрунтя для запровадження загальнообов’язкового соціального медичного страхування. За словами міністра охорони здоров’я, очікується, що реформування первинного та вторинного рівнів медичної допомоги триватиме 2 роки. Йому передуватиме 6-місячний підготовчий етап, протягом якого буде проведено ретельний аналіз демо­графічної ситуації, стану здоров’я населення та його медичних потреб, ресурсного забезпечення та організаційно-функціональної структури закладів охорони здоров’я, основних показників діяльності медичних закладів тощо. Крім того, в цей період буде вивчено позицію та готовність медичних працівників до структурно-функціональної реорганізації системи охорони здоров’я, а також думку населення щодо змін у порядку надання медичної допомоги.

На І етапі реформування первинної медико-санітарної допомоги передбачається формування центрів первинної медико-санітарної допомоги у структурі поліклінічних відділень центральних районних лікарень та міських поліклінік. Кошти територіальних громад, що спрямовуються на фінансування медичного обслуговування населення, будуть об’єднані на рівні районного бюджету з метою отримання потужного джерела фінансування та більш ефективного управління обмеженими ресурсами.

ІІ етап реформування первинної медико-санітарної допомоги передбачає створення органів управління охороною здоров’я — відділів охорони здоров’я районних державних адміністрацій як замовників медичних послуг та розпорядників бюджетних коштів на відповідній території, а також юридично самостійних центрів первинної медико-санітарної допомоги.

На ІІІ етапі відбуватиметься автономізація закладів первинної медико-санітарної допомоги, надання їм статусу комунальних некомерційних неприбуткових підприємств. Буде запроваджено державні закупівлі послуг первинної медико-санітарної допомоги та фінансування суб’єктів первинного рівня за подушним принципом.

Щодо реформування вторинного рівня медичної допомоги З. Митник повідомив, що перед­бачається концептуальна зміна порядку його фінансування, а саме перехід від постатейного фінансування до глобального бюджету. Також відбудеться створення «госпітальних» округів, що об’єднують заклади декількох сільських районів або міст і районів залежно від щільності та характеру розселення населення з урахуванням стану транспортних комунікацій, матеріально-технічного та кадрового потенціалу стаціонарів, профілів їх діяльності та структури медичних послуг.

Олександр Гудзенко, заступник міністра охорони здоров’я, ознайомив учасників з’їзду з реаліями та перспективами фармації України. Він зазначив, що фармація — невід’ємна частина системи охорони здоров’я, тому її реформування повинно відбуватися в унісон із галуззю. Очевидно, що фармація в Україні розвинута і багатогранна — є виробництво, що наближається до світового рівня, розвинута мережа дистриб’юторів та аптечних закладів. На сьогодні 141 суб’єкт господарювання має ліцензію на виробництво ліків. Здійснюють діяльність 6426 суб’єктів господарювання, що реалізують лікарські засоби та містять у своєму складі: аптек — 12 878, аптечних складів — 637, аптечних пунктів — 5350, аптечних кіосків — 4247. У динаміці кількість аптек неухильно зростає, кількість складів з 2005 р. зменшилася майже в 2 рази. Кількість аптечних пунктів з 2005 р. зменшувалася, проте з початку поточного року намітилася тенденція до збільшення. Кількість аптечних кіосків також неухильно зменшується. Турбує тенденція щодо зменшення кількості отриманих ліцензій на виробництво лікарських засобів в умовах аптек, тобто екстемпоральна рецептура стає все менш доступною для населення.

Стосовно промислового виробництва лікарських засобів О. Гудзенко повідомив, що прийняття низки нормативних документів, які передбачають жорстке дотримання вимог належної виробничої практики (GMP), сприяло підвищенню якості ліків вітчизняного виробництва. Можна констатувати, що нині на теренах України працюють потужні виробники, що не поступаються за умовами виробництва світовим лідерам.

В Україні зареєстровано в установленому порядку 13 892 лікарські засоби. Препаратів зарубіжного виробництва зареєстровано майже у 3 рази більше, ніж вітчизняного. Об’єм фармацевтичного ринку неухильно зростає. У 2009 р. він сягнув майже 20 млрд грн. та 1,1 млрд упаковок. Якщо рахувати в упаковках, основна кількість ліків (близько 70%), що споживаються українцями, виробляється на вітчизняних підприємствах. Тобто можна констатувати, що фізична доступність ліків для населення забезпечена.

Переходячи до висвітлення проблемних питань фармацевтичного сектору, О. Гудзенко звернув увагу на те, що в нашій країні мають місце нераціональне використання ліків та існуючого асортименту виробів медичного призначення, поліпрагмазія (зайве призначення ліків), порушення етапності раціональної фармакотерапії та обмежений вплив лікаря на призначення ліків.

Очевидно, що дії лікаря мають бути стандартизовані. Без цього неможливо вести мову про впровадження медичного страхування. Стандартизація передбачає створення стандартів та протоколів лікування, а також впровадження формулярів. Створення і розвиток формулярної системи посідає провідне місце в Основних концептуальних напрямках розвитку фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я України.

Взагалі Основні концептуальні напрямки розвитку фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я України спрямовані на створення нормативно-правової бази, яка б забезпечила стабільну діяльність фармацевтичного сектору. Система реалізації лікарських засобів посідає в них особливе місце. Зокрема, введено поняття фармацевтичної практики замість торгівлі. Треба звернути увагу на те, що в Україні питанням втілення належної аптечної практики приділяється недостатньо уваги. У МОЗ немає структури, яка б переймалася проблемами аптечної діяльності. У той же час за рекомендаціями ВООЗ треба розробити 23 стандарти, щоб наші аптечні заклади перетворилися у заклади охорони здоров’я не тільки де-юре, але і де-факто.

Як зазначив О. Гудзенко, нині в Україні обіг лікарських засобів врегульовано, проте час не стоїть на місці й законодавство також потребує змін. Протягом останнього року тривала робота над створенням нової редакції законопроекту «Про лікарські засоби». Його основні концептуальні відмінності полягають у тому, що на законо­давчому рівні закріпляються європейські стандарти діяльності у сфері обігу лікарських засобів. Вводиться та деталізується новий термін — фармацевтична практика або фармацевтична допомога, що чітко визначає роль фармації у лікувальному процесі.

О. Гудзенко зазначив, що уряд України приділяє значну увагу розвитку фармації. Під час наради під головуванням Миколи Азарова, Прем’єр-міністра України, були визначені основні напрямки діяльності фармацевтичного сектору на найближчу перспективу. Низка питань, що були підняті на нараді, потребує невідкладного вирішення. Основний акцент поставлено на якості та доступності лікарських засобів для населення України.

VII Національний з’їзд фармацевтів України:окреслено шляхи розвитку вітчизняної фармаціїЗ метою підвищення якості лікарських засобів потрібно створити систему забезпечення якості ліків на всіх етапах. Нині вирішується питання щодо виділення коштів для створення трьох регіональних лабораторій з контролю якості лікарських засобів, які б відповідали найвищим світовим вимогам.

Прем’єр-міністром поставлено завдання щодо наведення ладу у сфері обігу функціональних харчових продуктів та лікувальної косметики. Нині МОЗ розроблено проекти відповідних нормативних документів щодо процедури реєстрації цієї продукції.

Щодо економічної доступності лікарських засобів для населення О. Гудзенко зазначив, що профільне міністерство проводить активну роботу в цьому напрямку. Зокрема, вже розроблено та подано на розгляд до КМУ проект постанови щодо декларації оптово-відпускних цін на лікарські засоби, що закуповуються за бюджетні кошти. Заступник міністра висловив сподівання, що найближчим часом визначення вартості ліків та лікування відбуватиметься на основі фармакоекономічних досліджень.

Стосовно власних витрат пацієнтів на лікування О. Гудзенко наголосив, що потрібно змінювати підхід до надання первинної медико-санітарної допомоги. Сьогодні лікар керується інформацією, яку йому надає медичний представник, саме тому статистика захворюваності не збігається зі статистикою споживання ліків. Якщо додати наявність агресивної неконтрольованої реклами, то до нераціональної фармакотерапії приєднується широко розповсюджене самолікування, що ніяк не сприяє якості надання первинної медичної допомоги.

Отже, у фармацевтичному секторі зокрема та галузі охорони здоров’я в цілому передбачається тривала складна робота, кінцевою метою якої є оптимізація надання медичної допомоги населенню, підвищення її якості та доступності.

Олексій Соловйов, голова Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів МОЗ України, зауважив, що за останні два роки завдяки прийняттю низки рішень ефективність діяльності системи контролю якості лікарських засобів було значно знижено, що мало негативні суспільні та соціально-економічні наслідки.

Кількість виробників лікарських засобів, що здійснюють свою діяльність відповідно до вимог GMP, в Україні залишається вкрай низькою. Встановлено, що впровадженню стандартів GMР в Україні заважають певні чинники, серед яких:

  • необґрунтовано спрощена реєстрація лікарських засобів, зокрема з деяких країн Південно-Східної Азії,
  • можливість реєстрації продукції in bulk вітчизняними виробниками без інспектування їх виробництва та передреєстраційних перевірок на відповідність вимогам GMР.

Аналіз доводить, що наявність на фармацевтичному ринку такої продукції призводить до вимивання прибутку українських підприємств у традиційних цінових нішах, що зменшує фізичну доступність для населення якісних вітчизняних ліків.

Крім того, в країні відбулося неконтрольоване та невиправдане зростання кількості аптечних закладів за відсутності суттєвого покращання якості їх діяльності. За словами О. Соловйова, мають місце факти, коли підприємці, яких позбавляють ліцензії за порушення, незабаром реєструють нове підприємство, а невдовзі отримують нову ліцензію. За існуючою процедурою рішення про анулювання ліцензії набуває чинності лише через 30 днів з дня його прийняття. Цього терміну цілком достатньо для того, щоб зареєструвати нове підприємство та отримати нову ліцензію. Саме такі аптечні заклади є потенційним, а іноді і реальним джерелом потрапляння неякісних та фальсифікованих лікарських засобів до споживачів.

О. Соловйов зазначив, що проблема наявності в обігу фальсифікованих і незареєстрованих лікарських засобів тією чи іншою мірою характерна практично для всіх країн світу. Проте обсяги фальсифікату на ринках різних країн суттєво відрізняються. Це прямо залежить від законо­давства, що регулює обіг, наявності належного державного фінансування системи контролю якості, а також суворості покарання за недотримання вимог законодавства щодо обігу ліків.

Як зауважив доповідач, в Україні прийняті та діють відповідні законодавчі та нормативні акти, проте практично відсутнє державне фінансування здійснення лабораторного контролю. А про відповідальність суб’єктів господарювання за вироблення та реалізацію фальсифікованих ліків говорити взагалі не варто.

Подальший контроль з боку держави як за належним процесом виробництва лікарських засобів, так і за якістю лікарських засобів, що пере­бувають в обігу, є одним із ключових елементів системи забезпечення конституційних прав громадян на охорону здоров’я. Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів не заперечує проти необхідності спрощення процедур державного контролю у сфері господарської діяльності, а також скорочення кількості контролюючих органів. Однак, за словами О. Соловйова, надлишкова лібералізація умов провадження підприємницької діяльності, зокрема у сфері обігу лікарських засобів, не повинна створювати передумов для зміщення акцентів з пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров’я громадян України на будь-які інші інтереси й цілі у сфері господарської діяльності.

Головний державний інспектор МОЗ України повідомив, що найближчим часом очікується затвердження в установленому порядку низки нормативно-правових актів. Вони спрямовані на запобігання та протидію виробництву і розповсюдженню фальсифікованих та неякісних лікарських засобів, удосконалення системи державного контролю якості лікарських засобів, які ввозяться в Україну, удосконалення здійснення контролю за додержанням суб’єктами господарювання законодавства у сфері виробництва та обігу лікарських засобів тощо.

Філя Жебровська, генеральний директор ВАТ «Фармак», кандидат економічних наук, запропонувала до уваги слухачів доповідь, присвячену розвитку фармації від системи забезпечення якості до доступності ліків. Вона зауважила, що за останні 5 років у фармацевтичному секторі намітилися певні зрушення. Так, відбулося подальше удосконалення нормативно-правової бази в сфері державного регулювання обігу лікарських засобів, а саме: дотримання вимог GMP нині є обов’язковим під час виробництва, введено в дію настанови з належної лабораторної та клінічної практики, належної практики дистрибуції, здійснюється діяльність, що направлена на приєднання Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів МОЗ України до PIC/S (Pharmaceutical Inspection Cooperation Scheme — Системи співробітництва фармацевтичних інспекцій) тощо. Але більшість положень Концепції розвитку фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я, ухвалених на VI Національному з’їзді фармацевтів України, залишилася декларацією через відсутність системного та послідовного підходу. Розвиток науки і техніки у фармації залишається долею ентузіастів, вітчизняне виробництво не стимулюється і т.д.

Протягом минулого п’ятиріччя не вистачило політичної волі для формування та втілення національної стратегії розвитку галузі охорони здоров’я та фармацевтичного сектору в контексті їх соціально-економічної ефективності. Це призвело до наростаючого технологічного відставання вітчизняної фармацевтичної науки та виробництва. Як наслідок демографічні показники в Україні значно гірші, ніж у розвинених країнах світу. Зокрема, тривалість життя українців у середньому на 11 років менша, ніж у жителів європейських країн. Збільшити тривалість та покращити якість життя громадян України — призначення працівників фармацевтичного сектору та галузі охорони здоров’я.

За словами Ф. Жебровської, метою української системи охорони здоров’я є збільшення середньої тривалості життя населення до 70 років і більше. Чи варта вона надзвичайних зусиль? Так, хоча б тому що це 1,3 млн життів.

Якою може бути ціна цих зусиль? Щоб забезпечити умови для переходу до сучасної інфраструктури охорони здоров’я з 2015 р. видатки на медицину повинні досягти хоча б поточного рівня Польщі. Це 1000 дол. США на рік на людину, або 45 млрд дол. для всієї України (проти 4 млрд дол., виділених Держбюджетом 2010 р.). Якщо бюджет охорони здоров’я буде в межах рекомендованої ВООЗ 1/10 ВВП — цей показник повинен щорічно зростати на 30% протягом наступного п’ятиріччя.

Але існує альтернативний сценарій досягнення мети. Слід зробити фармацевтику пріоритетним напрямком державного розвитку. Увага з боку держави допоможе вітчизняній фармацевтиці не тільки реалізувати своє призначення, але й виступити високотехнологічним локомотивом переходу від індустріального суспільства — до економіки знань. Цей шлях вже пройшли Ірландія, Південна Корея та ін. На черзі — Росія.

Український фармацевтичний ринок — лише краплина в глобальному океані. Рівень споживання ліків в нашій країні нижче світової ватерлінії в 3 рази та характеризується анахронічною структурою. Але це не просто велика проблема — це велика можливість втілення величезного потенціалу української фармацевтики та неосяжне поле для копіткої праці.

Тривале, якісне та впевнене життя населення — основна мета державної політики. Що можуть зробити держава та фармація? Тільки спільні зусилля принесуть результат. Отже, основне стратегічне бачення держави у сфері медикаментозного забезпечення населення — якісні, доступні та сучасні ліки. Для його реалізації необхідно гармонізувати регулювання галузі з європейськими вимогами, впровадити механізми раціональної фармакотерапії та надати підтримку вітчизняній науці та виробництву.

Слід зазначити, що виступ Ф. Жебровської викликав неабияку зацікавленість з боку учасників з’їзду, адже вона поділилася секретами успіху ВАТ «Фармак», які дозволили цьому виробнику зайняти впевнену позицію лідера на вітчизняному ринку. ВАТ «Фармак» характеризує:

  • вертикально інтегрована стратегія;
  • послідовне інвестування в модернізацію, розвиток та персонал;
  • розробка оригінальних препаратів та відтворення генериків останніх поколінь;
  • підтримка та покращання виробництва традиційних соціальних ліків;
  • перенесення ліцензійних технологій, стандартів якості та ділових практик від кращих світових компаній;
  • безперервний пошук та реалізація нових можливостей у цьому турбулентному світі.

Чи можуть якісні та сучасні ліки бути дешевими? На це питання Ф. Жебровська відповіла: «Ні, але доступними — повинні через цілеспрямоване та послідовне досягнення системного балансу інтересів».

Володимир Тимошенко, голова Державного комітету України з питань контролю за наркотиками, присвятив доповідь ролі та місцю фармації в запобіганні немедичному вживанню препаратів, які містять наркотичні засоби та психотропні речовини. За його словами, роль аптек у підживленні наркоманії на теренах України стає все відчутнішою. Аналогічна ситуація спостерігається і в Росії. Економічні чинники свідчать про особливу актуальність цієї проблеми, адже більшість наркоманів — це люди праце­здатного віку.

Відсутність чітко визнаних заходів контролю за цією категорією ліків, починаючи із ввезення на територію України сировини для їх виготовлення та закінчуючи поширеною безрецептурною реалізацією ліків, дозволяє створювати тіньові структури, що сприяють потраплянню у незаконний обіг значних обсягів лікарських засобів, які містять наркотичні та психотропні речовини. Недосконалість моніторингу потреб населення, а також контролю за виробництвом, імпортом, реалізацією лікарських засобів призвела до того, що обсяги надходження на внутрішній ринок деяких препаратів, що містять наркотичні та психотропні речовини, значно перевищили потребу в них.

Ні для кого не секрет, що з деяких лікарських засобів, які відпускаються нині без рецепта, виготовляються наркотики. Наркоділки користуються тим, що в нашій країні державний контроль за обігом препаратів, що містять наркотичні та психотропні речовини в невеликій кількості, поки що недостатньо ефективний. Як зауважив доповідач, на жаль, деякі представники аптечного бізнесу свідомо формують пропозицію на чорному ринку наркотичних засобів.

На думку В. Тимошенка, ефективно вплинути на ситуацію можливо лише завдяки формуванню чесної професійної позиції представників аптечної мережі. Він закликав працівників аптечних закладів сприяти недопущенню безрецептурного відпуску лікарських засобів, що містять наркотичні та психотропні речовини. Зі свого боку, Державний комітет України з питань контролю за наркотиками подбає про те, щоб на законодавчому рівні були закріплені норми щодо посилення кримінальної відповідальності осіб, які свідомо порушують законодавство у сфері обігу наркотичних та психотропних речовин. Крім того, у подальшому такі особи не матимуть можливості займатися фармацевтичною діяльністю.

Великий інтерес з боку аудиторії викликала доповідь, яку запропонував увазі слухачів Ігор Крячок, директор ТОВ «МОРІОН», на тему «Інформаційне майбутнє української фармації».

Ринок споживання лікарських засобів відновлює свої позиції після істотного зниження в 2009 р. Кризовими для української фармації можна вважати 2008 та 2009 р. Доступність лікарських засобів для населення протягом цих років істотно знизилася. І лише у І півріччі поточного року було відмічено приріст споживання ліків в упаковках, тобто ринок починає відновлюватися.

Отже, два попередні роки виявилися важкими для української фармації. На території пострадянського простору кризові явища 2009 р. у роздрібному сегменті фармацевтичного ринку проявилися максимальною мірою в Україні. Обсяги аптечних закупівель лікарських засобів у 2009 р. порівняно з 2008 р. зменшилися на 12,6%, що є рекордним показником серед країн СНД. Разом з тим серед країн пострадянського простору існують такі, які досить спокійно пережили ці кризові явища. Чому в Україні склалася така ситуація? Відповідь очевидна — в умовах відсутності державного відшкодування вартості лікарських засобів ринок їх споживання в Україні більш ніж на 80% фінансується з кишені пацієнта.

Вітчизняне виробництво відбирає на себе 69% ринку споживання в натуральному вираженні. У свою чергу імпорт — 72% ринку в грошовому еквіваленті.

Як нині будуються співвідношення між учасниками фармацевтичного ринку? Єдиним його драйвером був, є та залишається виробник. Це єдиний гравець, який нині сприяє розвитку ринку, за рахунок власних коштів. Основні ресурси виробників направлені на створення та стимулювання попиту, що полягає у проведенні роботи з лікарями та пацієнтами. При цьому вони встановлюють власні ціни.

Згідно з правилами гри на ринку дистриб’ютор та аптека встановлюють певні націнки, внаслідок чого ціна на продукцію модифікується. Отже, ціна споживання у госпітальному та роздрібному сегментах формується в 3 етапи. Яку ж роль займає держава в цьому ланцюзі? Сьогодні вона слабко впливає на ціну виробника, намагається впливати на оптові та роздрібні націнки і врешті-решт вважає, що чинить вплив на кінцеву вартість лікарського засобу.

Нині в Україні існує 3 переліки лікарських засобів, які поки що не вдається звести в єдиний. Отже, існують: Національний перелік основ­них лікарських засобів і виробів медичного призначення, затверджений постановою КМУ від 25.03.2009 р. № 333; Перелік лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, які можуть закуповувати заклади й установи охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів, затверджений постановою КМУ від 05.09.1996 р. № 1071; Перелік лікарських засобів, дозволених до застосування в Україні, які відпускаються без рецептів з аптек та їх структурних підрозділів, затверджений наказом МОЗ від 02.11.2009 р. № 793.

Прикладом протиріч може бути те, що в Переліку лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, які можуть закуповувати заклади й установи охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів, близько 15% препаратів є безрецептурними. Тобто, з одного боку, в Україні існують препарати для безрецептурного відпуску, що покликано сприяти зменшенню навантаження на Державний бюджет, адже споживачі купують їх за власний кошт. З іншого боку, ці препарати закуповуються за державні кошти. Це приклад неефективності роботи існуючої системи державних закупівель.

Середньозважена вартість закупленої упаковки в госпіталі вища, ніж придбаної в аптеці. Перевитрата асигнувань на закупівлю ліків у госпітальному сегменті у І півріччі поточного року, згідно з розрахунками, здійсненими відносно препаратів госпітального сегменту, шляхом приведення їх цін до таких в аптеках, становила 130 млн грн.

Питання ціни на лікарські засоби є надзвичайно болісним для України. Протягом останніх 2 років держава намагалася його врегулювати, але поки що безуспішно, адже інструментом регулювання є обмеження націнок в товаропровідному ланцюзі. Насправді суттєвий вплив на ціну робить виробник, а це означає, що державі або страховим компаніям слід домовлятися саме з цією ланкою ринку.

Стосовно того, що чекає українську фармацію у майбутньому, І. Крячок оптимістично запевнив, що її чекають зміни на краще, адже нині виявляється сукупність ознак, які свідчать про зміни бізнес-моделі роботи фармацевтичних підприємств.

Виробники можуть здійснювати оплату послуг дистриб’юторів за доставку лікарських засобів та аптек — за реалізацію їх продукції.  Таким чином, функція встановлення ціни споживання повністю буде належати виробникові, як це є в усіх розвинених країнах. До речі, ряд  вітчизняних виробників до цього готові.

Також І. Крячок зупинився на питаннях, що стосуються обміну інформацією між різними ланками ринку. Майбутнє за розвитком рішень, які засновані на швидкому обміні інформацією в режимі online. Ця схема вже працює. Нині добре відома операторам ринку система «Фармзаказ АПТЕКА» пропонує революційну технологію для фармацевтичного ринку — online-документообіг між аптечними закладами та дистриб’юторами, завдяки чому такі процеси, як отримання індивідуального прайс-листа, відправка замовлення, отримання дефектури і накладної постачальника, відбувається натисненням однієї клавіші.

Валентин Черних, ректор Національного фармацевтичного університету, член-кореспондент НАН України, професор, ознайомив учасників з’їзду з надбаннями, розвитком та перспективами фармацевтичної освіти в Україні. Він зазначив, що вища фармацевтична освіта в Україні має багато добрих надбань та традицій, але деякі аспекти потребують змін. В Україні є кому навчати і де навчатися. Однак проблема в тому, чи є бажання вчитися.

Якість освіти має бути забезпечена на трьох рівнях: державному — акредитація; суспільному — зовнішня експертиза; на рівні освітньої установи — зовнішня і внутрішня експертиза. Основне завдання держави у сфері фармацевтичної освіти — змінити її на краще з урахуванням європейських стандартів та зі збереженням національних надбань та кращого досвіду. Нині в Україні зміст підготовки фахівців з фармації зорієнтований на вітчизняного роботодавця. Якщо в 1991 р. у країні лише 3 вищі навчальні заклади готували фахівців з вищою фармацевтичною освітою, то нині їх 20.

Згідно із сучасними вимогами до фармацевтичної освіти (Директива 2005/36/ЕС) вона повинна тривати не менше 5 років, з них 4 роки слід приділити денній університетській освіті, практика повинна займати не менше ніж 6 міс, і нарешті інтернатура, яка за термінами різниться в країнах.

Професія фармацевта має найбільший попит на ринку праці у будь-якій країні світу. Якщо Україна бажає порозуміння з іншими країнами, вона має апелювати одними термінами. У цьому контексті цікаво, що фахівець з вищою фармацевтичною освітою в Україні, Росії та Фінляндії — провізор, у більшості країн Європи — фармацевт, у Німеччині — аптекар.

Щодо клінічної фармації В. Черних звернув увагу на те, що у світовій фармацевтичній освіті на післядипломному рівні існує дві спеціалізації: клінічний фармацевт та госпітальний фармацевт. Тільки в Україні підготовка клінічних провізорів здійснюється з 1-го курсу. Клінічний провізор — ідеальний фахівець для сучасної аптеки.

За словами ректора Національного фармацевтичного університету, навчальні плани часто змінювалися та доповнювалися згідно з вимогами часу.

Детально з питаннями, що стосуються фармацевтичної освіти, ми ознайомимо наших читачів у подальших публікаціях.

Михайло Пасічник, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України з організації й управління фармацією­, президент Аптечної професійної асоціації України, зробив екскурс у майбутнє вітчизняної фармації. Він звернув увагу на деякі демографічні показники, зокрема низьку порівняно із країнами Європи тривалість життя, високі показники смертності тощо. При цьому видатки на охорону здоров’я значно нижчі, ніж рекомендовано ВООЗ.

М. Пасічник зазначив, що в Україні створена дієва система контролю якості лікарських засобів. Основна проблема вітчизняної системи охорони здоров’я — зниження економічної доступності лікарських засобів внаслідок відсутності дієвого механізму відшкодування їх вартості з боку держави. У цьому контексті гостро постає питання перспективи запровадження ПДВ на ліки. За словами М. Пасічника, нині це неприпустимо, адже однозначно призведе до подорожчання ліків, вартість яких переважно сплачує споживач.

Валерій Печаєв, президент Об’єднання організацій роботодавців медичної та мікробіологічної промисловості України, зазначив, що нині вітчизняні виробники забезпечують левову частку потреб внутрішнього ринку. Але потужності дозволяють значно збільшити обсяги виробництва. Тому актуальним для країни є вирішення питання виходу продукції вітчизняних виробників на зовнішні ринки. Одним із найперспективніших з них є ринок Росії.

Також В. Печаєв звернув увагу на неприпустимість введення ПДВ на лікарські засоби, адже це призведе до здорожчання лікарських засобів. А звинувачення знову будуть направлені у бік аптечних працівників. Отже, фармацевтична спільнота повинна протистояти таким ініціативам.

На цій ноті завершився перший пленарно-урочистий день з’їзду. Про його подальшу роботу читайте у наступному номері «Щотижневика АПТЕКА» або на сайті www.apteka.ua.

Олена Приходько,
фото Сергія Бека

Интересная информация для Вас:

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Другие статьи раздела


Последние новости и статьи