Від належної підготовки кваліфікованих спеціалістів залежить успішне функціонування будь-якої галузі. Саме тому в контексті усвідомлення значення професії фармацевта в суспільстві фундаментальним і відкритим залишається питання рівня освіти фахівця. Адже, окрім професійних інтересів, вона впливає і на якість лікування та здоров’я пацієнта. Пріоритетним завданням ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата» (далі — ГО «ВФП»), що вже неодноразово декларувалося в моїх виступах, є забезпечення якісної безперервної освіти аптечного працівника. Саме тому, стурбований плачевним станом української фармацевтичної освіти, я вкотре звернувся до представників Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України з питанням щодо реорганізації післядипломної освіти фармацевтів.
Ні для кого не є секретом позиція ГО «ВФП» та моя особиста щодо якості української підготовки фармацевтичних кадрів, яка є унікальною на теренах Європи за рахунок заочної форми підготовки. Але наразі не про це.
Інтернатура для провізорів — це вигадане колись know-how, яке, як показав час, нічого спільного з підвищенням якості освіти провізорів не має. Прикро, що наші колеги-освітяни не хочуть зрозуміти, що це перший крок до деградації професії фармацевта. Тож, слід звернути увагу на реалії життя.
По-перше, програми інтернатури — це практично повторення навчальних програм. При цьому викладачів не цікавить, де фактично студент проходив інтернатуру.
Відсутність сучасних стандартів для баз проходження інтернатури є ще однією проблемою. Так, на державному рівні відсутня інформація щодо кваліфікаційного рівня, забезпеченості кадрами аптечних закладів України. І це при тому, що в рамках ГО «ВФП» вже 6 років працює Єдиний реєстр фармацевтичних працівників України.
Тобто професійна спільнота зацікавлена в ньому, а можновладці, від яких залежить його запровадження для всіх працівників аптек, роблять вигляд, що це не цікаво та не для «українських реалій». Увесь цивілізований світ живе за такими моделями — а Україна зі своїми особливостями.
Хочу звернути увагу, що ні в сусідніх, ні в інших країнах неможливо влаштуватися на роботу в аптеку, якщо ти не маєш реєстрації в національних реєстрах фармацевтів.
Чому «українська жаба» заздрощів та тотальна корупція в аптечному сегменті системи охорони здоров’я стоїть на заваді очищення носіїв професії фармацевта від «утримувачів диплома» про вищу фармацевтичну освіту?
На нашу думку, проєктом наказу МОЗ «Про затвердження Положення про інтернатуру» створюється дискримінаційна форма отримання вищої освіти. Тобто громадяни, які навчаються на молодшого бакалавра (2 роки) та бакалавра (4 роки), допускаються з меншим багажем знань до самостійної праці, а особи з повною фармацевтичною освітою — ні. У той же час термін інтернатури за спеціальністю « Фармація» пропонується збільшити до 1,5 року. Тобто лише через 6,5 року провізор матиме змогу самостійно працювати.
Руйнування ролі провізора також продовжується в аптеці, коли поруч стоїть або «фахівець-заочник» або молодший бакалавр чи бакалавр, які не боячись відпускають рецептурні ліки, що заборонено Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів). От саме тут і відбувається ще одне «приниження» місії провізора: головне — величина чека, а не твої знання.
Враховуючи вимоги Закону України «Про освіту» та реально оцінюючи фактичну наявність баз для проходження інтернатури в регіонах України, ми пропонуємо (див. текст листа) найбільш прийнятний (м’який) варіант проходження інтернатури — це термін у 6 міс.
Водночас необхідно усунути дискримінаційні чинники та запровадити інтернатуру і для молодших бакалаврів та бакалаврів і підготувати проєкти законодавчих актів, що будуть регламентувати цей відрізок навчання фармацевтичних кадрів.
Життя — це низка еволюційних процесів, що відбуваються не тільки в середовищі, яке нас оточує, а й в самих нас, що відбувається добровільно та свідомо. Повільно, але в лексикон починають входити поняття «медична послуга», «фармацевтична послуга».
Адже це істина: не кількість блискучих будівель, де продається все, що можливо продати, окрім ліків, а наявність високоосвіченого фахівця — запорука успіху фармацевтичного бізнесу в Україні майбутнього. А де його взяти з такими підходами до підготовки кадрів?
Тільки ті заклади вищої освіти, які своєчасно змінять якість освіти, запровадять отримання диплому не за величиною гаманця, а за знаннями — матимуть майбутнє в українській системі підготовки кадрів.
Усіх цих еволюційних змін можна досягти в короткий термін лише спільними зусиллями — залучуючи прогресивних представників професійних громадських організацій до підготовки навчальних програм, програм інтернатури та післядипломної освіти.
Об’єднання на професійній основі всіх зацікавлених сторін — це гарантія майбутнього успіху, а об’єднання всіх на основі бізнесу — шлях у прірву монополізації низкою олігархів фармацевтичного ринку. Така доля спіткає й освітню галузь, адже відкриття великої кількості закладів з підготовки фармацевтичних кадрів призведе до того, що знання стануть рудиментом для майбутніх товарознавців у даній сфері.
Ось такий маємо, на превеликий жаль, нерозчинний сухий залишок.
Міністру охорони здоров’я України
Степанову М.В.
Шановний Максиме Володимировичу!
Користуючись нагодою, висловлюємо Вам повагу та звертаємося з приводу проєкту наказу Міністерства охорони здоров’я України «Положення про інтернатуру».
ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата» (далі — ГО «ВФП») як організаційний член Міжнародної федерації фармацевтів (International Pharmaceutical Federation — FIP) завжди підтримує ініціативи МОЗ України щодо реформування фармацевтичного сектору та системи медичної й фармацевтичної освіти.
За даними опитування, проведеного ГО «ВФП», понад 87% роботодавців не задоволені якістю підготовки фармацевтичних кадрів в Україні. Така ситуація вимагає негайного втручання із запровадженням кардинальних змін у системі підготовки фармацевтичних кадрів, що мають відповідати світовим стандартам підготовки шляхом запровадження інституту допуску до професії, із залученням до цих процедур представників професійних громадських організацій.
Однією з ланок підготовки частини фармацевтичних працівників, а саме провізорів, є інтернатура, щодо доцільності та ефективності процедури проведення якої є великі сумніви як з боку випускників-провізорів, так і з боку професійної спільноти та роботодавців.
Нині інтернатура провізорів-інтернів триває рік і складається із заочної та очної частин.
Розвиток аптечних закладів, що ставить єдине завдання перед персоналом — збільшення середнього чека в аптеці, не може забезпечити повноцінне проходження провізорами-інтернами заочної частини інтернатури, яка триває 7 міс, зокрема:
- немає можливості під час інтернатури ознайомитися з діяльністю всіх ланок фармацевтичної сфери (аптеки з виготовленням ліків, лабораторії з контролю якості, аптечний склад), адже з 19 900 аптек в Україні лише 184 суб’єкти мають ліцензію на виготовлення ліків в аптечних умовах;
- абсолютна більшість аптечних закладів не можуть забезпечити належну увагу провізорам-інтернам, оскільки у зв’язку з комерціалізацією відсутні відповідні організаційні та матеріально-технічні умови, а також можливість мати в штаті окремих фахівців, які відповідальні за інтернатуру на базі стажування та частково або повністю звільнені від обов’язку досягати професійних показників аптеки. У штатному розписі більшості аптек, насамперед приватних, відсутні провізори, що мають І чи ІІ кваліфікаційну категорію;
- абсолютна більшість провізорів-інтернів оплачують проходження (зарахування) інтернатури на так званих базах стажування, проте працюють і заробляють гроші в інших аптеках;
- зміст очної (освітньої) частини (4 міс) навчального плану і програми інтернатури за спеціальністю «Загальна фармація» здебільшого дублюються (навчальний план дипломної підготовки провізорів, зокрема за 4–5-й курси, та програми інтернатури «Фармація» мають збіг до 90%);
- непоодинокими є факти, коли провізори нібито проходять інтернатуру чи на базі стажування, чи в університеті, проте одночасно перебувають на роботі в іншій аптеці або ще гірше — за кордоном. За нашими оптимістичними підрахунками, інтернатуру в повному обсязі та фактично проходять не більше ніж половина випускників-провізорів.
Таким чином, сьогоднішня однорічна інтернатура провізорів не гарантує якості їх підготовки з урахуванням потреб розвитку фармацевтичної практики. Це бутафорія без створення належних умов для виконання навчальної програми, а також профанація і платна втрата часу молодими спеціалістами — провізорами.
Проєктом наказу «Положення про інтернатуру» термін інтернатури за спеціальністю «Фармація» пропонується продовжити до 1,5 року з тривалістю освітньої частини інтернатури до 4,5 міс (з розрахунку 3 міс за 1 рік навчання), тобто провізор набуде права професійної самостійності лише через 6,5 року (5 років дипломного навчання і 1,5 року інтернатури), тобто це значно збільшить фінансове навантаження на провізорів-випускників. До того ж нині фармацевти, які отримують ступінь молодшого бакалавра (2 роки) та бакалавра (4 роки), інтернатури не проходять. Вони закінчують коледжі та допускаються без будь-яких додаткових умов до самостійної праці. При цьому за неналежного врегулювання фармацевтичної діяльності фармацевти виконують професійні функції провізорів, що відсутнє у всіх розвинених державах.
Вказана проблема неодноразово обговорювалася на засіданнях різного рівня ГО «ВФП» та доводилася до відома попереднього керівництва МОЗ України. Зокрема, пропонувалося декілька варіантів розв’язання зазначеної вище проблеми. Серед них відміна проходження інтернатури магістрами фармації. Але, на жаль, це неможливо наразі, оскільки в п. 7 ст. 18 закону «Про освіту» (2017 р.) вказано, що післядипломна освіта у сфері охорони здоров’я також включає інтернатуру, яка проводиться в університетах, академіях, інститутах, наукових установах, закладах охорони здоров’я, визнаних центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я як бази інтернатури.
У сьогоднішніх умовах розвитку фармацевтичної служби вважаємо за необхідне:
1) здійснити реформування проходження інтернатури, зменшивши її термін, наприклад, удвічі (5–6 міс практичної роботи в аптечному закладі, що пройшов відповідну атестацію на наявність умов (види діяльності, кадрове забезпечення, участь у державних соціальних програмах тощо) та 1 міс освітньої частини). При цьому інтернатура має бути запроваджена і для фармацевтичних фахівців інших освітніх рівнів (молодших бакалаврів і бакалаврів) з метою уникнення дискримінації за освітніми рівнями;
2) навчальні програми інтернатури мають погоджуватися з представниками професійних громадських організацій;
3) необхідно передбачити заходи щодо запобігання корупції в процесі організації та проведення інтернатури, залучаючи для моніторингу фактичного її проходження представників професійних громадських організацій.
Варто підкреслити, що збільшення тривалості підготовки провізорів до 6,5 року на фоні неотримання ними бажаної матеріальної та моральної задоволеності від роботи в аптечних закладах породжує у більшості з них потребу пошуку кращої пропозиції щодо роботи. І, як наслідок, відбуватиметься постійний плин кадрів, який вже нині в аптеках досягає 30–40%. Це спричиняє зневіру провізорів у обраному фаху, що призводить до низької віддачі на роботі, а це, у свою чергу, спричиняє ймовірність надання фармацевтичної допомоги населенню неналежного рівня якості.
Вважаємо своєчасним та доцільним створення робочої групи з напрацювання необхідних пропозицій щодо інтернатури провізорів із залученням до роботи представників роботодавців та професійних громадських організацій національного рівня.
Вищевикладені пропозиції, на наше глибоке переконання, створять платформу для отримання необхідних професійних знань замість платної імітації занадто тривалої для провізорів півторарічної інтернатури.
Коментарі