ЛІПРАЗИД — клініко-фармакологічна активність. Перспективи застосування в кардіологічній практиці

Поширеність серцево-судинної патології потребує розроблення нових препаратів для ефективного лікування артеріальної гіпертензії (АГ), ішемічної хвороби серця (ІХС), аритмій, атеросклерозу, гострої та хронічної серцевої недостатності [2, 4].

Останнім часом у медичну практику впроваджено нові ефективні антигіпертензивні, антиангінальні, протиаритмічні, антиатерогенні засоби. Але монотерапія захворювань серця та судин не завжди проявляє виражений фармакотерапевтичний ефект. Це зумовлено тим, що в розвитку зазначеної патології беруть участь різноманітні етіопатогенетичні фактори з ураженням різних органів та систем організму [4, 6, 7, 10, 13].

Вважають, що в розвитку гіпертонічної хвороби мають значення підвищення активності ренін-ангіотензинової системи, зокрема, збільшення синтезу реніну та порушення обміну електролітів: кальцію, магнію, натрію, калію, а також підвищення активності симпатичної частини вегетативної нервової системи (гіперадреналінемія, підвищення чутливості судин до катехоламінів) та зміни активності деяких медіаторів (простагландинів, брадикініну тощо); порушення обміну речовин (енергетичного, білкового, ліпідного), мікроциркуляції, перекисного окиснення ліпідів, дисфункція ендотелію судин, гіпоксія тканин.

Згідно з рекомендаціями Українського товариства кардіологів прийнято схему лікування хворих на АГ«крок за кроком». Лікування при м’якій та помірній АГ розпочинають з монотерапії одним із препаратів першого ряду, а при тяжкій формі АГ — з комбінованого застосування двох чи трьох лікарських засобів. Спочатку призначають гіпотензивний засіб першого ряду в середній дозі. Після досягнення гіпотензивного ефекту лікування продовжують. Якщо протягом 4 тижнів монотерапії гіпотензивним препаратом лікувального ефекту не досягнуто, застосовують комбіновану фармакотерапію. У зазначених вище рекомендаціях відомі кардіологи України констатують: «Комбіноване лікування необхідне 50–70% хворих на АГ. У випадку неефективності монотерапії не слід підвищувати дозу до максимальної, оскільки це збільшує вірогідність побічних ефектів. Краще застосовувати комбінацію 2, а при необхідності — 3 препаратів» [6].

«Раціональне лікування помірної і важкої АГ переважно потребує одночасного застосування двох і більше препаратів, причому одним із компонентів комбінованої терапії мусить бути діуретик в низьких дозах» [1].

Багатофакторні етіопатогенетичні механізми спричиняють розвиток гострої або хронічної серцевої недостатності. За етіологією виділяють: коронарогенні фактори (ІХС, інфаркт міокарда, післяінфарктний стан), некоронарогенні фактори (АГ, аритмії, вади серця, міокардити, ендокардити, перикардити, кардіоміопатії, тиреотоксикоз, інфекційні захворювання). При хронічній серцевій недостатності пригнічується систолічна та порушується діастолічна функція серця, зменшується швидкість кровообігу, порушується функція інших органів (печінки, нирок, травного тракту), відбуваються зміни в обміні речовин [8].

«При серцевій недостатності порушується трофіка міокарда і тим самим діяльність серця та стан гемодинаміки, а також практично всі види обміну речовин в організмі» [9].

Для лікування пацієнтів із серцевою недостатністю рекомендується застосовувати діуретики, гіпотензивні засоби, серцеві глікозиди, неглікозидні кардіотоніки, антикоагулянти, протиаритмічні, метаболічні препарати, комбіновану фармакотерапію [3].

Як свідчать дані епідеміологічних досліджень, більшість хворих лікуються регулярно у разі призначення препарату в дозі, що становить одну таблетку на добу, 24% — 2 таблетки на добу. Лише кожний 10-й хворий продовжує лікування, приймаючи 3 таблетки на добу [12].

Комбіновану терапію можна проводити із застосуванням як двох і більше препаратів, так і фіксованої комбінації лікарських засобів. Остання має певні переваги, зокрема, хворий приймає препарат у формі таблетки чи драже з точним, науково обгрунтованим дозуванням. Клініко-фармакологічна дія такої комбінації добре вивчена, і, як правило, спричиняє менше побічних ефектів [4, 6, 7, 11].

Сьогодні застосовують багато комбінованих гіпотензивних препаратів, більшість з яких необхідно приймати 2–3 рази на добу, що деякою мірою зменшує їх ефективність.

Останніми роками для лікування пацієнтів з АГ частіше застосовують інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ) та діуретики. Результати ряду досліджень свідчать про те, що завдяки застосуванню діуретиків, зокрема гідрохлоротіазиду, у пацієнтів з АГ значно зменшується кількість ускладнень і знижується смертність. Метааналіз результатів 14 значних за обсягом досліджень засвідчив, що зниження артеріального тиску (АТ) за допомогою діуретиків на 5–6 мм рт. ст. протягом 3–5 років знижує частоту розвитку інсульту на 42%, інфаркту міокарда — на 14% [6]. Крім цього, більшість діуретиків забезпечують тривалу антигіпертензивну дію, тому їх можна призначати 1 раз на добу.

Але деякі діуретики мають фармакологічні властивості, що обмежують їх застосування. Зокрема, у хворих на АГ вони спричиняють підвищення активності реніну (одного з основних судинозвужувальних факторів) плазми крові. Водночас підвищується активність симпатико-адреналової системи. Крім цього, діуретики негативно впливають на метаболізм: можуть спричинити гіпокаліємію, підвищення рівня холестерину і тригліцеридів, сечової кислоти в крові, порушення обміну глюкози. Найсуттєвіший недолік діуретиків — вони ефективні тільки в 40–50% хворих на АГ.

Високоефективними препаратами, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, є ІАПФ. У кардіологічній практиці частіше застосовують такі ІАПФ, як каптоприл, еналаприл, лізиноприл, периндоприл, фозиноприл.

Діуретики та ІАПФ протилежним чином діють на основні показники метаболізму в організмі хворого. ІАПФ на відміну від діуретиків підвищують рівень калію в крові, поліпшують метаболізм глюкози в тканинах, виявляють урикозуричний ефект, не спричиняють негативного впливу на обмін ліпідів.

Препарат ЛІПРАЗИД — фіксована комбінація ІАПФ лізиноприлу та діуретика гідрохлоротіазиду. Синергізм гідрохлоротіазиду та ІАПФ зумовлений їх впливом на різні патогенетичні механізми, що сприяють розвитку АГ. Зниження АТ та зменшення кількості циркулюючої крові під впливом діуретика — потужні стимулятори синтезу реніну з подальшим підвищенням рівня ангіотензину II. Підвищення концентрації ангіотензину II стимулює синтез альдостерону наднирковими залозами. Останній спричиняє затримку натрію в організмі, значне виведення калію із сечею з відповідним ослабленням гіпотензивної дії діуретика. Лізиноприл нівелює ці ефекти діуретика.

Поєднана дія діуретика та лізиноприлу підвищує позитивний вплив антигіпертензивного засобу на міокард у пацієнтів з АГ. Як і інші ІАПФ, лізиноприл наділений здатністю запобігати ремоделюванню міокарда після перенесеного інфаркту міокарда та зменшувати вираженість гіпертрофії лівого шлуночка у хворих на АГ. Для лізиноприлу характерний кардіопротекторний та ренопротекторний ефект [5].

Застосування ЛІПРАЗИДУ суттєво знижує як систолічний, так і діастолічний АТ, не порушуючи при цьому його добового (циркадного) ритму. Водночас у разі використання препарату зменшуються величина і швидкість ранкового наповнення АТ, його варіабельність, нормалізуються порушений циркадний ритм [5]. Нормальний циркадний ритм АТ характеризується хвилеподібними змінами: знижується вночі і дещо підвищується вранці та вдень. У більшості (близько 80%) пацієнтів з неускладненою АГ виявляють нормальний циркадний ритм АТ, хоча абсолютні значення тиску підвищені. Оптимальний варіант лікування — тривале зниження АТ при збереженні нормального циркадного ритму. Препарат ЛІПРАЗИД відповідає цим вимогам [5].

Початкова доза ЛІПРАЗИДУ 10 (10 мг лізиноприлу і 12,5 мг гідрохлоротіазиду) при лікуванні хворих на АГ становить 1/2 або 1 таблетку 1 раз на добу незалежно від вживання їжі. У разі недостатнього ефекту препарату хворим з вираженою АГ призначають ЛІПРАЗИД 20 по 1 таблетці 1 раз на добу. Лікування ЛІПРАЗИДОМ може тривати досить довго.

Препарат добре переноситься хворими, інколи виникають побічні явища, які характерні і для монотерапії лізиноприлом, але зустрічаються рідше. Протипоказання до застосування ЛІПРАЗИДУ: значні порушення функції нирок (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв), двобічний стеноз ниркових артерій, гломелуронефрит, гіпокаліємія, гіпонатріємія, період вагітності, підвищена чутливість до лізиноприлу та гідрохлоротіазиду, подагра.

Взаємодія з іншими препаратами. У разі одночасного застосування з іншими гіпотензивними, снодійними, курареподібними засобами, антидепресантами гіпотензивна дія ЛІПРАЗИДУ посилюється. Ослаблення гіпотензивної дії можливе у разі застосування ЛІПРАЗИДУ в поєднанні з нестероїдними протизапальними препаратами (ацетилсаліцилова кислота, індометацин), пероральними протидіабетичними засобами, а також з натрію хлоридом. Не рекомендується призначати ЛІПРАЗИД у поєднанні з літію карбонатом (посилюється токсична дія літію карбонату на серце та нервову систему), препаратами калію і калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен) (токсична дія калію на серцево-судинну систему), лікарськими засобами, що сприяють зниженню рівня калію в плазмі крові (глюкокортикоїди, проносні засоби, амфотерицин В), цитостатиками, імунодепресантами, алопуринолом (підвищується негативний вплив на систему крові).

Отже, для комбінованого препарату ЛІПРАЗИД характерні такі позитивні клініко-фармакологічні властивості:

основна діюча речовина препарату — лізиноприл — не метаболізується в організмі, що дає змогу точніше контролювати його рівень у крові та гіпотензивну дію. Інша діюча речовина — гідрохлоротіазид — не тільки потенціює гіпотензивний ефект лізиноприлу, але й знижує ризик розвитку побічних ефектів. Гіпотензивний ефект препарату тривалий;

впливає на головні патогенетичні механізми розвитку АГ, виявляє виражений пролонгований (до 24 год при застосуванні однієї таблетки на добу) гіпотензивний ефект за різних форм АГ, в тому числі резистентних до інших препаратів, практично без порушення циркадного ритму АТ;

рекомендується для лікування пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю;

дві лікарські форми (ЛІПРАЗИД 10 і ЛІПРАЗИД 20) дають змогу диференційовано застосовувати препарат у пацієнтів з АГ;

добре переноситься хворими, досить рідко спричиняє побічні явища;

можна застосовувати не тільки в стаціонарі, але й амбулаторно.

І.С. Чекман,
завідувач кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології Національного медичного університету, член-кореспондент НАН і АМН України, професор