У зв’язку з подовженням в Україні військового стану мобілізаційні заходи щодо військовозобов’язаних триватимуть, і кожен з цієї категорії громадян, виходячи з дому, повинен мати із собою військово-обліковий документ, який потрібно пред’явити як на вимогу поліцейського, так і працівника ТЦК. Водночас затримувати чоловіка правоохоронці мають лише у випадку, якщо він перебуває в розшуку Національною поліцією (після складання адмінпротоколу його можуть направити до ТЦК, але самі працівники ТЦК за новим Законом повноважень затримувати таку особу не набувають).
Водночас спрощується система виконання рішень ТЦК — точніше, вона відбувається за формулою «спочатку виконуй, а потім оскаржуй». Так, за словами народного депутата Олександра Федієнка, у новому Законі прописані такі норми, що дозволяють ТЦК мобілізувати особу, не очікуючи на її апеляцію: «Коли ТЦК буде звертатися до суду, то буде спрощена форма звернення, і суд одразу буде ухвалювати рішення. Оскарження може бути потім, але людину вже мобілізують».
Щодо права на фіксацію прикладів застосування працівниками ТЦК сили примусу щодо військовозобов’язаного, то фіксувати такі дії як незаконні можна, але публікувати — ні.
Можливо через поширення в мережі «Інтернет» подібних роликів трапляються випадки вилучення у затриманих мобільних телефонів і, як наслідок, позбавлення їх права зателефонувати рідним, але такі дії є незаконними, якщо телефон (власність затриманої особи) використовується за призначенням — як засіб зв’язку для повідомлення про її місцезнаходження.
Ми вже писали про право на відстрочку окремих категорій населення, зокрема студентів, проте заклади вищої освіти України не зможуть прийняти документи абітурієнтів, в яких не буде оновленого військового квитка.
Повістки та оповіщення: обов’язки та відповідальність
Повістки про мобілізацію можуть вручатися не лише за місцем проживання, але й на роботі, навчанні, вулиці, у транспорті, а також у місцях громадського користування.
Законодавчо визначене поняття «оповіщення» — це доведення сигналів і повідомлень (директив, розпоряджень) до органів військового управління, центральних і місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та населення про оголошення мобілізації, виклик громадян до ТЦК, а також вручення (надсилання) повісток громадянам.
Відповідно, уточнені обов’язки роботодавців стосовно оповіщення військовозобов’язаних працівників: тепер вони не тільки зобов’язані вести військовий облік призовників, військовозобов’язаних та резервістів із числа працюючих і надавати звітність з цих питань, але й «забезпечувати своєчасне оповіщення і прибуття працівників… на збірні пункти шляхом вжиття відповідних інформаційних та організаційно-технічних заходів із подальшою компенсацією витрат за виконання такого процесу з Державного бюджету, яка здійснюється не пізніше ніж через місяць після подання відповідного звернення в порядку, встановленому КМУ».
Постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) від 16 травня 2024 р. № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, яким Уряд зобов’язав роботодавців, зокрема, вручати повістки працівникам та спрямовувати їх до ТЦК за вимогою.
Так, керівник підприємства повинен видати наказ, що має містити список працівників, яких стосується оповіщення про мобілізацію, місце, час та спосіб доставлення працівників до ТЦК, а також визначити уповноважених осіб з оповіщення щодо мобілізації. Протягом 3 днів роботодавець повинен прозвітувати про результат оповіщення до ТЦК.
До недавнього часу питання відповідних обов’язків роботодавця було дискусійним. Так, один з київських ТЦК виніс постанову про штраф жінці-«кадровику» Державної служби статистики України у розмірі 5100 грн за те, що вона не забезпечила явку працівника в ТЦК — справу за її позовом № 754/128/24 розглядав Деснянський районний суд Києва.
Після прийняття Верховною Радою Закону № 3633 парламентарії ухвалили ще низку законодавчих актів, спрямованих на реалізацію його положень, зокрема це Закон № 3696, який вносить зміни в Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) та встановлює:
- штраф від 1000 до 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17–25,5 тис. грн) за порушення призовниками, військовозобов’язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період (ст. 210 КУпАП);
- штраф від 2000 до 3500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (34–59,5 тис. грн) для посадових осіб підприємств та організацій за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період (ст. 210-1 КУпАП).
Але штраф не накладатимуть, якщо ТЦК має можливість отримати персональні дані з електронних державних реєстрів.
За повторне порушення правил мобілізації передбачена кримінальна відповідальність.
Важливо, що штрафи тепер можуть бути заочними: у ТЦК немає обов’язку складати протокол, на підставі якого виноситься ухвала про штраф — ст. 258 КУпАП доповнена положенням про те, що протокол за ст. 210 і 210-1 не складається, якщо порушення скоєно в особливий період і особа не з’явилася в ТЦК без поважних причин або не повідомила причину неприбуття за повісткою.
Щодо оновлення даних у ТЦК, то військовозобов’язаним у військово-обліковий документ вклеюють штрих-код (VIN-код) — ідентифікаційний код, який Реєстр «Оберіг» автоматично присвоює зареєстрованій у ньому особі — дані «Оберега» синхронізовані з іншими реєстрами: Державної служби України з питань праці, Державної податкової служби України, Пенсійного фонду України, Електронним реєстром професійних водіїв тощо.
Відповідно, якщо особа не оновила свої дані та не повідомила про зміну особистих даних (сімейного стану, стану здоров’я тощо) — ТЦК виноситиме ухвалу про штраф без протоколу.
Іншою санкцією є адміністративне затримання порушника правил військового обліку — Законом подовжені його строки: так, у випадках, потрібних для встановлення особи та/або з’ясування обставин порушення — до 3 діб.
Кримінальна відповідальність за ухилення від мобілізації настає, коли військовозобов’язаний не має права на відстрочку, пройшов військово-лікарську комісію, визнаний придатним до служби та отримав «бойову повістку», але не з’явився без поважної причини.
Відповідно до ст. 336 Кримінального кодексу України (КК України), ухилення від призову на службу під час мобілізації карається позбавленням волі на строк від 3 до 5 років.
Суди і люди
Визначити, наскільки однозначно та прозоро прописані нормативні новели мобілізаційного закону, дозволить лише практика його застосування, але поки вона сформується, ми про неї можемо не дізнатись: 1 травня Комітет Верховної Ради України з питань правової політики рекомендував до ухвалення законопроєкт № 7033-д, яким пропонується закривати окремі відомості в Єдиному державному реєстрі судових рішень «у зв’язку із чутливістю цієї інформації в умовах війни».
Водночас правові позиції Верховного Суду з питань правозастосування тих чи інших положень мобілізаційного законодавства фактично мають силу імперативних норм і обов’язкові для використання судами при розгляді справ відповідної категорії.
Згідно зі ст. 50 і 65 Кримінального кодексу (КК) України особі, яка вчинила злочин, має призначатися покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Визначені в ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору 1 із форм реалізації кримінальної відповідальності — призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 р., № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 р. Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов’язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з розв’язання у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Так, щодо підстав для звільнення військовослужбовця по догляду за членом сім’ї з інвалідністю, 24 квітня 2024 р. Верховний Суд по справі 140/12873/23 постановив, що «наведена у Законі «Про військовий обов’язок і військову службу» підстава звільнення — у зв’язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю — є самостійною. При цьому в конструкції цього речення відсутня конкретизація, яка саме група інвалідності повинна бути у дружини (чоловіка)».
Верховний Суд визначив, що наявність у позивача дружини, яка є інвалідом ІІІ групи, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» і додатково не потребує від нього доведення необхідності здійснення догляду за дружиною, оскільки це навіть не відповідає критеріям встановлення ІІІ групи інвалідності (особи з ІІІ групою інвалідності в основному постійного догляду не потребують).
Тут варто зазначити, що Законом змінені відповідні підстави для звільнення військовослужбовців, і тепер, крім наявності інвалідності дружини (чоловіка або іншого члена сім’ї, за яким більше нікому доглядати), має бути доведена необхідність здійснення догляду за ним. Зокрема, для особи з ІІІ групою інвалідності потреба в догляді буде, якщо III група встановлена внаслідок відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), 1 з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Що ж до зазначених вище дискреційних повноважень, то вони надають суду право критично відноситися до певних нормативних приписів і розглядати їх у сукупності з іншими законодавчими нормами, які застосовуються до регулювання відповідних правовідносин.
Теорія vs практика
Визначаючи вагомість певних життєвих обставин одного з «ухилянтів» порівняно з тяжкістю його злочину для суспільства, вітчизняна Феміда схиляється на користь інтересів останнього. Так, у постанові від 26 березня 2024 р. по справі № 159/4893/22 Верховним Судом встановлено, що обставини, про які вказує у своїй касаційній скарзі захисник, а саме наявність у засудженого за ухилення від призову за ст. 336 КК України як дитини, так і матері, що хворіє, а також вагітність дружини та наявність позитивного висновку уповноваженого органу з питань пробації, згідно з яким виправлення засудженого можливо без позбавлення або обмеження волі, у цьому випадку жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення. Тому вони не впливають на правильність призначеного покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки, яке є мінімальним, а тому не свідчать про несправедливість такого покарання та його суворість.
Фабула справи така. Вироком Коломацького районного суду Харківської обл. від 3 квітня 2023 р. «ухилянта» засуджено за ст. 336 КК України за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 1 рік, а також покладено на нього обов’язки, передбачені у ст. 76 КК України.
Однак вироком Харківського апеляційного суду від 20 липня 2023 р. апеляційну скаргу прокурора задоволено, чоловіку призначено покарання за ст. 336 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки, тобто скасовано іспитовий строк і призначене реальне покарання.
Зокрема, апеляційний суд зазначив, що, оскільки на території України введений воєнний стан, ця категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, а тому застосування інституту звільнення від відбування покарання не сприятиме його меті — виправленню та запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так й іншими особами.
Колегія суддів Верховного Суду погодилася з такими твердженнями апеляційного суду, оскільки той «обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ст. 336 КК.
На переконання колегії суддів Верховного Суду, обставини, про які наголошує захисник у своїй касаційній скарзі, як догляд за батьками похилого віку, у цьому випадку жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчиненого ним злочину».
Аналогічно мотивована постанова Верховного Суду від 19 березня 2024 р. у справі № 676/4559/22: «поведінка обвинуваченого беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову».
Фабула спору така. Вироком Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької обл. від 18 квітня 2023 р. «ухилянта» засуджено за ст. 336 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки. Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2023 р. вирок суду першої інстанції залишено без змін.
У поданій касаційній скарзі засуджений вказував, зокрема, на відсутність у нього прямого умислу ухилятися від призову на військову службу.
Він також зазначив, що суди проігнорували його доводи про порушення процедури вручення йому повістки, яку він отримав передчасно — до проходження військово-лікарської комісії, та при цьому в ній неправомірно вже було зазначено номер військової частини.
Відхиляючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд відмітив такі ознаки протиправної поведінки засудженого: особа, яка об’єктивно підпадає до призову за мобілізацією до лав Збройних сил України (ЗСУ), в односторонньому порядку свідомо виключає себе з передбаченого Законом процесу формування ЗСУ та інших формувань на рівні забезпечення національної безпеки країни та її населення.
Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов’язання по спільній обороні від агресора без швидкої та своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до ЗСУ з числа військовозобов’язаних громадян під час воєнних дій, які розпочалися або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони. Об’єктивна сторона виявляється в бездіяльності — ухиленні в будь-який спосіб від призову за мобілізацією.
Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом, тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети — уникнути самого призову за мобілізацією.
Водночас у Парламенті 16 травня зареєстрували законопроєкт № 11260 про заміну санкції ст. 336 КК України за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації: замість ув’язнення на строк від 3 до 5 років у чинній редакції пропонується встановити штраф від 51 000 до 85 000 грн або громадські роботи на строк від 160 до 240 год, або виправні роботи на строк від 1 до 2 років, або обмеження волі на строк від 1 до 2 років.
Зазначимо, що наразі в КК України міститься і ст. 337, яка передбачає окрему кримінальну відповідальність за ухилення від військового обліку або навчальних (спеціальних) зборів.
Перешкоджання законній діяльності ЗСУ
«Забезпечення мобілізаційної готовності є невід’ємною частиною законної діяльності ЗСУ», — наголосив у вироку від 28 березня 2024 р. у справі № 167/279/24 Рожищенський районний суд Волинської обл., затвердивши угоду про визнання винуватості від 6 березня 2024 р., укладену між прокурором Волинської обласної прокуратури та обвинуваченою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, громадянки України, а саме — перешкоджанні законній діяльності ЗСУ.
Судом в обвинуваченої встановлений «стійкий злочинний намір», спрямований на вчинення кримінально караного діяння, що полягає в перешкоджанні законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань у особливий період шляхом поширення інформації з використанням мобільного месенджера «Телеграм» про проведення мобілізаційних заходів з оповіщення військовозобов’язаних щодо військового призову до ЗСУ у період дії воєнного стану в Україні.
Так, на виконання свого злочинного умислу ця жінка як адміністратор акаунта в месенджері «Телеграм» організувала забезпечення постійного функціонування сервісів і каналів та публікацію інформації про місця знаходження представників ТЦК, що здійснюють мобілізаційні заходи в області.
Зокрема, у месенджері «Телеграм» 23 березня 2023 р. вона опублікувала повідомлення наступного змісту: «Бачили, де роздають? (адреси). Додавайте друзів, знайомих». Таким способом вона розповсюджувала інформацію про місця та час вручення повісток громадянам військовослужбовцями ТЦК, чим досягла своєї злочинної мети щодо надання можливості уникнення особами призовного віку від призову на військову службу та перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань в особливий період.
Цілеспрямоване поширення серед громадян України, які підлягають військовому обліку та призову, відомостей про місця фактичного проведення мобілізаційних заходів військовослужбовцями ТЦК перешкоджає їх законній діяльності, визначеній ст. 1, 14, 33, 34 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки надає можливість громадянам України, що бажають ухилитися від виконання військового обов’язку, уникнути військового обліку та призову і створює перепони для встановлення мобілізаційного ресурсу держави, укомплектування ЗСУ та інших військових формувань відповідно до штатів воєнного стану, ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних і резервістів.
Відтак, засуджена втрутилася в законну діяльність ТЦК та створила перешкоди в діяльності ЗСУ, що призвело до суспільно-небезпечних наслідків у вигляді нездійснення в повному обсязі у визначені терміни мобілізаційних заходів, встановлення мобілізаційного ресурсу держави, призову, укомплектування ЗСУ та інших військових формувань відповідно до штатів воєнного стану, ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних і резервістів, ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних і резервістів.
На підставі цього суд визнав жінку винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, призначив їй покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років і на підставі ст. 75 КК України замінив його випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 2 роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов’язки.
Щодо військового обліку жінок-медиків: 13 травня 2024 р. Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської обл. розглянув справу 303/3806/24 стосовно жінки зі спеціальністю «Сестринська справа», яку обвинувачували за ч. 1 ст. 337 КК України, тобто ухилення військовозобов’язаної від військового обліку після попередження, зробленого відповідним керівником ТЦК. Санкції цієї статті: штраф від 5100 до 8500 грн або виправні роботи на строк до 1 року.
Постановою КМУ від 16.05.2024 р. № 563 внесено зміни до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів. Відтак, з 18 травня 2024 р. жінки з медичною або фармацевтичною освітою повинні самостійно звернутися до ТЦК за місцем проживання і стати на військовий облік, щоб мати змогу працевлаштовуватися.
Відкритим залишається питання бронювання співробітників. 16 травня Міністерство економіки України скасувало наказ про бронювання працівників Favbet Tech і Glovo (які Міністерство цифрової трансформації України визнало критично важливими на підставі 3 із 7 критеріїв — відсутності заборгованості за сплатою Єдиного соціального внеску (ЄСВ), рівня зарплат й того, що вони є резидентами Дія.City), а сам порядок бронювання, визначений постановою КМУ від 27.01.2023 р. № 76, планується змінити.
Так, 21 травня Верховна Рада України ухвалила за основу законопроєкт № 11084 про так званий клуб «білого бізнесу», який стосується податкових перевірок. Зокрема, до нього потрапляють маленькі, середні та великі підприємства, які відповідають 3 критеріям:
- мають податкове навантаження не менше ніж у середньому по галузі;
- мають зарплату не менше середньої по галузі в регіоні;
- не мають податкових правопорушень (податкового боргу).
Такі підприємства можуть отримати право на бронювання співробітників.
Коментарі