Вакцинація проти COVID-19 — бути чи не бути?

ВАКЦИНАЦІЯ ДОРОСЛОГО НАСЕЛЕННЯ

Катерина Булавінова поцікавилася в учасників, чи з’явиться після початку поставок вакцин проти COVID-19 в Україні інтерес до вакцинації серед дорослого населення України.

Ірина Садов’як, заступник міністра охорони здоров’я України, висловила впевненість у тому, що все більше дорослого населення позитивно ставиться до вакцинації в цілому. Це підтверджується статистикою щеплень проти грипу, яка демонструє щорічний приріст осіб, які вакцинують­ся від даного захворювання.

На сьогодні в суспільстві жваво обговорюється можливість подорожей за кордон у разі проведення щеплення проти COVID-19, що стане додатковою мотивацією до проведення щеплення серед дорослого населення.

У свою чергу, Сергій Дубров, президент Асоціації анестезіологів України, заявив, що наразі складно прогнозувати появу інтересу до вакцинації проти COVID-19. На його думку, на прий­няття позитивного рішення щодо проведення щеплення вплине насамперед демонстрація на прикладі інших країн ефективності та безпеки застосування вакцин.

«Незважаючи на те що ми дуже довго чекали вакцину, статистика українців, які бажають вакцинуватися, відрізняється від опитувань в інших країнах. Так, 43% українців бажають вакцинуватися. Лише 3 країни у світі, а саме Україна, Польща і Франція — це країни, де більшість людей не бажають робити щеплення. В інших країнах більша частина населення все-таки бажає вакцинуватися», — зауважив С. Дубров.

Тому, на його переконання, для збільшення кількості охочих вакцинуватися МОЗ Украї­ни повинно проводити інформаційну кампанію, в рамках якої поширюватиметься інформація щодо загальної кількості вакцинованих людей у світі, про кількість побічних ефектів, які виник­ли після цього, та озвучуватиметься статистика кількості повторного інфікування після проведення щеплення.

На думку Ірини Микичак, заступника міністра охорони здоров’я України, поки складно однозначно сказати, чи буде популярною серед населення вакцинація проти COVID-19. Оскільки є особи, які вакцинуються свідомо, та особи, на рішення про вакцинацію яких можуть вплинути паніка та страх інфікування COVID-19. Про це свідчить попередній досвід вакцинальної кампанії після пандемічного грипу у 2009 р. Тоді саме через страх інфікування та паніку збільшилася кількість осіб, які виявили бажання вакцинуватися від сезонного грипу. На це рішення також може вплинути дефіцит вакцини, який провокуватиме людей якомога швидше вакцинуватися.

Однак, на переконання І. Микичак, наразі проблемою є те, що лише 43% українців висловили бажання вакцинуватися проти COVID-19, і велика кількість лікарів, вчених, науковців, які щодня озвучують протилежну один одному думку, не сприяють тому, щоб населення повірило у вакцинацію, а, навпаки, самі породжують певні міфи. Хоча, за її словами, на сьогодні немає підстав для сумнівів щодо безпеки вакцин.

ВАКЦИНАЦІЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

К. Булавінова поінформувала, що різні опитування серед медичних працівників України також показують, що більшість з них не бажають робити щеплення проти COVID-19. При цьому серед медичних сестер таких осіб більше порівняно з лікарями.

С. Дубров зауважив, що серед медичних працівників теж немає одностайної думки щодо вакцинації через відсутність інформації. Оскільки, наприклад, ті, хто перехворіли, не знають, чи слід їм вакцинуватися, і більшість з таких осіб вважають, що вакцинація їм не потрібна. Сприяють цьому й думки різних експертів, які кардинально відрізняються.

І. Микичак додала, що мають бути оприлюднені чіткі рекомендації з цього приводу, зокрема від тих країн, які вже мають певний досвід вакцинації, а також від офіційних інституцій.

Умід Шарапов, доктор медичних наук, епідеміолог відділу глобальної імунізації, Центр глобального здоров’я, Центр з контролю та профілактики захворювань, Атланта, США, звернув увагу, що на початку пандемії першими в групу ризику потрапили саме медичні працівники, які масово почали хворіти на COVID-19. Тому, на його переконання, поява за такий короткий період вакцин проти даного захворювання дозволить убезпечити в першу чергу саме медичних працівників, які надалі зможуть надавати кваліфіковану медичну допомогу.

Він поінформував, що загалом особи, яких почали відносити до груп ризику, і послідовність проведення їх імунізації обиралися за декількома етичними і фундаментальними критеріями, розробленими, зокрема, спеціалістами з етики, медичної деонтології. Вони пропонувалися багатьма організаціями, в тому числі ВООЗ, але загалом у світі використовують такий підхід до віднесення до груп ризику шляхом надання відповіді на такі 4 запитання:

• наскільки високий ризик зараження COVID-19 у певної групи населення;
• наскільки високий ризик передачі інфекції іншим групам населення;
• наскільки тяжкий перебіг захворювання буде в особи з урахуванням її супутніх захворювань;
• яка соціально-економічна шкода буде нанесена, якщо дана група населення захворіє одномоментно і не зможе виконувати трудові функції.

З урахуванням у сукупності цих факторів медичні працівники потрапили в першу групу ризику імунізації, які підлягатимуть вакцинації першочергово. І наразі перед державою стоїть завдання донести до медичних працівників, які ще сумніваються в проведенні вакцинації, її необхідність.

К. Булавінова поцікавилася думкою учасників стосовно добровільності вакцинації медичних працівників проти COVID-19. Тому що, на її переконання, вона має бути обов’язковою, враховую­чи велику кількість внутрішньолікарняних інфекцій, які відмічалися під час пандемії, в тому числі шляхом передачі інфекції пацієнту від персоналу закладів охорони здоров’я.

І. Садов’як відповіла, що в усьому світі вакцинація буде добровільною. Однак, на її думку, якщо мова йде про працівників медичного закладу, для яких на сьогодні характерні найвищі ризики зараження, в такому разі діяти варто за таким принципом: чим більше людей провакциновано, тим краще. Тому, можливо, для персоналу медичних закладів повинні бути розроблені інші критерії щодо вакцинації, адже вони надають медичну допомогу великій кількості пацієнтів, яких можна або заразити, або заразитися самому від них.

І. Микичак погодилася, що правильніше було б запровадити обов’язкову вакцинацію медичних працівників. Хоча проведені опитування в Європейському Союзі показують, що там у медичних працівників теж немає одностайної думки щодо цього питання.

Однак доповідач зауважила, що в будь-якому випадку кожна особа повинна отримати максимум інформації про безпеку і якість вакцин для того, щоб зробити обдуманий вибір — робити щеплення чи ні.

У свою чергу, С. Дубров виступив проти обов’язкової вакцинації, але, на його думку, саме максимальна поінформованість про вакцинацію дозволить збільшити кількість щеплених осіб до 80%. Тому слід проаналізувати досвід інших у частині появи побічних ефектів, ефективності вакцин і повідомити про це громадськість. Однак якщо відразу наполягати на обов’язковості проведення вакцинації, це може викликати спротив.

У. Шарапов додав, що обов’язковість вакцинації вирішуватиметься безпосередньою регуляцією тієї чи іншої країни. Він вважає, що наразі потрібно зрозуміти, яких додаткових знань або фактів потребують медичні працівники, щоб усвідомити важливість вакцинації.

КОНТРОЛЬ ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ЩОДО COVID-19

К. Булавінова повідомила, що часто в публічній площині відомі лікарі та медичні експерти озвучують інформацію, яка суперечить доказовій медицині, що наносить шкоду, як у частині лікування COVID-19, так і щодо вакцинації. Тому чи варто якимось чином контролювати такі заяви та інформацію стосовно COVID-19?

У. Шарапов зауважив, що коли в середи­ні 80-х років минулого століття впроваджувалася вакцина від гепатиту В, була велика кількість дітей, які помирали від асциту, тому що вони заразилися від своїх матерів під час пологів. Тоді теж багато медичних працівників не вірили в ефективність і безпеку даної вакцини. Ситуація змінилася завдяки проведенню для медичних працівників великої кількості виїзних сесій, тренінгів за участю інфекціоністів, міжнародних експертів з гепатитів, на яких обговорювалися безпека вакцин проти гепатиту В і можливі наслідки з проведення та непроведення такої вакцинації. Тому повинна проходити активна інтенсивна інформаційна кампанія стосовно вакцинації проти COVID-19, починаючи з медичних працівників. Найкращим варіантом була б стандартизація системи медичної інформації.

І. Микичак додала, що така ситуація виник­ла через відсутність національного консенсусу з приводу вакцинації проти COVID-19. На її думку, лікарському співтовариству слід об’єднатися і знайти спільне рішення, як рухатиметься держава в частині боротьби проти даного захворювання. Вона відмітила, що в зарубіжних клініках не допускаєть­ся до роботи медичний працівник, який не має відповідних щеплень від інфекційних хвороб. Проте в Україні такої практики немає. Наприклад, серед медичних працівників низький відсоток вакцинованих проти гепатиту В. На її думку, для популяризації вакцинації можливо ще залучати лідерів громадських думок, які своїм прикладом надихатимуть людей вакцинуватися.

Одним із варіантів протидії таким суперечливим поглядам може стати персональне ліцензування медичних працівників на зайняття медичною практикою. Адже ліцензію отримуватиме особа, яка відповідатиме певним критеріям і за порушення яких ліцензія анулюватиметься.

Також К. Булавінова поцікавилася в учасників, що на сьогодні їх найбільше дратує в ситуації з протидією COVID-19 і що, на їх думку, варто було б змінити.

На це С. Дубров відповів, що на сьогодні його найбільше дратує недотримання протоколів та стандартів лікування хворих на COVID-19, а саме: продовжується практика призначення антибіотиків при лікуванні хворих на COVID-19. Хоча протоколи лікування цього захворювання є у відкритому доступі, але й досі більшість лікарів «збивають» високу температуру тіла саме антибіотиками. Також його дратує нерозуміння взаємодії препаратів. Наприклад, оскільки основною причиною летальних випадків під час COVID-19 є тромбози, то почали призначати антикоагулянти, низькомолекулярні гепарини разом з лікарським засобом, у складі якого є ривароксабан, що є неприпустимим.

І. Микичак додала, що, окрім недотримання протоколів та стандартів лікування, її дратує та викликає стурбованість щодо недотримання інфекційного контролю, коли навіть майже через рік пандемії при відвідуванні закладів охорони здоров’я медичні працівники нехтують правила інфекційної безпеки. Вона уточнила, що навіть ті медичні працівники, які вже перехворіли, мають дотримуватися цих правил, адже для них існують ризики повторного інфікування.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!