Право людини на охорону здоров’я в умовах пандемії COVID-19: проблеми та реалії

29 Грудня 2021 10:21 Поділитися
Захист прав людини на охорону здоров’я в умовах пандемії COVID-19 став чи не однією з найактуальніших проблем сьогодення. Адже в умовах глобальної пандемії зберегти індивідуальну цінність прав людини вкрай важко, оскільки на перший план виступають потреби суспільства в цілому. Дана публікація присвячена другому дню V Міжнародного медико-правового форуму «Правове регулювання діяльності у сфері охорони здоров’я: корупційні виклики під час пандемії» (далі — Форум), який відбувся 9–10 грудня у місті Харків.

ПРАВА ЛЮДИНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА ЇХ РЕАЛІЗАЦІЯ ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ

Про забезпечення прав та свобод громадян при вакцинації проти COVID-19 розповів Віталій Пашков, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного, господарського та фінансового права Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, головний науковий співробітник лабораторії вивчення проблем національної безпеки у сфері громадського здоров’я Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені акад. В.В. Сташиса Національної академії правових наук, член правління ГО «Асоціація фармацевтичного і медичного права».

На початку своєї доповіді В. Пашков зауважив, що пандемію COVID-19 не варто порівнювати з іншими пандеміями, які були в минулому, оскільки вони не відбувалися в таких масштабних процесах глобалізації, як зараз.

Відносно розробки вакцин доповідач зауважив, що цей процес не займає багато часу, однак повноцінне проходження клінічних досліджень — часозатратний процес, бо необхідно отримати результати, зокрема, щодо реакції організму тих людей, яких щепили, на відповідний препарат. На сьогодні протиковідні вакцини дозволені Європейським агентством з лікарських засобів (European Medicines Agency — EMA) до умовного застосування, тобто це не є повноцінна реєстрація вакцин.

Умовна процедура застосування діє 1 рік та надалі може продовжуватися ще на рік. Доповідач звернув увагу на правову позицію надання дозволу для використання вакцин проти коронавірусної хвороби у США, де вакцини проти COVID-19 дозволені для екстреного застосування. Це процедура оцінки неліцензованих вакцин під час надзвичайних ситуацій в галузі охорони здоров’я. Його кінцева мета — прискорити доступ до цих продуктів людям, які їх потребують. Проходження даної процедури було необхідною умовою задля постачання вакцин в межах програми COVAX. В Україні використовуються вакцини, дозволені ВООЗ, за механізмом екстреного застосування.

Як наголосив В. Пашков, проблема використання таких вакцин полягає в тому, що вони повністю не пройшли всіх стадій клінічних випробувань, тобто немає повних даних відносно їх ефективності. Окрім того, у більш розвинених країнах світу деякі вакцини, які використовуються в Україні, не є такими, що зареєстровані, та, відповідно, не дозволені до масового застосування.

Відносно вакцинації населення проти COVID-19 слід зазначити, що згідно із законами України «Основи законодавства про охорону здоров’я», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено обов’язок проходження щеплень працівниками окремих професій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та/або поширення ними відповідних інфекційних хвороб, або у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби, масового її поширення на відповідних територіях та об’єктах, тобто за епідемічними показниками. Відмова від вакцинації можлива у разі наявності медичних протипоказань.

Однак варто пам’ятати, що в питанні вакцинації необхідно враховувати не лише права однієї людини, наприклад право на відмову від неї, а й інтереси суспільства в цілому та держави зокрема.

Віктор Городовенко, доктор юридичних наук, професор, суддя Конституційного суду України, професор кафедри історії і теорії держави та права Запорізького національного університету, розповів про роль органів конституційної юрисдикції в захисті прав та свобод людини в умовах пандемії COVID-19 на прикладі міжнародного досвіду.

Спершу доповідач нагадав, що 30 січня 2020 р. генеральний директор ВООЗ оголосив спалах коронавірусної хвороби глобальною надзвичайною ситуацією в сфері охорони здоров’я, що має міжнародне значення.

Поширення пандемії в сучасних глобалізаційних процесах — виклик всій світовій спільноті, чого не було з початку ХХ ст.

За даними ВООЗ, COVID-19 має фатальне значення як для системи охорони здоров’я, так і для світового співтовариства загалом, зокрема через те, що активне поширення захворювання у 2020 р. мало негативний наслідок у вигляді надзвичайного навантаження на сферу охорони здоров’я всіх країн світу, до чого вони не були готові.

В. Городовенко зауважив, що Рада Європи неодноразово звертала увагу на те, що уряди країн стикаються зі складними викликами, намагаючись захистити населення своїх країн від загрози, спричиненої пандемією коронавірусної хвороби. Однак суспільство не підтримувало головний превентивний захід, який необхідний для боротьби із цією хворобою, а саме карантин. Проте введення його в умовах пандемії стало неминучою подією.

Відносно розгляду справ юрисдикційними органами Європейського Союзу щодо захисту прав людини в умовах пандемії доповідач зауважив, що подібних справ є вдосталь.

Наприклад, обмеження прав і свобод людини та громадянина щодо свободи пересування розглядали конституційні суди Австрійської Республіки, Боснії та Герцеговини, Республіки Словенія, Португальської та Французької республік, Федеративної Республіки Бразилії тощо.

За словами доповідача, в умовах пандемії COVID-19 потрібно також співвідносити обмеження з обов’язками держави. У більшості рішень конституційних судів країн Європи вказується, що позитивним обов’язком держави є проведення певних обмежувальних заходів стосовно охорони здоров’я та життя своїх громадян. В умовах надзвичайних ситуацій захист життя та здоров’я осіб переважає над захистом їх приватних інтересів.

Лариса Удовика, доктор юридичних наук, кандидат філософських наук, професор кафед­ри історії і теорії держави та права Запорізького національного університету, продовжила тему вакцинації. Вона зазначила, що станом на 08.12.2021 р., за даними ВООЗ, у світі виявлено 266 млн випадків інфікування захворюванням, із них понад 5 млн — летальні.

Найбільша кількість випадків зараження сукупно припадає на Північну та Південну Америку, в Європейському регіоні цей показник становить близько 50%.

Крім того, згідно з даними ВООЗ станом на 06.12.2021 р. у світі було використано більше 8 млрд доз вакцини, тобто 55,4% населення отримали хоча б одну дозу вакцини. Найвищі показники вакцинації у Європі, зокрема у Бельгії — 75%, Данії — 77%, Фінляндії — 73%, Франції — 70%, Ісландії — 82%, Португалії — 88%. У країнах Південно-Східної Азії лідерами з вакцинації населення є Бутан — 72%, Бруней — 81%, Камбоджа — 79%. Найнижчий показник вакцинації серед країн Африки.

За словами доповідача, сприйняття та в цілому ставлення до вакцинації значною мірою визначається ставленням громадян до держави та того, як вона виконує свої позитивні обов’язки.

Традиційно в європейських країнах ставлення громадян до обов’язків держави, судових органів має високі показники, відповідно, процес вакцинації сприймається належно. Водночас варто розглядати проблему вакцинації не лише суто в правовій, але й в психологічній, філософській та історичній площинах, адже в умовах нової реальності людям притаманно змінювати певний порядок своїх дій.

Борис Бабін, доктор юридичних наук, професор, експерт Асоціації реінтеграції Криму, професор кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія», розповів про стан кримської системи охорони здоров’я. Він зауважив, що вжиття місцевою владою певних заходів не тільки не покращило ситуацію в сфері охорони здоров’я, а навпаки, погіршило. Зокрема, ще до початку пандемії було заборонено застосування певних протоколів лікування та споживання певних видів лікарських засобів. Адже на території Криму наразі можливе застосування виключно протоколів лікування та ліків за стандартами Російської Федерації, однак це доволі часто не відповідає європейським стандартам. За словами Б. Бабіна, такі зміни в медицині призвели до того, що кількість медичних працівників доволі сильно зменшилася.

У чому ж проявилася специфіка боротьби з пандемією COVID-19 у Криму, зважаючи на всі зміни, які відбулися до неї? Зокрема, добова смертність у серпні 2021 р. становила 2 тис. осіб, із цієї кількості 1 тис. припадала на місто Севастополь. Проблема такої кількості летальних випадків на добу, на переконання доповідача, полягає в антивакцинаторських діях та ефективності вакцин. Адже ті вакцини, які використовуються на території Криму, додатково породжують застереження серед населення, зокрема через специфічні наслідки вакцинації.

Занепокоєння викликає й інша проблема. У Криму до початку окупації функціонувала унікальна установа — Кримська протичумна станція. Це був єдиний заклад в Україні, який мав відповідне обладнання для дослідження вірусних інфекцій та інших специфічних хвороб. Доповідач нагадав, що з 1993 р. за міжнародними угодами на дану станцію були допущені вчені з Європейського Союзу та США, які дослідили попередній досвід роботи Кримської протичумної станції. «Це було зроблено для того, щоб підкреслити, що Україна не займається та не зай­матиметься дослідженнями у сфері бактеріологічної зброї на станції», — наголосив доповідач та додав, що після окупації Кримська протичумна станція почала активно фінансуватися, однак з якою метою, достеменно не відомо.

Дар’я Євтєєва, кандидат юридичних наук, старший дослідник, заступник директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені акад. В.В. Сташиса Національної академії правових наук України, розповіла про класифікацію наслідків пандемії COVID-19. За її словами, коронавірусна хвороба за досить невеликий проміжок часу поширилася всім світом та набула статусу пандемії. Її наслідки є найрізноманітнішими як за своїм характером, так і за масштабом. Вони пронизують усі сфери суспільного життя.

Д. Євтєєва акцентувала увагу на 2 найбільш поширених критеріях класифікації наслідків пандемії:

1. За сферами суспільного життя:

  • економічні (падіння економіки, скорочення видатків на реалізацію можливих напрямів державної політики, додаткові зовнішні кредитні запозичення),
  • політичні (загострення політичної боротьби на фоні критики уряду за неефективність заходів боротьби з пандемією, закриття кордонів),
  • духовні (інфодемія, зміни в організації навчання, а саме відхід в бік дистанційної форми навчання, обмеження культурних заходів та перехід культурного життя в мережу Інтернет, обмеження на проведення спортивних змагань),
  • соціальні наслідки (смертність, погіршення стану здоров’я, наркоманія, безробіття, само­ізоляція та ін.).

2. За характером впливу наслідків пандемії на сферу суспільного життя:

  • позитивні: відбувся розвиток культури повсякденної гігієни, створення нових вакцин, більш актуалізовано питання охорони здоров’я, процесів діджиталізації,
  • негативні: більшість наслідків пандемії мають саме цей характер. Він виражається у збільшенні кількості летальних випадків, розвитку постковідних синдромів, величезних економічних збитках для країн тощо,
  • змішані: зокрема перехід на дистанційну форму навчання,
  • умовно нейтральні: до цієї категорії наслідків можна віднести певну трансформацію дозвілля, тобто, як вказувалося вище, культурне життя людей перейшло в віртуальну сферу — мережу Інтернет, внаслідок чого зменшилася кількість відвідувань громадських розважальних закладів, ресторанів тощо.

Про проблему збереження персональних даних, які в тому числі стосуються стану здоров’я, у глобальній мережі Інтернет розповіла Тетяна Михайліченко, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та кримінально-правових дисциплін Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та старший науковий співробітник лабораторії досліджень проблем національної безпеки у сфері громадського здоров’я Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені акад. В.В. Сташиса Національної академії правових наук України.

Вона звернула увагу на те, що ані на міжнародному, ані на національному рівні немає визначення поняття медичної таємниці.

Однак є доктринальне визначення, відповідно до якого медична таємниця — це інформація, яка стала відома медичним або іншим особам у зв’язку з виконанням ними своїх професійних або службових обов’язків, і вона стосується стану здоров’я особи, відомостей про її хворобу, медичні дослідження, огляди тощо, та ця інформація не може бути розголошена без спеціального дозволу пацієнта або його законних представників.

У більшості країн світу існує відповідне законодавство, яке регулює збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, а також охорону і захист конфіденційної інформації, в тому числі у сфері охорони здоров’я. У таких документах законодавчо закріплена й заборона відносно розголошення медичної таємниці та покарання у разі здійснення таких дій (кримінальний кодекс Німеччини, Польщі).

Однак справи про розголошення медичної таємниці вкрай рідко розглядаються у судових органах. Відносно судової практики Європейського суду з прав людини, дане питання періодично розглядається.

Все ж виникає питання: чи доцільно медичному працівнику тримати в таємниці факт інфікування особи в умовах пандемії?

Т. Михайліченко поінформувала про те, що проводилося опитування серед українців паралельно з громадянами Польщі та Німеччини, які є медичними працівниками та пересічними громадянами. Питанням для опитування було «Чи вважаєте ви допустимим в умовах пандемії розголошення даних про те, що особа є хворою?».

Лише 31% респондентів були незгодними з даним положенням. Серед медичних працівників цей показник значно нижчий — 22%. У загальному підсумку проведеного опитування виявилося, що респонденти із сільської місцевості та невеличких міст підтримують розголошення даних про хвору особу в умовах пандемії (83%). Якщо мова йде про обласні центри — 56% також за розголошення даних, однак значна частина населення проти.

ПРОЄКТ НОВОГО КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ

Юрій Баулін, професор кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, голова Робочої групи з питань розвитку кримінального права Комісії з правової реформи при Президентові України, відкриваючи вступним словом останню сесію Форуму, нагадав, що над розробкою проєкту нового Кримінального кодексу України (далі — проєкт ККУ) працює відповідна робоча група. Наразі підготовлено робочий варіант Загальної частини та 45 із 55 розділів Особливої частини. У планах робочої групи — до кінця січня 2022 р. завершити напрацювання Особливої частини та розпочати роботу над Перехідними та Прикінцевими положеннями.

Наталія Гуторова, доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального права та кримінально-правових дисциплін Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, завідувач лабораторії вивчення проблем національної безпеки у сфері громадського здоров’я Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені акад. В.В. Сташиса Національної академії правових наук України, академік Національної академії правових наук України, розповіла про новели в правовому регулюванні відповідальності за злочини проти здоров’я і проти публічного здоров’я в проєкті ККУ.

Відтак, на її думку, коли мова йде про заподіяння тяжкої шкоди для здоров’я в редакції чинного Кримінального кодексу, — це є тяжкі тілесні ушкодження. Однак слід звернути увагу на те, що одним із способів заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю є інфікування небезпечною чи особливо небезпечною хворобою.

Відповідно до проєкту ККУ з нього виключено дискримінаційне положення відносно зараження ВІЛ/СНІДом, венеричними хворобами як окремого складу злочину та передбачено загальну норму в тій частині, де визначається тяжкість вчинення злочину, тобто зараження од­нією особою іншої будь-яким інфекційним захворюванням вважатиметься вчиненням злочину проти здоров’я.

Іншою новелою в проєкті ККУ є кримінально-правова охорона плода людини, починаючи з 22-го тижня вагітності. Відповідно, заподіяння шкоди плоду людини після 22-го тижня прирівнюватиметься до заподіяння шкоди людині. Варто зауважити, що в чинній редакції плод людини не перебуває під самостійною кримінально-правовою охороною, а лише вагітна.

Наступною зміною, яка пропонується в проєкті ККУ, — зменшення кількості спеціальних складів злочинів, що дозволить кодексу в майбутньому ефективніше працювати.

За словами доповідача, також пропонується ступінь тяжкості загальної норми щодо заподіяння смерті з необережності в стані алкогольного, наркотичного сп’яніння та ін. підвищити на 1. Тобто порівняно із загальним складом вбивства з необережності дана норма матиме більш тяжке покарання за заподіяння шкоди життю і здоров’ю.

У рамках Форуму з доповідями також виступали:

  • Юрій Пономаренко, доцент юридичних наук, доцент, завідувач кафедри кримінального права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, представив доповідь, в якій поінформував про відповідальність за злочини та проступки проти довкілля у проєкті ККУ,
  • Юлія Забуга, кандидат юридичних наук, асистент кафедри кримінального права № 1 Національного юридичного університету мені Ярослава Мудрого, старший науковий співробітник лабораторії досліджень проблем національної безпеки у сфері громадського здоров’я Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені акад. В.В. Сташиса Національної академії правових наук України, яка розглянула проблемні питання притягнення до кримінальної відповідальності за порушення правил поводження з інфекційними агентами, токсинами та продуктами біотехнологій в проєкті ККУ,
  • Анастасія Сербіна, керівник Тренінгової групи АС, редактор видавничого напрямку Національної академії адвокатів України (НААУ), сертифікований експерт НААУ, член ВГО «Всеукраїнське об’єднання адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу», експерт з юридичних питань, яка розповіла про кримінальні правопорушення в сфері охорони здоров’я в контексті захисту людини від людини та від суспільства в цілому, оскільки існують певні дискримінаційні прояви відносно притягнення осіб до кримінальної або адміністративної відповідальності,
  • Віктор Шевчук, доктор юридичних наук, професор кафедри криміналістики Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, розповідав про судову практику розгляду кримінальних справ відносно фальсифікації лікарських засобів.

Два дні Форуму супроводжувалися активним обміном думок, ідей, дискусій між правниками, медиками, фармацевтами, фахівцями у сфері державного управління.

Оксана Миронюк,
фото автора
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*