АРИТМІЛ – Застосування у клінічній практиці Київського обласного кардіологічного диспансеру

Незважаючи на значні досягнення в лікуванні захворювань серцево-судинної системи, смертність серед хворих із серцевою недостатністю залишається високою. Так, у США щороку вмирають близько 250 тис. хворих з серцевою недостатністю і реєструють понад 400 тис. нових випадків захворювання. За останні 40 років смертність, обумовлена серцевою недостатністю, зросла у 6 разів [1].

Прогноз при серцевій недостатності та якість життя значно погіршуються за рахунок шлуночкових порушень ритму серця, поширеність яких при цьому захворюванні досить висока. Оскільки від 15 до 40% хворих з серцевою недостатністю вмирають раптово, запобігання раптовій смерті є одним із шляхів збільшення тривалості життя таких хворих. З цієї точки зору можливості медикаментозної терапії досить обмежені. Застосування інгібіторів АПФ для лікування серцевої недостатності істотно зменшує загальну смертність, однак дані щодо їх впливу на частоту раптової смерті суперечливі. Перспективним вважається застосування блокаторів b-адренорецепторів. Встановлена їх здатність покращувати прогноз, у тому числі за рахунок зниження частоти раптової смерті. Однак слід зазначити, що широке застосування блокаторів b-адренорецепторів у клінічній практиці обмежене їх негативним інотропним ефектом. Крім того, власне антиаритмічний потенціал блокаторів b-адренорецепторів недостатньо високий. Шлуночкові аритмії при їх застосуванні усуваються лише в 20–30% випадків [1].

Враховуючи важливе прогностичне значення шлуночкових порушень ритму, логічними є спроби поліпшити стан хворих з серцевою недостатністю, застосовуючи антиаритмічні препарати. Але, незважаючи на досить широкий спектр цих препаратів, реально знизити ризик раптової смерті за допомогою більшості з них не вдається.

Основною причиною негативних результатів застосування більшості антиаритмічних препаратів є їх проаритмогенна дія — здатність за певних умов провокувати порушення ритму. Перенесення уваги з антиарітмічної на проаритмічну дію антиаритмічних засобів привернуло увагу до аміодарону, препарату з мінімальним проаритмогенним потенціалом. Аміодарон має більш ніж 30-річну історію застосування. Встановлена безпека застосування аміодарону при серцевій недостатності та при інфаркті міокарда. Препарат суттєво знижує ризик раптової смерті, вирізняється серед інших антиаритмічним профілем. Він поєднує в собі властивості антиаритмічних препаратів різних груп, тому у класифікації антиаритмічних засобів віднесений до ІІІ класу. Перш за все аміодарон подовжує потенціал дії за рахунок блокади калієвих каналів мембрани.

Крім того, препарат блокує натрієві та кальцієві канали мембрани і є неконкурентним блокатором b-адренорецепторів, виявляє помірно виражену антиішемічну дію. Уперше аміодарон було впроваджено у клінічну практику як антиангінальний засіб. Нарешті, на відміну від інших антиаритмічних препаратів, в тому числі блокаторів b-адренорецепторів, аміодарон практично не погіршує систолічну функцію лівого шлуночка, тому його можна застосовувати навіть у хворих з вираженою серцевою недостатністю. Таке поєднання властивостей визначає здатність аміодарону знижувати ризик раптової смерті [1].

Про те, що у позитивному впливі аміодарону на прогноз при серцевій недостатності важливу роль відіграють «неантиаритмічні» властивості препарату, свідчить ще той факт, що аміодарон однаково знижував смертність як у пацієнтів з короткими епізодами шлуночкової тахікардії, так і за відсутності аритмії. Це, з одного боку, свідчить про важливу роль «неантиаритмічних» ефектів препарату, а з іншого — ставить під сумнів самий принцип запобігання раптовій смерті шляхом усунення шлуночкових аритмій [2].

Незважаючи на те що аміодарон є цінним лікарським препаратом, він також має деякі суттєві побічні ефекти, тому перед призначенням аміодарону слід переконатись, що не існує більш безпечних альтернативних методів терапії.

Побічні ефекти, як правило, зумовлені передозуванням препарату. Їм можна запобігти або зробити менш вираженими, якщо ретельно підібрати відповідну мінімальну підтримувальну дозу. Під час лікування рекомендується уникати інсоляції. У хворих з порушенням функції щитовидної залози, у тому числі в родинному анамнезі, препарат застосовують з обережністю, призначаючи в мінімальній активній дозі при суворому контролі лікаря [3].

За роки застосування аміодарону багато фармацевтичних компаній освоїли його виробництво, однак в Україні цей препарат до останнього часу не вироблявся. Сьогодні цей недолік виправлено. На Борщагівському хімфармзаводі налагоджено виробництво препарату АРИТМІЛ, який містить 200 мг аміодарону в 1 таблетці.

Клінічне дослідження препарату було проведене в Київському обласному кардіологічному диспансері. АРИТМІЛ застосовували у 40 пацієнтів віком від 19 до 35 років, яких було розподілено на три групи відповідно до діагнозу. Першу групу складали 24 (60%) хворих з нейроциркуляторною дистонією (НЦД) за кардіальним типом, 2-гу — 10 (25%) хворих з міокардіодистрофією тонзилогенного генезу, 3-тю групу — 6 (15%) пацієнтів з міокардитичним кардіосклерозом.

Нульовий ступінь серцевої недостатності за класифікацією Стражеска — Василенка був у 20 (50%) хворих, І — у 16 (40%), ІІА ступінь — у 4 (10%) хворих.

В усіх хворих, за даними ЕКГ та холтерівського моніторування ЕКГ, спостерігали шлуночкові порушення ритму, а саме: у 30 (75%) пацієнтів — часту шлуночкову екстрасистолію або алоритмію у вигляді бігемінії та тригемінії (ІІ клас за класифікацією Лауна) — група А; у 10 (25%) пацієнтів — політопну шлуночкову екстрасистолію (ІІІ клас за класифікацією Лауна) — група Б. АРИТМІЛ призначали внутрішньо, без насичувальної дози 3 рази на добу по 200 мг (600 мг на добу). Ефективність лікування контролювали під час холтерівського моніторування ЕКГ на 7-й та на 14-й день лікування в стаціонарі.

Нами були отримані такі результати:

Через 1 тиж від початку прийому АРИТМІЛУ
 

Група

(кількість хворих)

 

Нормалізація ритму

 

Зменшення кількості
екстрасистол (на І клас по Лауну)

 

Без змін

1-ша (24)

8

8

8

2-га (10)

2

2

6

3-тя (6)

0

2

4

Всього (40)

10

12

18

У пацієнтів з серцевою недостатністю:
 

Ступінь

(кількість хворих)

 

Нормалізація ритму

 

Зменшення кількості
екстрасистол (на І клас по Лауну)

 

Без змін

0 (20)

6

6

8

І (16)

4

6

6

ІІА (4)

0

0

4

Всього (40)

10

12

18

У пацієнтів з порушеннями ритму:
 

Група

(кількість хворих)

 

Нормалізація ритму

 

Зменшення кількості
екстрасистол (на І клас по Лауну)

 

Без змін

А (30)

8

10

12

Б (10)

2

2

6

Всього (40)

10

12

18

?

Через 2 тиж прийому АРИТМІЛУ
 

Група

(кількість хворих)

 

Нормалізація ритму

 

Зменшення кількості
екстрасистол (на І клас по Лауну)

 

Без змін

1-ша (24)

16

6

2

2-га (10)

4

4

2

3-тя (6)

2

2

2

Всього (40)

22

12

6

У пацієнтів з серцевою недостатністю:
 

Ступінь

(кількість хворих)

 

Нормалізація ритму

 

Зменшення кількості екстрасистол (на І клас по Лауну)

 

Без змін

0 (20)

14

4

2

І (16)

6

6

4

ІІА (4)

2

2

0

Всього (40)

22

12

6

У пацієнтів з порушеннями ритму:
 

Група

(кількість хворих)

 

Нормалізація ритму

 

Зменшення кількості
екстрасистол (на І клас по Лауну)

 

Без змін

А (30)

18

8

4

Б (10)

4

4

2

Всього (40)

22

12

6

При лікуванні АРИТМІЛОМ збільшення класу екстрасистолії або появи інших видів порушень серцевого ритму, що свідчило б про проаритмогенну дію препарату, виявлено не було.

Щодо побічних ефектів, то протягом 7 днів прийому препарату спостерігалися: загальна слабкість — у 4 (10%) хворих, дзвін у вухах — у 2 (5%), незначний головний біль — у 2 (5%).

Протягом 14 днів прийому спостерігалися: дзвін у вухах — у 2 (5%) хворих, незначний головний біль — у 2 (5%), незначна нудота — у 2 (5%) хворих.

Побічні ефекти спостерігалися в легкій формі і не потребували відміни препарату.

Слід зазначити, що максимальний терапевтичний ефект препарату у хворих з НЦД за кардіальним типом при відсутності серцевої недостатності та шлуночкової аритмії ІІ класу (за класифікацією Лауна) спостерігався на 7-й день терапії і тривав до закінчення клінічного дослідження.

Отже, вітчизняний препарат аміодарону — АРИТМІЛ є ефективним при лікуванні хворих з шлуночковими аритміями і в застосованих дозах не виявляє проаритмогенної дії.

 

В.П. Шпак,
канд. мед. наук, головний лікар
Київського обласного кардіологічного диспансеру

О.Б. Шадрін,
зав. відділенням Київського обласного
кардіологічного диспансеру

Cписок літератури

 

1. Ягенський А.В. Лікування шлуночкових аритмій при серцевій недостатності: роль кордарону // Лікування та діагностика. — 1999. — № 1. — С. 63–65.

2. Барт Б.Я. та ін. Профілактика пароксизмів миготливої аритмії за допомогою аміодарону у хворих в амбулаторних умовах // Кардіологія. — 1997. — № 3. — С. 33–36.

3. Інформаційні повідомлення Центру побічної дії ліків Фармакологічного комітету МОЗ України // Ліки. — 1998. — № 2. — С. 110–113.

Кордарон

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті