Законодавчі недопрацювання у сфері безперервного професійного розвитку провізорів
Відразу зазначу, що особисто я радо зустрів прийняття постанови № 302 у 2018 р., оскільки обома руками підтримую концепцію безперервного професійного розвитку (БПР) фармацевтичних працівників як невід’ємної складової прийнятих на рівні Всесвітньої організації охорони здоров’я (World Health Organization — WHO) та Міжнародної фармацевтичної федерації (International Pharmaceutical Federation — FIP) стандартів з належної практики фармацевтичної освіти (Good Pharmacy Education Practice — GPEP) та належної аптечної практики (Good Pharmaceutical Practice — GPP).
Проте можу сказати, що для лікарів концепція БПР більш-менш запрацювала з набуттям чинності наказом МОЗ від 22.02.2019 р. № 446 «Деякі питання безперервного професійного розвитку лікарів», що був прийнятий на виконання абзацу 2 п. 3 Постанови № 302 та яким було затверджено новий Порядок проведення атестації лікарів та оновлену Номенклатуру лікарських спеціальностей. Для провізорів же все залишилося по-старому. Так, тим самим наказом № 446 було внесено зміни до Положення про проведення іспитів на передатестаційних циклах, затвердженого наказом МОЗ від 18.05.1994 р. № 73 (зі змінами), а саме: по всьому тексту слово «лікарі (провізори)» було замінено словом «провізори».
Тобто, на відміну від лікарів для провізорів залишилася така форма підвищення кваліфікації, як навчання на передатестаційних циклах (ПАЦ), хоча такі цикли вже не передбачені серед форм підвищення кваліфікації та неформальної освіти фахівців у сфері охорони здоров’я, визначених п. 4 Постанови № 302.
Обговорюючи вищеописану ситуацію з колегами, ми приходили до висновку, що це якийсь тимчасовий захід, що ось-ось і вийде новий Порядок проведення атестації провізорів, і тоді концепція БПР запрацює і для нашого брата-фармацевта. Але вже закінчується 2020 р., тобто скоро буде вже 3 роки (!!!) з моменту прийняття Постанови № 302, а зрушень у цьому плані дотепер так і не сталося…
Брак мотивації та стимулів у провізорів щодо БПР
Як наслідок, на сьогодні у вітчизняних провізорів майже повністю відсутні будь-які мотиваційні стимули щорічно набирати бали БПР та підвищувати свою кваліфікацію на короткотривалих (1- або 2-тижневих) циклах тематичного удосконалення (ТУ) з актуальних проблем фармації, що пропонуються закладами вищої медичної (фармацевтичної) освіти.
Як правило, нинішні провізори, переважна більшість яких працює у приватному секторі, задовольняються лише проходженням раз на 5 років місячного циклу (стажування або ТУ), необхідного для підтвердження звання провізора-спеціаліста та отримання відповідного сертифіката, що даватиме право працювати за фахом упродовж наступних 5 років та є дотриманням мінімальних кваліфікаційних вимог до провізорів аптечних закладів, визначених п.п. 148 та 181 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), затверджених постановою КМУ від 30.11.2016 р. № 929 (зі змінами).
На «напівлегітимних» же ПАЦ навчаються та потім йдуть на атестацію в Атестаційні комісії лише лічені одиниці – викладачі кафедр фармацевтичного профілю або провізори з державних та комунальних аптечних закладів, які ще за старою практикою зацікавлені в отриманні кваліфікаційної категорії. «Провізорам-приватникам» же від цієї категорії ніякого «зиску» немає, і тому вони у більшості випадків йдуть шляхом найменшого спротиву, відмовляючись від цього клопітного шляху, що включає:
- навчання на місячному ПАЦ;
- складання комп’ютерного іспиту;
- підготовку звіту про професійну діяльність за останні 3 роки,
- подання пакету документів до Атестаційної комісії (центральної або обласної);
- особисту присутність на плановому засіданні комісії, під час якого її членами прийматиметься позитивне або негативне рішення щодо присвоєння або підтвердження відповідної провізорської категорії…
Промінь світла в темряві
У контексті всього вищенаведеного променем світла в темряві стала поява проєкту постанови КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 р. № 302» (далі – Проєкт), у якій уже провізори-спеціалісти згадуються серед фахівців у сфері охорони здоров’я, які зобов’язані здійснювати БПР.
Разом з тим, згідно з Проєктом лікарі повинні набирати щонайменше 50 балів БПР щороку, а мінімальна кількість балів БПР, яку повинні отримати провізори, а також молодші спеціалісти з медичною освітою, щороку має визначатися МОЗ. З моєї точки зору, такий підхід принижує роль провізорів як фахівців у сфері охорони здоров’я та знову залишає питання БПР фармацевтичних кадрів у стані певної невизначеності.
На моє переконання, провізори, так само як і лікарі, мають щорічно набирати щонайменше 50 балів БПР, а фармацевти (про яких взагалі забули у Проєкті!!!) та молодші спеціалісти з медичною освітою — щонайменше 25 балів БПР. І не потрібно тоді буде МОЗ щорічно визначати поріг балів БПР для цілої низки фахівців, що спрощує планування особистого БПР для останніх.
Також ми бачимо, що в Проєкті зникає така форма підвищення кваліфікації, як курси інформації та стажування. Мабуть, тут потрібна фахова дискусія. На мою ж думку, доцільно залишити таку форму підготовки як цикл стажування для фахівців, які бажають підтвердити звання спеціаліста або потребують проходження перепідготовки у зв’язку з тим, що не працювали понад 5 років за зазначеною у дипломі (сертифікаті або посвідченні) спеціальністю.
Ще один момент у Проєкті впадає в око. Так, пунктом 10 визначено, що «БПР шляхом здобуття формальної освіти здійснюється шляхом здійснення наукової діяльності. Бали БПР за здобуття формальної освіти нараховуються лише за здобуття наукового ступеня». А чому б не дати право зарахування балів БПР за здобуття вищої освіти за іншою спеціальністю, яка дотична до профілю професійної діяльності фахівця у сфері охорони здоров’я? Такими спеціальностями, наприклад, є «Публічне управління та адміністрування», «Менеджмент», «Правознавство», «Психологія», «Соціальна робота».
Вимоги до провайдерів та тематика заходів БПР
Особисто мені подобається те, що в Проєкті доволі детально виписані вимоги до провайдерів заходів БПР. Це сприятиме підвищенню якості цих заходів та усуватиме момент промоції торгових назв лікарських засобів та медичних виробів у процесі навчання. І передусім це стосується численного кола суб’єктів, які не є закладами вищої освіти (громадські організації, підприємства, фізичні особи — підприємці) та яким надано право здійснювати діяльність щодо організації заходів інформальної освіти, таких як науково-практичні конференції, семінари, тренінги, майстер-класи, тематичні школи тощо.
І тут ще зауважу, що, на мою думку, принаймні для провізорів доцільно встановити певний мінімальний відсоток заходів БПР (як варіант, не менше 50% заходів БПР, у яких вони беруть участь протягом звітного періоду), тематика яких обов’язково має відповідати основному профілю їх діяльності (посадовим та функціональним обов’язкам).
Щоб не було такої ситуації, коли, наприклад, на провізора аптечного закладу покладено обов’язки уповноваженої особи з якості лікарських засобів, а весь його БПР протягом останніх 10 років обмежується участю в заходах, на яких його навчали технікам ефективного продажу…
Так ми наближаємося до професійного самоврядування чи ні?
І останнє, на чому я хотів би акцентувати увагу, це питання: «Так ми наближаємося до самоврядування медичних та фармацевтичних професій чи ні?». Бо в Проєкті чітко прослідковується, що за МОЗ залишено функцію проведення атестації фахівців у сфері охорони здоров’я та контролю за діяльністю щодо здійснення їх БПР.
У чинній редакції постанови № 302 передбачено, що це має здійснюватися МОЗ та Агенцією з питань безперервного професійного розвитку, яка створюється МОЗ шляхом реорганізації Українського центру наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи МОЗ України. У Проєкті ми вже не бачимо згадки про цю агенцію, а тут з’являється так званий Адміністратор системи, що визначається МОЗ та забезпечує (організовує) технічну підтримку функціонування БПР.
Саме тут і виникає питання: як це корелює з проєктом закону про самоврядування медичних професій в Україні (від 03.07.2020 р. № 2445-д), що розроблений профільним комітетом Верховної Ради України та згідно з яким надання права на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності, а також контроль за діяльністю щодо організації БПР фахівців у сфері охорони здоров’я, належить до компетенції організацій професійного самоврядування (палат медичних/фармацевтичних професій).
Я розумію, що до цього законопроєкту є багато запитань і він ще потребує фахового обговорення й доопрацювання. Разом з тим, тут важливо знати загальну позицію МОЗ щодо запровадження медичного й фармацевтичного самоврядування. І якщо, наприклад, профільне міністерство підтримує саму цю ідею, тоді логічно, що вже на даному етапі мають закладатися механізми підготовки до поетапного передання частини функцій МОЗ, зокрема щодо організації, координації та моніторингу ефективності здійснення БПР фахівців у сфері охорони здоров’я, організаціям професійного самоврядування.
доктор фармацевтичних наук, професор,
завідувач кафедри контролю якості і стандартизації лікарських засобів
Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика
Коментарі