Ферменти-ензибіотики: потенційні антимікробні засоби
Ензибіотики — препарати, що докорінно відрізняються від антибіотиків за механізмом дії. За своєю природою є ферментами, здатними безпосередньо лізувати ті чи інші структури мікробної клітини. Їх перевага полягає в тому, що вони мають здатність глибоко проникати у вогнище запалення. Окрім того, виробляють спеціальні компоненти, які руйнують біоплівки та дозволяють проникати у вогнище запалення будь-яким препаратам (протизапальним, антимікробним). Такі ферменти, як лізини, продукують бактеріофаги.
За словами спікера, за наявності ферментів-ензибіотиків значно зменшується потреба в антибіотиках, покращується їх біодоступність, зменшується продукція фібрину та колагену, що важливо не тільки для підвищення ефективності антибіотикотерапії, а й для зменшення кількості ускладнень (склерозування, фібрози, незворотні зміни в органах та системах).
Відомим ензибіотиком є лізоцим (мурамідаза) — ферментний препарат, який має антимікробні властивості. Цікаво, що лізоцим міститься в лейкоцитах, шкірі, селезінці, печінці, кістковому мозку, підшлунковій залозі, слизовій оболонці травного тракту, а також у всіх рідинах людського організму: носоглотковому слизовому секреті, слині, сльозовій рідині тощо.
Спікер наголосила, що чим довше жінка годує дитину грудьми, тим вищим стає рівень лізоциму в грудному молоці. Це, у свою чергу, захищає малюка від патогенних мікроорганізмів.
Лізоцим має широкий спектр ефектів: антимікробний, противірусний, протигрибковий, протизапальний та імуномодулювальний.
«Лізоцим підтримує фізіологічне низькорівневе запалення, до речі, руйнуючи мембрану клітин збудників. Це ніби біовакцина. Лізоцим потім допомагає імунній системі впоратися з таким пошкодженим збудником, але при цьому створити так звану імуногенну пам’ять. Тобто запам’ятати цього збудника. А із фрагментів клітин та оболонок збудників зробити аутовакцину. Таким чином працюють препарати лізоциму», — пояснила Г. Зайченко.
Бактеріоцини: секрет у спорідненості до патогенів
Бактеріоцини — це синтезовані бактеріями протимікробні пептиди, мішенями яких зазвичай є споріднені штами бактерій. Як відмітила Г. Зайченко, їх дуже «бояться» мікроорганізми. Чому?
«Тому що вони дуже споріднені до них. Вони самі виробляються макроорганізмами. Бактеріоцини дуже легко проникають і «обманюють» збудників інфекцій. Таким чином, що вони не встигають не те що «оговтатися», а взагалі відреагувати на такий контакт», — пояснила спікер.
Бактеріоцини, синтезовані грампозитивними бактеріями, по суті призводять до утворення отворів у мембрані патогенної бактерії та її знищення. А бактеріоцини, що синтезуються грамнегативними бактеріями, блокують синтез важливих ферментів, що також призводить до загибелі патогенної бактерії. Біологічна значущість деяких бактеріоцинів підвищується завдяки їх здатності попереджувати утворення біоплівок. Серед бактеріоцинів найбільш вивченою є підгрупа лантибіотиків, які синтезуються пробіотиками.
Лантибіотики — це клас пептидних антибіотиків, які синтезуються грампозитивними бактеріями (Streptococcus, Streptomyces) проти інших грампозитивних бактерій (S. pyogenes, S. pneumoniae та M. Catarrhalis, S. Aureus), деяких грамнегативних бактерій (Haemophilus influenzae, Moraxella catarrhalis) та грибів роду Candida.
Механізм дії лантибіотиків добре описаний на прикладі саліварицину А і саліварицину В, які виробляються пробіотичним штамом Streptococcus salivarius K12 . Як відмітила доповідач, використання такого пробіотика перорально дозволяє значно посилити імунний захист, у тому числі від респіраторних інфекцій. На базі цього пробіотичного штаму створено продукти, які допомагають у лікуванні пацієнтів з карієсом, галітозом (неприємним запахом з рота), дозволяють дитині адаптуватися до шкільного колективу, зменшити кількість рекурентних інфекцій.
Які препарати призначені для боротьби з інфекцією, а які — з дисбактеріозом?
У контексті активності пробіотиків закономірно піднімається тема дисбактеріозу, зокрема досить поширеної антибіотикоасоційованої діареї (ААД). Частота розвитку цього ускладнення залежить від групи антибіотика (таблиця).
Антибіотик | Частота розвитку ААД, % |
Кліндаміцин | 20–30 |
Амоксициліну клавуланат | 10–25 |
Ампіцилін | 5-10 |
Цефалоспорини | 4–9 |
Макроліди | 2–5 |
Фторхінолони | 1–2 |
Вражають дані, які свідчать про те, що для відновлення мікробіому після антибіотикотерапії необхідно до 18 місяців. При цьому відсутність мікробіому або його недостатність — це зменшення захисних властивостей будь-якого біотопу.
«Це означає, що відновлювати мікробіом необхідно обов’язково. Це як позбавити людину органа масою в 6 кг. От така кількість різних пробіотичних, корисних мікроорганізмів допомагає нам жити», — прокоментувала доповідач.
Наразі на фармацевтичному ринку наявний цілий спектр різноманітних препаратів для відновлення мікробіому. Про-, пре-, симбіотики, а тепер, у контексті боротьби з антибіотикорезистентністю, з’явилися ще й лантибіотики та ензибіотики. Тож, давайте розставимо крапки над «і» та розберемося, хто є хто:
- пробіотики — це живі мікроорганізми, які можуть позитивно впливати на здоров’я людини, нормалізувати склад і функції мікрофлори шлунково-кишкового тракту (найчастіше це біфідобактерії та лактобацил), здатні проявляти антагонізм до патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів;
- пребіотики — це особливі речовини, що діють як «добрива» або «їжа» для пробіотичних штамів (корисної мікробіоти кишечнику). Вони стимулюють їх зростання та розмноження. Прикладами є фруктоолігосахариди, інулін, харчові волокна, лактулоза;
- симбіотики — це пробіотики + пребіотики;
- лантибіотики — це особливі речовини, що синтезують пробіотичні мікроорганізми. Вони проявляють власні антимікробні властивості, у тому числі щодо стійких збудників інфекцій (наприклад саліварицин, нізин);
- ензибіотики — це ферментні препарати, що проявляють антимікробну дію (наприклад лізоцим, фітолізини).
«Після курсу лікування антибіотиками нам, як правило, потрібні пробіотики. Якщо є пре- та симбіотики — будь ласка, вони можуть доповнити терапію. Решту перелічених препаратів ми використовуємо в поєднанні з антибіотиками», — пояснила Г. Зайченко.
Спікер зробила особливий акцент ще й на тому, що, окрім відомих неімуногенних ефектів (покращення засвоєння їжі, зміна локального показника pH тощо), пробіотики вливають на імунну систему людини (активізують макрофаги, що підвищують рівень антигенів В-лімфоцитів, а також секрецію імуноглобуліну А; модулюють цитокіновий профіль тощо).
«Отже, профілактична роль пробіотиків є великою. І це пов’язано з тісним контактом з імунною системою», — підкреслила доповідач.
На що звернути увагу в інструкції до пробіотиків?
Г. Зайченко відмітила, що некоректно говорити про ефективність пробіотиків взагалі. Важливо вивчати результати проведених доказових досліджень біологічних і клінічних ефектів кожного окремого штаму.
Тож, будь-який пробіотичний мікроорганізм має бути ідентифікований. В інструкції має бути вказано його рід, вид і штам. Недостатньо зазначити тільки рід. Наприклад, Lactobacillus. Повна ідентифікація виглядає так: Lactobacillus (рід) acidophilus (вид) LA-5 (штам). Спікер порівняла її з повним іменем людини: прізвище, ім’я, по батькові.
«Якщо ви не бачите в інструкції такого повного позначення пробіотиків, то це вже дуже сумнівні пробіотики. Руки забирайте від таких. Це означає, що такі мікроорганізми не ідентифіковані, не дозволені, не мають повноцінного статусу безпеки», — наголосила Г. Зайченко.
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим