Нові правила у фармації: що маємо на сьогодні та чого очікувати?

5 листопада 2021 р. МОЗ України оприлюднило для громадського обговорення законопроєкт «Про самоврядування в сфері охорони здоров’я Україні». 1 січня 2022 р. набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України № 725 «Про затвердження Положення про систему безперервного професійного розвит­ку медичних та фармацевтичних працівників». Здавалося б, нарешті зрушили з місця! Однак не все так просто, як здається на перший погляд. Питання щодо фармацевтичного самоврядування та безперервного професійного розвитку фармацевтів коментує ректор Національного фармацевтичного університету (НФаУ), професор Алла Котвіцька.

— Шановна Алло Анатоліївно, чому, на Ваш погляд, сфері охорони здоров’я необхідно мати самоврядування як таке?

— Насамперед маю зазначити, що і НФаУ, і я особисто підтримуємо ідею фармацевтичного самоврядування, оскільки впевнилися, що в умовах українських фармацевтичних реалій недостатньо лише створення конкурентних умов для належної діяльності фармацевтичних закладів.

Про це свідчить той факт, що за 30 років ринкової фармацевтичної економіки, на жаль, маємо величезні перекоси, зокрема, щодо кількості аптек по відношенню до чисельності населення в Україні, яка не відповідає міжнародним нормам і принципам розвитку та розміщення аптечної мережі. Такий стан призводить до штучного дефіциту кадрів і, що особливо прикро — залучення до роботи в аптечних закладах осіб без фармацевтичної освіти.

Негативною тенденцією є й те, що за останні 30 років переважна частка вітчизняних аптек відмовилася від екстемпорального виготовлення лікарських засобів як від неприбуткової діяльності, й можна стверджувати про нівелювання виробничої функції аптеки, що, на мій погляд, є неприпустимим з точки зору надання індивідуальної, персоналізованої фармацевтичної допомоги.

У сучасних реаліях, на жаль, фармацевтична опіка здійс­нюється здебільшого формально, а реалізація ліків виглядає як реалізація звичайних товарів зі звичайних магазинів. При цьому й суспільство, й особливо фахівець з фармацевтичною освітою мають розуміти, що ЛІКИ — це особливий продукт, який має конкретні особливості відпуску.

До того ж діють маркетингові угоди, відповідно до яких фармацевти «рекомендують» пацієнтам лікарські засоби, що промотуються дистриб’юторами або виробниками ліків.

Тривалий час, зокрема й на шпальтах «Щотижневика АПТЕКА», учасники фармацевтичного ринку висловлюються щодо необхідності мати можливість впливу на державну політику у фармацевтичному секторі, про повагу до фахівців фармації з боку влади та громадян, про підвищення статусу фармацевтів у суспільстві. Не маю жодних сумнівів, що для повноцінного функціонування сфери лікарського забезпечення населення це є ключовою умовою.

З іншого боку, ми змушені визнати, що, на жаль, і суспільство, й органи управління фармацією не повною мірою розуміють специфіку фармацевтичної діяльності, її роль у формуванні національної лікарської політики, підходи до підготовки кадрів. Крім того, централізоване управління подекуди відстає від реалій практичної діяльності на місцях. Про це, наприклад, свідчить і робота над законопроєктом «Про самоврядування в сфері охорони здоров’я в Україні».

Досягти балансу в наших очікуваннях, на мою думку, можемо завдяки професійному фармацевтичному самоврядуванню, оскільки сама ідея професійного самоврядування, власне, й передбачає, що вагомий вплив на управління й регулювання фармацевтичної діяльності, поряд із державними органами, матиме загальнонаціональна самоврядна фармацевтична організація. До її складу мають входити особи виключно з фармацевтичною освітою, найкращі з яких, очоливши керівні органи цієї організації, будуть визначати стратегію та впливати на розвиток вітчизняного фармацевтичного сектору.

Ідея професійного самоврядування вже не одне десятиріччя не залишає байдужими професіоналів та патріотів фармацевтичної справи. Ми є свідками створення та функціонування регіональних фармацевтичних асоціацій, наприклад, Вінницької, Миколаївської, Полтавської, Чернігівської, Харківської областей, Аптечної професійної асоціації України, Фармацевтичної ліги, Всеукраїнської фармацевтичної палати тощо. Але всі вони мають статус громадських об’єднань.

Позитивний досвід діяльності громадських професійних об’єднань у фармації підтверджує, що потрібно йти далі — створювати загальнонаціональну самоврядну фармацевтичну організацію та легітимно впливати на державну політику у фармацевтичному секторі. Але не все так просто…

— Які можливості відкриває такий підхід, на які сфери професійної діяльності впливатиме?

— Як свідчить міжнародний досвід, фармацевтичне самоврядування впливає на низку питань: щодо визначення стандартів професійної діяльності (зокрема впровадження належної аптечної практики), допуску до професії, дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання професійних обов’язків, організацію та формування вимог до заходів безперервного професійного розвитку спеціалістів фармації.

Також передбачається участь загальнонаціональної самоврядної фармацевтичної організації у створенні професійних та освітніх стандартів, і таким чином здійснюватиметься вплив на зміст фармацевтичної освіти, яка має відповідати вимогам практичної фармації. Крім того, важливою функцією загальнонаціональної самоврядної фармацевтичної організації є сприяння захисту інтересів спеціалістів фармації та їх представлення на державному рівні.

Потужні можливості впливу полягають і в тому, що будь-який нормативний документ щодо фармацевтичної діяльності має бути узгодженим із загальнонаціональною самоврядною фармацевтичною організацією.

— Які «підводні камені» та слабкі місця ви вбачаєте в законопроєкті?

— На мою думку, більшість фахівців фармації сьогодні взагалі не розуміють переваг або, навпаки, ризиків, створення загальнонаціональної самоврядної фармацевтичної організації. Навіть не всі фахівці, які працюють в академічному середовищі, розуміються на питаннях професійного самоврядування та відмінностей діяльності громадських та самоврядних професійних організацій.

Хочу підкреслити, що аналізуючи законопроєкт «Про самоврядування в сфері охорони здоров’я в Україні», насамперед нами визначалися ризики та протиріччя, які постануть перед нами.

І це не лише думка суто фармацевтів, а й правників — наших колег, які мають юридичну освіту, спеціалізуються на конституційному та медичному праві. НФаУ вже багато років співпрацює з Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого з правових питань, і ця взаємодія виявляється в різноманітних форматах.

Науковці наших університетів ретельно проаналізували законопроєкт «Про самоврядування в сфері охорони здоров’я в Україні», оприлюднений 5 листопада 2021 р. МОЗ України, провели науково-правове дослідження щодо ризиків прийняття цього документа в запропонованій редакції. Його результати вважаю правильним представити на шпальтах нашого професійного видання — «Щотижневика АПТЕКА», яке протягом понад чверті століття виступає дискусійним майданчиком для обговорення проблем, що виникають в галузі охорони здоров’я та фармації.

Хочу акцентувати увагу на тому, що новим законопроєктом, на жаль, практично не враховані зауваження до проєкту закону від 03.07.2020 р. № 2445-д «Про самоврядування медичних професій в Україні», які були сформульовані науковцями НФаУ та Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Він містить переважну більшість позицій попереднього законопроєкту, а єдине враховане по суті зауваження — зміна назви документа.

Тепер щодо детального аналізу.

Ми вважаємо, що правове регулювання має відбуватися на засадах єдиного базового закону про професійне самоврядування. І хоча такі проєкти час від часу з’являються, сам закон й досі не ухвалений. Регулювання самоврядування у сфері охорони здоров’я в Україні без прийняття базового закону, на нашу думку, є передчасним.

Також законопроєктом не визначені механізми конт­ролю державою самоврядних організацій у разі неефективного виконання ними своїх функцій або у разі порушення покладених на них функцій. Яким чином та через який механізм державі можуть бути повернуті повноваження самоврядних організацій — питання, на яке немає відповіді у проєкті нормативного документа.

Викликає занепокоєння і той факт, що аналіз регуляторного впливу, оприлюднений разом із законопроєктом, містить лише дві альтернативи: перша — «Збереження ситуації, яка існує на цей час»; друга — «Розробка проєкту Закону України «Про самоврядування в сфері охорони здоров’я в Україні».

Власне, перша альтернатива не є належною, отже, автори провели формальний (безальтернативний) аналіз регуляторного впливу законопроєкту, що суперечить Методичним рекомендаціям, яких необхідно дотримуватися під час аналізу регуляторного впливу.

Також виникає питання щодо спрямування законопроєкту на забезпечення економічної конкуренції, яка має бути збережена відповідно до Концепції реформування інституту саморегулювання в Україні, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 р. за № 308-р. Немає жодних сумнівів, що створенню професійного самоврядування у сфері фармації повинні передувати відповідна демонополізація аптечного ринку і забезпечення його функціонування відповідно до європейських зразків. Переконана, що ключову роль у цьому має відігравати держава.

Переважна більшість фармацевтичних працівників здійснюють свою діяльність на умовах трудового договору і є найманими працівниками великих аптечних мереж. Наймані працівники мають певну «надбудову» у вигляді свого роботодавця. Таким працівникам, м’яко кажучи, важко відстоювати інтереси професії незалежно від інтересів свого роботодавця. Більше того, працівник потрапляє у залежність від роботодавця, оскільки той може сплачувати за нього відповідний професійний збір.

Міжнародний досвід створення самоврядних професійних організацій побудований на паритеті сил учасників, зокрема фінансових. Ці організації об’єднують виключно власників аптек. Аптечних мереж за кордоном не існує. Наша держава практично єдина, де законодавчо дозволено існування мегааптечних мереж.

Мета об’єднання власників окремих аптек у самоврядну організацію зрозуміла і доцільна. А кого ми об’єднаємо в Україні?

Таким чином, існують величезні ризики спотворення ідеї професійного самоврядування.

Свого часу авторитетний дослідник Алан Фаулер детально класифікував громадські об’єднання, діяльність яких спотворює ідею добровільного некомерційного об’єднання і які створюються для зовсім інших цілей.

Власне кажучи, ніщо не заважає впливовим і сильним гравцям на ринку фармації, за умови надання державної монополії певній структурі, так само спотворити ідею професійного самоврядування, перетворивши її на додаток до монополізованого бізнес-сектору, враховуючи нинішні реалії в Україні.

На сьогодні професійне самоврядування на законодавчому рівні існує в тих сферах, де без нього просто не можна обійтися через специфіку певних професій (адвокати, третейські судді тощо). Професійне самоврядування в інших сферах, зокрема у фармації, потребує досить виваженого підходу і належного обґрунтування.

Не можна обійти й фінансове питання. Так, законопроєктом передбачається необхідність ведення палатами за їхній власний рахунок реєстрів медичних професій, розробку та погодження стандартів у сфері охорони здоров’я, а також здійснення інших функцій. Усе це потребуватиме значних коштів, що є сумнівним у випадку їх самостійного акумулювання палатами з урахуванням того, що механізм компенсації державою витрат, пов’язаних із діяльністю професійного самоврядування, не передбачений.

Отже, палати будуть вимушені встановлювати високі розміри професійного збору, що стане серйозним тягарем для їхніх членів. Працівники та їх роботодавці змушені будуть шукати джерела покриття відповідних витрат для здійснення внесків самостійно, що означатиме додатковий прихований «податок» на всі товари і послуги у сфері охорони здоров’я й, відповідно, підвищення вартості таких товарів і послуг.

До речі, не можна виключати, що на здорожчання товарів і послуг у сфері охорони здоров’я, підвищення вартості ліків вплине й страхування цивільно-правової відповідальності представників медичних професій. Думаю, що це питання потребує ретельного опрацювання й розробки конкретних механізмів. Інакше ми перекладемо свої проблеми на кишені пацієнтів.

Звертає на себе увагу те, що законопроєктом скасовується чинний алгоритм допуску до професії лікарів, фармацевтів, інших спеціалістів медичної та фармацевтичної справи. Натомість вводиться новий, достатньо непрозорий порядок, оскільки законопроєкт не визначає перелік документів, необхідних для надання права здійснювати медичну та фармацевтичну діяльність.

І нарешті, є питання із суто організаційної площини. Законопроєктом на проведення загальних зборів фармацевтичної палати та палати стоматологів відводиться лише 9 міс з моменту набрання чинності цим законом.

На нашу думку, ці терміни занадто короткі для забезпечення якісного процесу підготовки та організації відповідних палат та створюють умови для швидкої монополізації фармацевтичної сфери.

Ґрунтуючись на результатах науково-правового дослідження, яке проведено нами спільно з колегами-юристами, можна переконливо стверджувати про передчасність впровадження законопроєкту в нинішній редакції та в нинішніх реаліях вітчизняного фармацевтичного ринку.

— Стосовно безперервного професійного розвитку фармацевта: хто визначатиме вимоги щодо участі у програмах безперервного професійного розвитку?

— Ще раз нагадаю, що з 1 січня 2022 р. набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 р. № 725 «Про затвердження Положення про систему безперервного професійного розвитку медичних та фармацевтичних працівників». Власне, її положення є стратегією і тактикою провадження безперервного професійного розвитку фармацевтів в Україні.

Постановою передбачено демонополізацію ринку провайдерів безперервного професійного розвитку. Іншими словами, не лише інституціональні провайдери (інститути та факультети післядипломної освіти закладів вищої освіти) зможуть проводити заходи безперервного професійного розвитку.

Право проводити заходи безперервного професійного розвитку для фармацевтів, відповідно до постанови отримає будь-яка юридична особа, яка зможе надати у відповідну ЕЛЕКТРОННУ СИСТЕМУ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ таку інформацію:

– положення про оцінку заходів безперервного професійного розвитку щодо ознак академічної доброчесності та дотримання принципів доказової медицини, які затверджується провайдером, або інформацію про його наявність;

– методологію оцінювання набутих знань, компетентностей та практичних навичок працівників сфери охорони здоров’я, що затверджується провайдером, або інформацію про її наявність;

– заяву засновників (учасників, власників), посадових осіб про відсутність конфлікту інтересів;

– положення про запобігання конфлікту інтересів під час проведення заходів безперервного професійного розвитку та недопущення залучення і використання коштів фізичних (юридичних) осіб для реклами лікарських засобів, медичних виробів або медичних послуг, що затверджується провайдером, або інформацію про його наявність;

– інформацію про наявність правовідносин з особами, якими провадиться діяльність з виробництва, оптової та роздрібної торгівлі, імпорту лікарських засобів та медичних виробів.

Відповідно до Постанови, значно розширений перелік заходів безперервного професійного розвитку у разі скорочення термінів навчання. У переліку не лише традиційні курси тематичного удосконалення, які зменшують свою тривалість з 1 міс до 1–2 тиж, а й майстер-класи, тренінги (тривалістю 1–4 дні), 1–2-денні семінари, воркшопи, тематичні школи, науково-практичні конференції тощо.

Розумію, що питання оплати участі в заходах безперервного професійного розвитку, безумовно, достатньо важливе для українських фармацевтів. Сьогодні маємо певні тенденції. Інституціональні провайдери здебільшого проводять цикли спеціалізації та курси тематичного удосконалення як за кошти юридичних осіб (роботодавців фармацевтичного сектору), так і за кошти фізичних осіб (безпосередньо фармацевтів).

Неінституціональні провайдери (громадські професійні об’єднання та інші суб’єкти, які надають освітні послуги) проводять короткострокові освітні заходи безкош­товно для учасників, оскільки залучають кошти донорів (дистриб’юторів та виробників лікарських засобів).

Не буду наразі зупинятися на можливих етичних проб­лемах такої співпраці, будемо вважати, що у цих сторін відсутній конфлікт інтересів. Хочу лише зазначити, що Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації НФаУ, починаючи з червня 2020 р., проводить безкоштовні 1–2-денні семінари для спеціалістів фармації за найактуальнішими тематиками сьогодення, наприклад, «Фармацевтична опіка під час пандемії COVID-19», участь у яких за цей проміжок часу взяли понад 2000 осіб.

Щодо співвідношення між короткостроковими заходами безперервного професійного розвитку та середньостроковими (циклами тематичного удосконалення), то постанова не містить жодних обмежень, але хочу нагадати, що відповідно до вимог Довідника кваліфікаційних професій (випуск 78 «Охорона здоров’я») зайняття певних фармацевтичних посад передбачає проходження відповідної спеціалізації.

Наприклад, для того щоб обіймати посаду завідувача аптеки, потрібно пройти 2-місячну спеціалізацію за фахом «Організація та управління фармацією», а її зможуть проводити лише інституціональні провайдери.

Загальну щорічну кількість балів безперервного професійного розвитку для фармацевтів буде визначено спільно з МОЗ України. Нагадаю, що для лікарів вона дорівнює 50 балам.

— Якщо фахівець не виконуватиме вимоги щодо безперервного професійного розвитку, де це буде відображено? Які санкції передбачено (стягнення, призупинення професійної діяльності тощо)?

— Система безперервного професійного розвитку для фармацевтів запрацює з 1 січня 2023 р. Думаю, що протягом 2022 р. до постанови будуть внесені зміни стосовно участі в безперервному професійному розвитку спеціалістів із середньою фармацевтичною освітою (у чинній редакції про них взагалі забули!).

Інформація про провайдерів, освітні заходи безперервного професійного розвитку та реєстр сертифікатів буде відображена в Електронній системі безперервного професійного розвитку, адміністратором якої призначено Центр тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямів підготовки «Медицина» і «Фармація» при Міністерстві охорони здоров’я України. На сайті цієї організації сьогодні створено окрему опцію www.testcentr.org.ua/uk/bpr.

Питання стосовно можливої невідповідності вимогам безперервного професійного розвитку будуть встановлюватися під час атестації спеціалістів фармації. Таким чином, фахівець, який за певний строк не набрав необхідної кількості балів безперервного професійного розвитку, не буде атестований та не отримає свідоцтва про підтвердження фаху й, відповідно, права на здійснення фармацевтичної діяльності.

— На завершення нашого діалогу — як Ви вважаєте: ми зрушили з місця?

— Чи зрушили з місця?.. Хочеться сказати, так! Але питань без відповідей наразі менше не стало.

Залишається сподіватися, що законодавці нарешті почують нас, будуть враховувати думку освітян, науковців, практиків, залучатимуть нас до розробки проєктів нормативних документів, формуватимуть нові правила функціонування галузі охорони здоров’я разом із тими представниками професії, власне, на діяльність яких і спрямовані законодавчі ініціативи і які, врешті, саме за новими правилами будуть забезпечувати функціонування соціально значущих медичної й фармацевтичної сфер.

Так правильно і так чесно.

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті