Доступність лікарських засобів — яку роль відіграє держава?

Загальновизнано, що право на отримання медичної допомоги на засадах справедливості і в необхідному обсязі — одне з основних прав людини, а лікарські засоби є невід’ємною частиною сучасної системи охорони здоров’я. Тому доступність ліків є однією з найважливіших складових цього фундаментального права людини. Уряди країн активно декларують необхідність докладання всіх можливих зусиль до того, щоб поліпшити доступність лікарських засобів для тих, кому вони необхідні. Прагнення неймовірно чудове, проте чи справді країнам вдається його досягти? До яких лікарських засобів, хто та як має забезпечувати доступність, а також як її підрахувати, розглянемо детальніше далі.

Доступність медикаментозної терапії

Цей важливий соціально-економічний показник розвитку системи охорони здоров’я передбачає дві складові — фізичну та соціально-економічну. Фізична складова визначає пропозицію для населення якісних ліків у необхідних кількості й асортименті. Соціально-економічна складова визначається купівельною спроможністю пацієнта й ефективним використанням наявних фінансових ресурсів держави і містить:

  • систему формування попиту на лікарські засоби (асортимент, якість і кількість ліків, необхідних для охорони здоров’я населення);
  • вартість ліків і чинники, що впливають на ціну (політика формування цін, створення конкурентного середо­вища на фармацевтичному ринку);
  • цілеспрямований відбір, раціональне призначення й застосування (створення та впровадження протоколів і стандартів лікування, формулярної системи);
  • систему державної компенсації витрат пацієнта на лікарські засоби тощо.

Окрім того, варто розглядати доступність ліків ще з одного ракурсу: ким забезпечується? Так, лікарські засоби можуть отримувати наступним чином: закупівлі за кошти державного бюджету централізовано за програмами, відшкодування/часткове відшкодування державою вартості визначеного переліку препаратів при реалізації з аптек (реімбурсація), реімбурсація в рамках медичного страхування, за власні кошти пацієнтів (out of pocket).

Безумовно, критично важливим для забезпечення доступності лікарських засобів є державне медикаментозне забезпечення.

Інструментарій для організації відшкодування вартості ліків в європейських країнах

З 1988 р., коли була прийнята Директива 89/105/EЕС про прозорість заходів з регулювання цін на лікарські засоби, призначені для використання людиною, робота над удосконаленням процедур регулювання цін не зупинялася. У рамках цього удосконалення опубліковано ряд рекомендацій для держав — членів ЄС, зокрема для тих, які перебували на початкових етапах створення національних систем медичного страхування, регулювання цін на ліки та відшкодування їх вартості пацієнтам.

Однією з таких рекомендацій став документ під назвою «Інструментарій», в якому члени робочої групи описали існуючі підходи в країнах ЄС, оцінили їх переваги та недоліки з точки зору пошуку балансу між 3 основними цілями: економія громадських коштів; доступ пацієнтів до лікування; заохочення інновацій. Інструментарій був розроблений в 2006 р. і включає наступні підходи:

  • розподіл витрат — механізм медичного страхування або оплата витрат на медицину за рахунок спеціально створених суб’єктів (фондів), які передбачають необхідність часткової оплати пацієнтом вартості отриманої послуги або продукту. Даний підхід може впливати на зменшення витрат на охорону здоров’я за рахунок зниження споживання і часткового перенесення витрат на хворого;
  • інформація про виписування рецептів — будь-який вид інформації або рекомендацій, які надаються лікарям щодо препаратів, які вони виписують, з боку спеціальних органів, які фінансують відшкодування їх вартості, або держави з метою удосконалення практики оформлення рецептів. Це найпростіший, але дуже ефективний механізм, коли серед лікарів поширюються брошури, їх запрошують на семінари та конференції з метою просування рекомендацій і правил виписування препаратів, які найбільше відповідають державній політиці в сфері реімбурсації;
  • референтне ціноутворення — фінансовий механізм, який передбачає максимальний рівень відшкодування вартості для групи препаратів, які розглядаються біо- або терапевтично еквівалентними. Частина ціни, яка перевищує рівень відшкодування, оплачується пацієнтом. Інструментарій окремо зазначає, що референтне ціноутворення слід відрізняти від реферування національних цін до цін на відповідні товари в інших країнах. Так, референтне ціноутворення в першу чергу спрямоване на встановлення рівня реімбурсації за рахунок держави, а на роздрібні ціни впливають ринкові механізми і закони вільної конкуренції. Даний механізм використовується абсолютною більшістю країн ЄС та на практиці забезпечив зменшення витрат на охорону здоров’я до 50% залежно від держави;
  • контроль цін — форма державного регулювання ринку, за допомогою якої обмежується можливість постачальників вільно встановлювати ціни на продукцію. Найчастіше такий конт­роль здійс­нюється шляхом визначення максимального рівня вартості певного лікарського засобу, що означає, що постачальник не має права перевищувати цей рівень. Контроль цін спрямований на балансування ринкової влади постачальника, яка може виникати у зв’язку з ексклюзивністю даних, патентним захистом, іншими ексклюзивними можливостями на ринку і не­еластичністю попиту на ринку ліків. Способи визначення максимального рівня ціни відрізняються в різних країнах. Слід зазначити, що механізм контролю цін повинен застосовуватися паралельно з референтним ціноутворенням (державним відшкодуванням вартості ліків) або в інших умовах гарантованого обсягу закупівлі, але є неефективним в умовах конкурентного ринку;
  • генерична заміна (фармацевтами) — практика заміни виписаного лікарського засобу на інший, більш дешевий, з ідентичними активними речовинами (препарат заміни повинен мати ідентичні спосіб застосування, дозу тощо, мати доведену біоеквівалентність/замінність/терапевтичну еквівалентність з виписаними ліками). У деяких країнах, наприклад, Швеції, лікарі мають можливість вказати в рецепті неможливість генеричної заміни, якщо це неприпустимо з точки зору потреб лікування пацієнта;
  • відшкодування витрат — фінансовий механізм, який передбачає обов’язок виробників виплатити частину свого прибутку на користь третьої сторони/держави в разі, якщо продаж перевищить заздалегідь визначений або узгоджений цільовий рівень. Такий аналог знижки за досягнення обсягів продажу. Хоча даний механізм є менш поширеним, ніж перелічені вище, він дозволяє менш багатим державам забезпечувати населення найбільш дорогими лікарськими засобами, оскільки максимальний рівень витрат на відшкодування узгоджується заздалегідь.

Таким чином, кожен з описаних вище механізмів вже зарекомендував себе в країнах ЄС та частково застосовується і в Україні.

Державне забезпечення лікарськими засобами в Україні

В Україні основним методом державного забезпечення доступу пацієнтів до ліків (в першу чергу за витратами бюджету, але, на жаль, не за ефективністю) сьогодні залишаються державні закупівлі за бюджетні кошти. Крім того, в різний час в практику впроваджені система «пільгових рецептів», пілотні проєкти з відшкодування вартості лікарських засобів, лікарняні каси.

Довгий час активно обговорюються ідеї страхової медицини, але без будь-яких реальних кроків щодо її впровадження. Так, про запровадження медичного страхування йшлося на рівні законопроєктів, разом з тим станом на сьогодні жоден з таких документів не прийнятий.

Відповідно до звіту ВООЗ 2019 р. «Оцінка програми доступних ліків в Україні» державні витрати на охорону здоров’я як частка від валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні були стабільно низькими досить давно. Наприклад в 2015 р. вони становили 2,9%, що значно нижче середнього показника по країнах Європейського регіону ВООЗ (5%) і Європейського Союзу (6%) за цей самий період. У 2020 р. на охорону здоров’я витрачено 3,4% ВВП, в 2021р. передбачено близько 3,5%, тоді як Законом України від 19.10.2017 р. № 2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» цей показник визначено у розмірі не менше 5%.

Як наслідок, відповідно до недостатнього державного фінансування охорони здоров’я збільшуються витрати на цю сферу з кишені пацієнта. Тобто в даний час громадяни України платять за своє здоров’я двічі: через податки і при доступі до послуг (ліків).

Взагалі державне забезпечення лікарськими засобами в Україні здійснюється:

  • за рахунок централізованих закупівель МОЗ (міжнародними організаціями Crown Agents, UNICEF та ПРООН та ДП «Медичні закупівлі України»),
  • регіональних закупівель за кошти місцевих бюджетів,
  • програми реімбурсації «Доступні ліки» (з квітня 2021 р. стала частиною Програми медичних гарантій).

При цьому доступ до якісного лікування позначається на загальному рівні охорони здоров’я в країні. Відповідно до дослідження 2020 р. «Витрати на охорону здоров’я та доступ до лікування в Украї­ні» у виконанні Київської школи економіки (KSE) та IQVIA за підтримки Американської торговельної палати та Асоціації виробників інноваційних ліків APRaD (далі — дослідження), Україна має найгірші показники за всіма індикаторами (тривалість життя, смертність, запобіжна смертність, DALY) серед референтних країн. Це підтверджує неефективність використання коштів, які виділені на закупівлю ліків, та обмежує доступність населення до якісного лікування.

Так, за даними дослідження в Україні у 2019 р. держава фінансувала лише 12% загальних витрат на лікарські засоби, що значно нижче, ніж у референтних країнах, де середній показник становить 74%. Проте запроваджена реформа охорони здоров’я передбачає збільшення забезпечення населення лікарськими засобами. У дослідженні також зазначається, що Україна має найнижчу частку витрат на державні закупівлі інноваційних ліків серед багатьох країн світу (17% порівняно з 56% у Польщі та 69% у Чехії). При цьому розподіл державного фінансування на закупівлю лікарських засобів для різних терапевтичних напрямів не корелює з рівнем смертності від цих захворювань в Україні.

У свою чергу, експерт компанії «SMD» під час пресконференції відзначила необґрунтовано високу частку державних витрат у 28% загальних обсягів ринку лікарських засобів за умови, що обсяги ринку лікарських засобів за підсумками 2020 р. становили 2,2 млрд дол. США в закупівельних цінах без урахування податку на додану вартість.

Однак за підсумками 2020 р. відповідно до даних аналітичної системи дослідження ринку «PharmXplorer»/«Фармстандарт» компанії «Proxima Research» загальні обсяги ринку лікарських засобів (роздріб + госпіталь) становили 4 млрд дол., а частка госпітального сегмента — близько 14%.

Для оцінки вкладу держави у забезпечення доступності лікарських засобів доцільно також додати до витрат держави витрати на реімбурсацію лікарських засобів за програмою «Доступні ліки» й інсулінів, які акумулюють ще близько 2–2,5% ринку. А до витрат громадян варто додати оплату лікарських засобів у приватних лікарнях (близько 1%). Таким чином, загальні державні витрати на медикаментозне забезпечення населення не перевищують 16% від загальних витрат на лікарські засоби.

Взагалі варто зазначити, що пандемія СOVID-19 внесла корективи в усі процеси, в тому числі й у державні закупівлі ліків. Держава мала швидко реагувати на зміну ситуації та, окрім запланованих закупівель, у стислі терміни закуповувати товари, спрямовані на боротьбу з коронавірусною інфекцією. Також у 2020 р. на ринку госпітальних закупівель з’явився новий гравець — ДП «Медичні закупівлі України» (далі ДП «МЗУ»), яке здійснювало закупівлі за централізованими програмами МОЗ України. З урахуванням цього у 2020 р. госпітальний сегмент став одним із ключових драйверів зростання ринку, продемонструвавши приріст на 38% у грошовому та 53% у натуральному вираженні.

Незважаючи на такий стрімкий приріст, частка державного забезпечення доступності лікарських засобів в Україні залишається дуже незначною.

Шляхи вирішення проблеми

На додаток до шляхів забезпечення доступності ліків, які визначили спікери під час вищезазначеної пресконференції, та базуючись на досвіді розвинених країн доступність лікарських засобів можна покращити наступними шляхами: запровадження процедури контролю за призначеннями ліків, повноцінне запровадження оцінки медичних технологій, використання інструментів політики ціноутворення на генерики, використання договорів керованого доступу, впровадження співоплати (co-payment).

Адже своєчасне і якісне забезпечення українців лікарськими засобами є однією з найважливіших задач вітчизняної охорони здоров’я, яка є особливою сферою соціальної політики держави щодо забезпечення громадян медичною та фармацевтичною допомогою. 

Ірина Бондарчук

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті