Температурний парадокс

Про терморегуляцію у людини

Терморегуляція — це гомеостатичний процес, який підтримує постійну внутрішню температуру тіла, незважаючи на зміни зовнішніх умов. Термостатом організму людини є центр термо­регуляції, розташований у преоптичній зоні гіпоталамуса. Гіпоталамус містить датчики температури — термо­рецептори, які отримують інформацію через нервові клітини: периферичні — розташовані в шкірі, сприймають температуру поверхні, та центральні — знаходяться у внутрішніх органах, спинному мозку та гіпоталамусі, сприймають температуру всередині (Osilla E.V. et al., 2023). Порушення здатності організму до терморегуляції може призвести до підвищеної (гіпотермія) або зниженої (гіпертермія) температури тіла та вказує на те, що в організмі щось не так (Balli S. et al., 2023).

Нормальна температура людського тіла — змінна величина, що становить ~ 37 °C. Незначні коливання в межах допустимої норми — ± 0,5 ^°C протягом дня — є наслідком нормальних фізіологічних процесів в організмі людини (метаболічні зміни, цикли сну та неспання, гормональні «гойдалки», зміна рівня активності тощо). Причому температура тіла є вищою та стабільнішою, а температура шкіри нижчою та більш мінливою через зовнішні фактори. Як правило, найнижча температура тіла відмічається о 4:00, а увечері вона найвища — на 0,8–1 ^°C порівняно з такою вранці. Окрім того, температура тіла має тенденцію бути вищою у жінок, ніж у чоловіків, у молоді — порівняно з людьми похилого віку тощо (Geddes L., 2020; Balli S. et al., 2023; Osilla E.V. et al., 2023).

Коли температура тіла «лікує»

Вважається, що один з кращих методів лікування — це використання природних захисних сил організму. Ідея про те, що підвищена температура тіла (лихоманка) насправді може мати медичні переваги, сягає корінням у далеке минуле. Ще давньогрецький лікар Гіппократ стверджував, що «тих, кого не можна вилікувати хірургічним втручанням, можна вилікувати теп­лом, а тих, кого не можна вилікувати теплом, слід вважати невиліковними». Зокрема, як вже доведено, навіть деякі рослини підвищують температуру листя у відповідь на грибкову інвазію, а холоднокровні істоти навмисно підвищують температуру тіла, якщо у них є інфекція, наприклад, сидячи на гарячому камені. Перешкоджання ж цьому процесу, навпаки, призводить до зниження рівня виживання.

У людини цей процес схожий. Коли імунні клітини розпізнають ознаки патогену в організмі — а часто це може бути досить рано на стадії інфікування — вони виділяють секрет, який діє на ділянку гіпоталамуса, що реагує на ці сигнали, вивільняючи гормони, що, своєю чергою, викликають різні реакції підвищення тепла. Зокрема, кровоносні судини в шкірі звужуються (так на поверхні тіла втрачається менше тепла), жирові клітини починають спалювати енергію, а м’язи швидко скорочуються, викликаючи тремтіння, — і те, й інше зігріває. Тобто підвищення температури тіла не зовсім шкідливе, а у деяких випадках навіть корисне, адже допомагає організму протистояти інфекціям.

Проте не варто забувати, що підвищена температура тіла може виявитися фатальною. Через занадто значне підвищення температури клітини організму починають гинути, виділяючи в кров білки, які можуть призвести до загибелі нирок та інших органів. Точна температура тіла, при якій це відбувається, ймовірно, залежить від причини, а також від інших факторів, зокрема, ступеня гідратації. Як варіант допомоги — фармакологічне коригування, що стало рутинною частиною інтенсивної терапії лихоманки, яке у багатьох випадках застосовується хворими самостійно, без призначення лікаря (Geddes L., 2020).

Що не так з температурою тіла у сучасних людей?

Наразі визначено, що температура тіла людини в цілому проявляє тенденцію до зниження — приблизно на 0,03 °C за десятиліття з початку ХІХ ст. Чоловіки раніше були на 0,59 °C гарячішими, ніж сьогодні, тоді як температура тіла жінок, схоже, знизилася приблизно на 0,32 °C з 1890-х років. Взагалі середня температура тіла сучасної людини є нижчою 37 °С, що прийнято вважати орієнтиром норми (Geddes L., 2020).

Здавалося б, що поганого, коли тіло не перегрівається. З огляду на «захисний» ефект температури тіла, виявлена тенденція до її зниження може вказувати на зниження опірності та захисних сил сучасних людей. Погіршувати ситуацію може майже безперешкодний доступ до жарознижувальних засобів та їх безконтрольний прийом, який, на жаль, у багатьох випадках може проводитися без врахування того, що організму потрібно надати підтримку та час на «боротьбу», і лише потім «знижувати» показники.

Зокрема, у дослідженні дітей, хворих на вітряну віспу, ті, кому не давали жарознижувальних препаратів, одужували швидше. Подібним чином дослідження людей, інфікованих одним із вірусів, що викликає гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ), показало, що ті, хто приймав антипіретики, довше залишалися заразними. Подібним чином люди, які потрапляють у відділення інтенсивної терапії з інфекціями та трохи підвищеною температурою тіла, як правило, почуваються краще, ніж ті, хто має нормальну або температуру вище 40 °C.

Однією з причин цього може бути те, що бактеріям і вірусам легше розмножуватися та заражати клітини при температурі нижче 37 °C. Окрім того, визначено, що імунна система працює ефективніше, коли тіло стає гарячішим. Показано, що імунні клітини, які першими реагують на інфекцію, такі як дендритні клітини, макрофаги та нейтрофіли, «прибувають» на місце події швидше та мають покращену здатність поглинати та знищувати інфекційні агенти при температурі 38–40 °C (Geddes L., 2020).

Лікувати чи не лікувати?

Логічно, що в контексті зазначеної інформації постає питання, чи потрібно знижувати підвищену температуру тіла.

Нагадаємо, що пірексія (підвищення температури тіла) визначається так:

• низька (субфебрильна): 37,3–38 °C;
• середня (фебрильна): 38,1–39 °C;
• висока (піретична): 39,1–41 °C;
• гіпертермія: >41 °C;
• гіперпірексія: >41,1 °C.

Температура тіла >40,5 °C вважається небезпечною для життя, а гіпертермія та гіперпірексія — стани, що виходять за межі регуляторного впливу регулювання гіпоталамуса та можуть бути фатальними для людини (Balli S. et al., 2023).

Більшість міжнародних медичних організацій радить, що незначне підвищення температури, за відсутності більш тривожних симптомів, ймовірно, покращиться після відпочинку та достатнього вживання рідини. Тому якщо підвищення температури тіла незначне, без сильного дискомфорту, варто дати їй можливість активізувати імунну систему та «поборотися». В іншому разі слід звернутися по допомогу до ліків (Geddes L., 2020).

Отже, при підвищеній температурі тіла її зниження необхідно починати з фізичних методів охолодження (обтирання водою кімнатної температури, обдування повітрям за допомогою вентилятора або іншого пристрою, обкладання льодом (у грілці) на відстані близько 10 см від голови, провітрювання приміщення) у разі відсутності ознак спазму периферичних судин (холодні кінцівки на тлі фебрильної температури тіла), а також рекомендується знизити фізичну активність та дотримуватися ліжкового режиму. За відсутності протипоказань рекомендованим є рясне пиття — до 3 л рідини на добу¹.

Жарознижувальні лікарські засоби застосовують у разі знач­ного підвищення температури тіла до фебрильних показників (38 °С та вище): у дітей віком до 15 років — анальгетики та антипіретики — парацетамол, та нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) — ібупрофен, дітям віком з 15 років та дорослим — анальгетики та антипіретики — кислота ацетилсаліцилова, метамізол натрію, парацетамол, та НПЗП — ібупрофен, кислота мефенамінова¹. Винятками є стани, що супроводжуються сильним болем чи судомами, або судомами в анамнезі (у дітей), тяжкі захворювання серцево-судинної, нервової системи, похилий вік (65 років і старше), коли показаний прийом жарознижувальних засобів при нижчих показниках температури тіла¹. Варто наголосити, що тривалість самостійного застосування жарознижувальних засобів не повин­на пере­вищувати 72 год!¹

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!