Чесно кажучи, позиція щодо питань фармацевтичного самоврядування Алли Котвіцької стала своєрідним «бальзамом на серце» і спонукала до продовження активної діяльності та написання цієї статті. Її погляди, оцінки, пропозиції стосовно фармацевтичного самоврядування співзвучні з позицією нашої громадської організації «Вінницька обласна асоціація фармацевтів «Кум Део».
Ми підтримуємо А. Котвіцьку в тому, що «суспільство й органи управління фармацією не повною мірою розуміють специфіку фармацевтичної діяльності, її роль у формуванні національної лікарської політики, підходи до підготовки кадрів. Централізоване управління подекуди відстає від реалій практичної діяльності на місцях». Про це, наприклад, свідчить і робота над законопроєктом « Про самоврядування в сфері охорони здоров’я в Україні».
Тема фармацевтичного самоврядування обговорюється в суспільстві щонайменше упродовж десяти останніх років. Так, тема стосовно фармацевтичного самоврядування була однією з основних порядку денного VIII Національного з’їзду фармацевтів України, багатьох самітів, конгресів, конференцій.
Цілком погоджуюся з думкою, що більшість фахівців фармації сьогодні взагалі не розуміють переваг або, навпаки, ризиків та протиріч, які постануть перед ними.
Найбільше заслуговує на увагу позиція, яка полягає в тому, що не всі фахівці, які працюють в академічному середовищі, розуміються на питаннях професійного самоврядування та відмінностей діяльності громадських та самоврядних професійних організацій.
Це державницький, правовий підхід до створення самоврядної професійної організації. Але, на жаль, у практичній діяльності під час спілкування з державними службовцями, науковцями, керівниками громадських об’єднань доводилося спостерігати поверхове, непрофесійне розуміння цього питання. Часто доводилось чути: «Якісь там громадські організації будуть мені вказувати», що свідчить про нерозуміння суті самоврядної професійної діяльності.
А деякі громадські діячі, керівники громадських організацій настільки побігли «попереду паровоза», що вже приміряють на себе роль одноосібного лідера громадської думки та фармацевтичної спільноти і перебирають на себе функції керівника самоврядної фармацевтичної палати, не розуміючи різниці між громадською організацією і професійною самоврядною організацією, що створюються на різних правових підставах.
На наш погляд, у коментарі А. Котвіцької правильно розставлено акценти стосовно фінансування, алгоритмів допуску до професії, організаційних питань, терміну проведення загальних зборів, розміру професійного збору, можливих ризиків спотворення ідеї професійного самоврядування, ключової ролі держави у створенні професійного самоврядування, механізму контролю державою самоврядних організацій, єдиного базового закону про професійне самоврядування і заслуговують на увагу та знаходять нашу підтримку, за що ми їй щиро вдячні.
У статті «Фармацевтичне самоврядування — панацея чи об’єктивна необхідність?» ми намагалися обґрунтувати необхідність впровадження фармацевтичного самоврядування, що дасть можливість вивести вітчизняну фармацію на більш якісні показники, наближені до європейських стандартів.
Очевидно, у сучасному стані в силу різних політичних, економічних, ринкових причин фармація залишатися не може. За 30 років накопичилося багато проблем, недоліків і невирішених питань.
Нам приємно, що наше бачення стосовно фармацевтичного самоврядування співпадає з баченням і позицією А. Котвіцької.
Якщо коротко і концептуально, то серед основних моментів: невідповідність розвитку та розміщення аптек міжнародним нормам і принципам; штучний дефіцит кадрів; залучення до роботи в аптечних закладах осіб без фармацевтичної освіти; нівелювання виробничої функції аптек; формальність у здійсненні фармацевтичної опіки; реалізація ліків виглядає як реалізація звичайних товарів зі звичайних магазинів; відсутність поваги до фахівців фармації з боку влади та громадян; необхідність підвищення статусу фармацевтів у суспільстві та багато іншого.
Усе це детально мною викладено у статті «Де-юре і де-факто: актуальні питання соціально-правового захисту фармацевта в Україні», розміщеній у «Щотижневику Аптека». Залишаються невирішеними такі важливі питання, як робота в шкідливих умовах, оплата за понаднормовий робочий день, відпустки, лікарняні, заохочення за стаж роботи, кваліфікацію, категорію, можливість надання умов для безперервного професійного розвитку, проходження курсів підвищення кваліфікації тощо.
Нарешті ми почули сміливу, професійну, правову оцінку академічної спільноти. На жаль, ми не бачимо певного аналізу, висновків і оцінок з боку органів державної влади (офіс Президента України, профільний комітет Верховної Ради України, Міністерство охорони здоров’я, фармацевтичний директорат МОЗ, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, обласні державні адміністрації).
Впровадження фармацевтичного самоврядування передбачає державно-суспільне партнерство.
Тобто в цьому питанні має бути чітка державна позиція щодо підтримки, впровадження і розвитку фармацевтичного самоврядування, з іншого боку, має долучатися зріла, професійна, активна, ініціативна фармацевтична спільнота. Приємно, що останній законопроєкт «Про самоврядування в сфері охорони здоров’я», поданий суб’єктом законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів України, а 5 листопада 2021 року МОЗ України оприлюднило його для громадського обговорення.
Якщо ми розглядаємо фармацію як складову національної безпеки України, то саме таким має бути підхід до впровадження фармацевтичного самоврядування як основного чинника впливу на державну політику у фармацевтичному секторі і забезпечення здоров’я нації в цілому.
Саме ці питання неодноразово в різних аспектах порушували і висвітлювали члени нашої асоціації.
Протягом семи років з дня створення наша асоціація системно вивчає, відслідковує, обговорює питання фармацевтичного самоврядування. Так, було проведено круглий стіл на тему «Обговорення проєкту закону України № 2445-д «Про самоврядування медичних професій в Україні». Наше бачення неодноразово висвітлювалися на сторінках «Щотижневика АПТЕКА» у статтях: «Фармацевтичне самоврядування — панацея чи об’єктивна необхідність?», «Фармацевтичне самоврядування: реалії, проблеми та перспективи», «Фармацевт — золотий фонд фармації», «Роль громадських організацій у формуванні та реалізації соціальної політики фармації та фармацевтичної освіти в Україні» та ін.
І варто добре слово сказати колективу «Щотижневика Аптека», який насправді став чи не єдиним інформаційним майданчиком для висвітлення і обговорення теми фармацевтичного самоврядування в Україні.
Тема фармацевтичного самоврядування постійно обговорюється і дискутується членами нашої асоціації. Ми вважаємо, що це є досить актуальним, оскільки самоврядування в першу чергу буде торкатися рядових фармацевтів.
І саме регіональні громадські організації, професійна спільнота, органи влади і місцевого самоврядування найближче стоять до проблем фармацевта.
Виходячи з цього, хочу привернути увагу читачів, до п. 4 ст. 13 законопроєкту «Палати медичних професій»: «Для реалізації завдань Палати, проведення організаційної та іншої роботи в структурі Палати утворюються органи, комісії, відділення, структурні та відокремлені підрозділи, тимчасові спеціальні комісії та інші органи, які передбачені цим Законом, статутами та іншими актами Палат».
Було б доцільно більш повно і конкретно прописати структуру, функції, завдання відокремлених підрозділів (регіональних), адже саме на регіональні структури буде покладено функції і завдання з впровадження в життя фармацевтичного самоврядування.
Його величність фармацевт є головною, центральною постаттю самоврядування.
Привертає увагу те, що в проєкті закону «Про самоврядування в сфері охорони здоров’я в Україні», ст.ст. 26, 27, 28 присвячені професійній дисциплінарній відповідальності, підставам для притягнення представника медичної професії до дисциплінарної відповідальності, видам дисциплінарних стягнень.
Звичайно, професійна дисциплінарна відповідальність — важливий чинник у діяльності фармацевта. Але, на наш погляд, було б правильним передбачити види заохочення, мотивацію, нагороди, стимули тощо.
На превеликий жаль, за законопроєкт бралися різні народні депутати в період передвиборчої компанії, представники інших сфер, бізнесу, юристи, науковці, лобісти корпоративних інтересів.
Варто нагадати, що жоден із законопроєктів за №№ 2445-Д, 2445-1, 2445-2, 2445-3 за результатами голосування не набрав голосів для прийняття його за основу, та їх було відхилено.
У фармацевтичної спільноти виникає просте запитання: чому? Що це — непрофесійність, небажання, гальмування, лобіювання, питання не на часі, чи що ?
Звертає на себе увагу той факт, що законодавець не зміг визначитися з назвою попередніх законопроєктів, наприклад, вони називалися: «Про самоврядування медичних професій в Україні», «Про професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я», «Про професійне самоврядування медичних професій в Україні», «Про засади та органи медичного самоврядування в Україні».
Усе це свідчить про поспішність, непродуманість, кулуарність і недоведення розпочатої справи до кінця.
Для більшості представників фармацевтичної спільноти не зрозуміло, хто розробляє проєкт, яким є склад робочої групи, чи залучені до участі представники всіх сегментів фармацевтичної галузі, представники органів влади, науковці, громадськість, юристи.
Недостатньо організовано і всебічно проводиться публічне обговорення чергового законопроєкту, адресно не долучаються, наприклад, представники органів влади, науковці, професійні колективи, громадські активісти.
Як наслідок, можна стверджувати, що результатом такого підходу до впровадження фармацевтичного самоврядування є тупцювання на місці, відсутність закону про фармацевтичне самоврядування…
Так і хочеться сказати словами А. І. Крилова із байки «Лебідь, рак і щука» — «А віз і нині там». Або спасіння потопельників — справа рук самих потопельників.
Очевидним залишається той факт, що фармацевтична еліта, фармацевтична спільнота, фармацевтична громадськість не спромоглися організуватися, об’єднатися, захистити свої інтереси і професію, лобіювати фармацевтичне самоврядування та переконати законодавців у необхідності прийняття закону про фармацевтичне самоврядування.
Тема фармацевтичного самоврядування «висить» щонайменше десяток років, час від часу викликає певний інтерес і зацікавленість у окремих народних депутатів, громадських діячів, науковців, державних посадовців, громадських діячів, але не доводиться до кінця, логічного завершення в силу різних об’єктивних і суб’єктивних причин.
У черговий раз пригадується східна мудрість: «Скільки не говори «халва» — в роті солодко не стане».
Тому вже досить переконувати один одного в необхідності впровадження фармацевтичного самоврядування. Фармацевтичному самоврядуванню бути — і це аксіома! А от як його впроваджувати, які необхідні механізми, етапи, завдання, напрямки — потрібно ретельно відпрацювати. Для цього є важливим діалог професійної спільноти, дискусії, пошук точок дотику, обговорення пропозицій і рішень.
Ключем до розв’язання цієї проблеми має стати відповідь для фармацевта і пацієнта на запитання: «Що дає чи дасть впровадження фармацевтичного самоврядування в Україні?».
На шляху до фармацевтичного самоврядування зроблено чимало, але недостатньо. А окремі зусилля окремих осіб, структур, закладів, які час від часу здійснюють кроки на шляху до впровадження фармацевтичного самоврядування в Україні не мають системного, послідовного характеру і не приносять бажаного результату.
Але на тарілці з голубою стрічкою воно не впаде. Фармацевтичне самоврядування пройде не легкий шлях протиріч, боротьби старого з новим, боротьби бізнесу з державою, боротьби професійних компетенцій з дилетантством, боротьби належної аптечної практики з умінням «просовувати товар», аби зробити великий чек, боротьби професіоналізму з некомпетентністю.
Викликає занепокоєння, чи не перетвориться таке самоврядування, така надбудова на черговий, великий, бюрократичний, корумпований орган, апарат за наші ж гроші? Такий варіант розвитку фармацевтичного самоврядування в Україні можливий, враховуючи високий рівень корупції, соціальної напруги в суспільстві та особливості національного менталітету.
Тому від кожного із нас буде залежати, яким бути фармацевтичному самоврядуванню в Україні.
Не хочеться вірити, що буденні, актуальні справи, невирішені питання фармацевтів, загалом фармації будуть відкладені на невизначений термін.
Ми не претендуємо на істину в останній інстанції, але такими є роздуми, пропозиції і висновки, узагальнені внаслідок обговорення проєктів, членами нашої асоціації, фармацевтичною і медичною спільнотою регіону.
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим