Земля i спирт …

До редакції надходять листи, у яких читачі дуже часто запитують про порядок оподатковування спирту етилового, а також чи повинні аптечні заклади сплачувати податок на землю. Актуальність цих питань зумовлена наявністю в чинному законодавстві протиріч, через які контролюючі органи по-різному трактують ту чи іншу норму закону і відповідно висувають певні податкові вимоги до суб’єктів господарювання.

Вимогу до аптечних закладів — сплачувати податок на землю на загальних підставах — Державна податкова адміністрація обгрунтовує в листі від 23.01.2001 № 815/7/18-0617. Проте Держкомпідприємництва зреагував на зазначений лист у такий спосіб:

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

Лист від 21.05.2001 р. № 3-313/3284*

Запорізькій регіональній фармацевтичній асоціації?

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув лист Запорізької регіональної фармацевтичної асоціації стосовно відповідності листа Державної податкової адміністрації України від 23.01.2001 № 815/7/18-0617 чинному законодавству України та повідомляє.

Відповідно до статті 2 закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Тобто залежно від того, чи орендується земля, чи передана у власність або надана у користування, і визначається, яким саме чином здійснюється плата за землю.

Також треба зазначити, що у разі оренди землі пільги щодо сплати не передбачені чинним законодавством України.

Стаття 7 Земельного кодексу України визначає, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим — до трьох років і довгостроковим — від трьох до двадцяти п’яти років.

У пункті 2.2 форми договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.93 № 197, який укладається між радою народних депутатів або власником землі та землекористувачем, повинні бути визначені підстави, на яких землекористувач звільняється від плати за землю. Таким чином, в будь-якому разі при тимчасовому користуванні або оренді землі пільги щодо сплати визначаються договором.

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що у разі тимчасового користування або оренди землі пільги щодо плати за землю визначаються договором, а у разі постійного користування власник землі може користуватися пільгами, передбаченими законодавством України.

Лист Державної податкової адміністрації України від 23.01.2001 № 815/7/18-0617 за змістом є виключно інформаційного характеру, тому власники землі у разі вимоги ДПА сплати земельного податку аптечними закладами можуть оскаржити ці вимоги у судовому порядку.

Заступник Голови?

Г. М. Білоус


Цим правом — оскаржити вимоги ДПА у судовому порядку — скористалось принаймні одне господарське товариство, про що повідомляє наступний документ.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИТЯГ ОГЛЯДОВОГО ЛИСТА
від 16.11.2001 р. № 01-8/1228*

Господарські суди України?

ПРО ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПРАКТИКИ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Вищий господарський суд України в порядку інформації надсилає огляд практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням земельного законодавства.

<…> 3. Встановлена законом пільга за земельним податком поширюється на суб’єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги господарського товариства (далі — товариство) про визнання недійсним рішення Державної податкової інспекції щодо застосування фінансових санкцій за порушення вимог закону України «Про плату за землю» та про повернення з бюджету стягнутих коштів. Таке рішення арбітражного суду мотивовано тим, що позивач є закладом охорони здоров’я, у зв’язку з чим на нього поширюється передбачена пунктом 4 статті 12 закону України «Про плату за землю» пільга за земельним податком.

У заяві до Вищого арбітражного суду України Державна податкова інспекція просила скасувати судові акти зі справи через невідповідність їх чинному законодавству.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що рішення і постанова арбітражного суду відповідають чинному законодавству з огляду на таке.

Товариство здійснює господарську діяльність за кодом 71212 «Аптечні заклади» згідно із Загальним класифікатором «Галузі народного господарства України», затвердженого наказом Міністерства статистики України від 24.01.94 № 21, що підтверджується довідкою Донецького обласного управління статистики.

Відповідно до частини першої статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я аптечні заклади відносяться до закладів охорони здоров’я. До того ж визначення аптечного закладу (аптеки) як закладу охорони здоров’я дається, зокрема, у пункті 7 Правил роздрібної реалізації лікарських засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.97 № 447 «Про впорядкування діяльності аптечних закладів та затвердження Правил роздрібної реалізації лікарських засобів», а також розділом 3 Переліку закладів охорони здоров’я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22.06.95 № 114.

Отже, арбітражним судом правильно застосовано приписи пункту 4 статті 12 закону України «Про плату за землю» щодо звільнення позивача від земельного податку як вітчизняного закладу охорони здоров’я, а також про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення та зворотного стягнення з бюджету коштів на користь позивача.

Доводи Державної податкової інспекції про те, що вказана пільга поширюється лише на установи охорони здоров’я, які не займаються підприємницькою діяльністю і фінансування діяльності яких здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань, спростовуються приписами абзацу четвертого статті 3, частин другої і третьої статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я. Відповідно до цих приписів закладами охорони здоров’я є підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров’я шляхом надання медико-санітарної допомоги і які створюються підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, а також приватними особами. Надання передбаченої пунктом 4 статті 12 закону України «Про плату за землю» пільги не ставиться законодавцем у залежність від організаційно-правової форми господарювання закладу охорони здоров’я та його форми власності.

Та обставина, що серед видів діяльності позивача є види, які мають інші коди, зокрема код 71130 — «Оптова торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації», на що посилається відповідач для підтвердження своїх доводів, не позбавляє товариство статусу закладу охорони здоров’я, оскільки торгівля лікарськими засобами згідно з пунктом 2.1.5 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства охорони здоров’я України від 12.01.2001 № 3/8, здійснюється лише через аптеки, аптечні бази (склади), тобто є виключно їхнім видом діяльності.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України рішення та постанову арбітражного суду залишив без зміни. <…>

Голова Вищого господарського суду України

Д. Притика


Судова інстанція прийняла рішення. Але чи є рішення Вищого господарського суду України остаточним, обов’язковим до виконання установами та організаціями виконавчої влади? Редакція звернулася за коментарями до юристів.

Суд, як орган держави, наділений владними повноваженнями. Авторитетність судового рішення грунтується на авторитеті закону, а також на авторитеті Конституції України. Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Тобто судове рішення є обов’язковим до виконання підприємствами, установами та організаціями, яким вони адресовані.

Відповідно до ст. 111–14 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду до Верховного Суду України. Стаття 11–15 зазначає підстави для оскарження до Верховного Суду України постанов Вищого господарського суду України:

1) з мотивів застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;

2) у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

3) у зв’язку з виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта в аналогічних справах;

4) на підставі визнання їх міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України.

Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України має право (ст. 111–18 ГПК):

1) залишити постанову без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції;

3) скасувати постанову і припинити провадження у справі.

Відповідно до ст. 111–19 ГПК України підставами для скасування постанов Вищого господарського суду України є їх невідповідність Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, чи інше неправильне застосування норм матеріального права.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає (ч. 3 ст. 111–20 ГПК).

В Україні, на відміну від деяких країн світу, прецедентне право не діє і роз’яснення Вищого господарського суду мають пізнавальний і рекомендований характер. Такі роз’яснення включають як типові, так і проблемні ситуації, виступають своєрідною основою правозастосування в галузі вирішення господарських спорів. Отже, якщо ви зіткнулися з проблемною ситуацією і вважаєте, що дії державних органів протизаконні, не зволікайте, відстоюйте свої права.

Раніше, до прийняття закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року (далі — закон «Про погашення …») у платника податків була одна реальна можливість довести, що він правий — визнавати недійсним рішення податкової інспекції, яке вже повинно було бути винесено за несплату, наприклад, податку на землю в арбітражному суді. Цей шлях був досить конфліктним та складним для нефахівців у галузі права.

На даний момент відповідно до ст. 55 Конституції України та п. 5.2 ст. 5 закону України «Про порядок погашення…» у випадку незгоди платника податків з рішенням або діями контролюючого органу такий платник податків може звернутись до контролюючого органу зі скаргою або оскаржити дане рішення та дії у суді. Отже, на сьогодні час існує два шляхи оскарження рішень контролюючих органів:

в адміністративному порядку;

в судовому порядку.

Адміністративне оскарження відбувається таким чином. Відповідно до підпункту 5.2.2. п. 5.2 ст. 5 закону України «Про порядок погашення…» у разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму податкового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законодавством, він має право звернутися до контролюючого органу зі скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками і доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі, коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному або частковому незадоволенні скарги — до контролюючого органу вищого рівня з дотриманням зазначеного десятиденного терміну для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного терміну для відповіді на нього.

Остаточне рішення вищого (центрального) контролюючого органу за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку. Платник податків також може відповідно до підпункту 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 закону «Про погашення…» з урахуванням термінів позовної давності оскаржити в судовому порядку рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення. У цьому випадку зазначене рішення контролюючого органу не підлягає адміністративному оскарженню. Платник податків зобов’язаний у письмовій формі повідомляти контролюючий орган про кожний випадок судового оскарження його рішень.

Відстоюйте свої права, пам’ятайте, що в першу чергу це в ваших інтересах.

Снітко Юлія, адвокатська компанія «Жаріков і Синиченко»


Про порядок оподатковування спирту етилового розповідав «Щотижневик АПТЕКА» та інші видання. Юридичні аспекти цієї проблеми були висвітлені у журналі «Бухгалтерия» (№ 40/1 (455) від 1 жовтня 2001 р.).

«Предприятие занимается оптовой и розничной торговлей лекарственными средствами, на что имеет соответствующую лицензию, выданную МЗ Украины. От предприятия-производителя был получен раствор спирта этилового 40% и 70%, расфасованный во флаконы по 100 мл и 200 мл. Такой раствор спирта этилового зарегистрирован в Государственном реестре лекарственных средств Украины и подтвержден регистрационным свидетельством, выданным МЗ Украины.

Распространяется ли согласно пп. 5.1.7 ст. 5 Закона Украины «О налоге на добавленную стоимость» льгота относительно освобождения от налогообложения на операции по реализации раствора спирта этилового 40% и 70% оптовым предприятиям, учреждениям здравоохранения и другим конечным потребителям?

В соответствии с пп. 5.1.7 ст. 5 Закона Украины от 03.04.97 г. № 168/97-ВР «О налоге на добавленную стоимость» (далее — Закон об НДС) от обложения НДС освобождаются операции плательщиков налога «по продаже лекарственных средств и изделий медицинского назначения, зарегистрированных в Украине в установленном законодательством порядке, в том числе предоставлению услуг по такой продаже аптечными учреждениями».

Законом Украины от 04.04.96 г. № 123/96-ВР «О лекарственных средствах» определено, что лекарственные средства — это вещества или их смеси естественного, синтетического либо биотехнологического происхождения, применяемые для предотвращения беременности, профилактики, диагностики и лечения заболеваний людей или изменения состояния и функций организма. Этим же Законом установлено, что на территории Украины может осуществляться реализация только зарегистрированных в Украине лекарственных средств при наличии сертификата качества, выдаваемого производителем.

То, что спирт этиловый или его растворы являются лекарственными средствами, не вызывает сомнений. Это подтверждается, например, и постановлением КМУ от 05.09.96 г. № 1071 «О порядке закупки лекарственных средств заведениями и учреждениями здравоохранения, финансируемыми из бюджета»: спирт этиловый содержится в перечне лекарственных средств, которые должны закупаться заведениями и учреждениями здравоохранения, финансируемыми из бюджета.

Спирт этиловый также есть и в Перечне отечественных и импортных лекарственных средств и изделий медицинского назначения, цены на которые подлежат государственному регулированию, утвержденном приказом МЗ и Министерства экономики Украины от 01.08.97 г. № 265/101, зарегистрированным в Министерстве юстиции Украины 09.10.97 г. № 466/2270.

Следовательно, спирт этиловый является лекарственным средством, и операции по его продаже не должны облагаться НДС при наличии всех документов, предусмотренных для продажи лекарственных средств.

Однако у ГНАУ по этому поводу есть свое мнение. В письме от 22.11.2000 г. № 15556/7/16-1220-5 указано, что операции по продаже спирта этилового, являющегося подакцизным товаром, не освобождены от обложения НДС на основании п. 5.6 ст. 5 Закона об НДС. В соответствии с этим пунктом освобождения от обложения НДС, предусмотренные п. 5.1, 5.2, 5.5 ст. 5, не распространяются на операции с подакцизными товарами.

Рассмотрим такой вывод ГНАУ с другой стороны. Спирт этиловый, как сырье, действительно является подакцизным товаром. Но лекарственные средства не относятся к подакцизной продукции.

Согласно ст. 2 Декрета КМУ от 26.12.92 г. № 18-92 «Об акцизном сборе» плательщиками акцизного сбора являются «субъекты предпринимательской деятельности, а также их филиалы, отделения (другие обособленные подразделения) — производители подакцизных товаров на таможенной территории Украины, в том числе из давальческого сырья по товарам (продукции), на которые установлены ставка акцизного сбора в твердых суммах, а также заказчики, по поручению которых изготавливается продукция на давальческих условиях по товарам, на которые установлены ставки акцизного сбора в процентах к обороту, которые уплачивают акцизный сбор производителю».

В соответствии с требованиями ст. 6 Закона Украины от 19.12.95 г. № 481/95-ВР «О государственном регулировании производства и торговли спиртом этиловым, коньячным и плодовым, алкогольными напитками и табачными изделиями» субъекты предпринимательской деятельности, производящие спирт этиловый, коньячный и плодовый, подлежат обязательной регистрации в государственной налоговой инспекции в качестве плательщиков акцизного сбора путем представления копии лицензии на производство указанной продукции. Как установлено ст. 2 этого Закона, производство спирта этилового может осуществляться только на государственных предприятиях при наличии у них лицензий на производство спирта. А, как нам известно, производители лекарственных средств, в том числе и негосударственной формы собственности, во-первых, не являются плательщиками акцизного сбора, а во-вторых, производят лекарственные средства (в том числе спирт этиловый и его растворы) на основании лицензии на право производства именно лекарственных средств, а не спирта этилового.

Следовательно, спирт этиловый и его растворы, которые относятся к лекарственным средствам (то есть внесенные в Государственный реестр лекарственных средств, на которые выдан сертификат качества как на лекарственные средства) и изготовлены производителями лекарственных средств, не относятся к подакцизным товарам.»

Владимир Пилимчук


Викладена точка зору підтверджена в листі Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності:

КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
З ПИТАНЬ ФІНАНСІВ І БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Лист від 26.12.2001 р. № 06-10/764*

У Комітеті Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності розглянуто Ваш лист № 07-12 від 11.12.2001 року щодо застосування окремих норм закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 5.1.7 пункту 5.1 статті 5 зазначеного Закону звільняються від податку на додану вартість операції з продажу лікарських засобів та виробів медичного призначення, зареєстрованих в Україні у встановленому законодавством порядку, у тому числі надання послуг з такого продажу аптечними установами. Що стосується спирту етилового, то він є специфічним товаром, який використовується як для виготовлення підакцизних товарів — алкогольних напоїв, так і для виготовлення непідакцизних товарів — ліків, есенцій, оцту харчового. У разі, якщо спирт етиловий (відповідного вмісту) зареєстрований та внесений до Державного реєстру лікарських засобів України як лікарський засіб, то операції з продажу спирту етилового як лікарського засобу, який використовується закладами охорони здоров’я для забезпечення лікувально-діагностичного процесу (у тому числі надання послуг з такого продажу аптечними установами), мають бути звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

Голова Комітету

В.Б. Альошин


Чи варто безапеляційно виконувати вимоги контролюючих органів, що можуть суперечити іншим нормативно-правовим актам? Кожен суб’єкт господарювання має вирішити це питання самостійно, керуючись підпунктом 4.4.1. пункту 4.4. статті 4 закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», де зазначено, що коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого може бути прийняте рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення у межах апеляційного узгодження приймається на користь платника податків. Іншими словами, суб’єкт господарювання, відстоюючи свої законні інтереси, може не керуватись вимогами Державної податкової адміністрації щодо оподаткування спирту етилового в готових лікарських формах і сплати податку на землю та, якщо це необхідно, доводити свою правоту в суді.


*Джерело наведених документів — нормативна база комп’ютерної правової системи «ЛІГА: ЗАКОН»

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті