Акредитація аптечного закладу vs пенсія за вислугу років

Юридическая консультация

Задать вопрос в рубрику «Юридическая консультация» можно по телефону/факсу редакции «Еженедельника АПТЕКА», а также по электронной почте. Ответы на наиболее актуальные вопросы будут опубликованы на страницах еженедельника.

Тел./факс: (044) 569-44-60 (многоканальный)
E-mail: public@morion.kiev.ua


Під час оформлення працівником аптечного закладу пенсії за вислугу років посадові особи відділення пенсійного фонду вимагали надати довідку про проходження аптечним закладом акредитації. Чи правомірна така вимога?

Пенсійне забезпечення за вислугу років встановлюється згідно зі ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Пенсії за вислугу років призначають окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Серед окремих категорій працівників галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років (ст. 55-е), є і працівники галузі охорони здоров’я у разі наявності спеціального стажу роботи від 20 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Але 1 січня 2004 р. набув чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідно до п. 2 Прикінцевих положень якого пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Особливості створення та функціонування корпоративних і професійних фондів визначені ст. 20 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», який також набув чинності 1 січня 2004 р. Відповідно до цього закону сплата фізичними особами пенсійних внесків до корпоративних і професійних пенсійних фондів є добровільною. Колективним договором може передбачатися створення корпоративного пенсійного фонду або відрахування пенсійних внесків роботодавцем до інших пенсійних фондів. Ст. 60 цього ж закону встановлено види пенсійних виплат: пенсія на визначений строк та одноразова пенсійна виплата. Підставами для здійснення пенсійних виплат пенсійними фондами (ст. 61) є: досягнення учасником фонду пенсійного віку (пенсійний вік, що визначається для учасників такого фонду, може бути меншим або більшим від віку, який надає право на пенсію за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, але не більше ніж на 10 років, якщо інше не визначено законом); визнання учасника фонду інвалідом; критичний стан здоров’я (онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду, підтверджений лікарем; виїзд учасника фонду на постійне проживання за межі України; смерть учасника фонду. При цьому пенсійні виплати з пенсійного фонду (п. 6 ст. 61) здійснюються незалежно від отримання виплати за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням. Але згідно з Прикінцевими положеннями Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». Тобто до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення зазначених осіб при наявності відповідного спеціального трудового стажу здійснюється за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При визначенні спеціального трудового стажу необхідно використовувати Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 р. № 909. Відповідно до зазначеного підзаконного акта пенсія працівникам охорони здоров’я призначається за наявності спеціального стажу 25 років. До спеціального належить і стаж роботи в таких закладах охорони здоров’я, як аптека, аптечний кіоск, аптечний магазин, контрольно-аналітична лабораторія, на посаді провізора, фармацевта (незалежно від назви посад) та лаборанта. Крім того, відповідно до п. 2 примітки до цього переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Таким чином, Законом України «Про пенсійне забезпечення» та постановою Кабінету Міністрів «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» визначено вичерпний перелік умов призначення пенсії за вислугу років провізорам, фармацевтам і лаборантам, які працюють за спеціальністю.

Для встановлення пенсії за вислугу років потрібні документи, які підтверджують спеціальний стаж роботи, та про заробітну плату. При необхідності подаються також документи, що підтверджують загальний стаж роботи, документи про утримання (для призначення надбавки на утриманців), про визнання заявника одиноким, інвалідом або учасником війни, потерпілим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Але в деяких випадках посадові особи органів пенсійного забезпечення безпідставно, керуючись листом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2004 р. № 03-2/18-02-6 «Щодо нарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи на посадах провізорів, фармацевтів в недержавних аптеках», який не є нормативним актом, додатково вимагають документи про акредитацію аптечного закладу. Автори листа, не заперечуючи факт віднесення аптечних закладів до закладів охорони здоров’я, користуються ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я, відповідно до якої порядок і умови створення цих закладів, їх державної реєстрації та акредитації визначаються законодавством України. Дійсно, на виконання цього законодавчого акта постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. № 765 «Про затвердження Порядку державної акредитації закладу охорони здоров’я» був затверджений Порядок державної акредитації закладів охорони здоров’я. Міністерству охорони здоров’я було доручено створити Головну акредитаційну комісію. Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 12.01.1998 р. № 2 «Про затвердження стандартів державної акредитації закладів охорони здоров’я України» на виконання ст. 16 і 33 Основ законодавства України та вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України були затвердженні стандарти акредитації фармацевтичних закладів. Але дію цього наказу було зупинено згідно з повідомленням Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20.09.2001 р., а пізніше наказом МОЗ України від 20.01.2001 р. № 20 — скасовано. Інші спроби зобов’язати аптечні заклади проходити акредитацію потерпіли фіаско.

Так, наказ Національного агентства з контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення МОЗ України від 30.09.1999 р. № 067 «Про затвердження Умов акредитації підприємств, установ та організацій, що здійснюють оптову, роздрібну реалізацію лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення» скасовано наказом МОЗ України від 02.02.2001 р. № 40 згідно з висновком Міністерства юстиції України від 01.12.2000 р. № 5/9 та за повідомленням Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 24.10.2001 р. як такий, що зачіпає права, свободи й законні інтереси громадян. В наказі МОЗ України від 18.02.2000 р. № 27 «Про організацію проведення акредитації фармацевтичних закладів» Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва (див. Рішення від 11.07.2000 р. №17-77/7 «Про необхідність усунення порушення вимог Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» Міністерством охорони здоров’я») також виявлені норми, що суперечать положенням чинного законодавства. Цитуємо витяг рішення Держкомпідприємництва з цього питання: «Згідно з п.1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров’я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від15.07.97 № 765, державна акредитація закладу охорони здоров’я — це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров’я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності. Звертаємо увагу на те, що державній акредитації підлягають фармацевтичні (аптечні) заклади, які вже одержали ліцензію на право здійснення діяльності з оптової або роздрібної реалізації лікарських засобів, що засвідчує спроможність цих закладів здійснювати оптову або роздрібну реалізацію лікарських засобів на певному встановленому рівні. Отже, здійснення державної акредитації лише визначає наявність в фармацевтичному (аптечному) закладі умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, причому цей рівень не може бути нижчим, ніж рівень спроможності, який визначається при видачі ліцензії». Тобто сам факт отримання ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності свідчить про спроможність закладу охорони здоров’я провадити діяльність на певному рівні. Цитуємо далі: «В пункті 10 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров’я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.97 р. № 765, встановлені лише санкції у формі анулювання або зниження категорії закладу охорони здоров’я за порушення умов надання закладом якісної медико-санітарної допомоги, а також за недостовірне інформування про свою діяльність. Проте в Порядку державної акредитації закладу охорони здоров’я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.97 р. № 765, не встановлені санкції щодо закладів охорони здоров’я, які не пройшли державної акредитації або порушили визначені графіком строки проходження процедури державної акредитації. Відповідно відсутнє і визначення як санкції за вказані порушення зупинення дії ліцензії на право оптової та роздрібної реалізації лікарських засобів».

Таким чином, фактом здійснення діяльності аптечним закладом є відповідний дозвіл на провадження діяльності — ліцензія, а проведення акредитації аптечних закладів є добровільним, тому що факт отримання ліцензії свідчить про наявність мінімального рівня акредитації.

На підставі вищевикладеного вважаю, що вимоги посадових осіб про надання документів, які засвідчують акредитацію аптечного закладу, при встановленні права на отримання пенсії за вислугу років суперечать чинному законодавству України. У випадку нехтування посадовими особами органів пенсійного забезпечення вищевикладеними доказами, які вам слід довести до їхнього відома у письмовому вигляді, пропоную звертатися до суду. n

ДОВІДКА

При ознайомленні зі змістом цієї статті відразу виникає ряд запитань, що стосуються тлумачення права на соціальний захист, перш за все, щодо гарантій всім непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Тому Закон України «Про пенсійне забезпечення» спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, він встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. У ст. 2 цього закону визначено види державних пенсій, а саме: трудові пенсії за віком; за інвалідністю; в разі втрати годувальника; за вислугу років та соціальні пенсії. Державна розподільча система, що існує в країні, поступово реформується у солідарну, що означає солідарність поколінь, регіонів і високо- та малозабезпечених членів суспільства. Виплата пенсій непрацездатним особам здійснюється за рахунок поточних внесків працюючих. Вона передбачає встановлення розмірів пенсій залежно від страхового стажу та розміру заробітної плати, з якої сплачені внески, облік котрих здійснюється персоніфіковано в Пенсійному фонді України. Держава гарантує лише мінімальний розмір пенсії, а все інше повністю залежить від людини. Ідея залежності розміру пенсії від тривалості трудового (страхового) стажу і суми заробітку (доходу) за певний час, а в майбутньому — і за всю трудову діяльність становить суть концепції пенсійного права. Втрата працездатності означає втрату джерела доходу, що змушує суспільство шукати йому заміну. Такою заміною є пенсія. Вона виплачується в разі настання непрацездатності через інвалідність, досягнення певного віку, вислуги років, що підтверджує юридичну непрацездатність, а також втрати годувальника (щодо непрацездатних членів сім’ї) та в інших випадках, вказаних в законі. Отже пенсійне забезпечення передбачено у всіх можливих випадках непрацездатності.

Віталій Пашков


Интересная информация для Вас:

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*


Последние новости и статьи