Первинна профілактика інсульту: усе в наших руках

Нездоровий спосіб життя, значні психологічні навантаження та стреси разом з гіподинамією вважаються одними з ключових причин зростання поширеності інсультів. Інсульт є причиною близько 10% смертей в усьому світі (Боженко Н.Л., 2015). Поширеність цієї патології у світі становить до 300 випадків на 100 тис. населення. Водночас рівень захворюваності в Україні перевищує ці показники в 1,5–2 рази — щорічно діагностують 100 тис. первинних випадків, і цей показник постійно зростає (Сировий В.І., 2022). Таким чином, кожні 5 хв один із жителів України стає жертвою інсульту, а кожні 15 хв одна людина помирає від нього (Боженко Н.Л., 2015)! Лише 10–20% хворих після інсульту здатні повернутися до праці (Сировий В.І., 2022). Усе сказане вище визначає надзвичайну важливість та необхідність проведення заходів щодо профілактики інсультів.

Розрізняють первинну та вторинну профілактику інсультів. Метою первинної профілактики є зниження ризику у поки що безсимптомних пацієнтів, а вторинної — запобігання розвитку повторного інсульту або інших серцево-судинних подій.

У цьому контексті необхідно звернути увагу на фактори ризику розвитку інсульту. Їх умовно поділяють на ті, на які ми не можемо вплинути, та такі, які можемо модифікувати і таким чином знизити ризик виникнення інсульту. До факторів ризику, на які ми можемо вплинути, належать: артеріальна гіпертензія, дисліпідемії, тютюнопаління (на 60% підвищує ризик розвитку інсульту), порушення вуглеводного обміну (гіперглікемія, цукровий діабет — більше ніж в 2 рази підвищує ризик), гіподинамія, неправильне харчування та ін. (Боженко Н.Л., 2015).

Серед умовно здорового населення у 55% виявляють наявність чинників ризику розвитку інсульту без жодної відповідної симптоматики. А з часом усе приховане стає явним і може завершитися інсультом (Гриб В.А. та співавт., 2018). При цьому до 80% церебральних катастроф можливо попередити у разі своєчасного та адекватного лікування (Powers W.J. et al., 2018).

Портрет пацієнта з артеріальною гіпертензією:

  • поважний вік (у чоловіків >55 років, у жінок >65 років);
  • паління;
  • дисліпідемія;
  • підвищений рівень глюкози в крові та порушення толерантності до неї, цукровий діабет;
  • абдомінальне ожиріння (окружність талії >102 см у чоловіків і >88 см у жінок);
  • серцево-судинні захворювання в сімейному анамнезі (Бойчук Т.М., Тащук В.К., 2013).

Враховуючи високу поширеність ключового фактора ризику розвитку інсульту — артеріальної гіпертензії , що до того ж постійно зростає, надзвичайну роль у питанні подолання цього захворювання відіграє його первинна профілактика, яка передбачає насамперед дотримання здорового способу життя, терапія у разі наявності артеріальної гіпертензії та цукрового діабету, достатні фізичні навантаження.

Антигіпертензивна терапія: з чого почати?

Антигіпертензивна терапія — один з найефективніших напрямів як первинної, так і вторинної профілактики інсульту. Виділяють наступні немедикаментозні методи терапії при артеріальній гіпертензії: зменшення вживання кухонної солі, відмова від алкоголю, зниження надлишкової маси тіла, підвищення фізичних навантажень. Однак ці методи тільки у частини пацієнтів можуть дати суттєвий ефект, у більшості їх слід доповнювати прийомом гіпотензивних засобів (Меркулова Г.П., 2009). Натомість ефективність антигіпертензивної медикаментозної терапії для первинної профілактики інсульту доведена результатами багатьох клінічних досліджень. Наприклад, метааналіз результатів 17 рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень показав, що регулярний тривалий прийом антигіпертензивних препаратів знижує частоту розвитку інсульту в середньому на 35–40% (!) (Меркулова Г.П., 2009).

Вiдповiдно до Настанови Європейського товариства з артеріальної гіпертензії/Європейського товариства кардіологів (European Society of cardiology/Europaulin Society of Hypertension — ESC/ESH) 2018 р. з лікування артеріальної гіпертензії та рекомендацій Міжнародного товариства артеріальної гіпертензії (International Society of Hypertension — ISH) щодо лікування дорослих осіб з артеріальною гіпертензією, у віці >18 років терапію варто починати з подвійної комбінації антигіпертензивних препаратів (Unger T. et al., 2020; Williams B. et al., 2018). Оскільки фіксовані комбінації підвищують прихильність до лікування. Так, показано, що майже 60% пацієнтів, що застосовували фіксовані комбінації антигіпертензивних препаратів, жодного разу протягом місяця не пропустили прийом лікарського засобу, у той час як для вільної комбінації цей показник становив близько 15% (Hess G. et al., 2008).

Наразі зниження артеріального тиску, досягнуте блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ та діуретиками, є одним з найкращих методів профілактики серцево-судинної захворюваності та смерті пацієнтів з артеріальною гіпертензією. У багатьох клінічних дослідженнях, в яких була продемонстрована ефективність блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ, застосовували саме таку комбінацію. Тому вона і вважається раціональною, оскільки впливає на різні патогенетичні ланки розвитку патології та має ґрунтовну доказову базу щодо ефективності (Радченко Г.Д. та співавт., 2010). Також варто відмітити, що гіпертрофія лівого шлуночка є сильним незалежним показником ризику серцево-судинної захворюваності та смерті.

Дослідження LIFE: вагоме обґрунтування застосування лозартану з гідрохлоротіазидом

У цьому контексті увагу привертає комбінація лозартану з гідрохлоротіазидом, яка знижує ризик розвитку серцево-судинних подій, що доведено в ході випробувань (Dahlof B. et al., 2002; Wachtell K. et al., 2008). У подвійному сліпому рандомізованому дослідженні LIFE, в якому брали участь понад 9 тис. пацієнтів віком 55–88 років з артеріальною гіпертензією та ознаками гіпертрофії міокарда лівого шлуночка, було доведено високу антигіпертензивну ефективність лозартану. Так, показано, що він при тривалому застосуванні (у середньому 4,8 року) знижує комбінований ризик серцево-судинних ускладнень на 13% порівняно з препаратом порівняння — блокатором бета-адренорецепторів. У групі лозартану відзначалася більш виражена регресія гіпертрофії міокарда лівого шлуночка за даними електрокардіографії, а також відмічено, що у групі пацієнтів, які отримували цей лікарський засіб, порівняно з групою, у якій застосовували препарат порівняння, на 33% рідше відмічалася фібриляція передсердь. Варто зазначити, що ремоделювання шлуночка, яке має місце при регресії його гіпертрофії, проявляється не тільки власне у зменшенні об’єму серцевого м’яза, але й позначається на електрофізіологічних процесах всередині нього. Імовірно, саме цей факт обумовлює ефективність включення блокаторів рецепторів ангіотензину II до складу комбінованої терапії при фібриляції передсердь, адже чітко доведено, що блокада дії ангіотензину ІІ може асоціюватися з антиаритмічним ефектом унаслідок пригнічення електричного ремоделювання серця, що може вважатися ще одним аспектом багатогранної дії блокаторів рецепторів ангіотензину II (Нетяженко В.З., 2008). Ризик розвитку фатального та нефатального інсульту при прийомі лозартану був на 25% нижчим порівняно з препаратом порівняння. Крім того, лозартан на 25% знижував вірогідність виникнення нових випадків цукрового діабету ІІ типу. Результатом дослідження LIFE стало підтвердження хорошої переносимості цього препарату. Крім того, було доведено, що лозартан з гідрохлоротіазидом є ефективною комбінацією для пацієнтів із цукровим діабетом ІІ типу, що забезпечує зниження ризику смерті від будь-яких серцево-судинних подій на 37% та ризику розвитку інсульту, інфаркту міокарда або смерті внаслідок серцево-судинних подій — на 24% (Lindholm L.H. et al., 2002). У 9 з 10 хворих на артеріальну гіпертензію відмічається гіперплазія міокарда лівого шлуночка (Ragot S. et al., 2016). Тому важливо, що лозартан у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіперплазією лівого шлуночка на 42% ефективніше за терапію порівняння запобігає розвитку інсульту, інфаркту міокарда або смерті, а також на 33% — розвитку фібриляції передсердь (Wachtell K. et al., 2005). Таким чином, лозартан з гідрохлоротіазидом є обґрунтованим вибором для старту терапії при артеріальній гіпертензії та гіперплазії лівого шлуночка, яка забезпечує контроль артеріального тиску протягом 24 год на добу після прийому всього 1 таблетки на добу.

Відповідно до результатів дослідження LIFE лозартан демонструє ефективніше зниження індексу маси міокарда, що покращує прогноз за умови однакового зниження артеріального тиску при різних режимах терапії (Devereux R.B. et al., 2004). Так, зниження індексу маси міокарда спостерігається вже з першого року терапiï та сягає 25% через 4 роки лікування.

Підводячи підсумки, слід зауважити, що прийом всього 1 таблетки лозартану на добу знижує ризик розвитку інсульту на 25% (Dahlöf B. et al., 2004). Перевага лозартану над препаратом порiвняння щодо зниження ризику інсульту виявляється вже через 6 міс застосування та з часом зростає за однакового контролю артеріального тиску (Dahlöf B. et al., 2004; Dahlöf B. et al., 2002).

Таким чином, лозартан з гідрохлоротіазидом є ефективною комбінацією для лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у тому числі на фоні гіпертрофії міокарда лівого шлуночка. Крім того, лозартан знижує ризик розвитку цукрового діабету порівняно з препаратом порівняння та продемонстрував свою ефективність у хворих на цукровий діабет ІІ типу. Це робить лозартан з гідрохлоротіазидом обґрунтованим вибором для початку антигіпертензивної терапії.

Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті